Паліїв Кекилія-Цьопа

Кекилія (Цьопа) Паліїв народилася в 1906 р. в с. Перевозець б. Войнилова Івано-Франківської обл. в священичій родині. У 1920 р. Цьопа, як її по-дитячому звали, вступила до Вчительського семінару у Львові, у якому стала вона юначкою 3 полку УПЮ ім. кн. Ярославни.

По закінченні Вчительського семінару в 1925 р. одержала посаду учительки руханки в Українському інституті для дівчат у Перемишлі, ідучи за прикладом учительки руханки Дарії Навроцької, її зв'язкової. У тому часі почали творитися старшопластунські курені. Вона вступила до 1 куреня УУСІІ «Ті, що греблі рвуть», метою яких були: виховна праця з юнацтвом, організація та ведення таборів і загалом праця пластунок. «Греблі» перевели перший табір на Соколі б. Підлютого в липні 1927 р. Два роки підряд Цьопа виконувала обов'язки обозної, а потім комендантки аж до 1937 р. Вона виховувала та вишколювала юначок відмінно від юнаків. Вона виробляла в юначках такі риси характеру: гармонійність, самостійне думання, широкий світогляд, товариськість, розвиток релігійних і національних почуттів, сильна воля в досягненні мети.

Патріотичне виховання дівчат було небажане польській шкільній владі, яка звільнила Цьопу з праці в 1934 р.

Цьопа Паліїв переїхала до Львова, де поряд із А. Сербином керувала кооперативою «Пласт», а також працювала в пластовій кооперативі «Вогні», що видавала однойменний часопис, який восени 1934 р. перетворився в «ідеологічний журнал нового покоління», в якому з'ясовано напрямні пластового руху в рр.1931 — 39 (С. Левицький).

У часі німецької окупації України (1941 — 1944) Цьопа Паліїв була одною із членів Комісії, що запропонувала статут організації молоді, для якої Дрот порадив назву «Виховні Спільноти Української Молоді» (ВСУМ). Цьопа була душею і фактичним провідником цієї організації (Р. Олесницький).

З уваги на воєнні дії вона переселюється до Німеччини. У 1945 р. у Карльсфельді б. Мюнхену на Пластовому З'їзді відновлено пластову діяльність, і Цьопа виконувала обов'язки Головної командантки пластунок. Наприкінці 1949 р. переїхала вона до Великобританії, будучи уповноваженою ГПС керувати Пластом в Англії. Створена ініціятивна група заснувала Пласт-КВОМ у січні 1950 р. Цьопа поклала тверді основи під пластування у Великобританії.

У 1952 р. переселяється до Канади, де була членом Крайової Пластової Старшини від 1952 до 1965 р. Не погоджуючись із способом пластування і праці пластунів, Цьопа Паліїв відходить від активної праці в Пласті і присвячує себе повністю педагогічній діяльності. Стала головним діячем Об'єднання Українських Педагогів Канади і співавтором праці «Українська виховна система в діяспорі», як також одною з керівниць освітнього діяння в межах Світового Конґресу Вільних Українців. За її ініціятивою узгіднено виховний ідеал українця в діяспорі.

Цьопа Паліїв померла 11 листопада 1969 р. і похована на цвинтарі «Проспект».

Доладна пластунка, подруга Ганна Коренець, та довголітня співробітниця Цьопи Паліїв Тоня Горохович зобразили своєрідність психічної індивідуальности Цьопи Паліїв та її ставлення до навколишнього середовища і до самої себе: Цьопа була ідеалісткою. Усе своє життя присвятила виховній праці та педагогічній роботі у школі. Знаємо її як людину високих прикмет духу, волеву, сильну індивідуальність, людину незламного характеру й невсипущої праці... Уважала, що особистий приклад провідника — це найважливіший засіб і запорука успіху у вихованні. Говорила, що «властиво якраз від того — чи є гурт людей, присвячених якійсь ідеї — залежить увесь успіх! Навіть, якщо б був час великого занепаду — то є можливість починати наново»... Приступаючи до праці, завжди мала плян, візію успіхів. Про це висловлювалась:

«Виховний плян повинен творити певну систему, яка повинна в першу чергу ясно визначувати мету і завдання, терен та методу, щоб ті, які реалізуватимуть плян, ясно бачили мету, але щоб могли до певної міри передбачувати та визначувати висліди праці. В той спосіб вони зможуть нести повну відповідальність перед собою і суспільністю»... Остерігала завжди перед нагинанням, викривлюванням пластових виховних основ в еміґраційних умовинах, зв'язаних з впливами чужого середовища, із трудами реалізування пластової методи. Наголошувала потребу поглибити зміст виховної праці через селекцію виховників і членства шляхом вишколу, преси й посібників для виховників і молоді; вказувала на неґативи й помилки в праці Пласту, бо через їх аналізу можна пізнати причини і знаходити засоби поправи. Пластові вимоги надто непосильні, завеликі для сучасної молоді. А неможливість щиро й захоплено переживати Пласт, удавання таких переживань — це лихо гіпокризії, яка вбиває всякі стимули до самовиховання.

...Мета й засоби реалізації — це замкнене коло. Коли бракує першого чи другого — це не Пласт. Гармонійно розвинена людина — це мета. Щоб її осягнути, треба плекати спонуку безупинно йти до мети, поборювати багато труднощів... Вона завжди припильновувала, щоб мета (теорія) і засоби (практика) йшли поруч...

Цьопа Паліїв опрацювала «Напрямні для річного пляну праці у пластових з'єднаннях» (1954), що охоплюють циклі релігійних і національних свят, пластові проби й вмілості, маючи на увазі суть пластування.

У Пластовому Шляху ч. 1/1979 р. поміщено статтю Кекилії Паліїв «Чи твердо стоїмо у боротьбі зі злом?», в якій підкреслює, що ми «маємо до діла з проблемою національного виховання»... «середовища, які діють на виховання дітей і молоді, повинні бути згармонізовані, мати ті самі виховні ідеали, ту саму концепцію життя, філософію виховання, повинні одні одних доповнювати, тобто творити разом виховну систему... Щоб могла заіснувати Українська Виховна Система, їй треба дати узгіднену, правильну, всебічно обдуману теоретичну підбудову... концепція нашої виховної системи повинна дати молоді свою інтерпретацію явищ життя... Пласт є на потребу дня, але Пласт з прицілом на характер, національну свідомість і ідейність».

«У нас такі тенденції: розуміння Пласту як самоцілі, переросту форми над змістом»... «Рівень дискусій, проблематики низький, засяг зацікавлень обмежений, стиль товариського життя банальний, наставлення до життя «вираховане, практичне»... Час забирають дискусії над змінами правильників, статутів, одностроїв, відзнак, замість того, щоб усучаснювати засоби, а не вічно зміняти те, що повинно бути твердою базою нашого життя»... «Тож у «чесній грі» можемо змагатись на властивім місці, одверто і шляхетно за слушність свого підходу, своєї інтерпретації, але завжди маючи на очі «добро цілости»».

Вона гостро виступала проти хворобливих амбіцій поодиноких дорослих пластунів, які ставлять своє «я» вище добра Пласту, та постійно наводила відомі слова: «Твоє я кричить так голосно, що я не чую, що ти говориш!»

Джерела

1. Кость Паньківський. Роки німецької окупації (1941 — 1944). — Ньюарк, 1965.

2. Енциклопедія українознавства, т. 5, с. 1926.

3. Северин Левицький. Український Пластовий Улад у спогадах автора. — Мюнхен, 1967.

4. Тиміш Білостоцький. До історії Виховних Спільнот Української Молоді.

5. Роман Олесницький — інформації про ВСУМ.

6. Пеля Олеськів — інформації про УПН в Англії.

7. Ганка Коренець. Сильветка Цьопи — Пластовий Шлях, ч. 4/1979.

8. Т. Горохович. Кекилія Паліїв — її «Життя в Пласті» — Пластовий Шлях, ч. 4/79.

9. Ольга Кузьмович. Цьопа Паліїв — Пластовий шлях, ч. 1/1981.

10. Кекилія Паліїв. Напрямні для річного пляну праці у пластових з'єднаннях, 1954.

11. Кекилія Паліїв. Чи твердо стоїмо у боротьбі зі злом? — Пластовий Шлях, ч. 1/79.