Новак Валерій

У по­не­ді­лок, 6 сер­пня 2007 ро­ку, на 48 ро­ці жит­тя ві­дій­шов на Віч­ну Ват­ру пл. сен. пр. Ва­ле­рій Но­вак, ВБ.

Друг Ва­ле­рій на­ро­див­ся 16 жов­тня 1959 ро­ку в міс­ті Дніп­род­зер­жинсь­ку Дніп­ро­пет­ровсь­кої об­лас­ти, як він сам жар­ту­вав, на бать­ків­щи­ні бреж­нєвсь­ко­го «зас­тою». Зго­дом сім­'я пе­ре­ї­ха­ла в міс­то Виш­го­род Ки­ївсь­кої об­лас­ти. Тут він за­кін­чив шко­лу, звід­си йо­го бра­ли на служ­бу в ар­мії в аві­я­цій­ну час­ти­ну на Да­ле­ко­му Схо­ді. Тут він знай­шов дру­жи­ну Лю­бу. Ма­буть, під­ко­рив її муж­ніс­тю — муж­ніс­тю ді­я­ти за со­віс­тю всу­пе­реч об­ста­ви­нам і осо­бам. Дру­жи­на ста­ла опо­рою йо­го ук­ра­їнсь­ких пе­ре­ко­нань. На­віть наш міс­це­вий пись­мен­ник не ві­рив, що Ва­ле­рій схід­няк, та твер­див, що у Ва­ле­рія га­лиць­ка ви­мо­ва.

Под­руж­жя ви­хо­ву­ва­ло си­на Во­ло­ди­ми­ра (вчить­ся в Ки­ївсь­кій По­лі­тех­ні­ці) й донь­ку Ок­са­ну (пра­цює бух­гал­те­ром).

На по­чат­ку 1990-х ро­ків у Виш­го­ро­ді бу­ла засно­ва­на гро­ма­да вір­них гре­ко-ка­то­лиць­кої цер­кви. По­ча­лось бу­дів­ниц­тво хра­му. Від по­чат­ків друг Ва­ле­рій був не ли­ше рев­ним учас­ни­ком Служ­би, а й ді­ла­ми до­во­див хрис­ти­янсь­кі пе­ре­ко­нан­ня. Ко­ли тер­мі­но­во пот­ріб­на до­по­мо­га на бу­дів­ниц­тві цер­кви — Ва­ле­рію до­ру­ча­ють скли­ка­ти чо­ло­ві­ків. Ко­ли зби­ра­єть­ся то­ло­ка — Ва­ле­рій най­більш ак­тив­ний учас­ник. Ко­ли про­хо­дить ко­ля­да — Ва­ле­рій пер­шим бе­ре участь. Ко­ли кле­ча­ти храм — Ва­ле­рій по­ряд. Ні­ко­ли не від­мо­вить, зав­жди до­по­мо­же.

Друг Ва­ле­рій був доб­рим гро­ма­дя­ни­ном. По се­лах ра­йо­ну не­дос­та­тньо роз­ви­ну­ті осе­ред­ки де­мок­ра­тич­них пар­тій. На час ви­бо­рів друг Ва­ле­рій, хо­ча й по­за­пар­тій­ний, зав­жди був спос­те­рі­га­чем на діль­ни­ці в да­ле­ко­му се­лі.

Най­кра­щий пат­рі­от не той, хто най­гуч­ні­ше кри­чить про Бать­ків­щи­ну, а той, хто для неї най­біль­ше пра­цює. Дру­га Ва­ле­рія ці­ну­ва­ли спів­ро­біт­ни­ки — він пра­цю­вав на за­ліз­нич­но­му кра­ні. В най­лю­ті­ший мо­роз Ва­ле­рій за­во­див ди­зель­ний дви­гун для елек­тро­ге­не­ра­то­ра. Не від­мов­ляв­ся ко­гось під­мі­ни­ти, до­по­мог­ти.

В ча­си про­го­ло­шен­ня Не­за­леж­нос­ти бу­ло утво­ре­но Ук­ра­їнсь­ке Ко­зац­тво. По­їз­дка­ми в Бе­рес­теч­ко, Хо­лод­ний Яр, Чи­ги­рин ко­за­ки аґі­ту­ва­ли за ук­ра­їнсь­ку ідею, а на за­хо­дах де­мок­ра­тич­них сил під­три­ма­ли по­ря­док. Друг Ва­ле­рій був ак­тив­ним учас­ни­ком і спі­вор­га­ні­за­то­ром та­ких ак­цій, кіль­ка ро­ків був ота­ма­ном Виш­го­родсь­кої сот­ні. Ма­буть, звід­си по­хо­дить йо­го плас­то­ве псев­до — Ота­ман. В 1994 ро­ці го­ло­вою місь­кра­ди бу­ло об­ра­но пред­став­ни­ка де­мок­ра­тич­них сил. То­ді ко­зац­тво се­бе про­я­ви­ло — з мі­лі­ці­єю ко­за­ки охо­ро­ня­ли гро­мадсь­кий по­ря­док. А од­ним з ор­га­ні­за­то­рів чер­гу­ван­ня був друг Ва­ле­рій.

Але най­важ­ли­ві­шою йо­го спра­вою став Пласт. На по­чат­ку 1990-х наш па­рох о. Сер­гій, він же плас­тун се­ні­ор др. Скок, наб­рав три юнаць­кі гур­тки. Друг Ва­ле­рій став впо­ряд­ни­ком юнаць­ко­го гур­тка «Ге­пар­ди», здо­бу­ва­ю­чи плас­то­ву на­у­ку, так би мо­ви­ти, на мар­ші. А що до­рос­лих бу­ло ли­ше троє, то друг Ва­ле­рій ви­ко­ну­вав обов­'яз­ки до­мів­ка­ря-гос­по­да­ря та ста­нич­но­го. Ко­ли юнац­тво до­сяг­ло ві­ку стар­ших плас­ту­нів, ді­яль­ність гур­тків при­пи­ни­ла­ся.

Друг Ва­ле­рій спри­яв від­род­жен­ню ста­ни­ці ко­лиш­нім юнац­твом у 2002 ро­ці. До ос­та­нньо­го ча­су був го­ло­вою СПР, а пе­ред тим ви­ко­ну­вав обов'яз­ки осе­ред­ко­во­го ОП УПС ста­ни­ці та до­мів­ка­ря-гос­по­да­ря. Але го­лов­не — став дру­гом і по­рад­ни­ком юної ста­нич­ної стар­ши­ни. Ко­ли ви­ник­ло пи­тан­ня про плас­то­ву до­мів­ку, са­ме друг Ва­ле­рій пе­ре­ко­нав го­ло­ву місь­кра­ди да­ти в ко­рис­ту­ван­ня кім­на­ту.

На свою від­по­ві­даль­ність друг Ва­ле­рій узяв про­ве­ден­ня тра­ди­цій­ної стій­ки бі­ля Пла­ща­ни­ці. До­по­ма­гав у пе­ре­да­чі па­ра­фі­я­нам Виф­ле­ємсь­ко­го вог­ню Ми­ру, а ос­та­нньо­го ра­зу до­мо­вив­ся про пе­ре­да­чу Виф­ле­ємсь­ко­го вог­ню та­кож і зі свя­ще­ни­ком пра­вос­лав­ної цер­кви. Брав участь у про­ве­ден­ні зус­трі­чей се­ні­о­рів у Виш­го­ро­ді.

Якось йо­му до­ве­лось пот­ра­пи­ти на ле­ще­тарсь­кий та­бір «Бур­ла­ків». Там за­хо­пив­ся ле­ще­тарс­твом (гірсь­ки­ми ли­жа­ми) та за­пов­зяв­ся ста­ти чле­ном ку­ре­ня «Ва­та­га Бур­ла­ків». Від­то­ді брав участь в ор­га­ні­за­ції ка­тан­ня плас­ту­нів на ле­ще­тах у Виш­го­ро­ді. А се­ні­о­рів спо­ну­кав до що­річ­но­го ка­тан­ня в Кар­па­тах. Зас­ну­вав та очо­лив Виш­го­родсь­ку ко­ли­бу «Ва­та­ги Бур­ла­ків». Як Бур­ла­ка про­вів ро­ве­ро­ву ман­дрів­ку в Ка­нів. Про­во­див ста­нич­ну «Шко­лу прак­тич­но­го плас­ту­ван­ня», до­по­ма­гав го­ту­ва­ти ман­дрів­ки й та­бо­ри.