Левицький Северин


Северин Левицький — педагог, учитель середніх шкіл, Верховний Отаман Українського Пласту, Начальний Пластун, — народився в 1890 р. в с. Щуровичі Брідського повіту на Львівщині в сім'ї священика. По закінченні польської гімназії в Бродах, у якій він був членом таємного українського гуртка, почав навчання на Львівському університеті. Був активний в студентських і в політичних діях Львова. Після завершення навчання в університеті не мав можливости працювати на державній посаді, тож трудився біля українських громадських організацій.

На початку Першої світової війни Левицького мобілізували в австрійське військо, і тоді він став членом Леґіону Українських Січових Стрільців (УСС). Повернувся до Львова в 1920 р. і став працювати в українській учительській семінарії, де познайомився з д-ром Олександром Тисовським, засновником Пласту. Його великим пережиттям була смерть його рідної сестри Ольги Левицької-Басараб, яку польська поліція заарештувала за участь в Українській Військовій Організації (УВО) і під час тюремних допитів закатувала.

Верховний Пластовий 3'їзд у дні 12 квітня 1924 р. обрав Северина Левицького Верховним Отаманом Пласту. Як голова Верховної Пластової Команди (ВПК) виявив незмірну активність та велике вміння організувати працю та гуртувати біля себе ширше коло співробітників, призначував їм обов'язки та відповідальність. Упорядкував і зміцнив Верховну Пластову Команду та створив Верховну Пластову Раду (ВПР) як контрольний орган. Поширив Пласт на Волинь, підпорядкував ВПКоманді Пласт в Карпатській Україні і на Буковині, як також повів акцію організування еміґраційних пластових осередків в європейських студентських центрах. Поширення членства на ремісничу і сільську молодь — це нова ідея Сірого Лева. Сірий Лев налагодив устроєві справи Пласту, переорганізовуючи великі й важкі для провадження полки й чоти на менші одиниці, а саме на пластові курені і гуртки, впровадив коші (теперішні станиці) для дії пластових частин даної місцевости. Кошами областей керували пластові обласні команди. Ці заходи перетворили Пласт у суцільну організацію.

Черговим досягненням Сірого Лева було вікове поширення членства в Пласті, що охоплював лише юнацтво. Великий прихильник дітей, бо відчував важливість дитинства у рості людини, він уже в 1924 р. довів до засновання Уладу Новиків. У 1925 р. виникли курені старшопластунські, а в 1930 р. в дні 15 квітня створено І курінь пластунів сеньйорів ім. Степана Тисовського. Цими подіями Сірий Лев завершив пластову організацію віково, створюючи ширшу громадську установу.

Сірий Лев звернув увагу на господарську розбудову Пласту, а саме кооперативу «Пласт», кооперативу «Вогні» та розбудову «Сокола» і «Остодору».

По забороні польською владою Пласту в Галичині продовжував пластову діяльність в краєзнавчім товаристві «Плай» та в молодіжному часописі «Вогні». В часі німецької окупації в рр. 1941 — 1944 працював в Українському Центральному Комітеті (УЦК) як керманич відділу Українського Крайового Комітету, а від 1943 р. як «муж довір'я» (Голова) Українського Учительського Об'єднання праці. Разом з Дротом та Цьопою Паліїв сформували Виховні Спільноти Української Молоді.

З 1945 р. Сірий Лев на еміґрації в Німеччині. Загальний З'їзд Пластунів в 1947 в Реґенсбурзі проголосив його Начальним Пластуном. Одночасно обрано його в 1949 головою ГПР, а також в 1949 головою УПС, яку то функцію виконував до 1952 р.

У 1949 р. переїхав до США і поселився в Бафало. Був активний у пластовому діянні, відвідував пластові табори, а Новий Сокіл, місце таборування станиці Бафало та інших, уважав його за свого опікуна.

Сірий Лев мав публіцистичні здібності, відзначався прозорим стилем і логікою в своїх арґументах. Його розуміння пластової проблематики було, точніше говорячи, інтуїтивне, ніж вивчене. Він є автором численних статей на виховні та ідеологічні теми. Написав працю «Український Пластовий Улад, 1911 — 1945, у спогадах автора», Мюнхен, 1967. Треба згадати ще про «Завваги до історичного начерку «25-ліття новацького руху», Бафало, 1951.

Сірий Лев як людина був згідливий, толерантний на погляди інших, але наполягав на здійсненні своїх плянів. Любив природу, мандрував по Поділлі і в Карпатах. Любив розказувати про цікаві справи, зокрема пов'язані з військовою службою в австро-угорській армії, УСС та УГА.

Перепохований 13 квітня 2008 року на Личаківському цвинтарі у Львові в стіні Пам'яті Меморіалу УГА.