Кук Василь

Слов­ний, точ­ний, сум­лін­ний, ощад­ний, спра­вед­ли­вий, ввіч­ли­вий, бра­терсь­кий і доб­ро­зич­ли­вий, врів­но­ва­же­ний, ко­рис­ний, здо­ро­вий, доб­рої гад­ки. Ці та ін­ші ри­си плас­ту­на пов­ніс­тю на­да­ють­ся до ха­рак­те­рис­ти­ки Ва­си­ля Ку­ка. Він, ос­тан­ній го­лов­ний ко­ман­дир УПА, зас­від­чив це сво­їм жит­тям, сво­єю ба­га­то­лі­тньою пра­цею для ук­ра­їнсь­ко­го на­ро­ду.

Роз­мов­ля­ти із Ва­си­лем Ку­ком зав­жди при­єм­но і ці­ка­во. Го­во­рить бо жи­ва іс­то­рія, ле­ґен­да на­ці­о­наль­но-виз­воль­но­го ру­ху. Сім­над­цять ро­ків у під­піл­лі, пе­ре­важ­но на про­від­них пос­тах. За ним шу­ка­ла поль­ська по­лі­ція, ґес­та­по, НКВД і МГБ. Йо­му до­ві­ря­ли і йо­го на­ка­зів слу­ха­ли де­сят­ки ти­сяч ре­во­лю­ці­о­не­рів-пов­стан­ців. Один із ор­га­ні­за­то­рів від­нов­лен­ня Ук­ра­їнсь­кої Дер­жа­ви в чер­вні 1941 р., кра­йо­вий про­від­ник ОУН в Дніп­ро­пет­ровсь­ку, ко­ман­дир УПА-Пів­день, дов­го­літ­ній зас­туп­ник Ро­ма­на Шу­хе­ви­ча, а піс­ля йо­го смер­ти — ке­рів­ник всьо­го ук­ра­їнсь­ко­го на­ці­о­наль­но-виз­воль­но­го ру­ху. Ос­тан­ні по­са­ди Ва­си­ля Ку­ка — Про­від­ник ОУН на ук­ра­їнсь­ких зем­лях, Го­лов­ний Ко­ман­дир УПА, го­ло­ва Ге­не­раль­но­го сек­ре­та­рі­я­ту Ук­ра­їнсь­кої Го­лов­ної Виз­воль­ної Ра­ди (прем­’єр-мі­ністр під­піль­но­го уря­ду).

Нез­ва­жа­ю­чи на вік Ва­си­ля Ку­ка (на­ро­див­ся 13.01.1913 р.), йо­го сьо­год­ніш­ню ді­яль­ність мож­на впев­не­но наз­ва­ти бур­хли­вою. Вис­ту­пи на на­у­ко­вих кон­фе­рен­ці­ях і свят­ко­вих за­хо­дах; зус­трі­чі з на­у­ков­ця­ми, гро­мадсь­ки­ми і по­лі­тич­ни­ми ді­я­ча­ми, пись­мен­ни­ка­ми, війсь­ко­вос­луж­бов­ця­ми; участь у те­ле- і ра­ді­о­пе­ре­да­чах; зйом­ки в до­ку­мен­таль­них філь­мах і кон­суль­ту­ван­ня ху­дож­ніх. Як пи­ше ві­до­мий дос­лід­ник Гри­го­рій Дем­’ян, «Ва­си­ля Ку­ка ду­же уваж­но слу­ха­ють і од­но­дум­ці, і про­тив­ни­ки, ви­со­ко­е­ру­до­ва­ні вче­ні і зви­чай­ні шко­ля­рі… А ска­за­ти їм він має що і вміє це ро­би­ти блис­ку­че».

Особ­ли­ву ува­гу на­дає Ва­силь Кук спіл­ку­ван­ню із мо­лод­дю, зав­жди на­го­ло­шу­вав і на­го­ло­шує на ефек­тив­нос­ті плас­то­вої ме­то­ди­ки і на пот­ре­бі роз­вит­ку Плас­ту. Йо­го ра­до зап­ро­шу­ють на виш­ко­ли, уро­чис­тос­ті, кон­фе­рен­ції. Але він го­во­рить не тіль­ки про ми­ну­ле. На­віть нав­па­ки, кож­на роз­мо­ва плав­но пе­ре­хо­дить до су­час­но­го ста­ну ук­ра­їн­ців в Ук­ра­ї­ні і за кор­до­ном, до об­го­во­рен­ня бо­лю­чих проб­лем і по­шу­ку ме­ха­ніз­мів їх по­до­лан­ня. Мож­на тіль­ки ди­ву­ва­ти­ся, нас­кіль­ки гли­бо­ко ся­гає дум­ка Ва­си­ля Ку­ка в ана­лі­зі про­це­сів у дер­жа­ві і нас­кіль­ки чіт­ко виз­на­чає шля­хи для до­сяг­нен­ня ме­ти йо­го жит­тя — віль­ної і силь­ної Ук­ра­ї­ни. Йо­го над­зви­чай­но цін­ні по­ра­ди для ак­ти­віс­тів мо­ло­діж­но­го ру­ху ґрун­ту­ють­ся на ве­ли­чез­но­му дос­ві­ді з Плас­ту, сту­дентсь­кої гро­ма­ди у Люб­лі­ні, і, на­сам­пе­ред, із під­піл­ля ОУН. Ад­же Ва­силь Кук, без сум­ні­ву, один із най­кра­щих кад­ро­ви­ків ор­га­ні­за­ції, і са­ме то­му Сте­пан Бан­де­ра приз­на­чив йо­го у 1940 р. ор­га­ні­за­цій­ним ре­фе­рен­том Про­во­ду. З по­ва­гою про ос­та­нньо­го ко­ман­ди­ра УПА пи­ше у спо­га­дах «Боль­шая охо­та» на­віть офі­цер КГБ Ге­ор­гій Сан­ні­ков.

Під час нав­чан­ня у Зо­ло­чівсь­кій гім­на­зії Ва­силь Кук на­ле­жав до юнаць­ко­го ку­ре­ня ч. 22 ім. Іва­на Бо­гу­на. Се­ред йо­го плас­то­вих дру­зів мож­на зга­да­ти Сте­па­на Га­ла­мая, Ро­ма­на Крав­чу­ка, Ми­ро­на Са­га­то­го, Ми­рос­ла­ва Сем­чи­ши­на, Ярос­ла­ва Со­ба­ше­ка. До Плас­ту на­ле­жав та­кож брат Ва­си­ля, Іля­рій Кук, від­важ­ний бо­йо­вик ОУН, стра­че­ний у 1938 р. поль­ськи­ми оку­пан­та­ми за ре­во­лю­цій­ну ді­яль­ність. Ві­до­мий га­лиць­кий ад­во­кат Сте­пан Шу­хе­вич у спо­га­дах зво­руш­ли­во опи­сав гід­ну пос­та­ву їх ма­те­рі Па­рас­ке­вії під час су­до­во­го про­це­су над Іля­рі­єм.

Від 16 ро­ків Ва­силь Кук бе­ре участь у ре­во­лю­цій­ній бо­роть­бі, якій від­дав усе своє жит­тя. Він — член ОУН від 1929 р., тво­рець ор­га­ні­за­ції на Зо­ло­чів­щи­ні. Ро­бив це нас­тіль­ки блис­ку­че, що нев­дов­зі ви­бив­ся на про­від­ні пос­ти, а зго­дом очо­лю­вав  всю на­ці­о­наль­но-виз­воль­ну бо­роть­бу на ук­ра­їнсь­ких зем­лях (1950-1954 рр.). Хо­ча ареш­ти не доз­во­ли­ли от­ри­ма­ти ви­щу юри­дич­ну ос­ві­ту (нав­чав­ся в Ка­то­лиць­ко­му уні­вер­си­те­ті у Люб­лі­ні), Ва­силь Кук ви­різ­няв­ся ши­ро­кою еру­ди­ці­єю, гли­бо­ки­ми знан­ня­ми еко­но­мі­ки, іс­то­рії, пси­хо­ло­гії, війсь­ко­вої спра­ви. Ав­тор під­руч­ни­ка з кон­спі­ра­ції «Паш­ні бу­ря­ки» (1938 р.), праць «Кол­госпне рабс­тво» (1950 р.), «Ге­не­рал Ро­ман Шу­хе­вич — Го­лов­ний Ко­ман­дир Ук­ра­їнсь­кої Пов­стансь­кої Ар­мії» (1997 р.), «Сте­пан Бан­де­ра» (1999 р.), «Акт від­нов­лен­ня Ук­ра­їнсь­кої дер­жа­ви 30 чер­вня 1941 р.» (2001 р.), а та­кож де­сят­ків ґрун­тов­них ста­тей з іс­то­рії ОУН і УПА, як теж іс­то­рії ук­ра­їнсь­ко­го мис­тец­тва XVIII-XIX ст., спів­ре­дак­тор фун­да­мен­таль­но­го збір­ни­ка до­ку­мен­тів «Ук­ра­їнсь­ке дер­жа­вот­во­рен­ня. Акт 30 чер­вня 1941 р.» (2001 р.).

За виз­нач­ні зас­лу­ги у на­ці­о­наль­но-виз­воль­но­му ру­сі Ва­силь Кук від­зна­че­ний най­ви­щою на­го­ро­дою УПА — Зо­ло­тим Хрес­том зас­лу­ги, і є сьо­год­ні йо­го єди­ним жи­вим ли­ца­рем. Та­кож він на­го­род­же­ний ме­дал­лю «За бо­роть­бу в особ­ли­во важ­ких умо­вах» (1948 р.), ме­дал­лю «Х-річ­чя УПА» (1952 р.) В різ­ні пе­рі­о­ди сво­го жит­тя ді­яв під псев­до­ні­ма­ми «Ле­міш», «Ле», «Лу­ка Ле­міш­ка», «Юр­ко», «Юр­ко Мед­відь», «Ко­валь», «Ва­силь Ли­ма­нич».

Про ді­яль­ність Ва­си­ля Ку­ка мож­на діз­на­ти­ся із ба­га­тьох ви­дань з іс­то­рії ОУН і УПА, зок­ре­ма у до­від­ни­ку «Ук­ра­їнсь­ка Пов­стан­ча Ар­мія, 1943-49», ав­то­ром яко­го є пл. сен. Пет­ро Со­доль, ЛЧ. Все ж де­я­кі пи­тан­ня ді­яль­нос­ти до­не­дав­на бу­ли ма­ло ві­до­мі. Зок­ре­ма, у стат­ті «Ге­не­ра­ли УПА — ви­хо­ван­ці Плас­ту» (Плас­то­вий шлях. — 2002. — Ч. 4), про те, що Ва­силь Кук но­сив сту­пінь ге­не­рал-хо­рун­жо­го УПА, не зга­да­но. Це бу­ло зроб­ле­но сві­до­мо. Де­я­кі дже­ре­ла, зок­ре­ма свід­чен­ня Ва­си­ля Га­ла­си і Ва­си­ля Ох­ри­мо­ви­ча, вка­зу­ва­ли на факт на­дан­ня Ва­си­ле­ві Ку­ку ге­не­раль­сько­го зван­ня. Він сам це під­твер­джу­вав, але врод­же­на скром­ність не доз­во­ля­ла на­зи­ва­ти се­бе так, ос­кіль­ки тра­ди­цій­но йо­го вва­жа­ли пол­ков­ни­ком, а рі­шен­ня про під­ви­щен­ня бу­ло не­ві­до­ме. Не доз­во­ляв на­зи­ва­ти се­бе ге­не­ра­лом і дос­лід­ни­кам, до­ки не бу­де від­най­де­но до­ку­мен­таль­но­го під­твер­джен­ня. Ли­ше не­що­дав­но в ар­хі­ві Служ­би без­пе­ки Ук­ра­ї­ни ви­яв­ле­но пос­та­но­ву під­піль­но­го пар­ла­мен­ту — Ук­ра­їнсь­кої Го­лов­ної Виз­воль­ної Ра­ди — від 20 жов­тня 1952 р., яка опуб­лі­ко­ва­на у стат­ті Олек­сан­дра Вов­ка в жур­на­лі «З ар­хі­вів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» (№ 1 за 2003 р.).

Від­пис

Пос­та­но­ва

Ук­ра­їнсь­ка Го­лов­на Виз­воль­на Ра­да пос­та­нов­ляє на­да­ти Го­лов­но­му Ко­ман­ди­ро­ві Ук­ра­їнсь­кої Пов­стан­чої Ар­мії полк. Ва­си­ле­ві Ко­ва­ле­ві війсь­ко­вий сте­пень ге­не­рал-хо­рун­жо­го, з да­тою стар­шинс­тва від дня 14 жов­тня 1952 р.

В Ук­ра­ї­ні, 20 жов­тня 1952 р.

Ук­ра­їнсь­ка Го­лов­на Виз­воль­на Ра­да

(Дер­жав­ний ар­хів СБ Ук­ра­ї­ни. — Ф. 6. — Спр. 74914. — ФП (Ар­хів­но-криміналь­на спра­ва на Га­ла­су В.М.). — Т. 4. — Арк. 197).

От­же, те­пер мож­на твер­до го­во­ри­ти, що шість з дев­’я­ти ге­не­ра­лів УПА бу­ли чле­на­ми Плас­ту. Зро­зу­мі­ло, що ба­га­то їх бу­ло се­ред пов­стансь­ких стар­шин, під­стар­шин і стріль­ців. Так, се­ред стар­ших офі­це­рів УПА біль­ше тре­ти­ни на­ле­жа­ли до Плас­ту: шість пол­ков­ни­ків, три під­пол­ков­ни­ки, дев’ять ма­йо­рів. Ба­га­то з них по­ляг­ли у бо­роть­бі за во­лю, ви­ко­ну­ю­чи Пер­ший Го­лов­ний Обов­’я­зок плас­ту­на — бу­ти вір­ним Бо­го­ві й Ук­ра­ї­ні.

ст. пл. Володимир Мороз

Пластовий шлях — ч. 3 (139) — 2004.