Кук Василь

Пластун Василь Кук –
останній генерал УПА
Словний, точний, сумлінний, ощадний, справедливий, ввічливий, братерський і доброзичливий, врівноважений, корисний, здоровий, доброї гадки. Ці та інші риси пластуна повністю надаються до характеристики Василя Кука. Він, останній головний командир УПА, засвідчив це своїм життям, своєю багатолітньою працею для українського народу.
Розмовляти із Василем Куком завжди приємно і цікаво. Говорить бо жива історія, леґенда національно-визвольного руху. Сімнадцять років у підпіллі, переважно на провідних постах. За ним шукала польська поліція, ґестапо, НКВД і МГБ. Йому довіряли і його наказів слухали десятки тисяч революціонерів-повстанців. Один із організаторів відновлення Української Держави в червні 1941 р., крайовий провідник ОУН в Дніпропетровську, командир УПА-Південь, довголітній заступник Романа Шухевича, а після його смерти — керівник всього українського національно-визвольного руху. Останні посади Василя Кука — Провідник ОУН на українських землях, Головний Командир УПА, голова Генерального секретаріяту Української Головної Визвольної Ради (прем’єр-міністр підпільного уряду).
Незважаючи на вік Василя Кука (народився 13.01.1913 р.), його сьогоднішню діяльність можна впевнено назвати бурхливою. Виступи на наукових конференціях і святкових заходах; зустрічі з науковцями, громадськими і політичними діячами, письменниками, військовослужбовцями; участь у теле- і радіопередачах; зйомки в документальних фільмах і консультування художніх. Як пише відомий дослідник Григорій Дем’ян, «Василя Кука дуже уважно слухають і однодумці, і противники, високоерудовані вчені і звичайні школярі… А сказати їм він має що і вміє це робити блискуче».
Особливу увагу надає Василь Кук спілкуванню із молоддю, завжди наголошував і наголошує на ефективності пластової методики і на потребі розвитку Пласту. Його радо запрошують на вишколи, урочистості, конференції. Але він говорить не тільки про минуле. Навіть навпаки, кожна розмова плавно переходить до сучасного стану українців в Україні і за кордоном, до обговорення болючих проблем і пошуку механізмів їх подолання. Можна тільки дивуватися, наскільки глибоко сягає думка Василя Кука в аналізі процесів у державі і наскільки чітко визначає шляхи для досягнення мети його життя — вільної і сильної України. Його надзвичайно цінні поради для активістів молодіжного руху ґрунтуються на величезному досвіді з Пласту, студентської громади у Любліні, і, насамперед, із підпілля ОУН. Адже Василь Кук, без сумніву, один із найкращих кадровиків організації, і саме тому Степан Бандера призначив його у 1940 р. організаційним референтом Проводу. З повагою про останнього командира УПА пише у спогадах «Большая охота» навіть офіцер КГБ Георгій Санніков.
Під час навчання у Золочівській гімназії Василь Кук належав до юнацького куреня ч. 22 ім. Івана Богуна. Серед його пластових друзів можна згадати Степана Галамая, Романа Кравчука, Мирона Сагатого, Мирослава Семчишина, Ярослава Собашека. До Пласту належав також брат Василя, Ілярій Кук, відважний бойовик ОУН, страчений у 1938 р. польськими окупантами за революційну діяльність. Відомий галицький адвокат Степан Шухевич у спогадах зворушливо описав гідну поставу їх матері Параскевії під час судового процесу над Ілярієм.
Від 16 років Василь Кук бере участь у революційній боротьбі, якій віддав усе своє життя. Він — член ОУН від 1929 р., творець організації на Золочівщині. Робив це настільки блискуче, що невдовзі вибився на провідні пости, а згодом очолював всю національно-визвольну боротьбу на українських землях (1950-1954 рр.). Хоча арешти не дозволили отримати вищу юридичну освіту (навчався в Католицькому університеті у Любліні), Василь Кук вирізнявся широкою ерудицією, глибокими знаннями економіки, історії, психології, військової справи. Автор підручника з конспірації «Пашні буряки» (1938 р.), праць «Колгоспне рабство» (1950 р.), «Генерал Роман Шухевич — Головний Командир Української Повстанської Армії» (1997 р.), «Степан Бандера» (1999 р.), «Акт відновлення Української держави 30 червня 1941 р.» (2001 р.), а також десятків ґрунтовних статей з історії ОУН і УПА, як теж історії українського мистецтва XVIII-XIX ст., співредактор фундаментального збірника документів «Українське державотворення. Акт 30 червня 1941 р.» (2001 р.).
За визначні заслуги у національно-визвольному русі Василь Кук відзначений найвищою нагородою УПА — Золотим Хрестом заслуги, і є сьогодні його єдиним живим лицарем. Також він нагороджений медаллю «За боротьбу в особливо важких умовах» (1948 р.), медаллю «Х-річчя УПА» (1952 р.) В різні періоди свого життя діяв під псевдонімами «Леміш», «Ле», «Лука Лемішка», «Юрко», «Юрко Медвідь», «Коваль», «Василь Лиманич».
Про діяльність Василя Кука можна дізнатися із багатьох видань з історії ОУН і УПА, зокрема у довіднику «Українська Повстанча Армія, 1943-49», автором якого є пл. сен. Петро Содоль, ЛЧ. Все ж деякі питання діяльности донедавна були мало відомі. Зокрема, у статті «Генерали УПА — вихованці Пласту» (Пластовий шлях. — 2002. — Ч. 4), про те, що Василь Кук носив ступінь генерал-хорунжого УПА, не згадано. Це було зроблено свідомо. Деякі джерела, зокрема свідчення Василя Галаси і Василя Охримовича, вказували на факт надання Василеві Куку генеральського звання. Він сам це підтверджував, але вроджена скромність не дозволяла називати себе так, оскільки традиційно його вважали полковником, а рішення про підвищення було невідоме. Не дозволяв називати себе генералом і дослідникам, доки не буде віднайдено документального підтвердження. Лише нещодавно в архіві Служби безпеки України виявлено постанову підпільного парламенту — Української Головної Визвольної Ради — від 20 жовтня 1952 р., яка опублікована у статті Олександра Вовка в журналі «З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ» (№ 1 за 2003 р.).
Відпис
Постанова
Українська Головна Визвольна Рада постановляє надати Головному Командирові Української Повстанчої Армії полк. Василеві Ковалеві військовий степень генерал-хорунжого, з датою старшинства від дня 14 жовтня 1952 р.
В Україні, 20 жовтня 1952 р.
Українська Головна Визвольна Рада
(Державний архів СБ України. — Ф. 6. — Спр. 74914. — ФП (Архівно-кримінальна справа на Галасу В.М.). — Т. 4. — Арк. 197).
Отже, тепер можна твердо говорити, що шість з дев’яти генералів УПА були членами Пласту. Зрозуміло, що багато їх було серед повстанських старшин, підстаршин і стрільців. Так, серед старших офіцерів УПА більше третини належали до Пласту: шість полковників, три підполковники, дев’ять майорів. Багато з них полягли у боротьбі за волю, виконуючи Перший Головний Обов’язок пластуна — бути вірним Богові й Україні.
ст. пл. Володимир Мороз
Пластовий шлях — ч. 3 (139) — 2004.