Білостоцький Тиміш

Тимотей (Тиміш) Білостоцький — видатний пластовий діяч, педагог, визначний музикант, викладач у вищих школах, дириґент хорів і дяк.

Тиміш народився 6 березня 1905 р. у Львові в родині Петра й Ольги Білостоцьких, що мали троє діточок: сина Тимоша, дочку Марію Анну і Якова Степана.

Виростав і навчався у Львові. У гімназії добре вчився, виявляв спортивний інтерес і був активним у Товаристві «Сокіл-Батько» від гімназійних часів. Маючи гарний голос, співав у гімназійному хорі, в якому виступав солістом. Він виявляв неприховане замилування до музики, грав на вальдгорні, і ще в гімназійному часі, коли виграв конкурс, був прийнятий до оркестру міського театру.

Хотів бути лікарем, але, на жаль, поляки не допускали до медичних студій, тож закінчив студії філософії на Львівському університеті. По закінченні студій став учителювати в Торговельній Школі, викладаючи стенографію, машинописання, а також провадив руханку та студентський хор. Відтак навчав у кооперативному ліцеї у Львові. Підготовляв та брав участь у літніх курсах та мандрівках у Карпатах, організованих для провідників кооперативного руху. Як любитель спорту і видатний спортсмен був багато років інструктором руханки та членом Управи товариства «Сокіл-Батько» у Львові. Т-во «Просвіта» було також полем діяння Тимоша. Крім того студіював музику і грав на вальдгорні у складі оркестр Оперного театру у Львові та Львівської фільгармонії.

У роках 1940 — 41 сповнював працю секретаря ректора Богословської академії о. Йосифа Сліпого, а поза тим викладав у Львівській Політехніці та у Вищій торговельній школі.

За часів німецької окупації Галичини усі спортивні товариства Генерального Губернаторства мали бути підпорядковані німецькому «Уповноваженому для справ спорту», і тому в Українському Крайовому Комітеті створено «тіловиховну секцію», яку очолив Тиміш Білостоцький. Цій секції підлягали м. ін. Спортивне товариство «Україна», Карпатський Лещетарський Клюб. Всі ці товариства діяли самостійно. Т. Білостоцький був співорганізатором З'їзду молоді (14.VІІІ.1943) та конференції референтів тіловиховання (28 — 30.ХІІ.1943).

Окупаційна німецька влада в рр. 1944-1945 примусово набирала українських юнаків, та й юнаків інших численних народів з усіх окупованих теренів, до військових формацій, зокрема для протилетунських гармат та направи зброї по різних військових базах. Український Центральний Комітет подбав про опіку засланої молоді, для якої заанґажував Тимоша Білостоцького. Завданням «уповноваженого українського юнацтва» було опікуватися юнаками, полагоджувати зажалення, проводити у вільному часі підвищування освіти при допомозі учителів, викладачів, подбати про духовну опіку з участю священиків. Це завдання Тиміш Білостоцький виконував з посвятою. У часах бомбардувань подорожував до юнацьких таборів, щоб допомогти юнакам у тяжких умовах життя і праці, робив потрібні заходи перед німецькою владою, щоб урятувати юнаків у часах жахливих воєнних дій, а пізніше від репатріяції.

Пластувати почав Тиміш Білостоцький у гімназії, будучи юнаком 7 полку ім. Князя Лева. Був активний і творчий. У 1922 р. він одержав найвище пластове відзначення від Верховної Пластової Команди. Згодом став членом куреня УСП «Орден Залізної Остроги», якого завданням було виховувати новацтво, організувати новацькі табори, на яких звичайно був виховником, керівником таборових програм, обозним у Підлютому, Остодорі та Старяві. На цьому місці до речі буде помістити уривок листа С.О. Романа Копача, поміщеного в Листі ч. 45/258 Провідника О.К.:

«...Хотілось би подякувати тому, який спрямував на цю дорогу (працювати для

добра української дітвори)... Тиміш Білостоцький запропонував мені поїхати з ним до Старяви до новацького табору на виховника. Це було, мабуть, в 1935 р. Там я ближче стрінувся з такими виховниками, як бл. п. Іван Кліщ, проф. Савина Сидорович, мґр. Роман Саєвич, мґр. Степан Бутурин. Всіх їх знав ще перед тим, одначе в праці над вихованням дітвори довелося мені стрінути їх вперше.

Проф. Т. Білостоцький дав мені перші й найправильніші підстави для молодого і недосвідченого ще тоді виховника. Цією його наукою користуюся ще досьогодні. Ця наука для виховника виглядала слідуючо. Не була вона дуже скомплікована, ані не мала цілих томів видань. «Добрий примір « — це ціла філософія для виховника. Коли сьогодні маю змогу переглядати масу книжок, видаваних у чужих мовах про виховання дітвори, то всюди ця наука Тимоша ставлена на першому місці і як основна база праці для виховника.

Тими короткими, а, може, і не дуже вмілими словами дякую Тобі, Тимоше, за цю науку».

По розв'язанні Пласту в 1930 р. в Галичині Т. Білостоцький був членом таємного пластового проводу (Пластовий Центр).

У часи німецької окупації Т. Білостоцький співпрацював із проводом Виховних Спільнот Української Молоді (ВСУМ), провадив новацькі табори в Брюховичах б. Львова в рр. 1942 — 1943.

Після ІІ світової війни перебував у таборі переміщених осіб у Реґенсбурґу, де працював як офіцер в ІРО та УМСА. Був відповідальний за організацію цілорічних програм діяльности, включно з літнім таборуванням та вишколом провідників на терені різних округ.

У Реґенсбурґу був прелеґентом на 10 вишколі новацьких виховників у 1948 р.

У 1949 р. переїхав до США і поселився в Озон Парку біля Нью-Йорку. Працював у друкарському відділі одної з фірм Нью-Йорку, а по переході на емеритуру уже мав малу друкарню в пластовій домівці станиці Нью-Йорк. Грав деякий час у симфонічній оркестрі на вальдгорні. Багато років працював дяком та дириґентом хору при церкві Покрови Божої Матері в Озон Парку. Там також був предсідником 200 Відділу УНСоюзу «Самостійна Україна». У згаданій громаді організував концерти та інші імпрези.

Тиміш Білостоцький продовжував свою активність у Пласті. Він був одним із засновників І Куреня УПС ім. О. і С. Тисовських, мав псевдо «Кривоносенко». Він же ж — пластун керівництва із найвищим ступенем у Кадрі Пластових Виховників, член Орлиного Круга, а в 1958 р. відзначений св. Юрієм у сріблі. Як працівник друкарського діла помагав Пластові у видаванні різних матеріялів. Видав альбом світлин з історії Пласту.

Та чи не найбільше виявився С.О. Тиміш у новацтві. З 1951 року він вів видавничу справу «Вогню Орлиної Ради». Початки видавання журналу В.О.Р. у США були важкі. Саме в цьому часі С.О. Тиміш прийшов із великою допомогою і своєю невпинною відданою працею зумовив появу журналу в критичному часі. Тому слушна була заувага провідника О.К. Миколи в листі ч. 31.: «Якщо ще В.О.Р. появляється, то треба це завдячувати справжній посвяті зі сторони брата Білостоцького, який робить все можливе, щоб забезпечити появу».

Він видав «25-річчя новацького руху» Теодосія Самотулки як перше видання бібліотеки В.О.Р. з вкладом численних фотографій. С.О. Тиміш зредаґував працю Івана Кліща «Організація оселі», що є включена до «Літопису». Він займався і дальшими випусками Бібліотеки. Він також допомагав у переведенні курсів новацьких виховників.

Тиміш Білостоцький — це приклад справжнього пластуна, працьовитий, скромний, обов'язковий, любив працювати з дітьми та молодими людьми і мав добрий підхід до них. Людина з видатними природними здібностями, та одначе, хоч багато осягнув у житті в ситуаціях війни та в повоєнній дійсності, не мав можливости в усій своїй повноті розвинути своїх здібностей.

Помер 6 липня 1995 р., похований на цвинтарі св. Андрія в Банд Брук, Н.Дж. Залишив дружину Ольгу та сина Степана з дружиною.