П'ясецький Андрій

Про життя Андрія П'ясецького написано в інтернетній енциклопедії Вікіпідія, на веб-сторінці:
http://uk.wikipedia.org/wiki/П'ясецький_Андрій  - ось цитати з енциклопедії:

"Андрі́й П'ясе́цький (27 серпня 1909, Реклинець — †25(27) листопада 1942, Львів) — учений, політичний та громадський діяч, міністр лісів в уряді Ярослава Стецька. Автор праці “Про побудування і біологічний розвиток ряду типів українського лісу”, яка і в наш час не втратила своєї наукової вартості."

"Уже під час навчання у Львівській державній гімназії він вступає до молодіжної скаутської організації Пласт."

"Усі, хто особисто знав Андрія П’ясецького, стверджують, що ліс він любив з раннього дитинства. І можливо саме через це стає членом пластового куреня “Лісові Чорти”. До того ж старші брати – рідний Юрій та двоюрідний Петро на той час уже були членами даного куреня. Не маючи особливих фізичних задатків, будучи короткозорим від народження, Дусько (так називали Андрія вдома, таке прізвисько залишилось у нього і в Пласті) не пропускав нагоди, щоб побувати у літньому пластовому таборі на горі Сокіл біля Підлютого. Сповнене пригод життя серед лісу, ночівлі в наметах гартували молодь."

"У 1927 році по закінченні гімназії Андрій П’ясецький стає студентом рільничо-лісового факультету „Львівської політехніки”. За наукою не забував і про Пласт. 22 червня 1929 року відбувся збір куреня з нагоди посвячення прапора. П’ятдесят три старші пластуни, звернувши погляди в бік курінного чорно-золотисто-червоного знамена, співали гімн, слова якого написав Андрій:
"Прапоре наш! Багато впаде в бою,
Багато згине в тюрмах, засланнях,
Та всім їм перед смертю їх страшною
З’явися ти в останніх ясних снах."

"У серпні 1929 року, Андрій разом зі своїм куренем вирушив у подорож на Поділля. Коло Золотого Більча, що неподалік від Медоборів, оглядаючи цікаві з геологічного погляду печери, зустрів археолога Олега Кандибу. Залишившись на кілька днів, допоміг йому проводити розкопки печерного поселення початку мідної доби."

"У 1933 році, захистивши дипломну роботу на тему “Охорона лімби (кедра) в Горганах”, 25-річний Анрій П’ясецький отримує диплом інженера-лісівника. Сповнений молодечої енергії, організовує технічне лісове бюро “Сільва”, яке займалось веденням лісового господарства у приватних лісах на договірній основі. Постійними замовниками “Сільви” були Греко-католицька консисторія, яка володіла великими масивами лісів (тільки в Горганах їх площа сягала 75 тисяч гектарів) та Земельний Банк Гіпотетичний – теж багатий лісовласник. При виконанні договірної тематики П’ясецький як керівник опирається на глибокий лісівничий аналіз та дослідне лісівництво. Місяцями перебуває в Заланові, біля Рогатина, у банківських лісах. Колоніальне розграбування карпатських лісів не могло не бентежити його. Мандруючи горами, з болем дивився, як катастрофічне рідіють лісостани, як довгі потяги, вантажені першокласною деревиною, котяться на захід."

"Виношуючи ідею створення на території греко-католицьких лісів у Горганах кедрового заповідника, Андрій Львович писав: “Він повинен зайняти найбільш дике і прегарне у своїй первісній красі гніздо Горганських гір: Грофу, Канусяк, Паренки й Попадю, чудові смерекові і кедрові ліси, буйні полонини, непрохідні гущавини жеребу і лелечку, бистрі потоки й скелясті верхи, багатство квітів, розмаїття птаства і звірини разом творять тут дивовижну гармонію”, У 1934 році під егідою фізіографічної комісії НТШ, яку очолював Микола Мельник, заповідник вдалось заснувати."

"Не припиняє Андрій участі і в роботі підпільного Пласту. В помешканні, яке винаймав з братом Юрієм, часто сходились члени куреня “Лісові Чорти”. Одружується він також з пластункою, донькою відомого українського адвоката – Марусею Федусевич, яка повернулася з Парижау де студіювала французьку філологію."

"Вибухнула польсько-німецька війна… Андрій П’ясецький, не чекаючи, яким чином розгортатимуться політичні події далі, на базі Дирекції державних лісів, що була, по суті, знаряддям польської колоніальної політики, організовує в часи безвладдя Лісосировинний трест і прибравши до своїх рук управління лісами краю, звільняє з посад старі скорумповані кадри, ставлячи на їх місце людей чесних та патріотично настроєних. З приходом радянської влади посаду довелось покинути."
"Прагнучи всерйоз зайнятися науковою роботою, влаштовується на працю у політехнічний інститут. Того ж таки 1940 року отримає звання доцента кафедри лісової ботаніки. Розпочинає працю над дослідженнями лісової типології, проблеми якої для Західної України були цілковито нерозроблені."

"Інтенсивна наукова діяльність Андрія П’ясецького 1940-1941 років була не лише глибокою, а й різнобічною. Він впроваджує передові підходи до класифікації лісів у навчальну практику. Перед війною, 1941 року, вийшов друком його “Загальний нарис природно-історичної районізації лісів західних областей України”. 20 лютого 1941 року він захищає кандидатську дисертацію на тему “Карпатський кедр, його охорона і кедрові заповідники”.

"Працівники НКВС заарештовують ученого і ув’язнюють у Львівських Бригідках – в’язниці, перетвореній більшовиками у фабрику смерті. Андрій Львович був одним з кількох, а чи кільканадцяти, в’язнів, які дочекалися приходу німців живими."

"30 червня 1941 року в Львові відбулись Українські національні збори, які проголосили відновлення Української Самостійної держави на чолі з Ярославом Стецьком. Головував на зборах Юрій Полянський – колишній сотник УГА, який у трагічному 1919 році, прикриваючи артилерійським вогнем з Високого Замку відступ січового стрілецтва, останнім зі своєю сотнею покидав Львів. А. П’ясецького віддавна – єднали з Ю. Полянським наукові інтереси. Професор геології (колишній викладач Українського таємного університету), працівник природничого музею НТШ, він давав Андрієві “цінні поради та вказівки”, за що той не забув висловити йому серед інших подяку в останній науковій праці… П’ясецький погодився обійняти пост міністра лісів в уряді Я. Стецька, оскільки не вагався щодо чистоти помислів ініціаторів його створення."

"У тяжких умовах чергової окупації Анрій П’ясецький організовує Український лісовий науково-дослідний інститут, згуртовуючи навколо себе талановитих науковців. Сам же він не полишає праці на Янівській дослідній станції."
 "За наказом керівника лісів форстмайстра Ганса Барта, який прибув з Кракова, це дослідне лісництво було перетворено в звичайне надлісництво. Плани рубок у другому півріччі 1941 року доведено до 24 тисяч кубометрів – для цього треба знищити весь цінний ліс! Андрій їде до Кракова, де в головному управлінні лісів працював професор Мантель, визначний учений, аргументовано доводить йому, що знищення лісів на теренах Головного Європейського вододілу загрожує екологічною катастрофою. Мантель добивається того, що янівські ліси вважаються науковим об’єктом, підпорядкованим лише йому."

"Розлючений неочікуваним поворотом подій, Барт доносить в гестапо, що П’ясецький не виконує його наказів. 8 січня 1942 року в Страдчі Андрія заарештовують. Вів у гестапо справу приятель Барта Освальд Мюллер, свідками поставлено надлісничого Адамовича і лісничого Загайчевського, яких Андрій 1939 році прогнав зі служби в Дирекції лісів. Жодні втручання не допомогли. Представникові Українського комітету Паньківському начальник гестапо Ставіскі заявив, що “навіть, коли б слідство виявило, що П’ясецький не саботував свідомо, сам факт, що він наважився входити в суперечку з німцем, заслуговує кари”. Навіть Мантелеві, який на прохання Марії приїхав із Кракова і особисто хотів добитися правди, було відмовлено."

"Під час ув’язнення у тюрмі Лонцького Андрій П’ясецький перехворів тифом, а видужавши, добровільно зголосився допомагати хворим на цю недугу як санітар. Не пропадала надія на визволення. Однак у відповідь на вбивство українськими підпільниками Сендеги – офіцера німецької поліції, фашисти розстрілюють у Галичині близько 100 закладників, зокрема 28 в’язнів у Львові, серед яких був і Андрій П’ясецький. У котрийсь із днів з 25 до 27 листопада 1942 року на схилі Кортумової гори за Янівським цвинтарем, куди він не раз із друзями-пластунами ходив віддавати шану стрілецьким могилам, біля дороги, якою їздив у Розточанські ліси, обірвалося його життя. Природний талант, великий гуманізм і наполеглива праця виводили його у видатні вчені. Не судилось. Вірний хранитель лісу, якого бракує Україні і сьогодні, він не поступився мораллю.


Інформацію подав: пл.сен. Володимир Пясецький, ЛЧ