"ВЕЛИКА ГРА" ДЛЯ ПАТРІОТА" - стаття про Пласт в офіційному виданні МОН "Освіта України"

Про сьогодення відродженого «Пласту», історія якого в Україні почалася більш ніж сто років тому, розповідає його «виконавчий директор», а по-пластовому І голова крайової старшини, Станіслав АНДРІЙЧУК, пластун із 22-річннм «стажем».

В організації він, донеччанин, із 14 років. Як і багато хто з пластунів, пішов «слідами сво­їх однокласників, котрі відвідували сходини.

- Тоді, в 1994-му, в нас мало хто пластував, це сприймалося як «підтримка українського, – зга­дує Станіслав. - Згодом я очолював пластову ор­ганізацію в Донецьку, а пізніше переїхав до Киє­ва на навчання (за фахом я історик, деякий час працював учителем). Звісно, і тут займався волонтерством: був і виховником, і очільником місцевого осередку, певний час відповідав за розвиток ор­ганізації у регіонах. А на з'їзді в грудні минулого року був обраний головою «Пласту», кажучи по-сучасному – виконавчим директором. У з'їзді бе­руть участь представники кожного осередку: визна­чають стратегію, напрями роботи, а також обирають керівні органи - Крайову пластову раду, дев'ятьох осіб, котрі між з'їздами скеровують діяльність ор­ганізації. А я радше виконую такі завдання.

-  Деякі атрибути пластування (приміром, однострій) і його незмінна суть - Пласто­вий закон та ідея, закріплена у присязі, - оповиті романтикою визвольних змагань по­чатку XX століття. В який спосіб - якщо взагалі можливий відхід від канону - рух осучаснюється?

-  Керівництво «Пласту» також розвивалося од­ночасно із самою організацією. На початку 1990-х багато питань доводилося вирішувати ледь не в «ручному режимі», із часом частину функцій делегували осередкам. Зараз ми перейшли до на­ступного етапу: прийняли стратегію організації і тепер спільно з осередками намагаємося проду­мати механізми її реалізації. На з'їзді було по­ставлено завдання - реалізувати стратегію, яка принесла б позитивні результати. Ми розуміємо, після останніх подій у країні організація отримала історичний шанс. Змінюється середовище, інакше сприймаються слова «національно-патріотичне ви­ховання» - маємо змінюватись і ми. Шукати шлях, на якому «Пласт» міг би зробити якісний стрибок і охопити більше молоді. Маємо на меті залучи­ти до наших лав принаймні один відсоток моло­дих людей: тоді накопичиться критична маса, яка зможе впливати на те, що відбувається в Украї­ні... Це - виклик для нас.

-    Як на нього реагуватимете?

-  Основна проблема «Пласту» - обмежена кіль­кість волонтерів. Раніше ми позиціонували себе як молодіжну організацію, що влаштовує заходи для дітей. Виходило багато сюжетів про наші акції, табори... Батьки зауважували гарну організацію і приводили дітей до нас. Зараз на 1200 волон­терів (причому не всі вони, а лише близько по­ловини безпосередньо займаються з дітьми) при­падає приблизно 5000 дітей, тобто в середньому один виховних має в гуртку 12-14 пластунів - а мало б бути вдвічі менше. Ми намагаємося до­нести: «Пласт» - це організація і для волонтерів! Прийшовши сюди, можна знайти справу, яка тобі до вподоби: заняття з дітьми, адміністративна ро­бота, соціальний чи фінансовий напрям, співпраця з органами державної влади - аби було бажання. Тому робимо акцент на залученні волонтерів. Цьогоріч маємо великі плани: у кожному обласному цен­трі провести семінар-тренінг для всіх охочих, по­передньо започаткувавши інформаційну кампанію, зокрема в університетах. Якщо з кількох десятків учасників один-двоє схочуть стати волонтерами - це вже буде великий успіх. Новий волонтер - це можливість створення гуртка, тобто плюс вісім но­вих вихованців.

А наступного рову «підемо» в районні центри. Там - своя специфіка, пов'язана з міграцією: активні волонтери рано чи пізно їдуть. Зазвичай виховник працює з юнаком до 16 років, докладає зусиль, передає знання, а потім хлопець хлопець чи дівчина набирають свій гурток – і робота триває, справа живе. Але у нас осередкові малих міст сумно жартують: «Працюємо для великих станиць» (організацій «Пласту» в містах. Авт.) – саме у 16 років найактивніші пластуни «тікають» до Києва або обласних центрів. У село взагалі важко «зайти»: діти дуже зайняті в домашньому господарстві, там потрібен зовсім Інший підхід (і особливу роль відіграють школи - заклади формальної освіти). Отже, кожному місту, району потрібна своя стратегія, бони мають знайти те, що дасть І імпульс для розвитку.

- Якщо ми згадали про школи: восени минулого року «Пласт» підписав договір про і співпрацю з Міністерством освіти і науки. Що ним передбачено?

- За текстом - співпрацю з підтримки національно-патріотичного виховання, розвитку туризму, пропаганди здорового способу життя та розвитку пластового руху. В М0Н готується наказ про створення пластових центрів і, відповідно, проведення тренінгів і семінарів для педагогів системи освіти, щоб ознайомити їх із пластовою системою виховання. Ми розуміємо: педагоги навантажені, якщо робота у «Пласті» їм буде нав'язуватися і вони до нас не підуть. Це має бути від душі. Крім того, якщо дивитися на організацію ззовні - здається, у нас дуже багато специфічних правил і обмежень, незрозумілих освітянам і суспільству взагалі. Та якщо вникати потроху - розумієш, що заходи відбуваються у формі гри і нічого складного в цьому немає... Можливо, будуть проводитися спільні акції: для прикладу, якщо взяти святкування річниці з дня народження Тараса Шевченка, то ми теж проводимо їх, як і формальна освіта. У такому разі вчителі змогли 6 на ділі побачити, що таке «Пласт». З освітянами ми співпрацювали і раніше - але «точково» та завдяки особистим домовленостям.

Коли з'явиться офіційний документ, представники осередків зможуть іти з ним у департаменти і відділи освіти й налагоджувати діалог на місцях... Коли я жив у Донецьку, працював у тій самій школі, в якій учився: директор мене пам'ятав, жодних проблем не було, а коли посаду обійняла нова людина - спочатку придивлялася до нас. Коли хлопці приходять у заклад освіти і кажуть: «Ми пластуни, хочемо у вас працювати» - виникає питання: прийшли з вулиці - що за люди?.. Сподіваємося, з появою документа М0Н ця проблема вирішиться. Можливо, і питання приміщень для занять також: наразі кожен виховник сам шукає місце для проведення сходин.

- Як працює виховна снетема «Пласту»?

- «Новаків» - дітей 6-11 років - переважно приводять батьки. А «юнаки» (12-16 років) уже самі шукають нас і приходять записуватися. Якщо спитати великі станиці - Львів, Київ, Івано-Фран­ківськ, Тернопіль, - кожна покаже список дітей, які стоять на черзі. Щороку у вересні там черга зі 140-200 охочих, а прийняти - якщо навіть наберуть нових виховників, - можуть близько 70 .. Для новаків програма складена так, що вони все пізнають через гру. Крім ігор, майструють, співають, слухають розповіді, часто у формі казки їм і це подобається, очі світяться - і родина це 6ачить. Як казав відомий громадський і пластовий і діяч Юрій Старосольський, – «Пласт» - це велика гра». Але для юнаків вона серйозніша, слрямовананасприяннясамовихованню.

У «Пласті» існує система трьох «проб». Пер­ша - це понад невеликих 50 завдань, котрі за рік-півтора має виконати пластун, - питання теорії (знати історію організації, обов'язки ії членів тощо) та практики (вміти запалювати вогонь в'язати вуз­ли, життя в природі). Копи пластун складає дро­бу, виховник підводить його до наступного етапу. Друга проба складніша і в теорії, і на практиці: потрібно вміти не просто розпалити вогнище, а й приготувати обід. У 13-14 років дитина має розуміти: якщо каша підгоріла, то вона несе відповідальність за те, що їстимуть товариші. У 14-16 пластунові належить виконати дев'ять проектів, щоділятьсянатриблоки, длякуреня (структурноїодиниці«Пласту», якаоб'єднуєкількагуртків), длястаницітагромади.Миорганізовуємоне лише суто пластунські, а й соціальні акції «Тиждень здачі крові», допомога сиротинцям, передача Вифеємського вогню миру. Ми розуміємо, що маємо робити більше для суспільства, ставати важливішими для нього. Коли буде більше виховників - ставатиме більше дітей - вони приноситимуть більше користі для громади.

- Крім освітньої та виховної програми у Пласті є ще й приваблива туристична складова...

 - Раз на один чи два місяці діти вирушають у мандрівку - на природі роблять те, чого навчилися на сходинах. А літній табір – це підсумковий етап, під час якого пластуни закріплюють вивчене і за рік, а виховник має можливість побачити що потрібно «підтягнути». Для того, хто там побував, очевидна різниця між звичайним табором і пластовим. Унасдієпринцип: дітинеповиннібайдикуватитамаютьдолатипроблемніситуації.Одна справа - поїхати з батьками на природу поганятим'ячикаізовсімінша - дватижніпрожитиутаборі. Дехтонадругий день проситься додому, але ми мотивуємо: потерпи, потім скажеш «Я молодець! Я пройшов це випробування!». Так і виходить. Після цього у дитини очі світяться, вона активно працює - і наступного року обов'язково приїжджає у табір знову... Той, хто розв’язує проблемну ситуацію - сам або за допомогою виховника - буде готовий до цього і поза Пластом, у великому Світі.

Ідеально, коли виховник зміг створити в гуртку команду - його учасники стають друзями, згодом можуть разом реалізовувати проекти. Добре, коли ті, з ким ти займався у гурту тепер стають виховниками. А буває, що працюють уже вихованці твоїх вихованців...Ми усвідомлюємо: щоб виростити доброго громадянка, який любитиме свою країну і намагатиметься допомагати їй, потрібно починати змалку. Наша «велика гра» має бути цікавою і для дітей, і для волонтерів. У такому разі можна сподіватись на те, що пластуни виростуть принаймні патріотами, а в кращому випадку – активними громадянами, котрі зміцнюватимуть громадянське суспільство, що нині формується в Україні.