Український Пластовий Улад в роках 1911-1945 у спогадах автора

ВСТУПНЕ СЛОВО

Це вже третя спроба написати нарис історії Пласту. Перший огляд історії Українського Пластового Уладу (УПУ) уклав наприкінці 20-х років ст. пл. Петро Ісаїв на доручення Верховної Пластової Команди (ВПК) у Львові. Ісаїв – тоді вельми діяльний пластун, молодий адепт історичних наук – добре знав Пласт не тільки як його член, але й мав змогу користуватися з приступних тоді і відносно добре впорядкованих пластових джерел, пластового архіву ВПК і окремих пластових куренів чи інших архівів та бібліотек Галичини. Його нарис, відомий мені в деталях, включив був багатий джерельний матеріял, особливо цікавий з часів першого етапу існування Пласту 1911-1920. Він мав, одначе, ту властивість, що надавав Пластові значення тільки “виховної системи молоді”, не беручи до уваги вже тоді помітні розвиткові тенденції виростання Пласту з рамок виховної системи у широчінь руху молоді нового українського покоління, що мало чітко зарисований власний пластовий світогляд.

З-за ліквідації леґального Пласту в Галичині цей рукопис не з’явився друком. Доля його мені невідома. Він, певно, пропав у вирі подій останніх десятиріч.

Друга спроба укласти історію Пласту була моя (під псевдонімом Шерш), у 1934 р. – для потреб В-ва Вогні, яке на місце розв’язаного Пласту при Українському Краєвому Товаристві Охорони Дітей і Опіки над Молоддю (УКТОДОМ) у Львові було одним з виявів нелеґального вже тоді УПУ в Галичині.

Укладений на основі не менш докладних джерел, як і попередня історія Пласту Ісаєва, мій нарис доводив зібраним матеріялом помилковість погляду тих, хто обмежували значення Пласту тільки до ролі виховної системи молоді. Потреба часу вимагала окреслити й підкреслити в розвиткові Пласту ідею служби батьківщині. Це й зроблено послідовно саме в тому нарисі Шерша. Рукопис читано, дискутовано, доповнювано на спеціяльних сходинах провідників Пласту при кооп. “Вогні”. Він служив потім виховним матеріалом при веденні пластових гуртків, а витяги з нього були друковані або служили матеріалом для окремих статтей у журналі “Вогні”. Рукопис пропав у 1939 р. при ліквідації кооп. “Вогні”, під час приходу до Львова червоної армії.

І ось історія Пласту складається втретє. Далеко від батьківщини, не користуючися ніякими іншими матеріялами, крім пам’яті власної та інших. У праці, безумовно, буде неодна неточність, насамперед – в устійненні певних дат та подій, в яких я особисто не брав участи. Йдеться, зокрема, про історію Пласту на Закарпатті, Союз Українських Пластунів Емігрантів (СУПЕ) тощо. Однак, загальна розвиткова тенденція має тотожне насвітлення, що й у першому мойому нарисі, писаному під псевдонімом – Шерш.

Окремо від цього нарису я пишу спомин про свою участь у Пласті в рр. 1922-1948, багато в чому оперті на записи мого щоденника, що його я вів безперервно від вибуху 2-ї світової війни по нинішний день, їх – покищо – мені пощастило зберегти.

На завданні всіх тих, хто раніше брали участь у пластовому житті, лежатиме доповнити цей нарис своїми довідками й замітками, а насамперед – поширити його й власними споминами про поодинокі етапи розвитку Пласту, а чи про окремі ділянки їхньої праці в ньому.

Мюнхен – Авґсбурґ, 1947-1948.

Северин Левицький

РОЗДІЛ ПЕРШИЙ

ДО ПОХОДЖЕННЯ ПЛАСТУ

Пласт як історична ланка українських організацій молоді

Організація української молоді (а потім і старших, у ній уже вихованих людей), під початковою назвою Пласт, а з 1922 р. Український Пластовий Улад (УПУ), виникла не як якась штучно на український ґрунт перещеплена квітка, а як нова ланка організації української молоді на початку XX сторіччя.

Вихованню нового покоління в нас завжди надавали великої ваги. Згадати хоча б “Повчання Мономаха дітям” XII стор., праці Києво-Могилянської Академії, “січових молодиків” у ХVІ-ХVІІІ стор. тощо. Від половини XIX стор., після певного занепаду, слідні по обох боках Збруча особливі намагання створити окремі організації молоді, які стали б на службу визволення батьківщини.

Одночасно це були перші спроби самої молоді провадити себе саму. Спершу мали місце т. зв. козакофільські гуртки молоді, що під впливом ідей Тараса Шевченка на свій лад плекали українську традицію і провадили “народолюбну” працю. В цих гуртках велику ролю відогравали, м. ін., зовнішні ознаки: козацький одяг у чоловіків і національне вбрання у дівчат.

Згодом національну романтику подолав позитивізм Івана Франка. “Козацьку романтику” заступлено працею над собою в інтелектуальній ділянці – у напрямі загальноєвропейського лібералізму та ідей соціялізму, що на переломі XIX та XX стор. збагатився ідеєю “України іреденти”. Змагання до вишколення розуму, надбання якнайбільше знань, з одного боку, з другого ж – ідеали самостійної України, такі були головні напрямки діяльности оцих гуртків, переважно конспіративної. Проте ці гуртки єдналися в одну громаду хіба що самою тільки особою Івана Франка або відзначенням свята Тараса Шевченка.

Тим часом, кінець XIX стор. приніс багато нового у цій ділянці. Довгорічній досвід і розвиток філософічних та педагогічних наук доводив, що саме інтелектуальне виховання – дуже й дуже однобічне. Треба було висунути поруч нього й тіловиховання, тому що культура почала віддалювати людину від життєдайного контакту із природою. Треба було теж підкреслити ідеї плекання характеру та моралі, включити молодь у працю самовиховання.

Разом з тим у нашій нації почали викристалізовуватися й досі ще неясні ідеали самостійної України. З’явилася віра в щось реальне, осяжне, для здобуття чого потрібно було вже конкретних дій вихованого нового ідейного, міцного духом та тілом покоління, яке взяло б на себе боротьбу за ці ідеали.

Роля закордонного досвіду і зразка

Аналогічні процеси відбувались і серед інших народів. Щоправда, політичні ідеали того часу були в різних народів різні: Англії, Росії, Франції. Там ішлося про збереження імперій, імперіяльних здобутків. Україна ж належала до тих народів, які мали щойно здобути свою волю у змаганнях. Тим то в Англії, Франції, Німеччині нові організації у своїх політичних намірах були відроджуючо-консервативні. У нас вони були відроджуючо-революційні.

Антитезою до чисто ліберально-інтелектуального виховання поставали спершу чисто тіловиховні чи релігійно-моралізуючі загальні організації, а то й виключно юнацькі. Новий виховний ідеал дала організація Скавтинґ, організована вперше в Англії у 1908 р. генералом Бейден Павелом, який намагався поєднати в одну виховну цілість інтелектуальне, моральне й фізичне виховання.

Його ідеал – міцна розумом і тілом, характером та лицарськими властивостями, суспільна людина. Його організація молоді, була організацією, в якій молодь виховує сама себе, вміло керована старшими. Основні ідеали визначено в т. зв. “скавтському законі”, на зразок старояпонського кодексу “бушідо” та середньовічних європейських кодексів лицарства щодо служби Богові, батьківщині та ближнім. Скавтські вміння й моральне вдосконалення здобувано в трьох основних пробах. Працю над собою зосереджено в гуртках молоді, складених із 7-ох осіб, що вільно, але зорганізовано, гуртком працювали над собою.

Особливо змагано, між іншим, до того, щоб молодь наближалась до природи – через мандрівки й сталі табори, де шатро мало заступити хату, а власна праця – дати все потрібне для доцільного й зручного життя.

Політичні ідеали англійського скавтинґу були ясні: дати Англії нове покоління, яке було б здатне, не зважаючи на погубні впливи модерної цивілізації, повести й утримати на висоті англійську імперію, зосередивши згодом навколо себе й своїх ідеалів також і інші народи, захоплюючи їх “скавтським братерством”. На такому тлі міжнародних намагань виник у другому десятиріччі XX стор. і наш Пласт.

Політично-громадські передумови походження Пласту

Яка політична ситуація була в нас на той час?

Україна поділена на кілька займанщин. 80% її території було під Росією, де не було спромоги працювати навіть жодній політичній партії (легальній). Культурний рух був зведений до дозволу на існування кількох побутових театрів, періодичних видань і строго цензурованих видавництв. Не було дозволу ні на одну українську школу. Три мільйони українців жило під Австрією в Галичині й Буковині, в умовах демократично-конституційного устрою, який давав можливість для культурних виявів українського життя, для політичних же – остільки, оскільки вони не суперечили стремлінням Австрії в її східній політиці.

Українство провадило, крім того, внутрішню боротьбу з москвофільством, яке підпирала польська галицька адміністрація. Австрофільські тенденції серед старшого громядянства були ще досить міцні. Австрофіли намагалися погодити їх з тенденціями українців визвольницького напрямку.

Невеличка частина українського народу (півмільйона) жила в Угорщині. Там українська національна ідея так наче й не існувала. Мадярофільські та москвофільські тенденції цілковито затьмарили національний обрій, українство трималося лише серед одиниць, а в загальному, хібащо тільки у формі побутового “руснацького життя”.

На тлі такого становища української суспільности виникли вперше в Галичині, а потім і в Буковині тіловиховні організації “Січ” та “Сокіл”, які, завдяки їхнім організаторам, відразу ж наставлено на службу визвольним змаганням українства. “Січ” була з дещо ліберальнішими тенденціями, “Сокіл” – з більш консервативно-національними. Так само почали виникати чисто тіловиховні або самоосвітні гуртки молоді при українських школах під керівництвом молодих педагогів, які надавали вихованню, поруч навчання, рівновеликого значення у завданнях школи.

З лав цих нових українських педагогів вийшли перші піонери нової організації Пласт, з рядів тодішньої молоді – перші члени пластових юнацьких гуртків.

РОЗДІЛ ДРУГИЙ

ПОЧАТОК ПЛАСТУ І ЙОГО ПЕРШЕ ВЕЛИКЕ ВИПРОБУВАННЯ

Підготова до заснування нової організації молоді

Організація Пласту почалась у Львові. Справа охоплення молоді окремою організацією, скерування її в русло, корисне для виховання на початку другого десятиріччя XX стор. була дуже актуальна. Вона полонила увагу не тільки політичних угрупувань, а й знаних педагогів.

Організацію попередила широка прилюдна дискусія в пресі у журналах “Діло”, “Наша Школа” і т. п., в якій забирали голос такі особи, як проф. Михайло Грушевський, проф. Іван Боберський, проф. Василь Панейко, проф. Олександер Тисовський, а, крім того, цілий ряд молодих студентських діячів. Деякі з дискутантів вказували конкретно на нову форму, організацію Скавтинґ, яка, вийшовши з Англії, почала охоплювати широкі кола європейської молоді.

У шкільному році 1911 – 1912 троє осіб, незалежно одна від одної, приступило до організування української молоді. Це були два молоді педагоги – Олександер Тисовський в головній українській гімназії у Львові і Петро Франко у філії української гімназії там само – та студент філософічного факультету університету Іван Чмола, який діяв серед молоді всіх середніх шкіл Львова, між ними й жіночого учительського семінара УПТ. Усі вони взяли за основу англійську скавтську систему виховання через життя у природі і надали їй більш чи менш глибокого національного характеру. В усіх трьох виходило воно дещо різно, залежно від завдань, що їх вони ставили собі як найперші, основні. Новій організації дано назву “Пласт”, щоб пов’язати з “козацькою” українською традицією. “Пластунами” називано на Січі спершу запорожців, які виходили на риболовство і на добичу звірини. Пізніше, в чорноморсько-кубанському війську, пластунами звали чати на ворога, які мали вистежувати його непомітний підхід у степовій, чорноморській, чи гірській кавказькій місцевості. Мавши на увазі обидва ці роди діяльности, треба було, отже, позначити назвою ті вміння (знання природи, швидкий розум, гарт духа та тіла тощо), які мали характеризувати юнака-пластуна.

Характеристика трьох засновників Пласту та їхньої праці

Загальна характеристика цих трьох засновників “Пласту” найкраще ілюструє і дасть зрозуміти їхню ролю в організації.

Тисовський Олександер, тоді молодий учитель головної української гімназії у Львові, син професора учительського семінара, біолог, доктор філософії, який вивчаючи англійську мову мав змогу познайомитися з оригінальними працями англійського скавтинґу. За студентських часів ні до політичної, ні особливим робом до громадської ділянки непричетний, він був заглиблений у науку свого фаху та у загальні педагогічні проблеми. Особливо вельми серйозний, зрівноважений, далекий усякого сантименталізму, людина розуму, а не почуттів, упертий у здійсненні своїх намірів, Тисовський міг захоплювати інших самою логікою, а не виявом одушевлення. Його особиста амбіція ніколи не ставала впоперек загальній справі. Зовні замкнутий у собі, у своєму вужчому колі знайомих він був товариський та веселий. Він відзначався послідовністю в узятих на себе обов’язках, був схильний до здорової самокритики. Після світової війни він перший заходився знову коло віднови леґального Пласту і працював у ньому аж до його розв’язання (з малою перервою в рр. 1924 – 1925), спершу Головою Верховної Пластової Ради (ВПР), від 1926 р. заступником Верховного Отамана і референтом діяльности. Після розв’язання леґального Пласту не втратив зв’язку з Пластовим Центром і на його доручення працював теоретиком і провідником т. зв. “Доросту Рідної Школи”, співробітником журналу “Вогні”, кооперативи “Пласт”, членом проводу “Виховна Спільнота Української Молоді” (ВСУМ) і т.п. В 1944 р. виїхав зі Львова на еміграцію до Відня.

Франко Петро, син Івана Франка, тоді молодий учитель гімназії – руховик. Це де в чому антитеза до Тисовського. Людина хвилинного захоплення і особисто дуже амбітна. Справний фізкультурник, і ця одна пристрасть, мабуть, залишилася в нього до пізнього віку. Одушевлений якоюсь справою, він умів віддати їй багато часу, вмілости та ініціятиви. В 1914 р. вступив до УСС разом з усім своїм мандрівним пластовим табором. В 1914 – 1920 рр. старшина УСС, після війни, крім початкової стадії, до пластової праці більше не повернувся.

Чмола Іван, тоді молодий студент університету (географія та фізкультура). З молодих літ відданий українським визвольним змаганням, яким підпорядкував усі інші почини. Людина в деякій мірі замкнута в собі, здавалось би, навіть сувора, надзвичайно енергійна. Він ставив великі вимоги гартувати тіло й дух не тільки до інших (своїх вихованців), а й до себе. Впливав на інших своїм природним невимушеним прикладом і вмінням, а не словесним одушевленням. Людина вічного чину, далека від наївного теоретизування. Знавець і любитель природи, всесторонній спортовець, досвідчений у практичних вправах. Вроджений провідник, зокрема для тих, що вміють так, як він, кинути себе всього на службу ідеї. Ще в 1911 році він був основником перших пластових гуртків. Після першої світової війни, на якій він особливо визначився як старшина-сотник УСС, пізніше полковник Січових Стрільців під проводом Євгена Коновальця в армії УНР, він приступив одним із перших до організації Пласту (в Яворові, в рр. 1924 – 1930 командант і душа інструкторських таборів – Кам’янець, Сокіл) і далеких мандрівок по Карпатах. При ліквідації Пласту в 1930 р., заарештований поляками, відсидів півтора року в тюрмі. В рр. 1930 – 1939 тримав зв’язок з пластовим проводом і виконував дані йому спеціяльні завдання. На початку другої світової війни був заключений поляками у концтабір Береза Картузька. В 1941 р. заарештований совєтами і вивезений на заслання.

* * *

Усі три, вище згадані, перебували на службі українських змагань, усі три знали, що шлях веде, серед іншого, через виховання здорового молодого покоління. Загально їхню ролю можна було б окреслити так:

Тисовський – холодний та послідовний інтелектуальний чинник організації і її властивий творець; Франко – до певної міри тільки початковий ентузіяст; Чмола – реальний практик і жертвенний співпрацівник. Такий, отже, вигляд мала їхня перша робота в Пласті і такі були її наслідки.

Тисовський виконав передусім велику підготовчу теоретичну й практичну працю. Схема організації та степенування пластових зайнять, опрацьовувані ним

завжди до деталів, визначили наперед увесь зміст і форму. Він трактував Пласт як виховну систему, що як і кожна виховна система, мала дати наслідки щойно після довшого часу. Він – автор першого пластового підручника “Пласт”, виданого в 1912 р. у Львові, а потім посібника “Життя в Пласті” (1922), на основних ідеях якого виросла вся многогранна організація Пласту. Молодь, ведена Тисовським, ішла, через працю над собою, до вироблення характеру. Його ставлення до природи характеризували екскурсії для її спізнання і для вироблення швидкости розуму та тіла. Основною датою започаткування пластової праці у своїх відділах Тисовський позначив день 1-ої пластової присяги 12 квітня 1912 р.

Франко надавав ваги передусім тіловихованню і дисциплінуванню розуму й тіла через пластові ігри. Він і є поруч проф. Івана Боберського, першим автором виданих ним “Пластових ігор” і реалізатором їх на терені перших пластових гуртків. Поза першими ентузіястичними зайняттями, його вплив на дальший розвиток Пласту безслідний.

Чмола, своєю чергою, поставив Пласт якнайближче на службу визвольних змагань. Це були роки, коли так і чулося в повітрі, що настане збройний конфлікт між європейськими народами та державами. Треба було, отже, підготувати до цих змагань і нашу молодь. Чмола вивів пластові гуртки не так у “природу”, як у “поле”. Він надав першим пластовим вправам характер військового муштрування, а керівництво своїми відділами він здійснював строгою дисципліною, наказами згори вниз, менше ініціятивою знизу. Його відділи проходили одночасно спеціяльний світоглядовий вишкіл, який у відділах Тисовського повинен був мати місце щойно згодом, після вишколення розуму, тіла й характеру молоді.

Перше поширення Пласту в терені

Львівський приклад організації “Пласту” вплинув дуже швидко на українське суспільство Галичини. Ще в тому самому році або в найближчих 1913-1914 рр. Пласт поширився на всі середні українські школи, а то й на українську молодь польських середніх шкіл. Пластові відділи ,отже, постали в Перемишлі, Самборі, Дрогобичі, Стрию, Долині, Станиславові, Коломиї, Чорткові, Рогатині, Тернополі, Золочеві, Сокалі, Яворові та інших містах. Шкільна влада ставилась до Пласту пасивно, не забороняючи, але й не підтримувала його якимись спеціяльними заходами.

Завдяки молодим ще тоді педагогам, яких згадано вище, а, крім того, Теодорові Полісі (Перемишль), Іванові Коссакові (Чортків), Михайлові Галущинському (Рогатин)) та ін., що вміли зручно провадити організацію на службу Україні, не наражуючи її на переслідування з боку австрійсько-польської шкільної влади, звіти українських гімназій того часу часто вміщували пластовий матеріял. Він становить сьогодні важливе, ще приступне джерело для вивчення стану пластової організації в рр. 1911 – 1914.

Обличчя Пласту в початках його діяльности

Пласт не був ідейно залежний від жадної політичної чи навіть іншої громадської установи або організації. Організаційно він був зближений тільки до тодішнього об’єднання “Січей” і “Соколів” (Тисовський і Франко), що його змонтовано напередодні великих подій 1914 р., та до “Українських Січових Стрільців”, що в програму праці включили вишкіл у військовій справі (Чмола).

На окрему увагу заслуговує існуючий у цей час пластовий відділ т. зв. “Стрільчиків”, складений з дітей 8-12 років (пізніші новаки) при Соколі III у Львові, з учнів української школи УПТ ім. Бориса Грінченка на Городецькому передмісті, що публічно виступали у вправах з дерев’яними рушницями і підходженням у лісистій місцевості. Цьому відділові даровано й для нього посвячено малиновий прапор (за проектом проф. Мирона Федусевича). У 1921 р. він став прапором 1-го пластового полку у Львові і зразком усіх інших пластових прапорів у рр. 1921 – 1930, за часів найвищого розвитку Пласту. Зберігаючи свою повну ідейну та, великою мірою, організаційну незалежність, Пласт давав уже тоді запоруку: об’єднати в майбутньому на понадпартійній плятформі кращу частину української молоді.

Перші заходи для створення пластового центру

Уже на тому стані розвитку Пласту були роблені перші спроби створити один пластовий центр. Двічі відбуто пластові конференції у Львові при т-ві “Сокіл-Батько”, вибрано навіть т. зв. “Організаційний пластовий комітет”, який виявив свою діяльність, м. ін., опрацьованням проекту статуту Пласту і випуском пластового періодичного видання “Пластовий Табор” – як окремих сторінок у тіловиховнім журналі “Вісті з Запорожжя”, за редакцією Петра Франка. В рр. 1914 – 1918 вийшло кілька чисел цього журналу. Центр, одначе, об’єднував тільки обмеженою мірою шкільні пластові відділи, організовані Іваном Чмолою. Зовсім поза ним був весь український скавтський рух на Україні під Росією.

Пластуни у рядах Українських Січових Стрільців

Пласт був тоді зовнішньо “скавтською” організацією. Він прийняв від неї форму і деякі методи, однострій, гуртковий метод праці, пластові іспити тощо. Основні ідеали скавтинґу – служба батьківщині, лицарськість і самовиховання молоді (пластовий закон) були насичені суто українським духом і українською традицією. Зв’язків з міжнародними скавтськими організаціями тоді ще не було жадних.

Пласт був викликаний потребами українських національних змагань і їм переважно служив. Це проявляється не тільки в проектах і плянах організаторів, але ще більше в безпосередній праці над молоддю, хоч друковані проекти не завжди могли з тогочасних (в Австрії) цензурних причин віддзеркалювати пластові ідеї повнотою. Пласт розвивався цілком незалежно, він не був уже тоді ні організацією тіловиховання, ні військового вишколу, ні чисто інтелектуальною, а був організацією всеосяжною, яка несла в своїх зародках виховання нового покоління в усіх ділянках життя.

Тому і не диво, що коли настала 1-а світова війна в 1914 р., то Пласт витримав свій перший великий іспит у найважливішій ділянці, там, де йшла гра про найвищу ставку жертви для батьківщини – жертви особистого життя. За місяць після відомого з’їзду у Львові в Австрії проголошено мобілізацію. Створено перші кадри військової формації “Українських Січових Стрільців”, і в їхні лави увійшла без спеціяльної пропаганди вся пластова молодь від 16-го року життя. Разом з нею – більшість її провідників: Іван Чмола, Петро Франко, Іван Коссак та інші. Як густо промережані були перші лави УСС пластунами, може свідчити промова до старшин і підстарший тодішнього команданта УСС Михайла Галущинського у вересні 1914 р. перед відходом на фронт перших сотень УСС з Ґоронди на Закарпатті: “...вкінці годі говорити вам багато про підходження ворога в терені або охорону перед ним, ви це, певно, добре знаєте із своїх пластових вправ, отже цим знанням мусите заступити брак належного тепер вишколу”. Для прикладу можна назвати кількох пластунів УСС поряд згаданих пластових провідників: Федь Черник, Олена Степанівна, Осип Яримович, Северин Яремкевич та ін. Це одні з найкращих стрілецьких старшин. Яримович став навіть першим дійсним, не тільки ранґою хорунжим усього стрілецького корпусу. Більшість із них засвідчила героїчною смертю в боях свою любов батьківщини.

В 1914 р. московські війська залили Галичину, повели наступ на все українське життя. Пласт мусів на рік припинити свою діяльність. Та як тільки в 1915 р. частину Галичини звільнено від російської окупації, Пласт відновив діяльність у Львові, Самборі, Стриї та інших містах.

Перші пластові відділи на Наддніпрянщині

У цей період часу поставали перші українські пластові відділи на Наддніпрянщині. Перші спроби організувати тут українську молодь в окремі скавтські відділи вже до 1914 р. мали місце з боку Юрія Гончарева-Гончаренка в Бахмутському повіті і лікаря Анохина в Києві. Скавтська організація мала тоді поширитися й на Харківщину. Під час революції 1917 р. українська молодь виділила себе з загальноросійської організації т. зв. “бойскавтів” і стала завдяки прибулим з Галичини пластунам і за підручниками, принесеними звідтіля, на чисто українському національному становищі. Пластові відділи постали в Білій Церкві (організатор Є. Слабченко) і на Поділлі, між іншим, у Кам’янці Подільському, де працював Павло Богацький. Та ті гарні почини знищила окупація України совєтами. Пластові головні діячі пішли на еміграцію.

Створення пластового центру у Львові

На цей час припадає створення першого пластового центру завдяки заходам д-ра О. Тисовського. Навесні 1918 р. “Українське Краєве Товариство Охорони Дітей і Опіки над Молоддю” (УКТОДОМ) у Львові (яке постало в Галичині для несення суспільної опіки жертвам війни) прийняло всі пластові відділи в краю під свою опіку і покликало для ведення їх спеціяльну комісію, т. зв. Верховну Пластову Раду (ВПР) під проводом д-ра Олександра Тисовського. Головою УКТОДОМ був тоді надрадник Модест Каратницький, пізніше великий опікун і оборонець Пласту. Завдяки його діяльности і вмілим заходам та авторитетові у пластових справах д-ра Олександра Тисовського Пласт став у рамцях згаданого товариства автономною організацією, всеціло керованою д-ром О. Тисовським.

Пласт під час національних змагань в рр. 1917 – 1920

Напередодні 1-го листопада 1918 р. Пласт стояв авангардом молоді. На нього розраховували організатори нового збройного чину, старша пластова молодь повнотою стала у лави УГА, молодша несла кур’єрську чи розвідчу службу, часто на самому фронті, а також – у вуличних боях міста Львова за славних листопадових днів 1918 р.

Уся Україна опинилася у вогні кривавих змагань. На “мирну” діяльність не було місця. Всі сили треба було кинути на терези боротьби за волю. Та не судилося Україні вийти тоді переможцем. Україна мусіла улягти переважаючим силам ворога. На короткий час і Пласт припинив свою діяльність.

РОЗДІЛ ТРЕТІЙ

ВІДНОВА ПЛАСТУ 1920 – 1924

З руїн і попелу національної катастрофи

У 1919 р. УГА мусила відступати під натиском ворога на схід, армія УНР – на захід. З ними відходили чільні лави пластунів серед борців за волю України. Кошмарний чотирокутник смерти і кривава ворожа реакція на всіх землях України, екзекуції на місцях, концентраційні табори по той бік Збруча, страшна пошесть тифу, розгром чи не всього організованого українського політично-культурного життя – це загальна картина нашого національного становища того часу. У Галичині дозволено було тільки, попри вияви церковного життя, животіти Українській соціял-демократичній партії, організувати суспільну опіку і два-три українські, сильно цензуровані часописи.

Довелося великим трудом і жертвами відбудовувати наше життя з попелу руїн, користуючися з слабких сторін ворога і власних життєдайних сил.

У відбудові національного життя в Галичині важливим піонером став Пласт, що один із перших відновив свою діяльність. На Великій Україні за нових політичних обставин – окупації її совєтами – не було місця на пластове виховання. Тоталістична система виховання виключила при ще слабкій традиції Пласту віднову його, хоч би й у якійсь зміненій формі. Всі організації молоді заступлено формами “жовтенят”, “піонерів” та “комсомолу” – з програмою підготови до будівництва комунізму. Тільки до 1924 р. існували в Києві російські “бойскавти”, серед яких було також і деяке число українців.

Дещо легший був у своїх початках режим польської окупації західних українських земель. Ще не вщух гамір війни, ще їздили польські панцерні поїзди в Карпати проти “Петрушевичівських банд”, як на шляхах Галичини, з її лісах та полях, на вулицях міст і сіл задзвеніла бадьора юнацька пластова пісня. Прибиті особистим болем по втратах у боях найближчих осіб, часто розчаровані в своєму національному ідеалі, громадяни після катастрофи в 1919 – 1920 рр. ставали як громом уражені появою нових, жвавих, повних ініціятиви гуртків українських пластунів. Віра в невмирущість української визвольної ідеї росла й міцніла.

Верховна Пластова Рада

Як же це сталося? Нова Польща, включивши в себе Галичину й Волинь і відбувши першу добру “чистку”, зайнята своїми домашніми справами, відвернула деякий час увагу від внутрішніх українських справ. Влада гадала, що розгром українських армій і те, що слідувало по тому, на довгий час, якщо не назавжди, вбили українське життя. Між; іншим Польща, не звернула особливої уваги на внутрішнє життя українських шкіл. У ділянці шкіл, завдяки зручним заходам українських педагогів та ініціятиві української молоді, виникли перші пластові відділи.

Виникли вони по школах, але організаційно були залежні від Українського Краєвого Товариства Охорони Дітей і Опіки над Молоддю, яке, як товариство суспільної опіки, одне з перших відновило за Польщі свою діяльність. Воно й відновило в 1920 р. свою пластову комісію, т. зв. Верховну Пластову Раду, під проводом д-ра Олександра Тисовського, у складі: о. Євген Монцібович, проф. Мирон Федусевич, Степан Тисовський, проф. Ольга Мриц, проф. Марія Кекиш, проф. Зимак та ін. Згодом приступлено до монтування виконавчого виділу Верховної Пластової Ради, т. зв. Верховної Пластової Команди (ВПК), яка мала включити в себе вже вихованців Пласту найвищих ступнів т. зв. Гетьманських пластунів-скобів. Верховним пластовим отаманом намічено д-ра О. Тисовського. На перших порах нового етапу організації доклали, поряд д-ра О. Тисовського, багато праці ще проф. Мирон Федусевич та суддя Степан Тисовський, який став секретарем ВПР, з вихованців Пласту – Ярема Весоловський, Андрій та Степан Охримовичі.

Перед і тепер повів Львів. Тут постала ВПК, тут у 1921 р. почато друкувати перший спеціальний центральний пластовий журнал “Молоде Життя”, за редакцією Степана Тисовського, при найближчій співучасти д-ра О. Тисовського і кадру молодих співробітників-пластунів. Видавництво постало на кошти самих пластунів, і тому не дивно, що у важких галицьких відносинах у рр. 1921 – 1923 видано всього кілька його чисел, хоч спершу намічено журнал як квартальник, а пізніше як місячник. Журнал приносив уже не тільки інструктивний матеріял, а й звіти з діяльности пластових полків та перше ориґінальне пластове красне письменство: вірші й белетристику. Перші пластові відділи виникли завдяки д-рові О. Тисовському в головній українській гімназії та гімназії СС. Василіянок у Львові.

Поширення Пласту в Галичині

Незабаром Галичина вкрилася сіткою “Пластових Полків”, як тоді звалися пластові відділи. Полк ділили на чоти, далі на гуртки. Полки однієї місцевости утворювали кіш. Після Львова перше місце зайняв Стрий, далі Перемишль, Станиславів, а тоді всі інші міста та містечка Галичини. До першого Верховного пластового з’їзду у Львові, навесні 1924 р., що править під час леґального існування Пласту у Польщі за певну переломову точку, виникли такі полки в Галичині:

1-й полк ім. гетьмана Петра Конашевича Сагайдачного у Львові (головна гімназія).

2-й полк ім. Марти Борецької у Львові (жін. гімн. СС. Василіянок).

3-й полк їм. княгині Ярославни у Львові (семінар)

4-й полк ім. гетьмана Богдана Хмельницького у Львові (семінар).

5-й полк ім. князя Ярослава Осмомисла Стрий (гімназія).

6-й полк ім. полк. Івана Богуна Перемишль (гімназія).

7-й полк ім. князя Льва Львів (філ. гімн.).

8-й полк ім. княгині Ольги Стрий (семінар).

9-й полк ім. гетьмана Петра Дорошенка – Сокаль.

10-й полк ім. княгині Настасі Слуцької Перемишль (жін. гімназія).

11-й полк ім. гетьмана Івана Мазепи Станиславів (чол. гімназія).

12-й полк ім. княгині Романової Станиславів (жін. гімназія).

13-й полк ім. Орисі Завісної Коломия (жін. гімназія).

14-й полк ім. Лесі Українки Сокаль (жін. гімназія).

15-й полк ім. гетьмана Пилипа Орлика Золочів (гімназія).

16-й полк ім. короля Данила Станиславів (учит. семін. реміс.).

17-ий полк ім. Михайла Драгоманова Яворів (гімназія).

18-м полк ім. Івана Франка Дрогобич (гімназія).

19-й полк ім. Максима Залізняка Коломия (гімназія).

20-й полк ім. гетьмана Пилипа Орлика Рогатин (гімназія).

21 -й полк ім. Тараса Шевченка Чортків (гімназія).

22-й полк ім. полк. Івана Богуна – Золочів (гімназія).

23-й полк ім. Ганни Барвінок Станиславів (жін. семінар).

24-й полк ім. гетьмана Павла Полуботка Бережани.

25-й полк ім. Михайла Павлика – Косів (чол. рем.).

26-й полк ім. Наталії Кобринської – Косів (жін. рем.).

27-й полк ім. Кути (робітн. молодь).

28-й полк ім. князя Байди Вишневецького Тернопіль (чол. гімназія).

29-й полк ім. княгині Настасі Слуцької Рогатин (жін.).

і декілька відділів підготовчих.

Окремо виникли вже тоді перші гуртки т. зв. “Старших Пластунів”, себто тих пластунів, що після закінчення 13-го року життя бажали й надалі залишитися в Пласті.

На чолі кожного юнацького полку стояв полковник, вибираний з молоді, і опікун полку, відповідальний за полк перед шкільною владою та ВПР. Обох затверджувала ВПР. Як видно, Пласт став тепер щільно централізованою організацією на протилежність до організації в рр. 1912 – 1920.

Поява основного підручника “Життя в Пласті”

Діяльність кожного полку була керована періодичними пластовими наказами, а діяльність окремими членами ВПР перевірювано. Це надало не тільки зовнішньої одновидности усій організації, а й внутрішнього ідейного розвитку її. Діяльність ведено спершу на основі довоєнного підручника д-ра О. Тисовського “Пласт”, потім за вказівками пластових курсів у Львові, Стрию і т.д. За наслідок курсів у Львові править видавництво “Записки українського пластуна”, яке випустило вже в рр. 1921 – 1923 кілька циклостилевих випусків інструкцій:

1. Про працю в пластовому гуртку – Олександер Тисовський,

2. Пластовий закон (інтерпретація) – Степан Тисовський,

3. Пластовий однострій – Ярема Весоловський, і інші.

Та найважливішим інструктивним чинником став основний підручник Олександра Тисовського “Життя в Пласті”, що вийшов друком у Львові в році 1921.

Цей підручник – “настільна” книжка кожного пластуна. У ній зібрано не тільки всі організаційні й методичні вказівки для провадження пластового відділу в значно поширеному, в порівнянні з підручником з 1913 р., вигляді, але й ставлено (чого в першому підручникові не було) основні думки-тези обґрунтування нового, пластового, світогляду. Вони стали основою факту, що Пласт пішов лінією розвитку від виховної системи до вершин національного руху вихованого в Пласті нового покоління. Деякі думки в цьому підручнику, зокрема стосовні до служби батьківщині, спрямування молоді від слів до діл і т. п., на роки випередили пізніші “відкриття” деяких ідеологів нових світоглядових організацій. Інші думки з цього підручника, як, наприклад, про потребу гарту характеру й про вартість лицарського виховання молоді, безоглядно заперечувані деякими організаціями, виявилися кінець-кінцем єдино правильними. До них відбувся загальний поворот після десятирічного болючого досвіду. “Життя в Пласті” становить і в розвиткові духовости самого автора великий крок наперед. У порівнанні з підручником “Пласт” (1913 р.) тут вражає глибина і широчінь думки, вчування у національну традицію, засвоєння досвіду подій 1914 – 1920 рр. “Життя в Пласті” це посьогодні ніким ще не перевершений підручник української педагогічної думки і основ здорового національного виховання та світогляду.

Культ визвольних змагань у Пласті

З тодішніх пластових заходів слід підкреслити пластові намагання плекати культ поляглих за волю України. Заходами львівського та стрийського пластових кошів урятовано від цілковитого занепаду могили УСС на Маківці. Біля Маківки організовано вже в 1922 р. табір праці, що упорядкував кладовище, а потому рік-річно упорядковувано могили й улаштовувано в річницю бою панах