Українська English Deutsch Polska Русский

“Написане пером, не витягнеш волом”

Під час зібрання у Львові інж. Макар сказав: “Народ, який не має історії – не народ”. Цю думку можна застосувати також і до організації. Задумаймося, як працює пластова пам’ять і як на майже 80-му році існування Пласту пластові керівники хотять відтворити його історію.

У довідці про Пласт в Енциклопедії Українознавства, ст. 2101-2106, за підписом Ю. Старосольського пороблено ряд недоліків, коли мова про УПН. А вона була приготовлена, як мені відомо, колеґіально. Мої 13-річні заходи в справі поправок і доповнень не мали успіху. А там є основні помилки, от хоч щодо року створення УПН. Неправильне подання прізвища видатного новацького діяча І. Кліща і т. ін. Не місце тут на дискусію на ці теми. Та треба зауважити таке, коли керівниця ВСУМ, Цьопа Паліїв, покликала мене вести Плем’я Новаків у системі ВСУМ, я став студіювати моїх попередників, використовуючи різні доступні мені матеріяли, інформації в журналі “Молоде життя”, розпитував у перших виховників, як напр., друга Т. Білостоцького, який став мені у великій пригоді. І так я став ще у Львові писати історію УПН на основі джерел, а не лише на споминах очевидців. І так ось і появилася праця: “25-річчя новацького руху”.

Автор довідки, з тих чи інших причин, не захотів звернутися до мене в справі матеріялів про УПН, про ВСУМ.

У Пластовому Шляху, ч.68, ст.44-49, поміщено “Конспект історії Українського Пласту”, зладжений пок. Осипом Бойчуком. По уважному його прочитанні й по роздумах у мене виникли такі міркування: Конспект виявляє дуже докладне розроблення розділів і підрозділів подій від 1911-1930 рр., маловичерпне про часи під німецькою окупацією, а вже зовсім недоладне про часи еміграційні та поселенчі, які тривають уже приблизно 45 років. А треба сказати, що Пласт буйно розвивався в еміграційний період і потім протягом двох декад на поселеннях, і зробив великий стрибок у своїх розвиткових процесах. У розпрацюванні конспекту помічається схолястичний підхід із виразним наголошенням зовнішнього, формального аспекту виховної організації, для якої повинно бути важливішим і поставленим на перший плян внутрішній аспект, виховний.

“Організація” (ст.46) накреслена в конспекті так заплутано, що не виходить поза межі первісної примітивної структури. Чи не відповідає правді факт, що ще перед розв’язанням Пласту в Галичині існували 4 улади? Історія повинна віддзеркалювати дійсність об’єктивно, а не суб’єктивно за особистим посиленим бажанням здійснення ідей автора конспекту.

У звіті ВПК (22 XII 1925 р.) читаємо: “III Улад Новиків. В квітні 1924 р. почала ВПК організувати Улад Новиків. З тією метою утворено окрему Управу, яка склала відповідний правильник. Улад Новиків, це Улад для виховання молоді в пластовому дусі...” Отож був “Улад для виховання молоді у пластовому дусі” і не було подано кваліфікаційного додатку “підготова до Пласту”. Треба підкреслити факт, що мислення і формулювання думки Верховною Пластовою Командою було правильне в той час і сьогодні вони актуальні й правильні.

Фактом є, що у Львові існував Львівський Курінь УПС, на сходинах якого Дрот відчитав реферат на тему: “Плян діяльности Гуртка Пластсеніорату”, а його “тези й висновки принято, як інструкцію для ведення Курінів УПС”. (Пл. Шлях, ч.ІІІ, 1930, ст.8). У конспекті немає згадки про УПС (Сеніорат), є лише про УСП. Є ще підрозділ: “УСП (“почесні пластуни”). Чи це не є туманне? Організації також розвиваються шляхом деференціяції: “амебоїдна” система гуртка, – курінь – кіш тощо, а у віковому аспекті улади.

Створення ВПК було великою подією в структурі Пласту й тому в межах “Організації”, на мою думку, потрібний окремий підрозділ, що відносився б до пл. проводу. Розділ про “Діяльність” також не є опрацьований задовільно. Немає згадки про видавничу діяльність і т. ін.

Розділ про віднову Пласту накреслений радше в літописній формі. Брак підрозділу про організацію; є згадка про віднову пластового сеніорату – значить, він колись існував; є підрозділ про проблеми Пласту у світі, але немає згадки про внутрішні проблеми, для прикладу: УПС, УПН; брак підрозділу про улади та хоч дещо про їх історії; історії країн-членів КУПО, повинні бути ширше опрацьовані; конспект робить враження незакінченого діла.

Підсумовуючи, “Конспект історії Українського Пласту” виявляє поважні недомагання. Розділи про різні періоди існування Пласту неоднаково опрацьовані: подрібно часи 1911-1930, а інші радше поверховно. На мою думку, ГПБ не повинна була затвердити цей конспект. Його треба основно переробити, а зокрема: II. Організація, ІУ. Пласт у Карпатській Україні, Б. Друга світова війна, В. Віднова Пласту поза Україною.

Аналітичні міркування на марґінесі деяких питань

1. У першу чергу нам треба мати виразну думку щодо формату “Історії” та способу здійснення задуму: історія чи літопис. У конспекті лінія між ними невиразна в деяких розділах. Чи це має бути сукупність фактів і важливіших подій за майже 80 років існування Пласту чи відтворення розвиткових процесів організації при допомозі фактів, подій і т. ін. На мою думку історія виховної організації повинна віддзеркалювати розвиток виховної думки, її структуру і дію примітивної в початкових роках, через події в 1924 р. аж по сьогодняшній час на місцях поселення, що в них відбувається діяльність, в ситуаціях різного географічного середовища, відмінних культур і поступу та високої технології. Розуміння розвиткових процесів індивідів і спільноти та навколишніх впливів на них сприятиме успішному переходові із сучасного в майбутнє.

2. Я вже згадав про нечіткість накреслення організації Пласту, а вже така важлива подія, як створення ВПК повинна мати свій підрозділ. У конспекті досить блідо з’ясовано питання “розросту Пласту”. А ці процеси є суттєві для існування Пласту. Також у виховній організації, якою є Пласт, відбуваються розвиткові процеси в двох апектах, а це: ростом – тобто збільшуванням числа членства та клітин на різних географічних теренах, і назріванням пластової виховної думки, та очевидно назріванням членів в аспекті “нового люду”. Юні пластуни не залишаються на все їхнє життя в “амебоїдній” системі гуртка, а ростуть і,

назріваючи, стають старшими пластунами, а згодом пластунами сеніорами. На суттєвих, старих основах виростає той “новий люд”, використовуючи здорове нове із навколишнього світу, яким через інтеграцію збагачує себе й виховну систему Пласту.

Отож перед розв’язанням Пласту існували 4 улади: Улад Новиків (УПН), УПЮ, УСП і УПС. Чому в конспекті повертати назад, реґресувати? А вже зовсім заплутані вислови про УСП. Вони виразно вказують на зафіксування пластунів сеніорів на рівні адолесцентів. Саме і тут наступила затримка у назріванні деяких пластунів сеніорів, в тому і керівних. Це є всьому лихові корінь. У розділі “Віднова Пласту поза Україною” немає згадки про улади Пласту. Чому? Свідомо чи не свідомо трапився цей недолік? Чи автор конспекту виявив виразне становище до УПС? Рисою пластових керівників є обминати деякі навіть важливі питання, відкладати їх рішення навіть тоді, коли велика більшість не поділяє їхньої опінії. Пластово-зрілі пластуни повинні дивитися правді в очі й в конфронтації опіній розв’язувати проблеми. Зокрема це питання, а саме питання недостатньої пластової зрілости великої кількости пластового продукту, повинно бути продискутоване на ПКТ. Підсумовуючи, – організація Пласту накреслена в конспекті недоладно. Отож структура – невиразна, а вслід за цим діяльність квола, малоефективна. Приклад приблизно 25-річної дискусії в УПС: об’єднання чи улад, вказує на факт зайвої витрати часу і енергії на те, щоб “товкти воду в ступі” замість того, щоб збагатити бідну пластову літературу, от хоч би працями на теми пластової ощадности, самовиховання чи інші. Вузьке і мілке мислення...а дріб’язковість велика, яка затмарює мету Пласту.

Уладова система Пласту, яка відображає процеси назрівання пластуна у різних вікових групах повинна мати своє місце в історії Пласту.

2. Оформлення розділу про Пласт у Карпатській Україні нефортунне. Не так важливі написані праці про цю вітку Пласту, як її структура й дія. Треба дати признання її пластунам, що подбали про написання історії Пласту на Карпатській Україні, даючи цим вислів їхнього державнотворчого мислення та дії.

3. Потрактування пластових подій одним, позбавленим конкретности розділом “ВСУМ” за часів німецької окупації – неправильне. Організація, хоч і під іншою назвою, мала свій провід, а діяльність велася жваво, та, на жаль, закоротко. Відбувалися крайові конференції керівників клітин, таборів, вишколи. Мушу із задоволенням сказати, що під моїм керівництвом успішно діяли клітини Племені Новаків, яких членство під кінець 1943 р. становило 821 новачат. Львів ще ніколи не мав стільки зорганізованого новацтва, як за часів ВСУМ (12 гнізд із 370 новачатами). Започатковані мною вишколи новацьких виховників давали їм інструктаж щодо ведення праці на місцях, використовуючи мною опрацьовані матеріяли. У розвиткових процесах Пласту за часів ВСУМ УПН зробив помітний проґрес.

4. Віднова Пласту поза Україною займає приблизно 1/3 конспекту, неспівмірно коротку, коли брати до уваги 45-річний час існування. “Організація” десь загубилася. А був провід і діяв. Не виявляв він стільки динаміки й мудрости як колись ВПК, але діяв, ідучи низхідним шляхом аж по сьогоднішній день. Свідомо чи несвідомо автор конспекту залишив поза увагою питання структури Пласту, його улади, може й тому, що каменями спотикання були УПС і УПН. Немає згадки про внутрішні проблеми Пласту, немов немов би їх не було. Автор конспекту виявляє невірне сприймання дійсности, коли говорить про українську молодь “в чужих середовищах” чи про “модернізацію” пластових виховних засобів. Для молоді, народженої на поселеннях, середовище не є чуже. Модернізація, так бодай мені видається, є вразливим місцем автора, який хотів би радше бачити статус кво 1920-тих років.

Кінцеві роздуми і висновки

Навіщо ж нам історія? Чи на те , щоб похвалитися, що ми її маємо? Історія – учителька життя. Історію повинні читати в першу чергу молоді пластуни, щоб пізнати пластове коріння, справжній пластовий шлях із його позитивами й неґативами, пластову мудрість, джерело творчого запалу до дальшої праці для підготовки вихованків до майбутнього життя у черговому столітті. На 72-ох сторінках 3 перших чисел “Пластового Шляху” знаходимо більше пластової мудрости, як на сотнях пізніших чи­сел журналу. Чи маємо виразне уявлення щодо мети, структури, діяльности, методів праці? Колись у нас була мета ясна, але з бігом часу у скомплікованішій дійсності нашого життя, пластові керівники розгубилися і навіть до мети не вставили суттєвого виховного елементу, а це суспільного. Невиразна структура не може сприяти веденню ефективнішої діяльности, а методи в такій ситуації багато не допоможуть. Зараз перед нами важливе завдання – зберегти Пласт на поселеннях. Чи ми це робимо? Непомітні плянові реальні заходи для самозбереження, крім трафаретних деклямацій про мову, збереження української ідентичности, а, хіба ж це не іронія, коли вже 15 років поборюють пластову ідентичність новачат? Проблеми Пласту в світі треба студіювати! А чи ми це робимо? Як ми можемо розв’язувати проблеми Пласту в світі, коли ми не вміємо полагоджувати внутрішніх конфліктів чи проблем, як наприклад УПС і УПН. Пластові керівники закривають очі на них. А ми вибираємо їх на те, щоб “ґави ловили” чи “репрезентували” Пласт, відбираючи звіти! Вони мають студіювати проблеми Пласту внутрішні й зовнішні,шукати їх розв’язки. Не можуть самі, хай питають інших, професіоналів. Та ба, в них мудрість своя. Як це все зрозуміти? Особиста й суспільна недостатня зрілість керівників. Правдою є, що лише мале число осіб досягає повністю рівня зрілости у розвитку “я” функцій. Але пластуни повинні змагати до високого лету і для цього їм треба користуватися самовихованням на якому вони віковому рівні не були б.

Дрот написав: “...першою засадою в Пластсеніораті повинно бути: “Проч зі старістю, із старечою штучною повагою і фальшивим стидом!”... “Вони мають бути пластунами без пози”, а я додав би без порожнього амбіціонерства, без заздрости, без страху перед критикою, без страху перед змінами, без страху перед самопізнанням. Саме воно зумовить усвідомлення собі, як діють наші оборонні механізми: заперечення, проекція (“він тяжкий до співпраці”), надмірна компенсація (всезнайство) тощо. Тоді пізнаємо, як діють такі функції нашого “я”, як контроля почувань та пристрастей, наші спілкування між собою, сприймання та сенс дійсности – так важливі в нашому особистому житті, як і нашої спільноти. Чому я про це пишу? Історія – учителька життя. І що вона вчить нас? Ми не маємо відповідного проводу на сьогоднішні часи. А щобільше особиста і суспільна незрілість є великою загрозою для нашого біологічного і суспільного самозбереження. Вихід із ситуації – праця над собою, створення ситуацій для росту провіднників. Як здійснюється історія Пласту? Як здійснюється історія Пласту?

Попередній редактор створив редакційну колегію включно із представниками уладів, але мене не запросив до співпраці, хоч я вже мав написану працю про УПН. Чому? Я посмів скритикувати ГПБ за її ставлення до нашої участи в джемборі в 1957 р., а також і до Орлиного Круга. З того часу простелився мені шлях “дисидента”. Та я радий, що став ламати зашкарублу систему безкритичного мислення в Пласті. І що вчить нас історія? Не критикуй, а хвали, якщо хочеш мати відкриту дорогу! Погана наука! Поганий сиґнал – будь членом овечого стада, якого пастух переганятиме з місця на місце. Чи це не є суперечне із вченням Дрота та сучасною тенденцією виховувати критично думаючих людей?

Теперішня редакторка, пл. сен. О. Кузьмович, продовжує лінію попередника. Вже від довшого часу я помітив її невідомі мені анімозії до мене. Та не місце тут на аналізу оборонних механізмів. Чи зараз праця йде колеґіяльно згідно з деклямованим “Не я, не Ти, а ми!”, чи одноособово, не знаю. Не є важливе те, чи я є членом редколегії, чи ні, а важливе є те, чи історія буде правдива, справедлива, без прикрашування дійсности. Рік заснування УПН є в ЕУ невірно поданий значить конфліктний, а матеріяли є в мене, а також матеріяли про ВСУМ. Тому що редактори уникають контакту зі мною в справах УПН, у мене є поважний сумнів щодо вірогідности історії Пласту, ними написаною.

На мою думку, історію Пласту повинен написати чи зредаґувати чи бодай породити історик, що вміє об’єктивно оцінити події та діяльність осіб і груп. Якщо редактор не може перебороти анімозій до тої чи іншої особи чи груп, не вміє об’єктивно сприймати дійсні події, не може складати історії Пласту, хоч і матиме легке перо і журналістичні знання і вміння. У випадку браку історика мусить складати історію Пласту колеґія, складена з осіб, що жили й діяли в різних ситуаціях, зокрема на поселеннях, які обов’язково мусять мати сенс дійсности й об’єктивно сприймати пластовий світ.

Задумаймося серйозно над справою історії Пласту, узгіднім всі спірні справи перед її друкуванням, щоб не компромітувати Пласту, постійно тримаючи в пам’яті нашу народну мудрість: “Написане пером не витягнеш волом ”.

Пластовий шлях. – 1989. – Ч.4 (90). – С.54–60.