Роля та досягнення Пласту в Україні

(Доповідь виголошена на 2-ому семінарі ПКДругого)

Від Редакції: Вартість цієї статті в тому, що вона коротко на­креслює шлях розвитку Пласту в Україні від його податків до часу вибуху 2-ої Світової Війни, звертаючи увагу на основні явища у житті нашої молоді та нашого народу. Зі статті видно, як природньо розвивався Пласт, як творилися окремі улади, як приєднувалися до Плас­ту ті провідники, які розуміли вагу молоді та її виховання після визвольної боротьби. Стаття, думаємо, причиниться до вироблення правильної оцінки дії Пласту в минулому та дає проекцію на май­бутнє.

Початки Пласту

“Якщо хочеш гратися в гурті своїх друзів, то приставай до нас – пластунів… Якщо ти любиш красу і добро та хочеш знати їх у житті, якщо ти хочеш стати шляхетним оборонцем слабших і безпомічних, якщо ти хочеш стати сильним і готовим служити своїй батьківщині – тоді рішайся приставати”… Так звертався засновник Пласту Дрот до української молоді, визначуючи завдання нашої організації при її заснуванні.

“Наше товариство звемо Пластом, а себе пластунами… На­ші зайняття дуже різнорідні, але всі вони змагають до однієївели­кої, ідеальної цілі, якою є краща доля вітчизни”. Отже центральна ідея – краща доля батьківщини, прямування до своєї національної держави.

Шлях до того – це виховати нову українську людину, люди­ну з прикметами, що вможливлюють осягнення цілі. “Гарна є доб­рота, мрійливість, співучість нашого народу, але життєва боротьба вимагає ще сили”. Тому пластуни завели у себе лицарські звичаї, правила, що їх мусять придержуватися у житті – цебто Пластовий Закон, який визначує прикмети цієї нової людини, яка будеуспіш­ною у своєму житті та буде успішно служити своєму народові. Лю­дина сильного характеру, людина, що вміє панувати над собою, та­кож зуміє вести інших, отже вона буде провідником.

Ідеалізм як основа світогляду і дії пластуна, стверджений Трьома Головними Обов’язками, які кажуть “бутивірним Богові та Україні, помагати іншим та повинуватися пластовому законові і пластовому проводові”.

Отже – ідея Бога, ідея добра і краси, ідея служби своїй на­ціональній спільноті, а поруч з тим плекання притаманного україн­цям гуманізму, що віддзеркалюється в обов’язку допомагати іншим, і врешті прийняття морального кодексу пластового закону, що ви­значує позитивний характер пластуна, каже, як діяти у службі ви­знаним ідеалам.

Метода реалізації тих виховних цілей подана у визначенні Пласту як організації “для всебічного, патріотичного самовиховання ”.

Так визначену концепцію виховної мети української молоді реалізували на рідних землях молодь та її ідейні провідники у трьох часових етапах, зумовлених політичнимиумовинами.

Перший етап дії Пласту

Перший короткий етап побудови пластової організаціїперед першою світовою війною це втіленняідеї скавтового виховання у конкретні виховні завдання внутрі українського народу для за­спокоєння його потреб. Тоді постають, незалежно від себе, кілька огнищ пластової виховної ідеї. Перше огнище було у середньошкільному середовищі. Ідейно та організаційно оформлює його Олександер Тисовський, тоді середньошкільпий учитель. Дру­гий осередок, найдинамічніший, що його зорганізував і про­водив ним тоді студент Іван Чмола, зважаючи на політичну си­туацію та воєнні настрої, прямував до підготови студентів до військової служби. Для практичного пластового вишколу пластуни влаштовували прогулянки в поле, мандрівки в гори, а також орга­нізували перший табір в Карпатах. Іван Чмола включив у пластовий вишкіл теж і військові вправи. Тож природнім завершенням цього етапу було включення пластунів у ряди Українських Січових Стріль­ців, а згодом – у часі постання Української Держави 1918 року – у ряди українських визвольних армій. У рядах армій були не тіль­ки студенти, але і старші юнаки. Підтвердженням цього, було звернення коменданта УСС Михайла Галущинського, в якому він покликується на військовий вишкіл пластунів та на готовість пластової молоді служити батьківщині.

Другий етап пластової дії

Та повна реалізація виховної мети Пласту здійснюється в другому етапі дії Пласту у післявоєнних 1920 до 1930 роках. Тоді спонтанно, за зразками Олександра Тисовського, підновлювалися та творилися нові пластові частини у різних школах Галичини. Найсильнішим стимулом дії пластових частин було бажання активно виявити свої патріотичні почування, виплекані по­діями визвольної Боротьби. Вояки, що поверталися додому після припинення воєнних дій, не зважаючи на програну, не були зневі­рені, їх оптимізм випливав із пластової настанови до життя, а па­тріотичні почування вони черпали із створеного вже тоді ними Міту Великого Чину. Ідея жертовности у службі народові, – виплекана і задокументована жертвою життя учасників визвольної боротьби, викликувала бажання наслідувати, вирощувати культ гарту духа і тіла.

Мандрівки по рідній землі поглиблювали почуття зв’язку із своїм народом. Любов і пошана для героїв визвольної боротьби спрямовувала перші мандрівки пластунства шляхами УССтрільців. Перші пластові табори праці для впорядкування цвинтарищ Маків­ки, Лисоні, а згодом часті мандрівки на Маківку, Лисоню, Ключ, піклування могилами поляглих у боротьбі за волю на місцевих цвин­тарях – це все вияви активного культу героїв. Мандрівки ж по Карпатах, Поділлі, Волині, Поліссі поглиблювали почуття соборности.

Життя у природі стало чи не найсильнішим формую­чим чинником у системі пластового виховання. Мандрівки і табори давали молоді середовище і нагоду для практичного примінення школення характеру, вироблювання сили волі, духового та фізичного гарту. Відомо ж, що життя у молодечих групах та таборування розвиває суспільний змисл у молоді, дає стіль­ки нагод для виладування молодечої енергії, заспокоєння потреби активности.

Децидуючим чинником, що поставив пластові табори у цен­трі виховної дії, був безпосередньо діючий приклад найкра­щого реалізатора пластового виховання – Івана Чмоли. Ко­мендант першого обласного табору на Кам’янці біля Підлютого в Карпатах, а потім перших таборів на Соколі (табір на Соколі буду­вав сам із пластунами), надав пластовим таборам своєрідного сти­лю так у змісті, як і в формі. Стилю, що базувався на ставленні ви­соких вимог до себе як провідника, а потім до інших – співробітни­ків та виховників. Чмола знайшов послідовників такого пластового виховання серед підростаючих провідників, і завдяки цьому табори стали найсильнішим чинником пластового виховання, зокрема в часі нелегальної дії Пласту (1930 – 1939 рр.).

Велику атракційну силу Пласту, що активізувала у ньому молодь, треба вбачати у його самовиховній методі. Почуття молоді, що це її молодеча організація, в якій вона осягне те, що сама зуміє зробити, плекало амбіції. Можливість формувати себе самих, децидувати про себе, про самостійність своїх рішень та досвід із власної дії активізували духові сили молоді, давали поле для ініціятиви.

І вкінці приклад таких пластових виховників як Іван Чмола, Олена Степанів, Дарія Навроцька, Сірий Лев, Никифор Гірняк, Теодор Поліха, потягав, визначував міру пластовій поставі та визначував життєві ідеали. Через те і принцип елітарностивимагав ставлення вимог до себе самого, щоб дорівняти тим стандартам, які подавали провідники своїм життям.

У цьому етапі розвитку Пласту створилася його організацій­на сітка та оформилася організаційна схема із юнацькими гуртками і куренями як основою.

На Першому Верховному Пластовому З’їзді у 1924 р. постає об’єднуючий пластовий провід, якому підпорядковуються усі плас­тові частини не тільки з польської займанщини (Галичина, Волинь), але й із Закарпаття, з празької еміграції та з Буковини.

Із появою підручника “Життя в Пласті” у 1921 році оформлю­ється діяльність Уладу Пластового Юнацтва, визначена трьома юнацькими пробами, що вимагають поступу у школенні характеру, пластових умілостей та у плеканні пластової зарадности. “Життя в Пласті” подавало у зрозумілій для молоді формі ідейні основи пластового виховання.

У 1921 році починає виходити у Львові журнал для пласто­вого юнацтва “Молоде Життя”, а при кінці цього етапу (1930 р.) і “Пластовий Шлях” як журнал пластової думки. Появляються плас­тові публікації, творчість молодих пластових поетів, допоміжні матеріяли для пластової виховної праці.

Природній ріст організації у віковому відношенні членства вже у кількох роках дає, побіч основного для виховної організації Уладу Пластового Юнацтва, Улад Старших Пластунів (1925 р.), а згодом як підбудову Улад Пластових Новаків (1927 р.) та надбу­дову – Пластовий Сеньйорат (1930 р.).

а) Улад Пластового Юнацтва становив основу пла­стової організації. У Галичині, на Волині, Закарпатті, Буковині та серед українських емігрантів у Празі – скрізь тут зорганізувались юнацькі пластові гуртки, а праця в них відбувалася згідно із вказів­ками, поданими у “Житті в Пласті” та з напрямними Пластового Проводу.

б) Улад Старшого Пластунства природньо виріс з юнацтва. Його перші частини постали у 1923-24 рр. Найбільше динаміки набирає він у 1927 до 1930 рр. Старше пластунство ор­ганізувалось у сильних куренях та ангажувалося у різних ділянках пластової праці, зокрема у виховній із новацтвом, як зв’язкові юнац­тва із середньошкільної та ремісничої молоді, а також як організа­тори таборів і мандрівок так сухопутніх, як і водного пластування. Вони також перебирали ініціативу у праці проводу Пласту. Про­довжуючи свою самовиховну працю, вони зосередилися на світоглядово-ідеологічних проблемах. У старшопластунських частинах та на з’їздах УСП відбувалися справжні ідеологічно-світоглядові бата­лії. Недаром пл. сен. П. Ісаїв називає тепер це покоління “ідеоло­гічним”.

Домінантною була тоді ідея націоналізму. Були серед плас­тунів упродовж короткого часу групи пластунів із лівими переко­наннями, які виникли тоді у зв’язку із подями в Україні в часі т. зв. українізації. Нуртували серед старшого пластунства також і по­гляди про потребу супремату релігійного чинника у Пласті.

Поруч з цим гостро актуальною була справа включування старшого пластунства у громадську роботу. Речником цих ідей був сл. п. ст. пл. Степан Охримович, провідний діяч старшого плас­тунства і студентства (дивись його стаття “Пластова і громадська робота” у “Пл. Шляху” ч. 1 з 1930 р.). У ній, на основі резолюцій 7-го З’їзду УСП, говорить він “про призначення уладу старших пла­стунів як иайвідповіднішої форми для зберігання ідеалів доброї гро­мадської служби, а ніколи для безпосереднього вмішування як орга­нізованої цілости до такої чи іншої громадської роботи…” Він ви­значує завдання куренів УСП, що у формі “нових студентських кор­порацій з розвиненим товариським життям і суверенним впливом цілого гурта на погляди і поступки кожного члена на всіх ділянках життя виявилися найкращою формою співжиття, на засадах пла­стової ідеології та найприроднішим місцем для виявлення індивіду­альносте в колективі”. Про вибір громадської праці він говорить таке: “Пластунам залишається вільну руку вибрати пластову чи ін­шу ділянку громадської праці, ту чи іншу форму служби батьків­щині, щоб виконувати її згідно із принципами Пластового Закону і вносити всюди у найрізнорідніші прояви життя елементи пластового духу”. Провід УСП має тільки “нормувати і контролювати працю окремих старших пластунів у різних ділянках”.

Отже практично старше пластунство включилося всюди у громадську працю. Крім пластової праці УСП включився також у освітню та націоиально-освідомляючу працю серед селянства та ре­місництва у читальнях “Просвіти”, а це до певної міри дало почин до створення сільських та ремісничих частин Пласту.

Все ж найактивнішими стають старші пластуни у студент­ському житті, вони стають його ідейними провідниками та вираз­никами націоналістичної ідеології. Вони, наприклад, нав’язуючи до державницьких прагнень, започатковують культ крутянських ге­роїв (В. Янів).

в) Улад Пластового Новацтва, започаткований у 1927 році, успішно розвивався. У цій ділянці пластування спеціялізувалися старшопластунські курені під вмілим проводом о. Олек­сандра Бучацького та Існдори Сидорович. Вони також дають почин до організування новацьких таборів.

г) Пластовий Сеньйорат засновано в 1930 р. Він не мав уже змоги розвинутися у цьому періоді. Дрот у своїй статті “Плян діяльности гуртка Пластсеньйорату” стверджує, що “оста­точним змаганням Пласту є дати основи до створення морально-новітнього громадянства” і подає такі основні думки про завдання сеньйорату: “Пластсеньйорат є засновником пластово подуманого старшого громадянства. Пластовому сеньйорові треба бути пози­тивним працівником, а не непродуктивним критикоманом. Пласто­вий сеньйорат мусить стати впливовим під моральним оглядом чин­ником серед громадянства. Ідеологія пластового сеньйорату мусить відіграти певну ролю в приватному житті своїх членів”. А перший комендант УПС, Іван Чмола, ставив як завдання на перший плян вишкіл виховників і незабаром організує перший сеньйорськнй табір для переведення такого вишколу.

Велика активність Пласту, вияви незалежницьких настроїв, сильна дія підпільної ОУН, що її членами були теж і пластуни, до­вела до заборони дії пластової організації у 1930 р.

Третій етап дії Пласту – Пласт у підпіллі

Рішення пластового проводу продовжувати пластову дію не­легально довело до відходу з пластової організації деяких пласту­нів, членів ОУН, через конфлікт подвійного членства і підпорядку­вання двом організаційним, диспозиційним центрам. У пластовій організації залишилися частини куренів старшого пластунства під проводом тайного “Пластового центру”.

Були намаганнязнайти легальні вияви для пластової праці та можливости виховного впливу па молодь у дусі пластових засад. Для світоглядово-ідеологічного формування думки та для плекання виховних пластових традицій зачав виходити журнал “Вогні”. У дискусіях того часу йшло намагання з’ясувати вартість рівноваги впливу почувань, волі і розуму у дії людини-пластуна. А це у зв’яз­ку з тим, що до підпілля втягали велику кількість молоді, до того ніяк не підготовану.

Для юнацтва пластуни видавали тоді журнал “На сліді”, який згодом, за часів німецької окупації, приймив назву “Дорога”. Для впливу на ремісничу молодь пластунство організувало “Доріст” при Рідних Школах та редагувало для них журнал “Шлях молоді”. Для плекання фізичного виховання пластуни активізувалися у спортових клюбах (“Черник”, “Плай”, “Стріла”, К.Л.К.).

Та найбільші можливості поширення пластових ідей та ви­ховного впливу на молоді, давали літні табори та мандрівки. Тому праця пластунства зосереджувалася головним чином на таборуванні. Пластуни організували табори під фірмою “Кліматичні станції” Українського Гігієнічного Товариства, а згодом Комісії виховних осель і мандрівок (при Товаристві охорони дітей і опіки на а молоддю). Розбудовано цілу сітку юнацьких таборів, які відбувалися з одноріч­ною перервою до 1943 року, тобто й у воєнні роки. Пласт вів також і новацькі дитячі табори та оселі, а також табори для ремісничії мо­лоді. Можливість використовувати різні форми громадської праці для пластових виховних цілей вказувала на зрозуміння громадян­ства для потреб Пласту та його дії серед української молоді.

Репрезентацію Пласту на зовні, на доручення пластового про­воду, взяв на себе створений у 1931 році Союз Українських Пласту­нів Емігрантів (СУПЕ) у Чехословаччині. Там теж діяло видав­ництво “Український Пласт”, продовжуючи видавати “Молоде Жит­тя”. Прп помочі пластових частин Карпатської України СУПЕ ор­ганізував участь Пласту у світовому Джемборі у Ґеделє (Угорщина) та робив спроби нав’язати зв’язки з Міжнароднім Скавтським Бюром.

У 25-річчя Пласту у Львові, заходами пластунства, засновано Пластовий Музей, як частину музею українських військовиків, об’єд­наних у “Молодій Громаді”. Це ще один з доказів оцінки пластового виховання учасниками нашої визвольної боротьби з 1917-1920 рр. Щоб вповні закінчити підсумки дії Пласту в цьому періоді, треба сказати, що пластуни, незалежно від того, в якому етапі дії Пласту виховувалися, виявили найкращі прикмети характеру та здібність і волю служити Україні у різних обставинах, теж і тих най­важчих – у пізнішому вже часі – у рядах УПА, та задержати гідну пластову поставу на засланні у далеких таборах Сибіру.

Пластовий шлях. – 1968. – Ч.3-4(18-19). – С.23-29.