75-ліття пластового Загону “Червона Калина”

У 2000 році, пластовий Загін “Червона Калина” святкував свій 75-річний ювілей. Заснований в м. Стрию в 1925 році, він був 2-им старшопластунським курінем у Галичині. Хай цей короткий спомин про нього проведе нас стежками його славної традиції.

Стрийський Кіш

Народився Пласт у Стрию в 1912 році – на рік пізніше від Львова. Перший гурток зорганізував Дам’ян Пеленський, учень державної гімназії, пізніший член Загону “Червона Калина”. Нараховував цей гурток 15 членів, які таємно, у другій половині вересня того року, склали над рікою Стрий пластову присягу. Згодом почало вступати до Пласту більше гімназистів. Гурток поділено на 3, і цілість названо, за запорозьким звичаєм, пластовим кошем.

Під час першої світової війни, на заклик Української Головної Ради ставати в ряди Українських Січових Стрільців до боротьби проти московського окупанта України, майже всі старші віком стрийські пластуни зголосились до УСС. З них було створено Стрийську Пластову Сотню, яка згодом взяла зорганізовану участь у Листопадовому Зриві.

Воєнна хуртовина на деякий час перервала пластову працю в стрийському коші. Вона відновилась щойно в 1920 році. Період 1920 – 1930 років можна назвати золотою добою Пласту. Під кінець цього періоду, стрийський кіш начисляв 5 юнацьких куренів, з яких найбільше активним був 5-ий курінь ім. кн. Ярослава Осьмомисла, і три старшопластунські курені: 2-ий курінь загін “Червона Калина”, 16-ий курінь “Спартанки” і 17-ий курінь “Запоріжці”. Із забороною Пласту польською владою, закінчилась і золота доба стрийського Пласту.

Нижче подана коротка історія одного із тих трьох старшопластунських куренів – Загону “Червона Калина”, тернистий шлях якого скроплений кров’ю його найкращих синів, бо аж 21 віддали своє молоде життя на вівтар Батьківщини. Поділена вона на 4 етапи. Перший – це формування Загону на рідних землях, названим “Рідними плаями”. Другий охоплює повоєнні часи, званий “Під чужим небом”. Третій етап – це відродження Загону на вільних, заокеанських землях – “За океаном”. І четвертий- “Поворот на рідні землі”.

Рідними плаями

Початок існування Загону – рік 1925. В цьому році, на другій обласній зустрічі під скелями Бубнища в серпні, 5-ий курінь ім. кн. Ярослава Осьмомисла проголошено першуном всього Пласту. На цій зустрічі, скавтмастер Іван Чмола заохотив учасників зустрічі творити старшопластунські курені. Повернувшись із цієї зустрічі, найстарший гурток вищезгаданого куреня “Пугачі” вирішив заснувати старшопластунський курінь у Стрию. Патроном куреня вони обрали полк. Івана Богуна і нав’язали традиції до збройної боротьби за самостійність України, з внутрішнім устроєм, базованим на козацьких і стрілецьких традиціях. У грудні 1925 року Верховна Пластова Команда затвердила курінь і надала йому порядкове число 2. Кожного року із закінченням матури, число членів у курені збільшувалось. У 1927 році до куреня прибуло 15 нових членів, у 1928 році – 12, а в роках 1929-1930 ще 23. До розв’зання Пласту в 1930 році курінь начисляв 64 члени.

У 1928 році, на другій курінній раді, на пропозицію Степана Охримовича змінено назву куреня на Загін “Червона Калина”. На цій раді вибрано Степана Охримовича першим осаулом загону.

Весною 1926 року члени Загону почали виїжджати на вищі студії. Внаслідок цього створилось три осередки куреня – Стрий, Львів і Краків. Найбільше членів перебувало у Львові, і він був найактивнійший. Його члени вели активну працю як і в Пласті, так і в громаді. Подібну працю провадив краківський осередок, в якому перебувало 10 членів куреня. Ті, які залишились у Стрию, допомагали місцевим куреня у виховній праці. Стрий також був центром вакаційної активності куреня.

Влітку 1926 року курінь підготовив 3-тю зустріч Верховинської округи. У 1928 році курінь, тоді вже переіменований на Загін, брав активну участь у підготовці і переведенні Свята Весни Стрийського коша, а в 1929 році, в часі Зелених Свят, зорганізував зустріч із закарпатськими пластунами на горі Пікуй. У тому самому році члени Загону відбули 3-тижневий мандрівний табір по Ґорґанах і Бескиді, який закінчили на горі Маківці. Рік пізніше, у 1930 році, відбувся перший одномісячний табір загону біля села Крушельниці, який був першим постійним табором старшого пластунства. Він закінчився традиційним маршем на Маківку та відправами на гробах поляглих УСС. Тут учасники табору довідалися про напад членів ОУН на пошту в м. Бібрки і смерть пластуна Пісецького і винесли рішення таємно посвятити прапор Загону, який вже був готовий. Посвячення довершив о. Мітрат Йосиф Сліпий. Після посвячення всі члени Загону склали присягу на прапор, на якому були вигаптувані слова “Не принесемо сорому українській землі”

Крім літних таборів, Загін плекав лещатарство і влаштовував у Славську зимові табори. Також під час року члени Загону плекали спорт, зокрема легку атлетику, і брали участь у всіх спортивних змаганнях у Львові й у Стрию. Мав Загін також першорядну відбиванкову дружину.

Болючою втратою для Загону була смерть першого осаула Степана Охримовича. Під інтелектуальним оглядом і вдачі не мав рівного в своїм оточенні. Був одним із засновників ОУН і водночас, за словами Начального Пластуна Северина Левицького, “бажав оформити Пласт у глибоко ідейну і вартісну організацію”. Часті перебування у в’язниці підкосили його здоров’я. Помер на Великдень, 10 квітня 1931 року на 26 році життя. Після заборони Пласту польськими властями в 1930 році, Загін ще діяв підпільно до 1932 року. У цьому році відбулася таємно в Академічному Домі у Львові 5-та Ґенеральна Рада Загону, на якій схвалено припинити пластову працю. Після цього більшість членів Загону включились у громадську працю і підпільну працю ОУН. Так закінчився перший етап існування Загону “Червона Калина”

Під чужим небом

Воєнна хуртовина поділила членів Загону на дві частини: тих, які з різних причин опустили рідні землі і після закінчення 2- ої світової війни опинились у таборах біженців в Австрії і Німеччини, і тих, що залишились на рідних землях і продовжували боротьбу з окупантом.

Другий етап існування Загону – це повоєнні роки в таборах біженців, і він триває від 1945 до 1949 року. Розкинені по різних таборах біженців у Німеччині й Австрії, вони себе відшукують різними шляхами. І вже ранньою весною 1946 року, 16 із них прибуло на ювілейне пластове Свято Весни в Авґсбурґу, Німеччина. Богдан Чехут, як діючий по смерті Степана Охримовича осаул, зв’язався з усіма членами Загону і, користаючи із проголошення першого з’їзду Уладу Пластунів Сеньйорів у Байройті в Баварії, скликав на день 20 жовтня 1946 року зустріч членів Загону. Прибули на цю зустріч 16 членів Загону і 3 кандидати. На цій зустрічі вирішено відновити Загін, уже як сеньйорський, і скликати Ґенеральну Раду, яка відбулася 6-7 вересня 1947 року в місті Ваєрн у Баварії. На цій Раді винесено рішення відновити діяльність Загону, який був зареєстрований як 5-ий курінь УПС, і вибрано провід Загону, який очолив Ярослав Рак. Після Ради частина її учасників відбула однотижневу прогульку в Альпи на Хімзе і Вацман.

У рамках Пластового Конгресу, який відбувся в Ашаффенбурзі з 26 по 29 березня 1948 року, відбулась друга зустріч членів Загону, на якій всі члени здали звіти зі своєї пластової і громадської праці. Виявилось, що більшість членів займали провідні пости в тодішному еміграційному житті. На цій зустрічі також обговорено справу спільного табору, який мав відбутися літом 1948 року і скликання 2-ої Ґенеральної Ради Загону.

Друга Ґенеральна Рада Загону відбулася 15 вересня 1948 року в таборі біженців у Ваєрн з участю 15 членів. На ній багато уваги було присячено устрієві Загону і вирішено почати збирати матеріали для видання Літопису Загону. Новообраний отаман загону Ярослав Падох- Босняк заповів появу “Дружнього Послання” як головний засіб комунікації розсіяних по світу членів Загону. Після закінчення Ради частина учасників відбула прогульку в Альпи на гору Ротванд. Третя і остання Ґенеральна Рада відбулася в таборі біженців у Цуффенгавзі 15-16 квітня 1949 року з участю 18 членів Загону. На ній остаточно був ухвалений устрій загону, як також відбулося посвячення клейнодів Загону – булави і бунчука. Новообраному отаману загону Боснякові, якому вже стелилась дорога за океан, доручено доложити всіх зусиль щоб створити сильні осередки “Червоної Калини” в заокеанських країнах.

Невдовзі після Ради почалася велика мандрівка за океан. Внаслідок переселення в роках 1949-1951, 21 членів Загону емігрували до США, 7 – до Канади, 6 – до Аргентини, – 1 – до Австралії і 6 залишилось в Європі. Так закінчився другий етап історії Загону “Червона Калина”.

За океаном

Як уже згадано, найбільше членів Загону емігрувало до США. Туди прибув і отаман Загону Босняк. Вже 26 листопада 1949 року відбулися перші сходини в Нью-Йорку з участю 8 членів Загону і були присвячені проблемі відновлення зв’язків та іншим організаційним справам. Наступні сходини були присвячені питанням прийняття нових членів і відмолодженню Загону. (Тут варта згадати, що в цей час багато старших пластунів старались творити нові курені або включатись до вже існуючих) Обговорювалось також питання святкування срібного ювілею Загону, який припадав у 1950 році. З огляду на фінансові труднощі, заплановане святкування ювілею відбулось щойно у вересні 1951 року під час Ґенеральної Ради Загону, яка відбулася в Ґрінзбі, Канада. На Раду прибули 24 члени Загону з усіх 28, які жили на терені Північної Америки. Участь у Раді взяло 5 старших пластунів з новозорганізованого куреня “Червона Калина”, який вже почав старання об’єднатись з 5-им сеньйорським курінем. Ще перед Ґенеральною Радою загону, 22 квітня 1951 року відбулися спільні сходини обох куренів, на яких обговорено взаємновідносини між обома куренями. Із головніших точок об’єднання куренів були:

1). Оба курені є рівноправні одиниці в рамках Загону “Червона Калина”

2).Старшопластунський курінь має право поширювати чи вводити свої характерні прикмети.

Ґенеральна Рада в Ґрінсбі затвердила ці умови і старшопластунський курінь, який згодом був затверджений КПС і дістав число 23, разом із 5-им сеньйорським створили на терені США Загін “Червона Калина”.Ще перед Ґенеральною Радою в Ґрінсбі, підготовчий курінь”Червона Калина” відбув свою курінну Раду 19 травня 1951 року в Бруклинському Парку в Нью-Йорку. На цій Раді намічено план праці всередині куреня і в Пласті, згідно з яким кожний член куреня був зобов’язаний активно включитись у виховну працю з новацтвом або юнацтвом і брати активну участь у всіх проявах життя станиць. Ювілейна Ґенеральна Рада в Ґрінсбі була немов цією магічною силою, яка штовхнула сеньйорський курінь до праці в Пласті і в громаді. Члени куреня активно включаються в пластове життя, організуючи пластові осередку або допомагаючи вже існуючим станицям, займаючи пости станичних, кошових, зв’зкових, адміністраторів пластових осель, голів осередків праці УПС, видають чи допомагають у виданні пластової преси, як “Молоде Життя”, “Вогонь Орлиної Ради”, “Калинові Ягідки”, “Косар”. Трьох очолюють Крайову Пластову Старшину в США.

У науковій ділянці на чолові позиції вибиваються такі члени 5-го куреня: Ярослав Рудницький, Богдан Галайчук і Ярослав Падох, а в громадській – Роман Петріна, який організує і керує танцювальною групою. Інші обнімають провідні пости у вже існуючих організаціях.

Не лишився позаду і старшопластунський курінь, число якого через два роки досягло 21. На відміну сеньйорському куреневі, старшопластунський курінь, як було рішено на раді в 1951 році, займається виховною працею, до якої, крім сходин з новацтвом і юнацтвом, входять підготовки і переведення Свят Весни і мандрівок та таборів, придбання фондів на закуп пластового дому за допомогою пластових забав і різдвяних коляд і інші. Також курінь мав знаменитий хор, який виступав на різних пластових імпрезах, співав на весіллях і панахидах. Диригував хором Богдан Ковалик. І так у розгарі пластової і громадської праці проминуло 10 років від Ради в Ґрінсбі. КПС, як велів тоді пластовий закон, почала переводити старших пластунів до сеньйорату. Лави 5-го куреня поповнились новими, молодшими членами, які згодом перебрали тягар пластової праці. Натомість старшопластунський курінь поповнявся новими членами, які із запалом продовжували працю своїх попередників. У травні 1969 року старшопластунський курінь нараховував 40 членів.

1962 рік є пам’ятним в історії Загону “Ч.К.”. Саме літом цього року на пластовій оселі “Вовча Тропа” відбувалась Ювілейна Пластова Зустріч з нагоди 50-ліття Пласту. Відбулася в рамках цієї Зустрічі і 7-ма Генеральна Рада Загону “Ч.К.” і посвячення нового прапору (перший прапор залишився на рідних землях), який виготовили Сестри Василіянки у Франції, а привіз його на Раду член Загону Олександер Кот (цей самий, якому на Соколі пропала ковбаса). Генеральну Раду відкрито Службою Божою, яку відправив член Загону о. Любомир Гузар, тепер Кардинал і Верховний Архиєпископ Української Греко-Католицької Церкви. Посвячення прапору доконав владика Кир Йосиф Шмондюк.

Понад 50 років трудиться Загін на пластовій ниві. Брак місця не дозволяє вичислити всі його атрибути. До головніших належать:

В шістдесятих роках зорганізовання і переведення перших лещетарських таборів.

Виготовлення програми і точкування окружних Свят Весни.

Побудова бараку для новацьких таборів на пластовій оселі “Вовча Тропа”.

Зорганізування і переведення 17 спортивно-виховних таборів для юнацтва в роках від 1974 по 1993, в яких взяло участь понад 770 юнаків і юначок.

<!Підготовлення і переведення 8 окружних Свят Весни.

Урядження щорічних “Вечорниць Червоної Калини”, частина доходу з яких призначена на пластові цілі.

Переведення однотижневого олімпійського табору під час Ювілейної Пластової Зустрічі на Вовчій Тропі в 1992 році.

Зорганізування і переведення відбиванкових турнірів.

Переведення спортивних програм на всіх Пластових Ювілейних Зустрічах, які відбувалися в США.

Та число членів Загону з кожним роком меншає. Відійшли вже у вічність майже всі ті, які творили Загін на рідних землях. Постарілись вже і ті, які творили старшопластунський курінь в США і частина із тих вже відійшла на Вічну Ватру. Але, за словами маршу Загону “Ч.К.”,:

Ми йшли на захід,

Щоб повернутись на схід.

На рідних землях

Перше зерно відбудови Загону “Ч.К.” впало в український чорнозем влітку 1990 року, коли то тодішний голова КПС в Україні Олег Покальчук, перебуваючи в США, виявив бажання вступити до Загону. Наступні зустрічі з ним і іншими кандидатами до Загону з членами загону з США принесли перший плід. Знайшлось багато охочих вступити до Загону. Створюються паланки загону в Стрию, Луцьку, Рівному і у Львові. Вони вже спільними силами підготовляють і переводять влітку 1991 року на Волині три пластові табори- “Повстанські Ночі”, спортивно-вишкільний табір (СВТ), і 4-денний мандрівний “Заграва”. Варта згадати, що ці табори відбувалися напередодні серпневого пучу, у той історичний момент, коли вирішувалося питання” бути чи не бути незалежній Україні?”

Роки 1991-1994 можна назвати роками розквіту Загону в Україні. Щороку паланки переводять вищезгадані табори, включаються активно в працю Пласту. Після цього активність паланок на деякий час значно занепадає. Різні були для цього причини, а найголовнішою та, що частина членів покинула пластові лави і тим самим перестала бути членами Загону. Перестають відбуватися табори “Повстанські Ночі”, переривається тяглість “СВТ”. Єдиний табір, який пережив цю кризу – це мандрівний табір “Заграва” завдяки наполегливій праці Володимира Русанова. Але так як в житті кожної організації, так і в житті паланок Загону в Україні, були падіння і підйоми. Майже після трирічного занепаду “Ч.К” знову піднялася в Україні, головно стрийська паланка. Знову переводяться СВТ, продовжуються мандрівні табори “Заграва”. “Червона Калина” в Україні вступає на новий шлях відбудови.

Вже в 1998 році, з відмолодженням паланок, розширяється їх праця в Пласті. Вони підготовляють і переводять п’ятий з черги “СВТ” біля села Танєва, Івано-Франківської області з участю 26 юнаків і юначок. В 1999році перенесено місце табору в Сокільський район біля села Корчин. 31 учасників з успіхом закінчило цей табір. На цьому самому місці відбувся табір і в 2000 році з участю 50 пластунів і пластунок. Ця площа вже стала постійним місцем відбуття СВТ” На ній відбувся і СВТ в 2001 році з участю 42 юнаків і юначок. Варта згадати, що ці табори притягають пластове юнацтво з усієї України.

Мандрівні табори “Заграва”, як вже було згадано, почалися 4-денною мандрівкою в 1991 році.(„Загравою” називалась одна з воєнних округ УПА-Північ). Вони продовжуються по сьогодення. Як показав досвід, оптимальне число учасників 15-20. Маршрут таборів відбувається по важливіших місцях подій УПА. В часі мандрівки учасники відновляють гроби поляглих борців УПА, вивчають історію УПА та історію Пласту на Волині і Поліссю. З 1997 роком рік-річно ряди паланок в Україні поповняються новими членами і разом із тим розширяється засяг їх пластової праці, їх можна бачити на різних керівних пластових постах, вони організують пластові табори, мандрівки і спортивні гри.

Так “Червона Калина” повернулась туди, звідкіля її коріння – на рідні землі, до рідних Карпат, щоб продовжувати мандрівки рідними плаями.

 26 серпня 2000 рік – пам’ятний день всіх членів Загону “Ч.К.”. Прибуло до Стрия з-за океану 15 членів загону, щоб спільно з членами паланок “Ч.К.” відсвяткувати 75-ліття існування Загону. Звідсіля всі разом подались на гору Маківку, щоб поклонитись тіням героїв тих УСС-ів , які віддали своє життя в боротьбі з наїздниками. Крутими, розмоклими стежками, тими, якими зносили ранених стрільців, пнялись вони на гору. Ось і вже вершок гори – і перед очима всіх, хто туди прибув, відкривається пам’ятник і хрести поляглим стрільцям.

Лунає свисток на збірку, і маршовим кроком 32 червонокалинівці входять на площу пам’ятника. Два старші пластуни кладуть у підніжжя пам’ятника вінок із червоної калини. Жалібно несеться карпатськими горами спів Панахиди, яку відправляв о. Ігор Плецький за душі там поляглих УСС-ів і членів Загону “Ч.К.”.

Відтак уставлені в колі 17 членів паланок України складають присягу, яку переводить отаман Загону Ігор Декайло, і закінчують її словами:

“Прирікаю, на цій горі, пантеоні нашої слави, скропленій кров’ю наших воїнів-героїв, що ніколи не принесу сорому українській землі. Так мені, Всемогучий Боже, допоможи!”