Лицарство Ордену Залізної Остроги

Початки Ордену Залізної Остроги сягають часу Першої світової війни. Після бою в Потуторах із полку Українських Січових Стрільців (УСС) залишилось кількадесят людей, які переїхали в тил до Вишколу у Розвадові та Коша у Пісочній (тепер Миколаївського р-ну Львівської обл.). Цієї події торкається пісня Романа Купчинського “Як з Бережан до Кадри”:Як з Бережан до кадри
Січовики манджали,
То краялось серденько
Із горя та печалі…

Вдень стрільці вишколювалися, а вечорами мали товариські сходини, на яких у листопаді 1916 р. засновується “Орден Лицарства Залізної Остроги” (ЛЗО). Ініціаторами створення Ордену були славнозвісний Іван Цяпка-Скоропад та Лев Лепкий, а організація мала на меті, як писав Роман Купчинський, “насталювання характерів, і плекання товариської культури”, бо “хто має характер, той не буде трусом, дезертиром, перекінчиком, опортуністом, вічним опозиціонером. Хто має товариську культуру, той і послухає без негодування і дасть наказ без образи, і гідно прийме чужинця і гідно виступить перед чужинцем”.

Братчиками Ордену були як і найвищі старшини, так звичайні стрільці, переважно інтелігенція. Члени ділилися на чурів, непохитників і лицарів. Лицарі мали право брати участь у Великому Зборі Лицарства. Лицарі ділилися на кінних і піших (про добрих коней для перших спеціально дбав Великий Конюший Ордену). Непохитники брали участь у Малій Раді – де однак важливих справ не вирішували. Чури не брали участи в жодних радах і не мали жодних прав – вони услугували лицарям. Дуже часто такими чурами були полковники, сотники і т. п., які спершу сміялися з корпорації, потім одначе не могли без неї жити. Дуже часто траплялося таке, що чура-полковник услугував лицареві — звичайному стрільцеві.

На чолі “Залізної Остроги” стояв Великий Комтур, який теж посвячував непохитників на лицарів.  Першим Великим Комтуром був Іван Цяпка, а після нього – Володимир Свідерський.

Цяпка-Скоропад Іван (1884, с. Хишевичі, тепер Городоцького р-ну Львівської обл. – ?). Студент права Віденського університету, адвокат, з 1914 р. доброволець Українських Січових Стрільців, командант Будівельної сотні УСС, генеральний обозний куреня УСС, засновник і Великий Комтур ЛЗО з 1916 року.  Четар УСС, сотник УГА. Герой стрілецьких пісень. Загинув в московському концтаборі біля Архангельська (Росія), дата смерті і місце поховання невідомі.

Свідерський Володимир (1888, с. Білий Камінь Золочівського р-ну Львівської обл. – 4.11.1952, м. Ром біля Ютики, США). Гімназійну освіту здобув у Золочеві; медичні студії почав у Львові, закінчив v Віденському університеті. Член студентської організації “Медична громада” у Львові. Четар УСС, відзначився у боях на Маківці. У бою під Лісовичами попав у російський полон, з якого втік, переплив уплав Волгу, дістався Персії, командував загоном курдів проти москалів, далі через Константинополь і Бол­гарію повернувся до Легіону УСС. Під час боїв у Львові тримав медичний пост на Цитаделі. Сотник, командир медичної служби ІІІ корпусу УГА. Після війни – лікар у Білому Камені, був справжнім добродієм бідного населення, через що користувався всенародною повагою. Лікував підпільників ОУН і вояків УПА. Після Другої світової війни опинився на еміграції. Лицар­ськість, великодушність, патріотизм і безмежну відданість своєму народові Володимира Свідерського оспівана його близьким другом Романом Купчинським.

Також в Ордені були ще такі функції: Малий Комтур (Володимир Білозор); Великий Канцлер (Володимир Старосольський); Великий Майстер Церемоній  (Левко Лепкий); Генеральний Підчаший (Володимир Щуровський); Живописць (Іван Іванець); Великий Скоморох (Роман Купчинський); Великий Трубадур (Михайло Гайворонський); Великий Волхв (о. Андрій Пшепюрський); Великий Окличник, тобто герольд (Михайло Девоссер); Великий Конюший (Михайло Стронський).

Члени “Залізної Остроги” носили на військових одностроях з лівого боку відзнаку: чорно-червона стяжка з острогою. Поміж собою вживали звертання “приятель серця”. Скоморохи (поети) на чолі із Романом Купчинським мали за ціль укладати пісні. В цьому їм допомагав Великий Трубадур Михайло Гайворонський із своїми “фанфаронами”.  Відтак постало багато стрілецьких пісень, серед яких “Не сміє бути в нас страху” і “Вдаряй мечем” (автор Роман Купчинський), “Хай живе великий Комтур наш” (Лев Лепкий). Антін Баландюк написав музику на слова Антона Лотоцького до “Гимну Коша”.

Великий Збір починався славнем “Не сміє бути в нас страху”. Посвячення лицарів відбувалось дуже урочисто в Розвадові. Зал прикрашав Живописець Ордену Іван Іванець. Посвячення (пасовання) заповідав Великий Окличник. Грали “фанфарони” на чолі з Великим Трубадуром Михайлом Гайворонським. Все відбувалося у відповідному містичному стилі і на староруській мові, з великою нарадою та зі всіми інсигніями. На сторонніх запрошених осіб, які могли бути майбутніми лицарями, все це робило величезне враження. На даний знак лицарі збиралися і зі смолоскипами їхали чи йшли через кілька сіл. В тому селі, де спинилися, влаштовували цілу ніч Сеанс (зустріч-нараду).

Стрілецький Орден проіснував довго, проте, як писав згодом Великий Скоморох Роман Купчинський, “Л3О не намітило шляхів для себе в повоєнних часах, не предвиділо нинішнього, а підчас воєнних завірюх не вспіло як слід розвинутися. Наслідки, які дала б була така організація в війні за волю, просто не дадуться обхопити голим оком”. У 1920-х рр. члени Стрілецького Ордену, які перебували у Львові, вважали за своїх молодих спадкоємців старших пластунів з куреня Орден Залізної Остроги і відвідували “in corpore” всі їхні імпрези. “Співаник для дітей” та “Співаник УСС” Михайла Гайворонського активно використовувалися у виховній роботі Пласту, а Володимир Щуровський був лікарем на організованому ОЗО новацькому таборі у Підлютому (1930) і того ж року був відзначений Свастикою Вдячности.