Дещо з життєвого шляху “Перших стеж”

Влітку 1947р. відбувся з’їзд старшопластунок на оселі “Гроссе Бірке” в Баварії, а в нашому жаргоні “Велика Береза”. 3’їхалися туди старшопластунки з різних переселенчих Ді-Пі та­борів з німецької і французької зон. Були там самостійні гуртки “Ті, що греблі рвуть”, “Веселі Відьми”, “Сороки”, “Оси”, “Мавки” та багато інших. Після довгої гутірки з подругою Цьопою Палій ми рішили не роздрібнюва­тися на самостійні гуртки, а створити сильні великі курені, яких з’єднува­ла б спеціалізація. А що треба було нам новацьких і юнацьких виховниць – рішено гуртуватися в тих двох напрямах.

І так в дусі “Великої Берези”, в дні 29 вересня 1947 р. в Мюнхені в Фюріхшулє відбулися ініціативні сходини створення нашого куреня “Перші Стежі”, який за спеціалізацію вибрав собі виховну працю в юнацтві та ор­ганізування таборів. Про ці події трохи більше сказано у нашій хроніці під заголовком “До Праісторії Перших Стеж”, де Дада Мосора описує почут­тя “Гребельок”, Очка ДерешВідьомок”, а Люба Лисевич “Сорок”. У травні 1948 р. КрайоваПластова Старшина затвердила наш курінь і надала йому ч.ІІ.

Не довелось Стежам довго працювати разом, бо вже від І948 р. наша організація почала роз’їжджатись до нових країн поселення. І ми стрілою розлетілись в різні далекі закутки світу. Багато хто з нас опинився в США і Канаді, та не всі у тих самих містах. А що ми всі тужили за собою і хотіли знати про долю кожної з нас та ділитися успіхами і труднощами пластової праці, до якої ми всі взялися на місцях нового поселення, – порі­шили випускати Листок Зв'язку “Стріла”. Редакторкою його стала Ліда Палій.

Літом 1950 р., при нагоді Міжкраєвої Кадри Виховниць у Порт Веллє, ми ми вперше зробили куріннуРаду на Новій Землі, на яку з'їхалися канадійки і американки. Активність наша - це праця у станицях, в першу чергу як юна­цькі виховниці – подруги. А потім уже як зв’язкові, кошові, у пластових старшинах, організації таборів, обсадження булав і команд. Взимку лещетарські табори у співпраці з “братнім” куренем “Бурлаки”. Літом перший мандрівник табір у Америці в горах Кетскіл, після якого були інші – в Адірондак, Скалистих Горах в Колорадо. У висліді цієї праці ми мали багато кандидаток до нашого куреня, одначе ми підбирали наших членів селективно, поодиноко. Та у 1955 р. юнацький гурток з Німеччини “Лисички” поставив нам альтернативу: або берете нас усіх, або нікого. І наш курінь збільшився на 11членок.

По роках праці у станицях і таборах ми почали спостерігати,що старше юнацтво нудиться на регулярних пластових заняттях. І тоді на одній з наших Рад, ми придумали зробити “експериментальний табір” для старшого юнацтва (від 16 літ вгору), де в пл. програму входила б теж поезія, література, кінематографія і т. п.Так в 1965 р. зродився табір “Стежки Культури”, який надзвичайно нам вдався і започаткував цілий ряд подібних таборів, включаючи “Мандрівні Стежки Культури” до Риму, Греції та України.

А вже цілком недавно Перші Стежі заініціювали і переводять з неменшим успіхом табір доросту до Пласту, для дітей від 4-7 рочків життя, так званий Табір Пташат, який відбувається на нашім “Клаптику України - Сою­зівці” з участю мамів та бабусь.

Як можна сподіватися, роки швидко тікають і старші пластунки швидко “виросли” і мусіли знайти якийсь притулок у сеніораті. Без застанови і дискусій ми створили сеніорський курінь Перших Стеж, який дістав від Краєвої Пластової Старшини ч. ХVІІ. А два наші курені творять разом “Пле­м’я Перші Стежі”.На сьогодні наше Плем’я начисляє около 100 членів. А що розкидані ми по різних місцевостях ЗСА і Канади – створили ми Городи­ща у таких містах: Вашінгтон, Дітройт, Нью-Йорк, Філадельфія, Чікаго і Канада.

Сама назва “Перші Стежі” - аналог до англійського “скавтінг”, тобто частини, що йдуть перші, щоб провідати грунт-ситуацію та заініцюювати дію. Ми ж зродилися у воєннійзаметілі і така назва для нас була більш природ­ною.

Записала Терешка в листопаді 1990 року.