З Історії Лісових Чортів

Вперше показалися на світ Лісові Чорти в часі ферій в 1922 р. Тоді виступили як мандрівний гурток пластунів львівського та інших пл. кошів у двох прегарних прогульках в наші любі Карпати.

Перша прогулька у середні Карпати (Стрий-Борислав-Урич-Розгірче- Бубнище-Болехів) відбулася в днях 7-14 липня 1922 р. Описана вона “Поетом диких скель” у станиславівському місячнику “Український Пласт”, 1923, чч. 2-5. Знаходимо там і пояснення, хто це такі Лісові Чорти та що завданням своїм поклали собі звиджувати чудові околиці нашої країни. Між учасниками цеї прогульки були: “Цісар” (пізніше “Люципер де Люфтлінія”), “Мурмурандо”, “Сальче де Гросльох”, “Мунешті” і “Поет диких скель” . Захоплені чудовими вражіннями і успіхом першої прогульки уряджують Лісові Чорти другу більшу прогульку в Ґорґани аж по Чорногору. Прогулька тревала від 22 липня до 6 серпня 1922 (Львів – Підлюте – Скит Манявський – Надвірна – Яремче – Жаб’є – Ясенів – Пістинь – Коломия). На цій прогульці учасників 13. Деякі нові, як “Пікусь”, “Балам-Балам”, “Капітула”, “Мармарош-Шіґет”. Широко описало цю прогульку “Молоде Життя” за серпень-грудень 1922, ч.8-9.

До 1925 р. Лісові Чорти розкинені по ріжних пл. установах і гуртках не проявляють як окрема одиниця ніякої діяльности. Хоч у 1924 р. в часі ферій вибираються Л. Чорти на прогульку в Чорногору і як гурток Л.Ч. появляються на 1 пл. стрічі, на Писаному Камені, то цеї прогульки не можна назвати прогулькою Л.Ч., бо із давних Л.Ч. беруть у ній участь тільки три, а саме: “Поет диких скель”, “Пікусь” і “Шіґет”. Інші учасники прогульки щойно з цего часу стають Лісовими Чортами.

Доперва на 2 пл. стрічі на Бубнищі в 1925 р. виступають Л.Ч. як зорґанізована одиниця і одержують від Вожда Стрічі назву куріня. Будують окремий великий шалас і відзначаються від інших взірцевим порядком і карністю, яку вміє знаменито вдержати “Цісар Люципер де Люфтлінія Ярко І”. У величавому поході з Бубнища на Маківку курінь Л.Ч. творить задню сторожу. В часі стрічі рішено зорганізувати курінь Лісових Чортів з постійною програмовою діяльністю. Осідку куріня не визначується, хоч в дійсності він буде у Львові. Зараз визначено програму праці, а саме зорґанізування одного великого обласного пластового табору на літо 1926.

В самих початках акад. року 1925/26 веде курінь “Шіґет”, опісля “Доктор Юрко”, однак переведення наміченого пляну в діло із усею пл. послідовністю належить признати теперішньому містолюциперові “Харлампієві”. Йому помагали цінними вказівками ВППроф. Чмола і Люципер, а самою будовою табору занимався “Пік”. По поборенні ріжних труднощів (преконування тодішнього становища ВПК, згл. реф. діяльності щодо доцільності одного табору,приготування, будова) станув пл. табор на Соколі коло Підлютого в такому виді, як це бачили учасники 3 пласт. стрічі, яка й відбулася таки в цьому таборі літом 1926 р.

Членами куріня стає щораз більше старших пластунів, так що під цю хвилю є всіх 33.

В біжучому році займається курінь справою таборування передусім. А саме підготовляється построєння нового пл.  табору в Головах, за Косовом і розбудова табору на Соколі.

Лісові Чорти витворили свій питомий характер і ріжняться дечим від інших пл. частин. Передусім розвинене в нас широко товариське співжиття, солідарність. Маємо свій окремий монархістично-демократично-комунісітичний устрій. Необмежену власть має над нами Цісар Люципер, тому ми монархісти. Зрештою ми є дійсні демократи, поступаємо після кличів: свобода, рівність і братерство, обов’язково всі тикаємо собі. А комуністи ми тому, що прим. між собою держимося засади: що твоє, то моє, а що моє, то не руш. Устрій куріня має в собі дещо із устроїв зах.-європейських студентських корпорацій, бо ми вважаємо, що такий устрій підходить найкраще під вдачу молодих людей. Є в нас Рада Стану, в склад якої входять: Люципер, Містолюципер, Маршалок, Ґенеральний Секретар, Міністер Скарбу. Всі ми є шляхтичами і маємо свої герби історичні або надані Люципером. На члена приймаємо тільки цего, хто не має проти себе ніодного голосу членів куріня. Маємо окремий церемоніял, щодо ріжних торжественних хвиль як і поведення на Курінній – у нас “Фамілійній” – Раді, і т.п. Брак у нас формалістики, брак множества книг, не ведемо вічних дискусій, не ухвалюємо високолетних (а на ділі пустих) резолюцій. Виходимо з заложення, що передусім треба нам добути якесь постійне становище в суспільності і пильнуємо своїх професійних занять, а весь вільний час віддаємо реальній пластовій роботі.

Шіґет

Примітка:

“Цісар” (“Люципер де Люфтлінія”) – Ярема Весоловський, “Мурмурандо” – Володимир Мурський, “Сальче де Гросльох” – Степан Салик, “Мунешті” – Петро К, “Поет диких скель” – Богдан Кравців, “Балам-Балам” – Юрій П’ясецький, “Капітула” – нн, “Мармарош-Шіґет” – Роман Мармаш, “Доктор Юрко” – нн, “Харлампій” – Андрій Охримович, “Пік” (“Пікусь”) – Петро П’ясецький

За одноднівкою “Гей-гу, гей-га”, 1927 р.