Слідами пластового племени “Могікан”

Про курінь старших пластунів “Могікани” зараз практично нічого невідомо. Однак історія Пласту знала таку частину, і вона залишила досить вагомий слід в пластовому житті. Актуальність дослідження пластових “могікан” зростає і через те, що курінь виховав непересічних людей, а його діяльність відновлюється зараз на рідних землях.

Отже, курінь старших пластунів “Плем’я Могікани” виник на початку 1927 року в Тернополі. Таким чином, він є одним із старіших в Україні і святкує 75 річницю від свого заснування. Його створили колишні пластуни Тернопільського коша після заборони поляками 28 юнацького пластового куреня ім. Дмитра Байди-Вишневецького в Українській Державній гімназії.

9 березня 1927 р. самостійний гурток плем’я “Могікани” був затверджений Верховною Пластовою Командою. В реєстрі куренів його число було 28. На думку ж тодішнього Верховного Отамана Пласту Северина Левицького, порядкове число куреня могло бути 4. Зв’язковим для племени, на прохання самих “Могікан”, призначено Окружного зв’язкового VI Подільського пластового округу, колишнього сотника УСС, отамана УГА професора скавтмайстра Никифора Гірняка. Першим вождем-батьком (тобто курінним) “Могікан” став пластун-розвідувач Ярослав Романюк, а молодим вождем – Володимир Мандичевський. Крім загальноприйнятих у Пласті курінь мав свої окремі відзнаки і свій статут. “Могікани” створили, крім пластового, також свій спеціяльний кодекс в дусі індіянської романтики, і цим конкурували у церемоніях з найвідомішим тоді куренем “Лісові Чорти”.

Швидко завдяки зусиллям “Могікан” відновлено 28 пластовий курінь ім. Д.Байди-Вишневецького, зв’язковим якого був сам вождь-батько Я.Романюк. Під час 2 Окружної Пластової наради (Рогатин, 17 червня 1928 р.) Подільського пластового округу пл. розв. Володимир Конрад звітує про стан куреня: “Могікани” мають водний відділ, в якому є 2 човни, і протиалкогольну секцію – для діяльности серед шкільної молоді. 15 липня 1927 р. 7 пластунів, що складали 1 Вітку племени, організували мандрівний табір в Карпатах, в тоді ще рідко бачених пластунами місцях, як, наприклад, Аршиця і Ґорґани. Обозним (бунчужним) мандрівки був В.Конрад, його заступник – Ярослав Бохенський. Після табору “Могікани” беруть участь у IV Обласній пластовій Стрічі на Соколі. На чолі куреня тоді стояли вождь-батько Ярослав Романюк та молодий вождь – Є.Костецький. Членами 1 Вітки племени були також пластуни-розвідувачі Антін Романюк (брат вождя), Володимир Мандичевський, Богдан Остап’юк, Ізидор Сембай, а також мешканець Олієва Микола Доберчак (нар. 1908 р. в Гарбузові). Відомо, що деякий час курінь очолював Фелікс Кордуба, представник славного в Україні тернопільського роду Кордуб.

Богдан Остап’юк, мабуть, був сином відомого сокільського діяча, першого повоєнного опікуна Пласту в Тернополі і зв’язкового VI Подільського пластового округу Теофіля Остап’юка (див. на фото з Пластової Стрічі біля скель Довбуша в Бубнищі, де Т. Остап’юк – перший, а Б. Остап’юк третій справа). Ізидор Сембай, ймовірно, був сином о. Тимотея Сембая, доброго проповідника і катехита з церкви Різдва Христового в Тернополі. Перший молодий вождь Володимир Мандичевський, мабуть, був сином письменника і вчителя Тернопільської української гімназії Євгена Мандичевського (1873-1937).

Курінь мав свій циклостиль і тому міг вести видавничу діяльність. Про його авторитет свідчить те, що ВПК звертається до куреня з проханням видрукувати на цьому циклостилі 1000 примірників формулярів, необхідних для каталогування пластового архіву. Цю роботу було виконано, і курінь отримав від ВПК подяку.

Дуже ймовірно, що серед пластунів куреня були також колишні юнаки 28 куреня УУПЮ Микола Волошин, брати Іван і Антін Малюци, Роман і Володимир Мицки, Володимир і Антін Сваричевські (останній – колишній полковник 28 полку), Богдан Дзюбановський, Анатоль та Євген Грицаї, Олександер Гайдукевич, Артим (Артем) Лу­говий, Богдан Філінський, бра­ти Сембаї, Володимир Каненко, які не належали до 11 куреня старших пластунів-ремісників, що теж діяв у Тернополі (Михайло Рущак, Я.Ю.Ковальський, можливо, А.Малюца).

“Могікани” брали активну участь у боротьбі за державність України, паралельно ведучи пластову працю. Відомо, що до ОУН належали “Могікани” брати Я. i А. Романюки, В.Конрад. Пластуни були активними в товаристві школярів і студентів “Молода Громада” (1927-1939), наприклад, інж. Б.Філінський, мґр. В.Постригач (обидва – голови товариства), Б.Остап’юк. Оркестру в театральній секції товариства організував мґр. Артим Луговий.

Антін Малюца був відомим художником-ґрафіком, ілюстратором видань пластового видавництва “Вогні”, зокрема, відомої книги Арсена Річинського “До щастя, слави і свободи”, обкладинок журналу “Вогні”. Лікарями стали пластуни Анатоль Грицай (трагічно загинув на Помор’ї у 1944 р., де працював), Богдан Дзюбановський, Володимир Конрад. Активними громадськими діячами за океаном були колишні тернопільські старші пластуни, можливо, “Могікани” Микола (Василь) Ситник і Богдан-Омелян Мельник (продовжував активну пластову працю).

Невідомо, до якого часу існував курінь. За прикладом інших куренів “Лісові Чорти”, “Чорноморці”, “Ті, що Греблі рвуть”, “Червона Калина” він міг існувати в підпіллі після заборони Пласту в Галичині. Відомо, що в Тернополі в умовах підпілля діють пластуни Володимир Постригач, Богдан Фiлiнський та інші, які в студентськiй громадi, пiд виглядом органiзацiї лекцiй проводили для молоді святкування рiзних патрiотичних дат з iсторiї України, зокрема на Листопадовi Свята, коли молодь збиралася на могилах УСС-УГА Тернопiльського цвинтаря. В умовах підпілля відновлюють Пласт при школах, де з цією метою діють пластуни-зв’язкові, в тому числі і в Тернополі. В рух товариства “Орли”, яке називали “католицьким Пластом”, включився могіканин Антін Романюк.

“Могікани” брали активну участь в українському національно-визвольному русі. Серед українських політв’язнів, що сиділи у польських тюрмах Львова у 1931-1932 рр., знаходимо курінного “Могікан” Ярослава Романюка, засудженого на 1,5 роки; у 1935 р. Фелікс Кордуба був засуджений на 8 років. Він разом з братами Антоном і Ярославом Романюками був в’язнем польського концтабору Берези Картузької. Батька могіканина В.Конрада о. д-ра Миколу Конрада (1876-1941), професора Богословської Академії, пароха в с. Страдч біля Янова, замордували більшовики. Під час Апостольського візиту Папи Івана-Павла II до України о. М.Конрада проголошено блаженним священномучеником. Від рук більшовиків поряд із іншими пластунами у червні 1941 р. загинув Артим Луговий.

Під час Другої світової війни могікани Фелікс Кордуба, Богдан-Теодор Дзюбановський та, мабуть, інші пішли добровільно до дивізії “Галичина” – I Української Дивізії Української Національної Армії (пластун 11 куреня УСП в Тернополі Михайло Рущак загинув у Дивізії). Фелікс Кордуба залишив цінні спогади про артилерію Дивізії.

Після тривалого підготовчого періоду розпочалася новітня пластова історія “Могікан”. В кінці січня 2000 р. шестеро пластунів у кімнаті куреня ч. 51 ім. Святослава Завойовника (всі – вихованці або виховники цього куреня) відновили курінь старших пластунів “Плем’я Могікани” і почали його розбудову. Однак ще перед тим було проведено перший табір індіянської романтики “Танок Духу” на Шумщині (вождь табору – Михайло Окаринський), у 2002 році відбудеться перший табір цього міжреґіонального статусу як офіційно “могіканський” (в Бескидах). “Могікани” ініціювали поїздку і нав’язали тісні стосунки з білоруськими греко-католицькими скаутами-гайсаками, допомігши їм у скаутському вишколі влітку 2001 року. “Могікани” займають посади в проводах: станичному (Євген Трофим’як – Бучач, М.Окаринський – Тернопіль) реґіональному (В.Окаринський – Північно-Східний), крайових таборів (Андрій Гевко – “Золота Булава”). Інші брати з нашого племени є просто виховниками чи кваліфікованими інструкторами з водного пластування, спелеології та скелелазіння (Андрій Буда, Микола Шинкарик, Тарас П’ятковський). Видається листок зв’язку Племени “Томагавк” (ред. – Тарас П’ятковський).

Історія “Могікан” продовжується.

Хай, я сказав!

P.S. І насамкінець — прохання. Якщо хтось знає щось про історію довоєнного “Племені Могікани” чи про долю людей, які до нього входили, будь ласка, повідомте нас. Адреса: В.Окаринський, вул. Живова 28, кв. 93, м. Тернопіль, Україна, 46008; ел. пошта: liadyk@yahoo.com

Пластовий Шлях.2002. – Ч. 3. – С. 35-36.