Нарис діяльности куреня пластунок “Ті, що греблі рвуть”

“А ми тую червону калину підіймемо”

1920–ті роки це заключні роки нашої національної поразки. Але вони рівночасно, як це “неправдоподібно могло виглядати, роки вияву незламности духа українського народу. Не відчай а надія казали поворотцам із воєнних побоєвищ визвольної боротьби, а теж активнійшій частині нашого громадянства організувати наново суспільне життя, розбудовувати вже існуючі установи, посилювати культурне життя. Стали теж розбудовувати економічне життя країни, розвивати економічні, кооперативні установи та підприємства. Це давало можливості праці нашим людям, унезалежнюючи їх від конечности шукання праці у державних установах, до яких польська адміністрація допускала невелику кількість українців і ще й піддавала їх сильному денаціоналізацийному тискові. Бувші Українські Січові Стрільці та вояки українських визвольних армій приміщувалися у наших економічних установах і вкладали у працю в них багато енерґії, ініціятиви та ентузіязму. Та найбільш, може, шукала самовияву молодь. Інтензивно почали розвиватися молодіжні організації – “Сокіл”, спортові клюби, туристичне товариство “Плай”, а опісля у 30-их роках “Луги”, “Орли”. Всеж найбільшого розквіти досягнув “Пласт”, відновлюючи свою, лиш у самих початках перед першою світовою війною повсталу ,організацію. Пластові частини творилися в усіх містах, а то і подекуди по селах Галичини, а опісля і Волині. Це були юнацькі частини по середніх школах, а опікунами, звязковими–виховниками цих пластових частин ставали у більшості учителі відносних шкіл – бувші вояки – Іван Чмола, Олена Степанів-Дашкевич, Северин Левицький, Никифор Гірняк, Дарія Навроцька,Теодор Поліха, Осип Левицький, Савина Сидорович і інші. Вони або самі були колишніми во яками визвольної боротьби, або теж були тісно повязані із підготовкою до воєнного діла, а часто вони були теж членами передвоєнної пластової організації. Молодь виховувалася на прикладі їхнього життя і діяльности, на прикладі передовсім тих, що належали до Пласту перед першою світовою війною – Іван Чмола, Олена Степанів, Дарія Навроцька Ганна Дмитерко, Стефа Пашкевич. Вони усі впоювали у молодь визвольні ідеї, яких їм самим не вдалося здійснити. У духовій площині почав розвиватися серед молоді націоналістичний рух. Захоплючися спортовою діяльністю, молодь ставила собі за ціль тугість тіла та вироблення таких прикмет духа як карність, витривалість, сила волі, послідовність у дії.

Пласт поставив свою власну систему виховання і вишколу молоді. Завданням було виплекати у молоді прикмети характеру, яких недоставало украї нському народові, а брак яких послаблював національні змагання народу. На сторожі цих завдань стояв Пластовий Закон і Три Головні Обовязки Пластуна.

“До щастя Вітчизну свою поведу”

У 1922–23 роках почали виходити з юнацтва перші юнаки і юначки та творити перші старшопластунські обєднання, а опісля курені. Наш курінь “Ті, що греблі рвуть” зорганізувався у 1926/1927 роках. Ініціяторками були юначки гуртка “Меви” 2. Куреня УПЮ ім.Марти Борецької у Львові, вихованки Звязкової Олени Степанів. До них долучилися опісля юначки із деяких інших гуртків цього ж куреня – з “Рож”, “Калин”, “Ластівок”, а дальше юначки 3.К.УПЮ. ім. кн. Ярославни у Львові, дійшли теж юначки із Самбора і Тернополя. Назву куреня взято із творчости Лесі Українки, а ширша інтерпретація змісту назви звучала – “Ті,що греблі рвуть на застоялих водах громадянського життя.”.Отже як це буває у молоді – із реформатоським наставленням в Уладі Старших Пластунів курінь дістав порядкове число І.

У самому початку курінь накреслив тривалі напрямні своєї діяльности. У центр своїх заінтересувань та завдань поставив виховну працю серед юначок. Члени куреня стали виховницями гуртків, куренів, заініціювали гуртки у ремісничому середовищі. Інші теж заняли пости у проводі Уладу Старшопластунського,або теж у Верховній Пластовій Команді.

Усвідомивши собі, що найкращим середовищем для виховної праці є табори, курінь зорганізував і перевів своїми силами перший табір юначок на Соколі у 1927 р. Почавши від цього табору, курінь вів щорічно ці табори до часу другої світової війни. Підготовляв програми таборів, наладнував вповні адміністрацію та господарку цих таборів, ще й вгросподарював засоби для закупна інвентаря. Кожнорічні булави таборів складалися із членів куреня. У 1929 році курінь перевів, рівночасно із табором юначок, інструкторський табір для старших юначок і старших пластунок з участю сотки пластунок. Завданням вишколу було підготовити впорядниць для гуртків юначок.

Перші два роки Команданткою табору була Дарія Навроцька, опісля цей пост перебрали члени куреня. Приязність на таборі Дарії Навроцької, повязаної із передвоєнним пластовим та військовим рухом, її чоловіка сотника Осипа Навроцького, як теж постійного таборового лікаря Др. Володимира Щуровського, колишнього лікаря Українських Січових Стрільців, прияли поширенню традицій нашої визвольної боротьби серед таборовичок. Крім цего табори відвідували такі визначні діячі визвальних змагань як ґен. Мирон Тарнавський, проф.Володимир Старосольський, сотник Іван Чмола, сотник Богдан Гнатевич, не кажучи вже про самого Верховного Отамана Пласту Северина Левицького, Сірого Лева, що теж був учасником визвольних змагань. Все це впливало на зміцнення і поглиблення патріотичного виховання молоді, її національних почувань.Таборовички слухали їхніх розповідей, співали стрілецьких пісень. Це давало певний ідейний клімат, збуджувало у молоді хотіння іти їхніми слідами.

У вересні 1939 року польська влада розвязала Пластову Організацію. Пластовий Провід рішив піти у підпілля і вести тайні пластові гуртки. Серед старшого пластунства виринули дискусії про доцільність творення тайної пластової організації поруч існуючої вже Організації Українських Націоналістів. Поодинокі члени мусіли оприділитися по одній чи другій стороні. Наш курінь начислював тоді 33 членів. Кілька членів, що були тісніше звязані із працею ОУН, відійшли від куреня.Та більшість залишилася. У тому часі члени куреня брали участь у тайних пластових зустрічах, конференціях у рр. 193І, 1932, 1933 у Славську, на Довбушанці в Чорногорі і на Соколі.Там дискутовано питання ідеольогічного та організацийного порядку підпільної дії Пласту. Тоді теж утворився тайний “Пластовий Центр” для керування пластовою дією у її легальних і нелегальних виявах. Два члени куреня входили у його склад.

Виховна праця у юнацтві продовжувалася. Курінь вів тайні селекційні гуртки юначок у Львові, Перемишлі, Самборі. Найбільш нових членів до куреня приходило з Перемишля, коли тамошні вихованки переходили до Львова на вищі студії.

Для ширшого впливу пластових виховних ідей на юнацьку молодь, курінь і дальше щорічно організував, і переводив табори на Соколі. Хоч без зовнішньої форми, але з пластовим змістом занять та глибоко ідейною атмосферою. Табори мали бажаний виховний вплив на молодь. Зразу табори на Соколі переводилися під назвою Кліматичних Стацій з рамені Українського Гігієнічного Товариства. Уможливив це голова Товариства Проф. Маріян Панчишин, великий і щирий приятель Пласту. Опісля заходами пластунів створено для легального оформлення таборів при Товаристві охорони дітей і опіки над молоддю Комісію Виховних Осель і Мандрівок молоді /КВОММ/. Крім таборів на Соколі курінь організував теж інші табори. У роках 1936–1939 переводив табори під шатрами на Гуцульщині в Космачі, Брустурах. Це були інструкторські табори для підготовки провідниць тайних гуртків юначок.

Одна група членів куреня, зацікавлена виховною працею в новацтві, ангажувалася в організації і виховній праці (новацьких) діточих таборів КВОММ – у Старяві б. Перемишля, в Космачі– Плаюці, на Остодорі.

У 1932 році кілька членів куреня взяло участь у водній мандрівці човнами на Волинь і Полісся, організованій курінем старших пластунок зв. “ДД”. У тому ж році курінь перевів лещетарський табір у Старяві б. Перемишля. У 1935 році три Греблі взяли участь в інструкторському таборі для старшого пластунства на Соколі. У 1936 році одна із членів булави повела юначок на однотижневу мандрівку із Сокола по Бойківщині. Цего ж року командантка табору у Брустурах повела юначок, після закриття табору, з Брустур на Гуцульщині на сокільський табір на Бойківщині.

Ідеольогічний вишкіл проходили члени куреня, враз із іншими старшопластунськими куренями, що існували нелеґально, при журналі “Вогні” . Був це журнал заложений і редагований пластунами для ширення пластових ідей серед українського суспільства. Члени куреня були теж членами і співробітницями видавничої спілки “Вогні”, деякі теж входили до виділу спілки.

Для легальних виявів праці, зокрема у ділянці фізичного виховання, члени куреня зактивізувалися, а опісля і перебрали провід у спортовім жіночім клюбі “Стріла”. У його рямках відбували легкоатлетичні треніґи, руханку, лещетарську заправу. У 1933 і 1934 роках були діяльні зокрема у туристичному товаристві “Плай”, займаючи теж пости у проводі Товариства. Брали участь в організованих Товариством крайознавчих прогулянках по Львові та його околиці.

З окремих завдань, яких підіймався курінь у цих роках треба відмітити слідуючі. У 1930 році у Народній Лічниці у Львові члени куреня помагали при списуванні протоколів із побитими підчас пацифікацийної акції польської поліції і війська по селах Галичини. Ці документи висилав наш національний провід за границі Польщі для міжнародної оборонної акції. У 1933 році члени куреня брали участь у Святі “Українська Молодь Христові” у Львові. Це свято відбулося на доручення Митрополита Андрея Шептицького як величава маніфестація релігійне–національного характеру всієї молоді Західньої України. Курінь виконував підчас свята санітарну службу. У 1937 році члени куреня співпрацювали в організуванні і переведенні історичної виставки у 25–ліття Пласту, яка стала завязком пластового відділу Музею Українських Січових Стрільців у Львові. Приняття пластового відділу військовиками було виявом їхнього признання пластунів своїми послідовниками. Ця сама пластова виставка була включена теж у 1938 році у Першу Українську Педагогічну Виставу, якою відзначено 70-ліття Товариства “Просвіта”, як теж відмічено 50-ліття Товариства “Рідна школа”. У 1938 році обєднання бувших військовиків “Молода Громада” приняло групу пластунів у свої члени,серед них декого з наших членів.

Осібну ділянку праці куреня становила участь членів у санітарних курсах–вишколах. У роках 1933 і 1936 Українське Гігієнічне Товариство переводило санітарні вишколи для жіночої, переусім студенської, молоді. У 1938 році, у звязку із боями на Карпатській Україні та можливостями поширення війни на інші українські землі, були теж зорганізовані тим же Товариством санітарні курси із практикою в Українській Народній Лічниці. Деякі члени, відбувши практику в Народній Лічниці, закінчили курс іспитами, що давало цілість вишколу.

У цих роках дві Греблі помагали виховними матеріалами і програмами для праці Секції Доросту Союзу Українок у Львові. Члени Доросту це були вбільшості сільські дівчата.

У тому періоді часу жорстока смерть забрала куреневі двох активних членів. У 1932 році померла Слава Кліш, член таборових булав, що як член ОУН була арештована і довший час перебувала у польській тюрмі. Звільнена з тюрми коротко перед смертю, померла на туберкулічне запалення опон мозгових. Це було наслідком злих умовин тюремного життя. Ії імя вписане у Книгу Залізного Хреста, тих, що згинули у спротиві ворогові. У 1939 році, після приходу більшовиків до Льовова, померла при народинах сина із-за важких тоді санітарних відносин, Оксана Джиджора–Дзьоба. Вона одна із визначнійших членів куреня, улюблена обозна і член таборових булав на Соколі. Провідна діячка Секції Студенток та відданий працівник Союзу Українок. На еміграції в Сполучених Стейтах Америки Курінь УПЮ в НюАрку, Н.Дж, приняв її за свою Патронку і старається гідно репрезентувати її їмя.

Підчас більшовицької окупації у рр.1939-1941 члени куреня у Львові обмежувалися до удержування особистого контакту та організацийного контакту проводу куреня із Пластовим центром.

У початковому періоді наступної німецької окупації,що в цілому тривала у роках 1941-1944, були деякі можливості українського організованого життя. Тож наладнано теж, і зокрема, опіку над молоддю і її органіване життя. В рамках Українського Крайового Комітету, опісля і Українського Центрального Комітету був зорганізований Відділ опіки над молоддю і родиною. Звідсіля пішла ініціятива створення молодіжного згрупування Виховні Спільноти Української Молоді. Виховна праця у ВСУМ-і спиралася на пластовій виховній системі. Програму праці, вимоги проб складали група пластунів під проводом Дрота, при Відділі Молоді існувала на громадській базі Виховна Рада, що була дорадчим чинником для ВСУМу. У цьому всьому були заангажовані Греблі, вони теж були виховницями відділів ВСУМу.

Зараз–же після відходу більшовиків знайдено можливості організувати і переводити табори. Зразу з рамені Українського Допомогового Комітету у Львові, опісля заходами Відділу опіки над молоддю і родиною при Українському Центральному Комітеті. Відбулись табори у Брюховичах 1941 р.,у Склі 1942 р., в Розлучі 1943 р., в Пасічній 1923 р., та два вишколи для провідників ВСУМу та санітарного вишколу в Криниці у 1941 р.і 1944 р. У всіх тих таборах Греблі брали участь як співробітниці, а частійше і як організаторки.

В ділянці санітарної допомогової акції, члени куреня включилися, після відходу більшовиків зі Львова, у працю Українського Червоного Хреста у Львові. Враз із пластунками інших куренів, ініціювали та організувавли Жіночу Секцію при ньому. Працювали на пунктах Українського Червоного Хреста для опіки над полоненими, Українцями поворотцями із німецького полону, тут входила санітарна поміч, прохарчування, влаштування нічлігів. Тоді однак поширився між поворотцями тиф. Дві Греблі важко ним захворіли. Ціла акція була спинена німецькою владою, яка заборонила поворотцям переходити через Львів, щоби тиф не поширився на населення міста.

У тім часі кілька членів включилося у харитативну працю Комісії опіки над сиротинцями, веденими Відділом Суспільної Опіки м.Львова. Одна з них перебрала ведення одного із сиротинців, інші допомагали у цій акції.

У рр.1943-44 члени куреня опікувалися хворими вояками Українцями зі східних областей, що були включені у німецьку армію.Відвідували їх у лікарнях у Львові,приносили їм українську пресу та дрібнички щоденного вжитку.

У 1942 році Український Центральний комітет піднявся допомоги населенню Підкарпаття і Карпат, що голодувало наслідком воєнного знищення та неврожаю і повені. Греблі включилися у цю акцію, організували переселювання дітей із голодуючих околиць до багатих сіл Поділля. Влаштовували санітарні та харчені пункти в голодуючих селах.

У тому періоді курінь теж зазнав болючих втрат. У 1941 році згинула у рядах Української Повстанської Арнії в лісах біля Львова одна з наймолодших Гребель Галя Заячківська. У 1943 році згинула у німецькій тюрмі “Лонцкого” у Львові Гребля Сяня (Оксана) Глинянська та її сестра Міцька Глинянська–Равлик, член підпілля, до 1932 року член куреня. Іхні імена теж у Книзі Залізного Хреста.

У 1944 році більшість членів куреня подалася на еміграцію.У роках 1945-1946 члени куреня спонтанно включилися у відбудову Пластової Організації. Де б вони не поселилися, в переселенчих таборах Німеччини чи Австрії, чи теж різних містечках цих країн, вони ставали до активної праці організування молоді у пластові групи та починали виховну працю. Біля 30 членів куреня відновило своє членство. Вони були формально верифіковані як сеніори у 1946 році на першому Зїзді Пластового Сеніорату в Байройті. Курінь наш увійшов в рямці Сеніорського Уладу з порядковим числом 2. Для вияснення треба сказати, що у час нелегального існування Пласту в краю не було формального розмежування старшопластунства і сеніорату, тому і наш курінь існував весь цей час як старшопластунський. Діяльність куреня відновили члени, що безпередньо належали до нього. Приєдналися теж усі ті, що в будь-який період його діяльности належали до нього. Включилися у наш курінь теж члени бувших старшопластунських куренів “Санітарки” і “Ластівки”, які не відновлювали діяльности своїх куренів.Дійшли теж і інші.

Члени куреня включилися індивідуально в організацийну та виховну працю на постах Гніздових, Звязкових, Кошових, Паланкових, увійшли у склад Крайових та Головного Проводу. Булава Командантки Пластунок складалася із членів нашого куреня. Провід зосереджувався на виховних та вишкільних справах,організував вишкільні курси, відправи, відвідував пластові осередки.

Спеціальних курінних акцій у тому часі не було. Провід обмежувався до старань активізувати усіх членів у пластовій праці. Члени включалися теж в місцеві сеніорські осередки праці та їхню діяльність. Курінні сходини відбувалися з правила при нагоді загальнопластових конференцій чи 3їздів – у Карльсфельді у 1945 р., в Новому Ульму у 1947 р., підчас Пластового Конгресу Першого в Ашафенбурзі у 1948 р., у Штудґарті у 1949 р. На цих куренних сходинах обговорювались організацийні справи куреня та актуальні питання пластової праці. У 1947 році, коли була переведена величава Ювілейна Зустріч у 35–ліття Пласту у Міттенвальді, члени куреня значно спричинилися до вдалого переведення програми та технічного влаштування таборів.

Кілька членів куреня взяло участь як учасники, а теж інструктори у вишкільному таборі “Кадра 3вязкових” у Фюссені, як теж у сеніорському таборі у Міттенвальді у 1949 р.

В тому часі теж були старання відновити діяльність куреня у старшопластунському Уладі. Одна із старших пластунок нашого куреня ще у Львові заініціювала у роках 1946– 1947 створення гуртка старших пластунок у студентському гуртожитку на Фюріхшуллє в Мюнхені. Цей гурток діяв якийсь час, але із пливкости студентського середовища та скорого виїзду ініціаторки на студії в Бельґії, перестав існувати. Друга спроба у роках 1947–1948 кількох вихованок куреня, щоб з краю створити гурток, добираючи членів із нових старшопластунських рядів, не увінчалася успіхом. Вони зрезиґнували із кандидатства у нашому курені,а опісля переорганізувалися і створили зародок нового куреня “Перші Сте жі”, що дуже добре виявив себе.

У роках 1948–1950 члени куреня, враз із цілим переселенчим рухом української еміграції, переїхали у різні країни нового поселення – Канади, ЗСА, Франції, Англії, Австралії, Аргентини, дві залишилися ще в Австрії, де вели працю із дітворою батьків, що не мали змоги виїхати. Більшість членів куреня поселилася в Канаді та ЗСА і тут продовжувалася праця куреня як організацийної одиниці Пластового Сеніорату.Члени куреня знову включилися в організацийну та виховну працю, занимали пости Гніздових, 3,язкових, Кошових, стають членами Крайового Проводу, а то і Головних Проводів.Попри це займалися часто виховною працею в гуртках. Вони теж Командантки таборів і члени таборових булав.Старалися бути якнайтіснійше звязаними із працею Пласту і брати за неї відповідальність. Доказом цього це, що в один час три крайові Проводи очолювали Греблі. Інші входили в склад Головної Пластової Булави і Головної Пластової Ради.

Старшопластунський доріст куреня зорганізувався у вересні 1950 р. підчас Старшопластунської Зустрічі біля Ст. Кетерінс у Канаді. Створили його члени бувшого юнацького гуртка “Ромени” берхтесгаденського куреня в Німеччині, що його 3вязковою була Гребля. Завязок куреня становило 10 членів із Канади та ЗСА.Ініціяторка і провідниця гуртка переводила сходини дуже цікавим корреспонденційним способом, визначуючи членам гуртка певні завдання. Опісля вони зосередили свою діяльність у Торонті, збільшуючи членство куреня місцевим доростом. Вони визначалися у виховній праці на місцях і в крайовій діяльності.

У 1958 році юначки гуртка “Вивірка” 2.К.УПЮ в Ню Йорку, де Звязковою була сеніорка Гребля, заявили свою охоту продовжувати традиції нашій діяльності.

У 1958 році юначки гуртка “Вивірка” 2.К.УПЮ в Ню Йорку, де звязковою була сеніорка Гребля, заявили свою охоту продовжувати традицію нашого куреня і оживили діяльність старших пластунок Гребель в ЗСА. Вони включилися у спільний старшопластунський курінь, творячи його гурток в НюЙорку. Обі частини, торонтонська і нюйорська, придбали більшу кількість членів. Усі вони, згідно з традицією куреня, поставили в осередок своїх заінтересувань виховну працю і проблематику. Зустріч обох куренів, старшопластунського і сеніорського, у 1960 році, як теж спільна праця на місцях, сильно закріпили звязки так між обома куренями як і обох частин старшопластунського куреня. Старшопластунський курінь відбув ще свою зустріч підчас старшопластунського Зїзду у вересні 1961 року на Пластовій Січі, Трефтон, Канада.

Дальший приріст сеніорського куреня був переважно з рядів старшепластунського греблівського куреня. Але курінь притягав теж і пластунок із далеких країн, які стрінулись з поодинокими членами куреня при нагоді міжкрайових пластових зустрічей, конференцій, або теж знали куріь із-за його діяльності. Так одна старшапластунка з Аргентини, що була на Школі Булавних у 1968 р., зголосила гурток. Але через брак доброго контакту звязок із тим гуртком перервався.1978 року почав оформлюватися завязок сеніорського гуртка в Австралії. Він у 1981 році оформився у плавню куреня. У 1979 році зголосилася одна сеніорка з А нглії.

Внутрішно–курінна праця сеніорок зосереджувалася на вдержуванні контакту поміж членами, влаштовуванні зустрічей та сходин і переведенні спільних акцій. Зокрема у 1958/59 відбулися зустрічі старших пластунок і сеніорок, з ініціативи проводу стежі НюЙорк, для кращого взаємного зближення і виміни думок.

Добрим засобом звязку були неперіодичне видавані “Листки Дружнього зв,язку”, опісля “Вістовик”. Містились там спомини, зокрема з часів тайного Пласту, спомини про Подруг, що відійшли у вічність, обмірковувались актуальні організацийні та діяльностеві справи куреня, гутірки на виховні і громадянські теми, поміщувався актуальний адресар членів.В першому випуску був поміщений реєстр усіх членів куреня від початку його існування. “Вістовик” редаґували раз сеніорки,то знову старшіпластунки.Вийшло – 2 числа у 195І році, у 1966 р.,по одному в 1968 р.,1971 р.,1975 р., 1976 р., два 1977 р., одно у 1979 р.

У 1952 році курінь відзначив 25–ліття існування і дії куреня,як теж 40–ліття Пласту, виконанням поставленого собі завдання. У допомогу українській науці, члени куреня піднялися помочі у виданню і розпродажі наукової праці проф. Юрія Шереха “Нарис сучасної української літературної мови”, що вийшла у пластовому видавництві “Молоде Життя” у Мюнхені, Німеччина., 1951 р. На ній зазначено “На добро української науки – у 40–ліття українського пластового Уладу– ІІ Курінь сеніорок і старших пластунок “Ті, що греблі рвуть”. Це зобовязання курені виповнили, піддержуючи в цей спосіб теж пластове видавництво.

Зразу після переселення провід куреня порозумівався із членами письмово. В цей спосіб вирішувано важнійші справи куреня, унапрямлювано працю куреня.У тому періоді, у 1951 році, переведено теж письмово Курінну Раду. Стан куреня був тоді 42 членів. Опісля однак унормовані вже з кінцем 50–тих років поселенчі відносини вможливили куреневи організувати свої курінні Ради. Намаганням було, щоби вони відбувалися рівночасно з Курінними Радами старшихпластунок.Тоді оба курені сходилися, по закінченні своїх курінних нарад, на спільні дискусії, зазнайомлювалися взаїмно з думками на поодинокі справи як курінної як і загальнопластової діяльности. У 1968 році на такій спільній зустрічі оба курені вибрали Першу Греблю, що мала персонально обєднувати оба курені. На Радах крім організацийних справ куреня, були все обговорювані загально-виховні справи, зокрема юнацтва, актуальні пластові проблеми, що виникали у веденні виховної праці у новому життєвому середовищі.На тих Радах вирішувалися теж напрямні поточної діяльности куреня та запляновувались більші, довготривалі акції куреня. І так у 1958 році Курінна Рада відбулася на “Союзівці”,Н.Й., ЗСА.Рівночасно відбулася теж Рада старших пластунок і спільна зустріч із сеніорками. На цій Раді рішено видати, для звеличання 100-ліття від дня смерти Тараса Шевченка, його вибрані твори у перекладах на англійську, німецьку і француську мови, із поданням українського тексту. Видання вийшло у 1961 році люксусове оформлене. Увійшли туди теж репродукції малярських творів Тараса Шевченка., деякі у кольорах. Видання дістало дуже добру оцінку фахівців. Книжка вийшла за літературною редакцією проф. Юрія Луцького та мистецьким оформлення мистця Мирона Левицького. Видання вийшло за фінансовою піддержкою членів куреня, у пластовому видавництві “Молоде життя” у Мюнхені, Німеччина. Стан куреня був тоді 54 членів.

Курінна Рада,що відбулася у 1962 році на Союзівці, рішила, на внесення гуртка з Торонта, Канада, допомагати фінансове Науковому Осередкові НТШ в Сарселі, Франція, у його видаванні Енцикльопедії Українознавства. Це оформлено як “Акцію Сарсель”. Допомога ішла внесками членів, а від 1964 р., на внесення куреня, Велика Рада УПС рішила включити у цю акцію весь Сеніорат у пляні піддержки української культури. Своїми вплатами курінь став фундатором Енцикльопедії Українознавства.

У 1965 році Курінна Рада відбулася в “Орлиному Гнізді”, Кергонксон, Н.Й., ЗСА. У тому часі стан куреня був 61 членів. Крім виховних справ у центрі розмов була підготовка до Збору С.К.В.У.,а зокрема його Виховно–Освітної Комісії та обговорення проблем, що були видвигнені продовж підготовки Пластового Конгресу Другого.Відбулася така зустріч із старшими пластунками. На цій Раді відбувся теж панель на тему – “Наші цілі та засоби і актуальні висліди виховної праці в новацтві і юнацтві, формування думки у старшому пластунстві”.

1968 року відбулася Курінна Рада на Союзівці. Центральною темою було обговорення вибраних проблем, що були видвигнені у звязку із підготовкою Пластового Когресу Другого. Обговорено теж запропонований курінною правильник куреня. На тій Раді одержав курінь галузку смерічки, привезену із Сокола в Україні. Стан куреня в тому часі – 56 членів.

У 1970 році Курінна Рада відбулася в Ню Йорку.Вона приняла правильник куреня. Обговорено підсумки Пластового Конгресу Другого та 5 Збору КУПО. Відбулися теж спільні сходини із старшими пластунками у память св.п. Цьопи Паліїв. Стан куреня 56. Діяли вже дві плавні, нюйорська і торонтонська.

Курінна Рада у 1972 році відбулася на Союзівці. Стан членів – 61. Тема гутірок – огляд ідейного стану пластунства, значіння рідної мови у вихованні, проблеми праці зі старшими юначками.

У 1974 році Курінна Рада відбулася в Ню Йорку, стан куреня тоді 90 членів і 9 прихильниць куреня. Обговорювано справи організації і переведення Школи Булавних, вишколу членів булав юнацьких таборів, що її вели старші пластунки Греблі. Виникла пропозиція виготовити і видати коштом куреня посібник для юнацьких виховниць. Підготовлено дані про членнів, що відійшли у засвіти.

У 1976 році Ювілейна курінна Рада у 50-ліття дії куреня відбулася в Ню Йорку. Вона була присвячена переглядові дотеперішньої праці куреня та застанові над його участю в громадянському житті, зокрема у виховній діяльності та українському шкільництві.Тоді теж відбулося посвячення прапору куреня старших пластунок. Відбулася святочна вечірна зустріч обох куренів з участю Начального Пластуна, визначних пластових діячів і представників громадянства.Висвітлено, під рецитацію уривків із діяльности куреня, прозірки, що ілюстрували дію куреня.На цій Раді було 61 сеніорок зн. 2/3 усіх членів.

У 1978 році курінна Рада відбулася в Ню Йорку. На ній принято до куреня три кандидатки з Австралії. У тому часі було 93 членів і 12 прихильниць куреня. Члени поділені на плавні –Ню Йорк, Ню Джерзі, Вашінгтон, Торонто, Дітройт, плавня самітниц.

У 1981 році курінна Рада, що відбувалася в Ню Йорку, у першій мірі застановлялася над ситуацією українського шкільництва, у якому є заангажованих багато членів куреня. У гутірках і дискусії застановлялися над способами покращання навчання у школах українознавства, можливістю помочі допоміжними матеріялами, евентуального організування фондів для них.

Курінь заховує память своїх члені, що відійшли у засвіти. У 1959 році вщановував 20– ліття від дня смерти Оксани Джиджори– Дзьоби поминальною Службою Божою та сходинами споминів про Неї у Ню Йорку.Также члени куреня відзначили память Зені Кахновець у 1971 році, Ганусі Герасимович у 1972 році, 10– ліття смерти Цьопи Паліїв у 1979 році та 50– ліття смерти Слави Кліщ у 198І році. У роках 1968/69 був построєний памятник заходами і коштами подруг Оксани Джиджори на її могилі на Личаківському кладовищі у Львові.

Великою нагодою для членів обох куренів стрічатися зі собою та пізнавати себе у праці були Міжкрайові Ювілейні Пластові Зустрічі. У них члени куренів брали все активну участь. Першою на нових місцях поселення була ЮМПЗ у 45–ліття Пласту на Пластовій Січі, Грефтон, Торонто, Канада.Вона проходила під гаслом “Мандрівка землями України”. Члени куреня, передовсім канадської частини, помагали підготовляти і перевести її, були у проводі і підготовчій комісії виставки. У вишколах новацьких і юнацьких виховниць, що там відбулися після Зустрічі, Греблі брали участь не лиш як учасниці, але теж як інструктори. Тоді теж відбули свою курінну зустріч оба курені,та зустрілися оба курені разом.

Найбільше праці вложили Греблі у підготовку і переведення ЮМПЗ у 50-ліття Пласту, що відбулася дуже успішно у 1962 році на Вовчій Тропі, Іст Четгем,Н.Й., ЗСА. Зустріч проходила під гаслом “Шануй минуле, працюй для майбутнього”. Греблі були заанґажовані у програмовому рефераті,підготовці мистецьких виступів,були команданткою і. булавними табору юначок, переводили конкурс співу, оцінку таборування юначок і т.п.

У 1967 році ЮМПЗ у 55-ліття Пласту і 50-ліття Української Державности проходила на Батурині, б. Монтреалю, Канада. Тематично це був Мазепинський Рік. Тут заслужилися передовсім старші пластунки. Вони перевели важкий і при злих атмосферичних умовинах змаг юначок при участі 200 учасниць змагу.

На ЮМПЗ у 60-ліття Пласту, у 1972 році на Вовчій Тропі, старші пластунки, при співучасти сеніорок, перевели змаг юначок у практичному пластуванні.

Під час ЮМПЗ у 65–ліття Пласту, у 1978 році, в Українському Селі б.Едмонтону та у Скелястих Горах, Бенф, Альберта, Канада,сеніорка була Команданткою табору юначок–вірлиць, старша пластунка працювала в редакційній колеґії видання Зустрічі, інші були учасницями Зустрічі.

Крім цих ювілейних зустрічей у 1966 році відбулася Зустріч самого лиш пластунства Канади у Скелястих Горах, Джаспер, Альберта. У дуже важких теренових обставинах молоденька старша пластунка Гребля вела відважно табір молодших юначок. Дві сеніорки із ЗСА відвідали Зустріч. У 1955 році в Українському Парку, Кемп Мортон, б.Вінніпеґу, Канада, пластунство Канади відбуло свою першу Крайову Зустріч, що була долучена із 2-тижневим таборуванням та вишколами. У проводі були Греблі.У 1961 році у тому ж самому місці відбулися вишколи новацьких і юнацьких виховників, сполучені із таборуванням та участю в посвяченні памятника Тарасові Шевченкові у Вінніпеґу.І тут Греблі були у проводі вишколів.

Греблі включилися теж, згідно із традицією куреня, дуже активно у розбудову таборництва на нових місцях поселення. Старші пластунки і сеніорки, групово чи теж індивідуально зголошувалися до ведення таборів і переводили їх у місцевому чи теж крайовому засязі. Вже від перших таборів у Нерровсбурґу,Н.Й., ЗСА, на Пластовій Січі б.Торонта, Канада, і дальше на Вовчій Тропі, Бобрівці, Новому Соколі, Писаному памені, ЗСА і Батурині, Канада, вели новацькі табори та передовсім юнацькі, Новацькі табори на Пластовій Січі,Новому Соколі,1954 р. “Лісова Поляна” на Іст Четгемі, 1955 р., “Будівничі Київа” на Іст Четгемі,1960р., “Калиновий хутір” на Іст Четгемі, на Бобрівці, біля Сан Франціско, Каліфорнія. Юнацькі табори в Нерровсбурґу, на Пластовій Січі, організовані і переведені виключно старшими пластунками табори для розвідчиць у Гантері 1958 р. “Фата морґана” і 1959 р.”Лісові чарівниці”,1959 р. на Пластовій Січі курінний табір, 1959 р. і 1963 р. мандрівні табори у горах Адірондак,Н.Й., курінні табори на Пластовій Січі 1960 р.”Дівич гора” 1963 р. “Ловці пригор” 1964 р. “Тіни забутих предків”,1962 р. “На Писаному камені” на Вовчій Тропі,1964 р. “Шляхами віків” на Вовчій Тропі табір в Денвері, Кольорадо,табір юначок біля Вінніпеґу, 1976 р. і 1977 р. табір юначок на Бобрівці. Так сеніорки як і старші пластунки організували та переводили вишколи для виховниць юначок – у 1955 р. і 1961 р. вишколи для новацьких і юнацьких виховниць в Українському Парку б.Вінніпегу, 1956 р. і 1967 р. вишкіл на 2-ий ступінь юнацької КПВ на Марсі Дем, гори Адірондак, Н.Й., у 1960, вишкіл юнацьких виховниць на 3–ий ступінь КПВ на Вовчій Тропі, 1965 р. вишкіл на 2–гий ступінь КПВ на Вовчій Тропі, 19б6 р. вишкіл на 2-ий ступінь КПВ на Писаному Камені б.Клівленду. Від 1968 року курінь старших пластунок організує і переводить вишколи булавних таборів юначок “Школу булавних”. У 1968 р. вона відбулася на Батурині, Канада. У 1969 р. на Бобрівці, у 1970 р. на Вовчій Тропі. Від 1970 р. відбувається у Гантері, Н.Й., ЗСА. У рр.1959 – 196І табори юначок на Бобрівці, 1958 р. табір старших пластунок “Очайдушних одинадцять” на Боборівці, 1965 р. “Зелене верхівя” в Саскатуні, Канада,1966 р. “Юні мрії” на Новому Соколі, 1964 р. зимовий табір “Нащо мені рукавички” у Гантері, Н.Й., 1964 і 1965 р. курінні табори на Пластовій Січі.

1979-1981 рр. крайовий вишкіл юнацьких виховників на Вовчій Тропі. Члени куреня взяли теж видатну участь у підготовці і переведенні Пластового Конгресу Другого в роках 1962 до 1970, його йершої Сесії у 1966 р. в Ольбані, Н.Й. та заключній у 1970 р. Працювали в Головній підготовчій Комісії, ідеольогічній Підкомісії та Крайових комісіях П.К.Д.

Члени куреня очолюють редакції трьох пластових журналів, є у складі редакцийних колєґій чи теж дописують до цих журналів. У 1966 році старші пластунки зложили одно число “Юнака”.

Одна Гребля працювала у рр.1967–1972 у Комісії вибору Начального Пластуна.

У пляні загально-громадської праці курінь веде постійно дві акції. Від 1962 року “Акцію Сарсюль” у допомогу видавництву Наукового Товариства ім.Тараса Шевченка Енцикльопедії Українознавства.На ділі від перших років поселення в Америці веде у себе акцію допомоги потребуючим, яка у 1968 році оформилася як акція “Поміч ближньому”. Посилки ішли зразу до Німеччини для залишенців, опісля для Українців в Польщі, вкінці акція зосередилася, майже вповні, на допомозі переслідуваним в Україні та їхнім родинам. Спорадично посилки ішли до Бразилії, Румунії, Югославії, старші пластунки помагали потребучим із-за повені в Югославії та студентам Українцям у Словаччині піддержуючи їх у їхній культурній праці. Група Гребель у Торонті працює вже роками у Допомоговій Секції при Станиці, несучи поміч репресованим в Україні.Обі акції фінансують члени куреня своїми індивідуальними річними вплатами, а теж додатковими заходами придбання фондів.

Група Гребель працювала у підготовці та взяла активну участь у Світовому Конгресі Вільних Українців у 1967 році, а передовсім у його Виховно–Освітній Сесії, а опісля працювали і працють у С.К.В.О.Р.-і, К.В.О.Р.-і та Педаґоґічному Осередку С.К.В.Р.-у у ЗСА і Канаді.

Члени куреня є членами, а теж працюють у проводах слідуючих громадських товариств та установ: С.Ф.У.Ж.О., С.У.А., С.У.Ж.О., релігійні товариства, Школи Українознавства, Учительська Громада, Педагогічний Осередок С.К.В.О.Р.-у, Обєднання Письменників “Слово”, Український Музей, Редакцийна Колегія “Нашого життя”, Український культурний Осередок у Гантері, Українське Лікарське Товариство Америки.

Курінь піддержував акцію допомоги репресованим в Україні висилаючи листи в їх обороні до членів американського Конгресу та Сенату і членів Уряду.

Члени куреня, що відійшли у вічність:

Кліш Ярослава, Слава, член булав таборів на Соколі. Львів 1931 р., член “Куреня Залізного Хреста”

Мариняк Оля, член б