27 курінь УСП ім. Богдана Хмельницького “Хмельниченки”

Курінь “Хмельниченків” заснувався ще у 1945 році. Цього року в австрійському містеч­ку Ляндек творяться два гуртки старших пла­стунів: “Бурлаки” – 10 членів і “Залізний Меч” – 8 членів. Дня 22-го грудня 1945 р. на гуртковій раді “Бурлаків” гуртковий запропонував об’єднати ці два гуртки і створити з них старшопластунський курінь ім. Богдана Хме­льницького. Гуртковим “Бурлаків” був в тому часі ст. пл. Яків Шегрин, якого курінна рада 24 січня 1946 року вибрала першим курінним.

Ст. пл. Я. Шегрин, як організатор куреня, був кілька разів обраний курінним і залишив­ся ним аж до 1955 року. До сьогоднішнього дня тепер уже пл. сен. Я. Шегрин працює як новацький виховник і відомий комендант новацьких таборів. Упочатках куреня багато пра­ці віддали куреневі пл. сен. Михайло Дзвонок і ст. пл. Володимир Бакалець.

Четверта курінна рада в 1951 році була першою на терені нового поселення в США. На цій раді, яка відбулася в Бостоні, Масс, обра­но курінний провід із ст. пл. В. Бакальцем як курінним. Курінь одержав в 1952 р. число “27” і був зареєстрований як старшопластунський курінь. Від 1958 року, коли члени-основники старшопластунського куреня “Хмельниченків” почали переходити до сеньйорату, курінь мо­лодших “Хмельниченків-Січовиків” залишився як 27-ий курінь УСП, а сеньйори створили курінь “Хмельниченків-хутірників”.

Курінь поширював свою діяльність поза Бостон до Гартфорду, Нью-Гейвену, Бріджпорту, де створилися “стежі”, а згодом до Нью-Йорку, Балтімору і Вашінгтону. Поширенням куреня і створення нових “стеж" “Хмельниченки” почали активну працю плекання козаць­ких традицій. “Хмельниченки” користуються козацьким гаслом “Пу-гу! Пу-гу!”, яким ко­лись козаки викликали своїх друзів на війну. Курінний провід затримує козацьку традицію, вдягаючи при святочних курінних нагодах убір козаків.

Символічним головою обидвох куренів “Хмельниченків” (УСП і УПС) є “Батько – Хмель”. “Батько” є зв’язковим і дбає про ті­сну співпрацю між сеньйорами й старшими пластунами.

Щоб стати повним членом куреня, тобто “Хмель-Січовиком”, кандидат до куреня мусить здобути три ступені: піхотника, джури і молодого козака (МК). Кандидат мусить тримати поштовий зв’язок з вибраним “дядьком”, який є повноправним “Хмелем” і прислуховується до всіх проблем кандидата. “Дядько” приготовляє кандидата до вступу в гурт “Хмелів-Січовиків”. Кандидат бере участь у всіх важливих радах (зимових і літніх) і згодом, по двох роках кандидатури, як “молодий козак” переходить пробу, т. зв. “ніч тривоги”. Якщо успішно перейде цю пробу, приймають до куреня на першій ватрі як повного “Хмеля-Січовика”.

“Хмельниченки” вимагають, щоб кожний член куреня брав активну участь у пластовій праці. Під цим розуміють вони працю у ста­ницях, у новацьких і юнацьких таборах і на спеціялізаційних водно-мандрівних таборах.

“Хмелі” тепер є одним з найактивніших куренів УСП, чого доказом останні роки. Во­ни часто перебирають проводи юнацьких табо­рів на “Вовчій Тропі” і традиційно вже на “Бобрівці”. Курінь постійно улаштовує водно-мандрівні табори в Канаді, у горах Адірондак і щорічно провадить гірсько-мандрівний табір у Білих Горах в Нью Гемпшир, США.

У 1972 р. 23-ій Курінь УПС і 27-ий Курінь УСП “Хмельниченки” перебрали провід табору УПЮ на ЮМПЗ і з цього важкого завдання вив’язалися успішно.

Курінний провід видає неперіодичний жу­рнал “Хмель”, до якого заохочує всіх членів дописувати.

“Хмелі” показують, що у пластовій орга­нізації є місце для модерної теперішньої моло­ді, підкреслюють романтику пластування, що для теперішнього юнацтва дуже важливе.

Найважливіша мета “Хмельниченків” – це поміч у вихованні новацтва і юнацтва, а у своєму курені плекання козацьких звичаїв.

За журналом “Юнак”, 1975, ч.6(142).