15 курінь УСП Орден Залізної Остроги (1927-1930)

Зав’язки перших гуртків Уладу старших пластунів (УСП) почали творитися у 1922-1923 рр. Восени 1923 р. постав перший гурток старших пластунів, невдовзі перейменований на “Клюб старших пластунів (-нок) ім. сотн. Федя Черника у Львові”. В березні 1925 р. на основі Клюбу зареєстровано І курінь старших пластунів ім. Ф. Черника. Восени 1926 р. курінь розрісся настільки, що його було поділено на самостійні гуртки, які згодом дали початок кільком куреням старших пластунів. 2-й самостійний гурток “Орден Залізної Остроги” у травні 1927 р. був оформлений в 15 курінь УСП. Засновниками ОЗО були Володимир Маркусь, Іван Кліщ і Володимир Кметик.

Новостворений курінь ставив собі завданням плекати традиції стрілецького Ордену Лицарів Залізної Остроги. При переведенні із паломників (кандидатів) у кавалери (лицарі) відбувався ритуал посвячення, подібний до того, що робився в ЛЗО. Першим Великим Комтуром ОЗО став Володимир Маркусь. До старшини куреня входили: І Кавалер (Іван Сидорів), Камерарій (Іван Кліщ), Вікарій (Олекса Ратич) та Великий Канцлер (Юліан Дорош). До останньої команди куреня, вибраної 13.07.1930 р., належали Великий Комтур (Іван Кліщ), І Кавалер (Іван Сидорів), Великий Канцлер (Тарас Дурбак), Камерарій (Володимир Винницький).

Всі озони перед тим були в Юнацтві. Шість з них були вихованцями 1 куреня ім. П. Сагайдачного (Львів), інші належали до куренів ім. Дмитра Вітовського (Дрогобич), ім. Петра Дорошенка (Сокаль), ім. кн. Льва (Львів), ім. Івана Мазепи (Станиславів, тепер Івано-Франківськ), ім. Пилипа Орлика (Золочів), ім. Богдана Хмельницького (Львів). Майже всі члени ОЗО здобули вищу освіту, як правило, технічну, хоча були теж правники, філософи, біолог, богослов, ветеринар. Для вступу в ОЗО ставилися високі вимоги, тому курінь не належав до найчисельших у Пласті, проте був одним із найдіяльніших. Всього членами ОЗО були близько 20 старших пластунів, ще кілька з ними тісно співпрацювали. Багато з них мали пластові відзначення. Зокрема, свастику заслуги отримали Тиміш Білостоцький (1922), Тарас Дурбак (1929), Іван Кліщ (1928, 1930), Зенон Котович (1930), Володимир Маркусь (1930), похвальне письмо – Володимир Винницький (1930), Юліан Дорош (1930).

Провідною спеціалізацією ОЗО була робота з новацтвом. Ще до створення куреня, Іван Кліщ та Зенон Котович організували у 1924 р. відділ новиків і під їх проводом вперше 30 хлоп’ят маршувало прилюдно серед інших пластових частин в часі традиційного у Львові релігійного ходу на Святі Пресв. Євхаристії. Згодом Северин Левицький писав, що Іван Кліщ один стояв від початків УПН у 1924 р. в рядах його творців аж до організованого ним з’їзду впорядників новацтва 13 лютого 1927 р., де Улад набув остаточного оформлення.

Кліщ Іван (пл. псевд. “Ґалянтний”, “Ґаль”; 28.10.1905, м. Львів – поч. 1942, м. Харків). Вихованець 4 куреня ім. Б. Хмельницького (Львів), На високому рівні редагував курінний часопис “Ватра” (1923-1924), в чому його допомагав Іван Сидорів. Організатор українського життя передмістя Вулька. Закінчив реальну (технічну) гімназію у Львові (1924) та відділ архітектури Львівської політехніки (1934). Належав до 1 курень УСП ім. Ф. Черника, співзасновник 15 куреня УСП “Орден Залізної Остроги”, другий Великий Комтур (1930). Головний організатор новацтва від 1924 р., заступник команданта УПН, організатор і багатолітній обозний новацьких таборів на Остодорі, скавтмайстер. Двічі відзначений Свастикою Заслуги (1928, 1930). Член ОУН. Працював у Тернополі, біля Коломиї, на Донбасі. Член Харківської міської управи (1941-1942). Розстріляний німцями. Тиміш Білостоцький писав про Івана Кліща: “Високий, стрункий, чорнявий, гарний з лиця й постави, все чисто виголений і підстрижений, чистенько і старанно вдягнений в ґранатове убрання, штани з “кантами”, що їх позавидував би йому й князь Валії. Та все він був погідний, усміхнений, веселий, все готовий до праці, перший до помочі другим. В праці надзвичайний педант і горе тому, кого приловив на несовіснім виконуванню принятих обов’язків. Тоді він був дуже, скажім, …немилим. “Галь” був знаменитим фотографом та дуже добрим шахістом”.

Іван Кліщ був виховником на першому новацькому таборі в Корчин на Сколівщині у 1926 р. Наступного року Іван Кліщ був обозним табору у Підлютому, який надзвичайно сподобався митрополитові Андреєві Шептицькому і той надав для новацтва два просторі будинки в Підлютому, а відтак 10 гектарів землі і ліс для будови нової оселі в Остодорі. Озони у співпраці з скавмайстрами о. Олександром Бучацьким та проф. Михайлом Іваненком взірцево організовували табори новацтва в Підлютому у 1927-1931 рр. З ініціативи Івана Кліща курінь ОЗО від 1928 р. перебрав на себе не тільки організацію і ведення новацьких таборів, а теж всю працю і провід в УПН. До Головної Управи Уладу входили озони Іван Кліщ (заступник команданта), Тиміш Білостоцький, Тарас Дурбак, Зенон Котович, Степан Курилович, Олекса-Юрій Мамчин, Олекса-Володимир Ратич. Після заборони поляками Пласту озони продовжили працю з новацтвом, організовуючи щороку табори в Остодорі під маркою роботи Комісії Виховних Осель та Мандрівок Молоді (КВОММ). На хлоп’ячих таборах в Підлютому та Остодорі у 1927-1934 рр. обозним завжди був Іван Кліщ, до старшини належали озони Тиміш Білостоцький, Тарас Дурбак, Зенон Котович, Володимир Кметик. Згодом, у 1935 р., кілька разів обозним на таборах новацтва в Остодорі та Старяві був Тиміш Білостоцький.

Для підготовки програм і підручників для виховання юнацтва створено комісію, до якої увійшли, зокрема, озони Іван Кліщ та Зенон Котович. На жаль, праця Івана Кліща “Організація оселі” та Зенона Котовича про виховання новиків, не мали щастя з’явитися друком, а поширювалися у машинописному варіанті.

Виховницькою роботою займалися озони не тільки в новацтві. Олекса Ратич  був зв’язковим 16 юнацького куреня ім. Короля Данила (Станиславів). Тиміш Білостоцький у 1931 р. виконував обов’язки інструктора тіловиховання юнацького табору на Соколі. Великий Комтур ОЗО Володимир Маркусь був секретарем УСП (1925-1926 рр.), а відтак у 1926-1927 рр. – комендантом цього Уладу.

Іншим важливим напрямком діяльності ОЗО була робота в кооперативі “Пласт”. Ця кооператива постала на базі “пластового постачання” у львівській домівці на вул. Бляхарській, 11. Цим напрямком тоді керував Володимир Кметик, а допомагав йому у виготовленні пластових відзнак Іван Кліщ. Згодом створено кооперативу “Пласт”, першими її директорами були Іван Кліщ та Іван Сидорів. Відкрито крамницю “Пласт” (Львів, Городоцька, 95), де можна було придбати пластові відзнаки, однострій, таборове і спортивне спорядження. Більшість краму виготовляли самі пластуни. Також кооператива “Пласт” займалася виготовленням мухоловок, пакуванням насіння, ванільного цукру, цинамону, шафрану і інших приправ. На початку 1928 р. троє озонів працювали у кооперативі “Пласт”, а ще двоє, зокрема Володимир Винницький як референт, у Пластовій щадниці (Львів, вул. Шашкевича, 5).

Значних зусиль докладав курінь ОЗО для формування товариської атмосфери і вогнища старшопластунського життя. В той час із творенням нових куренів УСП і розбудовою існуюючих між ними розгорілася завзята конкуренція, яка інколи була нездоровою. З метою налагодження міжкурінних стосунків Орден Залізної Остроги щотижня організовував товариські сходини із залученням інших старшопластунських частин.

Ще одним напрямком роботи ОЗО була розбудова соборницького Пласту– розбудова на Волині, Закарпатті і Буковині. У 1929-1930 рр. Володимир Маркусь виконував обов’язки референта закордонних зв’язків Верховної Пластової Команди (ВПК).

Маркусь Володимир (7.09.1906, с. Ракова Самбірського р-ну Львівської обл. – 09.1939, м. Львів). Член підпільного Пласту у Самборі (1923-1925), згодом 1 куреня УСП ім. Ф. Черника (125-1927). Закінчив Самбірську ґімназію, відтак Львіську політехніку. Засновник 15 куреня УСП “Орден Залізної Остроги” і його Великий Комтур (1927-1930). Секретар УСП (1925-1926), командант УСП (1926-1927). Провідник велосипедної мандрівки та командант мандрівно-сталого табору куреня влітку 1930 р. Референт закордонних зв’язків верховної пластової Команди (1929-1930) і голова Надзірної Ради. Відзначений Свастикою Заслуги (1930). Працював в Кооперативі інженерних робіт (КІР). Загинув від большевицької бомби на залізничному двірці.

Щороку на канікулах кілька озонів, найбільше Іван Сидорів, мандрували в Чорногору, де в умовленому місці зустрічалися з представниками Пласту Закарпаття, а згодом і Буковини. Зустрічі на Чорногорі постали із мандрівно-сталихих таборів ОЗО, останній з яких відбувся 2-15.07.1930 р. Спочатку на Писаному Камені відбувалося таборування в шатрах, а 9 липня розпочалася мандрівка за маршрутом: Писаний Камінь – Жаб’є – Ворохта – Татарів – Хомяк – Синяк – Добошанка – Зелена – Максимець – Боярин – Сивуля – Ігровище – Висока – Підлюте – Сокіл (бл. 110 км). В цей час відбувся конвент, де обрано нову команду куреня. Незадовго перед тим, від 21 червня до 1 липня, ОЗО провів велику велосипедну мандрівку Волинню, Поділлям і Покуттям за маршрутом (Львів – Броди – Берестечко (Козацькі могили) – Кременець – Почаїв – Вишневець – Тернопіль – Бучач – Раковець – Коломия – Кути (бл. 500 км).

Багато праці вклав курінь ОЗО у пластове видавництво. Ще до створення куреня Володимир Кметик та Зенон Котович працювали у рефераті преси і видавництва Верховної Пластової Команди (ВПК). Згодом до журналів “Молоде життя”, “Пластовий шлях” та інших пластових видань активно писали статті Роман Верес, Юліян Дорош, Тарас Дурбак, Едвард Жарський, Іван Кліщ, Володимир Маркусь, Ярослав Шав’як. Кілька дописів Едварда Жарського і Ярослава Шав’яка гостро виступали проти вживання алкоголю та інших отрут. Згодом, у 1929-1930 р., озони фактично перебрали редагування “Молодого життя” – редактором став Ярослав Шав’як, рубрику спорту вів Едвард Жарський, фотокореспондентом був Юліан Дорош.

Озони активно займалися фотографією – у пластових та інших виданнях нерідко зустрічаються світлини Володимира Голіяна та Івана Кліща. Проте найбільших успіхів у фотомистецтві досягнув Юліан Дорош, який тривалий час був керівником субреферату світлин при економічному рефераті ВПК. Один з організаторів Українського фотографічного товариства, автор-постановник першого в Галичині професійного кінофільму “Для добра і краси” (на етнографічні теми і з життя кооперації). Його фотографії публікувалися в працях з археології, етнографії, народного мистецтва, експонувалися на трьох персональних виставках. Сьогодні одна з вулиць Львова носить ім’я Юліана Дороша.

Після заборони Пласту польською владою у 1930 р. озони продовжували працю в таємному Пласті за тими ж напрямками, що й раніше, зокрема, у кооперативі “Пласт”, яка після річної перерви у 1931 р. відновила свою роботу. У Кооперативі інженерних робіт (КІР), створеній пластунами, працював, серед інших, Володимир Маркусь. Едвард Жарський вів спортивну рубрику у журналі “Вогні”. Іван Кліщ та Тиміш Білостоцький входили від ОЗО до підпільного Пластового Центру.

Озони були активними на багатьох ділянках громадського життя. Тарас Дурбак належав до керівництва Товариства українських студентів Львівської політехніки “Основа”. У 1933 – 1934 рр. Едвард Жарський редагував часопис “Перемога” – орган легальної націоналістичної партії Фронт Національної Єдності, на чолі якої стояв Дмитро Паліїв. Проявили себе озони у спортивному русі. Тиміш Білостоцький більше десяти років був провідником сокільських відділів у Львові, входив до Старшини “Сокола-Батька”, був автором сокільських вправ, статей, брав участь у редагуванні рубрики “Руханка і спорт” газети “Новий час”. Едвард Жарський, сам добрий спортсмен, статті на спортивну тематику друкував в багатьох періодичних виданнях Галичини, зокрема, його дописи вміщували “Відродження”, “Вісті з лугу”, “Готові”, “Життя і знання”, “Новий час”, “Просвіта”, “Сокільські вісті”. Від 1935 р. він редагував “Сокільську бібліотеку”. Едвард Жарський є автором понад 100 публікацій з теорії та історії спорту, зокрема брошур “Біги” (1925), “Біг через плітки” (1928), “Боротьба навкулачки (бокс)” (1936), “Легкоатлетика” (1936, 1954), “Основи сокільства” (1935, 1937), “Основи спортового тренінгу” (1931), “Самооборона”, “Сокільський катехизм”, “Стусан кулею” (1928), “Фізичне виховання” (1937), “Що таке “фізична культура” (1938). Активним у “Соколі” був також брат Тимоша Білостоцького, теж озон – Яків-Степан.

Початок Другої світової війни перервав контакт між членами куреня. У вересні 1939 р. під час бомбардування залізничного двірця у Львові загинув Володимир Маркусь. Учасник Похідних груп ОУН Іван Кліщ працював у Харківській міській управі. Заарештований ґестапо у 1942 р. за зв’язок із підпіллям та розстріляний. У 1944 р. на Холмщині від рук польських терористів загинув з дружиною Іван Сидорів.

Після проголошення Акту відновлення Української Державності 30 червня 1941 р. з ініціативи Організації Українських Націоналістів на пластових засадах почала творитися Організація української націоналістичної молоді “Січ”, до організаторів якої належав Тиміш Білостоцький. Коли німці ліквідували ОУНМ “Січ” та інші молодіжні організації, на їх місце вдалося при Відділі Молоді УЦК створити Виховні спільноти української молоді (ВСУМ). Референтом тіловиховання Відділу Молоді став Тиміш Білостоцький, який також був комендантом таборів ВСУМ у Брюховичах коло Львова. Із творенням Дивізії “Галичина” Тиміш Білостоцький призначений уповноваженим української військової формації юнаків, мав ступінь сотника як провідник української молоді при головній квартирі юнацьких з’єднань німецької армії. У ВСУМ аналогом УСП було плем’я Передових, де одне з чільних місць займав озон Степан Курилович. Усвідомлюючи потребу збройної боротьби та військового вишколу молоді, з іншими передовими зголошується в Дивізію “Галичина”. Про це згодом писав Северин Левицький: “Ідем по військовий вишкіл і зброю” – це було гасло львівського куріня передових (ст. пластунів) ВСУМ, коли вони всі поголовно під проводом свого курінного інж. Степана Куриловича залишали організований ними пластовий табір у Пасічній влітку 1943 р., щоб вступити на новий шлях. З ними прощалися сотні зібраної в таборі юнацької та новацької молоді під звук тривожних верблів у криваво-золотих вогнях карпатських смолоскипів”. Поручник Степан Курилович загинув у бою з большевиками у 1944 р.

Хоча в діаспорі курінь не відновився, озони не припинили роботу з молоддю, насамперед у Пласті. Провідним напрямком залишалося новацтво. Тарас Дурбак був дорадником у справах УПН в часі відновлення Пласту у таборах ДіПі (1946 р.), згодом гніздовим новаків у Ньюарку (США) у 1955-1957 рр. Володимир Винницький був організатором і керівником УПН в Брісбені (Австралія) до 1956 р. Найбільше ж працював з новацтвом пл. сен. кер., С. О. Тиміш Білостоцький: член Орлиного Круга, субреферент УПН (1955-1956), видавець “Вогню Орлиної Ради” (від 1951 р.) і “Бібліотеки ВОР”.

Визначну роль відіграв у Пласті Тарас Дурбак, який ще у 1928-1929 рр. займав пост секретаря ВПК. У 1950-х рр. був заступником Голови КПС і крайовим комендантом пластунів США, головою таборової комісії. Редактор посібника для виховників УПЮ “В дорогу з юнацтвом” (1959-1962), читав ідеологічні гутірки на перших таборах Лісової Школи. Від 1961 р. Тарас Дурбак – Головний Булавний Пластунів (до 1967 р.), згодом головний референт Виховної Дії Головної Пластової Булави. Член Головної Пластової Ради (1973-1991), голова ГПР у 1980-1985 рр. Папа Римський Іван Павло ІІ 3.06.1984 р. відзначив пл. сен. кер. Тараса Дурбака Орденом св. Григорія Великого за довголітню визначну службу Українській Греко-Католицькій Церкві.

Заслужену славу визначного педагога, спортивного діяча та науковця здобув професор, доктор Едвард Жарський, який опублікував кількадесять книг і статей, зокрема “Риби річок України” (1947), “Атлас риб” (1947), “Тварини українських лісів” (1958) та ін. Тісно співпрацював із Володимиром Кубійовичем у виданні Енциклопедії Українознавства, автор тих її гасел, що торкаються різних аспектів зоології та спорту. Едвард Жарський опублікував в еміграції також ряд брошур з питань спорту і тіловиховання, серед яких слід згадати праці “Руханка. Гри. Забави. Нарис програми фізичного виховання” (1956) та “Фізичне виховання: посібник для виховників” (1968). Тривалий час очолював центральний орган шкіл українознавства в США – Шкільну Раду (1953-1954, 1961-1977). Автор ряду підручників з українознавства, з яких слід згадати “Історичні основи виховання” (1960), “Порадник виховника: про що виховник повинен знати у праці з юнацтвом” (1965), “Природа України” (1966), “Психологічні основи виховання” (1961). Відзначений грамотою “За відданість сумівській молоді та виховну працю для розбудови СУМ в Америці впродовж цілого життя”.

Науковою працею займалися озони, які залишилися в Україні, оскільки виховна робота в умовах московської окупації була неможлива. Юліан Дорош і Олекса Ратич вибрали для себе найменш заідеологізовану ділянку історичних досліджень – археологію, працюючи тривалий час у відповідному відділі Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові (тепер Інститут українознавства НАН України).

Відданість Богу і Україні, працю для української молоді і Пласту перейняли від своїх попередників сучасні озони – члени 15 куреня УСП Орден Залізної Остроги, відновленого в Україні у 1996 р.