“На лицарську честь і на предківську славу…”

До вічного спочинку відійшов др. Іван Гавдида.

Відійшов той, кого друзі знали як “Гетьмана”, “Сіроманця”, “Лісового”.

Відійшов, як на полі бою – не сказавши останнього “прощай, друже!” і не отримавши у відповідь “прости, друже!”

Іван загинув на полі новітнього політичного бою за справу Української Нації і Держави. Він до останку виконав Пластову Присягу і Пластовий Обіт.

Чи такими є українські герої?

Очевидно, такими. Вони прості у повсякденному спілкуванні, сміються і жартують так само, як і ми. Вони дискутують і бувають запальні. А в той же час висловлюють концептуальні ідеї та ідеалістичні судження про перспективи національного життя. Їм не чуже все людське, що змушує їх сприймати пересічно і пересічно не цінувати. Але вони здатні на надлюдські зусилля і вчинки у критичну годину чи принципову для їхнього світовідчуття мить. Завдяки такій готовності вони стають Героями в людській пам’яті. Але стають вже потім, після смерті, коли наші оцінки розчулюють нас самих і вже не тішать їхнього слуху, бо їхній дух вже вийшов поза межі наших земних відчуттів.

Ми не навчені цінувати наших друзів при житті, коли наша оцінка і наша підтримка додає їм сил у боротьбі. Ми не навчені дріб’язок і деталь зменшити до рівня незаступимості цілі. Учімося цьому, і наші сили помножаться стократ! Цінуймо кожного, хто прямує в одному керунку із нами і людське дріб’язкове сприймаймо як людське, а високе і цілеве – як прояв Божого, надлюдського і героїчного.

Насправді нас небагато. Тож бережімо і цінуймо один одного. І тоді Господь буде справедливим до наших цілей і нашої боротьби.

Іван був таким. Він був з нами і був людським. А сьогодні нам бракує його. І вже сьогодні ми цінуємо його і сподіваємося на Божу милість до нього, співзвучну нашим почуванням...

Іван Гавдида народився 20 вересня 1966 року в селі Саранчуки Бережанського району Тернопільської області. За віровизнанням греко-католик. Навчався у школі рідного села. Вищу освіту здобув, закінчивши у 1990 році Тернопільський педагогічний інститут. Вчителювати повернувся до рідних Саранчуків.

У Пласті з червня 1991 року. Пластову Присягу склав цього ж року в селі Прошова Тернопільської області. Відбув Крайові вишколи зв’язкових ч. 1 (13-15 вересня 1991 року, Львів) та виховників УПЮ ч. 4 (12-16 грудня 1991 року, Тернопіль).

Пластун-сеньйор. Носив пластове псевдо «Гетьман».

Виховник пластового гуртка “Колобки” в рідному селі Саранчуки, перший зв’язковий куреня УПЮ ім. Дмитра Мирона-“Орлика” (Бережани), Голова Станичної Пластової Ради Станиці Бережани.

Активний учасник відновлення Пласту в Україні. Зокрема, займався організацією Пласту на Буковині – проводив на місці вишколи виховників юнацтва, у результаті чого були створені пластові осередки в Чернівцях та Кіцмані.

Засновник та курінний куреня УСП “Вовча Ліга” у 1992-1997 роках. Відтак з 1997 виконував обов’язки Голови Ради Честі куреня.

Багаторічний комендант та член проводів пластових таборів. У 1991 році вів ділянку картографії в таборі “Лисоня”, у 1992 — в таборі “Клич лицарів”; у цьому ж році брав активну участь в організації і проведенні новацького табору “Слідами предків” недалеко його рідного села, в с. Завалів Підгаєцього району Тернопільської обл. У 1993 р. – комендант юнацького табору “Дух давнини”, у 1994 р. – комендант радіотабору “Карпатська хвиля” на Соколі. Зі слів др. Івана відомо, що загалом він був учасником та організатором близько 20 пластових таборів. Брав участь у Ювілейній Міжкрайовій Пластовій Зустрічі (ЮМПЗ), що проходила у 2002 році в селі Свірж.

Іван Гавдида – активний учасник політичних процесів на Тернопільщині та в Україні загалом. Він був співзасновником Тернопільського товариства “Вертеп”. Від 1994 р. належить до Конґресу Українських Націоналістів. Перебуває на становищах голови Тернопільської обласної організації КУН, члена Головного Проводу та Політичної Ради. Він був близьким співробітником Голови Проводу КУН подр. Слави Стецько, особисто піклувався долею музею Ярослава Стецька.

Від 2001 р. др. Іван належить до Української Народної Партії, стає заступником голови Тернопільської обласної організації УНП.

На полі громадської діяльності важливим відтинком для др. Івана в останньому часі його життя був Центр національного відродження ім. С. Бандери у Києві, правління якого він очолював. Незадовго до смерті др. Іван був обраний Головою Управи Координаційної Ради Державницьких Організацій в Україні.

Його досвід політичної боротьби і розуміння її сучасних технологій сприяли успіхові національно-демократичних сил та їхніх кандидатів на Тернопільщині у парламентських виборах 1998, 2002 рр. В останніх виборах др. Іван у нелегкій і безкомпромісній боротьбі виборов мандат депутата Тернопільської обласної ради від Бережанського виборчого округу. В ній очолив фракцію блоку “Наша Україна”.

У політичній боротьбі др. Іван вмів іти на тактичні компроміси, але принциповим був у питаннях стратегічного характеру, що, очевидно, і стало причиною його загибелі.

Іван Гавдида глибоко проникся розумінням особливостей сучасного етапу політичної боротьби українства за своє державне самоствердження. Він належав до Головного Проводу Організації Українських Націоналістів, а останньо був заступником Провідника ОУН.

У часі прощання др. Івана в Києві у церкві св. Василія Великого почесну стійку тримали місцеві пластуни.

3 вересня до Саранчуків прощати др. Івана в останню дорогу прибули друзі і політичні побратими з Тернопільщини, Львівщини, Івано-Франківщини, Волині, Києва, Сумщини, Запоріжжя, Харкова і Закарпаття. Останню шану йому віддавали члени ОУН, блоку “Наша Україна”, УНП, КУН, СНПУ, СУМ, “Просвіти”, “Вертепу”, Товариства політв’язнів і репресованих та ряду інших громадських і політичних організацій.

В останньому поклоні низько схилили голови члени Крайової Пластової Ради та Крайової Пластової Старшини, пластуни з Тернополя і Бережан, Львова й Івано-Франківська.

Пронизливий вітер не тільки студив гарячу і непрохану сльозу на продубілій, гартованій, а то й зовсім ніжній щоці та гостро пробирав кістки, а й добирався останніх закутин зворохобленої душі…

Прости, друже… Прощай, друже… До зустрічі, друже…

Пластовий Вісник. - 2003. - Ч.9 (52). - С.1-2.