Покликаний творити добро

Нещодавно Іванові Стебельському виповнилося вісімдесят дев’ять. Вік, який дуже йому пасує, бо за плечима довге, наповнене добрими вчинками, змістовне життя. Доля не пошкодувала йому випробувань, але й не пожаліла радощів від успіхів, що пульсували із здорових витоків його буття. Ця ж доля переслідує його в житті стільки, скільки може, проте не в силі перетворити багатство його душі на щось закостеніле, іржаве. Він любить людей і ніколи ніким не погорджує.

Півстоліття провів Іван Стебельський поза Україною, але де б не був, вважав себе українцем, сповідуючи чи не найголовніше кредо – “Нація і чин!” Як сказав колись відомий освітянин Михайло Рашкевич, цей чоловік “з молодих років прагнув “до світла” і, в першу чергу, до світла України, а не тільки свого”. Син нафтовидобувача, він став воїном за українську справу, громадсько-політичним діячем, щирим прихильником нашої національної освіти і культури. До цього привела його школа, вища школа, необхідність у якій він відчув ще замолоду.

Що й казати, важка ноша дісталася цій неординарній особистості, але цілеспрямована діяльність дала добре жниво, гарний результат. Івана Стебельського не спіймаєш на якихось відхиленнях. Він в усьому був і залишається поміркованим, виваженим, толерантним.

Факти і приклади переконують, що ставлення І. Стебельського до подій життя ніколи не було пасивним. Людина чесна, ватажок, цей патріот завше опинявся там, де було важче – навіть з підвищеним для життя ризиком. Згадаймо події майже шістдесятилітньої давності. Молодий Стебельський у складі бойової шістки бориславських юнаків переходить кордон, аби дістатися Срібної Землі. Там отець Августин Волошин організував змаг за Карпатську Україну. Хоч ненадовго, але його було виграно, і дещиця спільної перемоги належала й нашому землякові. Пишається нині п. І. Стебельський тим, що Карпатська Україна протистояла угорським загарбникам значно довше, ніж, скажімо, Польща чи навіть Франція гітлерівцям. Влада, національно-демократичні сили могли б спричинитися до того, аби в березні цього року (ювілей згаданої історичної події) Іван Стебельський, як один з небагатьох нині живий учасників, був відзначений на урядовому рівні. Коли ж додати, що він визволив із фашистської тюрми в Перемишлі відомого патріота Степана Стебельського (ні, не родича), який став згодом славним провідником УПА “Хріном”, то підстав для пошанування цілком вистачає.

Та не для слави, для української справи і правди жертвував собою уродженець Старосамбірщини (Львівська обл.). Рідне селище Стара Сіль, як Старий Самбір і Борислав, поіменували Івана Стебельського своїм Почесним громадянином. За роки перебування в Україні він титулований званням лауреата педагогічної премії ім. Стефана Дубравського, культурологічної – ім. Мирона Утриска, йому надано титул Почесного члена Пласту України та крайового товариства “Рідна школа”. За сумлінну працю , значний особистий внесок у розвиток і зміцнення Української держави йому висловив подяку Президент.

В чому ж полягає цей “особистий внесок”? Насамперед, у допомозі потребуючим. Пан Стебельський допоміг здобути вищу освіту багатьом здібним юнакам і юнкам. Серед них є теолог і дипломат, педагоги, лікарі, музиканти, інженери. Допомогу Івана Стебельського відчули галицькі церкви, університет “Києво-Могилянська Академія” та українознавчі кафедри у Гарварді (США), столичне книжкове видавництво “Смолоскип”, дитяче видавництво “Ганнуся”, що на Полтавщині, Національна спілка письменників України, Національна саутська організація Пласт, “Просвіта”, “Бойківщина”, клуб ім. Богдана Лепкого в Івано - Франківську... Та хіба всіх перелічиш? Але ще про одне варто сказати окремо: з ініціативи доброчинця в Бориславі – місті його молодості – в наш український час постала гімназія.

Іван Стебельський матеріально допомагає школам. У важкі 90-ті роки , в час великої економічної скрути, це було для них , можна сказати , рятівним.

Патріот зазнав нелегкої долі бездержавного емігранта. Проте, не розгубився. Набутий досвід і авторитет (згодом отримав американське громадянство), він використав у боротьбі проти антиукраїнських сил у США і, навіть, світі. Він підтримує (в тому числі й матеріально) українських дисидентів. Наприклад, генерала Петра Григоренка та багатьох інших.

Та не тільки цим залишив добрий слід на американській землі. Завдяки докладеним зусиллям у місті Денвері (штат Колорадо) постав парк-пам’ятник “Бабин Яр”. Це символ пам’яті українцям, євреям, росіянам, людям інших національностей , що стали жертвами нацизму.

Книга Івана Стебельського “Шляхами молодості й боротьби” ляже в основу виховання поколінь. Це книга його життя.

Іван Стебельський бачить щастя у служінні Свободі і Правді. “Брехня завжди шкідлива, - каже він, - оскільки дезорієнтує, притуплює розум, провадить у безодню. Натомість правда веде до порозуміння, співпраці, національного самоусвідомлення”. Іван Стебельський застерігає, щоб ми, бува, не проспали навіть того, що маємо. Тому так ревно бажає демократичних змін і реформ. Він вірить: прийдешнє за нами, за новим поколінням українців.

Яскрава особистість - Іван Стебельський. Колись давно про таких Тарас Шевченко писав: “Ми просто йшли. У нас нема зерна неправди за собою”. Ось і підсумок – проміжний, а попереду шлях до дев’яностоліття. Дай, Боже!

Тим часом доброчиння патріота стало на гідній домінанті. Після 13 років гуманітарної діяльності в незалежній Україні, завершуючи її, п. І. Стебельський провів значну гуманітарну акцію. Він відчутно допоміг багатьом студентам, громадським організаціям, навчальним закладам. Він знову підтримав українознавчі студії у Гарварді та новий освітній український проект у Колумбійському університеті (США).

Впродовж життя Іван Стебельський віддавав і продовжує віддавати всього себе Україні. В доповнення до цього він офірував потребуючим краянам практично усі свої заощадження, що, погодьтеся, є випадком унікальним.

Допоміг і церквам, зокрема у підкарпатському селі Стара Ропа, що на Старосамбірщині. А у рідній Старій Солі коштом Івана Стебельського поставлено хреста з позолотою на головному куполі тієї церкви, в якій 89 років тому його охрестили. Надав відчутну допомогу собору Покрова Пресвятої Богородиці, що будується у м. Самборі Львівської області. За таке, кажуть у народі, Господь повертає сторицею.

Юрій Леськів.