“Чорний Тур”

Спомин Сірого Лева про Пл. Сен. Інженера Данила Скоропадського

“…Шумлять сосни, азіятський край…”

М. Хвильовий

Нема певне між нами ні одного, який не пригадував би собі ідиллі Пантелеймона Куліша “Орися”, а в ній оповідання старого козака Гриви про Турову Кручу:

…Це не вода шумить по каміннях річки Трубайла, ці

каміння – це закаменілі на час тури Української Землі.

І прийде ще час, в якому ці тури оживуть, підуть у свої

ліси шукати поживи, і стане вільною Українська Земля…

Багата наша Українська Земля. І хоч проходять по ній століттями вихрові тучі, риючі до надр землі воєнні знищення, жорстокі сокири різних тимчасових окупантів, занімілі в своєму болі ліси Карпат, Надбужанської Галичини, Волині, Полісся, Чернігівщини, Кавказу чекають на своїх турів, раді б дати їм свою м’яку постіль шовкових трав і пахучого чатиння, свою соковиту поживу Української Землі…

І здається, що пророчі слова Панька Куліша стають поволі правдою, бо з закамянілих лежищ Української Землі стають вже перші Тури. Встали й кличуть других на велике діло, на визволення Української Землі. Між ними два однолітці Пластуни, перший - це Пл. Сен. Тур - ген. УПА, Тарас Чупринка, Роман Шухевич, що кілька років тому поляг геройською смертю в бою з ворогом України в галицькому лісі біля Львова, другий - це Пл. Сен. Чорний Тур, Ясновельможний Гетьманич, Данило Скоропадський, що ненадійною смертю в Лондоні, на Великій Мандрівці до сонця волі України, покрив чорною жалобою широкі верстви Українського Народу, зокрема всіх Пластунок і Пластунів.

Це не сліпий випадок, що два українські юнаки, один у Львові, другий в С. Петербурзі, в той сам час найшли шлях до Пласту, у той час назвали себе Турами, незалежно один від одного. Це зов незнищимої, непокоримої Української Землі, це зов надстирських і чернигівських лісів, у яких ці юнаки проводили свої юні роки життя.

Це для Пласту велика честь і гордість, його велике оправдання на нині і на завтра, що ці два великі мужі, яких імена на устах і пам’яті всіх свідомих українців, жили в Пласті й у вірності Пластові до смерти служили жертвенно Богові й Україні.

Про участь Чорного Тура в Пласті наш український загал, а часами й деякі з Пласту мало поінформовані. Бо і Чорний Тур був у всіх своїх громадських працях, хоч і як важне становище він займав прим. у гетьманському русі, дуже скромний, не любив пустого розголосу, а м. ін. навіть і жадав часами від других, щоби цього не робили. Та маєстат смерти того великого мужа так і жадає від нас, щоб хоч деякі матеріяли до Його життєпису і праць подати до ширшого відома.

До скавтового гуртка молодий гетьманич вступив ще юнаком в Ст. Петербурзі, в 1917 р. В своїй верифікаційній заяві пише, що належав до того гуртка 1917-1918 рр. Був це гурток бойскавтів, ведений скавтмастром Андерсоном. Провідником гуртка був українець юнак Дашкевич. Гетьманич був заступником гурткового. Тоді то певно він прибрав пластову кличку “Чорний Тур”, бо під тією кличкою він себе верифікував уже на еміграції і так його в Пласті називано.

Та пішли роки революції, Гетьманич переїхав був на Україну, ходив до гімназії в Київі, частинно перебував на любій від дитинства Чернигівщині, а дальше через Чорне Море, Туреччину, Італію дістався до Швайцарії, де скінчив середню школу. Вже як студент інженерії опинився він у Німеччині, в Берліні, й там при кінці 20-х рр. найшовся серед української студентської молоді, з якої деякі належали були до Пласту в Галичині й творили окремий гурток Українського Уладу Старших Пластунів в Берліні.

Я тоді був Головою Верховної Пластової Команди у Львові, тодішнім Проводом всього Пласту в світі. Підлягав нам і гурток УСП у Берліні. Одного дня одержали ми були письмо звіт від того гуртка, підписане тоді ст. пл. в Берліні, а сьогодні пл. сен. інженером Василем Ісаївим у Німеччині. Між ін. він писав, що їх гурток уладив був Листопадове Свято, на якому приявними були полк. Євген Коновалець і студент інженерії Данило Скоропадський, який виказував тоді охоту вступити до того гуртка вже старшим пластуном.

Був це час важкої польської окупації західніх українських земель. Пласт на Волині й Поліссі вже була розв’язала польська півтоталістична адміністрація. Пласт у Галичині був важко переслідуваний. В два дні по одержанні цього письма відбувалося, як звичайно в п’ятницю ввечер, засідання ВПКоманди в одній із заль обширної тоді пластової домівки при вул. Бляхарській ч. 9 у Львові. В сусідних кімнатах готовили тоді пластунки дарунки на Свято о. Миколая для української дітвори. Нагло, біля год. 8 вечором створилися двері й до домівки увійшли біля 20 польських поліцаїв із багнетами на крісах, провідником їх був знаний тоді комісар поліції К. Чеховскі. Були між ними й цивільні агенти. Обсадили вони змісця всі вікна й двері, членів ВПКоманди інтерновано в салі засідання, молодь відсепаровано від неї. Знадвору будинок був також обставлений густо озброєною поліцією. Візвано нас усіх віддати “всю зброю” й заявили, що вони прийшли робити ревізію цілої домівки, виходити нікому не вільно з кімнат інтернування. Я заявив, що ми зброї не маємо, а з уваги на це, що п. Чеховскі не мав дозволу з суду на ревізію, я проти такої ревізії запротестував. Але ревізії ми були змушені піддатися. В деяких роблено особисту ревізію за зброєю.

Це не була нам першина тоді переживати такі історії, що часто кінчилися ув’язненням, судами, а то, що гірше, важким побиттям, а то й навіть смертю в тюремних мурах. Та в нас усіх не було ні трохи страху, ні переполоху, навпаки панував т. зв. “ґальґенгумор”, що проявлявся між ін. в іронічному ставленні до всіх посунень “владзи” польської поліції. Скоро стало відомим, що між ін. саме цей лист із Берліна є причиною цього наступу. В першу чергу трусили шафу актів ВПКоманди, і скоро там п. Чеховскі найшов той лист і з триюмфом поставив його на гору “зареквірованих” уже книг і письм. Ми легальних пластових письм тоді не ховали, задержуючи всю поверховну легальність. Лист був прийшов поштою, зрештою, чи не можна було пп. Коновальцеві і Скоропадському піти на пластове свято в Берліні? Але п. Чеховекі тільки й кликав до нас:

“…Пласт, Коновалєц, Скоропадскі… о! Зобачицє!”

Години минали, ревізія ішла дуже основна, методична, шафа за шафою, кімната за кімнатою. Прийшла черга і на юначок, між якими була м. і. Ірина Шухевич і Дарка Федак (пам’ятаю), дівчата також з глибокою іронією та веселістю сприймало цю історію, нераз із словами:

“…Пане “старший”, а може ще пошукаєте за “вивротовими” матеріялами між тими пакуночками з цукерками, ляльками й паяцами, а може ще тут у кошах гиблівок, якими були завивані пакунки з українських склепів для розподілу…!”

Та нагло п. Чеховскі зобачив, що цей так важний для нього лист зник із гори “зареквірованих актів”, так, зник на очах кількох поліцаїв і “тайняків”, що обсаджували домівку ВПК… Зачали шукати між горою актів, шукали й по всіх кутках… нема! п. Чеховскі чепився чомусь то ст. пл. Влодка Врецьону, тоді студента медицини й члена ВПК. Дарма Влодко вивертав усі кишені, йому не вірили. Влодко, що дійсно й не був винен, підніс голос до п. комісара, стала голосна сварка, серед якої пан комісар, аж розіпнув блюзку й сорочку, показуючи на грудях велику близну, нібито від рани багнетом в українському концтаборі в Косачеві в 1919 р. Грозив арештом Влодка, грозив cпровадженням жіночої поліції для обшуку юначок. Я, побачивши, що доходить до крайностей, що ми готові всі з ВПК разом із юначками попасти в велику халепу, старався заспокоїти Влодка і пана комісара, скерував його увагу на оповідання його переживань із Косачева, а згодом я обіцяв шукати за листом під умовою, що він дасть мені змогу піти й до других кімнат, поговорити з юначками і т. п.

Фактично мені самому удалося неспостережено для всіх висунути цей лист із купи актів на столі, мало того, я висунув ще й досить об’ємисту книгу-хроніку Пласту, яку я сам вів і заховати їх, бо хроніки мені було жаль. Пропаде! Висунувши ті речі, я передав їх, знову неспостережено ніким отцю скавтм. Ол. Бучацькому, що був разом із нами в ВПК, а цей маючи на час змогу перейти до юначок, передав їх їм до сховання. Чеховскі погодився, щоби я поговорив сам на самз юначками, й… лист найшовся… За хронікою так і не питали, ми її тоді вратували. Взяв я був всю відповідальність на себе, не зважаючи на майбутні наслідки.

В таких то обставинах приходилося Чорному Турові тоді нав’язувати взаємини з Пластом. Небавом по тій ревізії (не була це й ще остання), Польща розвуязала Пласт і в Галичині. Пласт і тут пішов у підпілля в 30-і роки. Та коли в 40-х роках ми найшлися на великій еміграції в Німеччині, коли то Чорний Тур прибув у 1948 р. до Німеччини, коли зобачив і тут Пласт сильною організацією, постановив самочинно “верифікувати” себе пластуном сеніором, відновити отже членство в Пласті. Дня 6 лютого 1948 р. підписав він в Авґзбурзі верифікаційну заяву й проханням приняти Його до 1-ого Куреня УПС як такого, в якому находилися сеніори з усіх земель України різного віровизнання. Як ручителі підписали пл. сен. Володимир Лучкань і я. Я був тоді головою верифікаційної комісії Пласту й курінним 1-го Куреня УПС. Гетьманича, інж. Данила Скоропадського прийнято до Уладу Пластунів Сеніорів, а за тим Він був до самої смерти членом нашого Куреня, присилаю м. ін. свої обов’язкові періодичні листи – звіти.

В Англії Гетьманич стояв завжди в приписовому зв’язку з Уповажненими Пласту на Велику Британію, зразу з пл. сен.Ц. Паліїв, згодом із пл. сен. д-р А. Герасимович. М. ін. активно проявляв себе в підготовці й опіці над пластовими таборами в Англії. Безперечно обі згадані пл. сеніорки зможуть нині багато розповісти про пластову активність Чорного Тура так, як вони й мені часами про те звітували. А до сеніорської активности Пласт зачисляє також й позапластову, громадську працю своїх членів, дозволену в Пласті, пропаговану в Пласті наскільки вона не йде в розріз із пластовими ідеалами. Чорний Тур став великим спадкоємцем Гетьманської Ідеї свого заслуженого Роду. Пласт слідив і тільки стверджувати мусів, що якби так кожний пластун, кожний українець вів свою політичну діяльність, то не було б прикрих розрізів у нашому партійно-політичному житті.

Та в своїй скромності Чорний Тур часто мав сумніви, чи вповні виконує свої пластові обов’язки. Ось вирізки з листа до мене з Лондону , з дня 27.8.50:

“Високоповажаний Пане, Верховний Отамане, …Кілька місяців тому я мав приємність познайомитися з д-р А. Фіґолем підчас його побуту в Англії. Обговорили з ним багато всяких справ, що заторкують нашу українську дійсність і, а зокрема й пластове питання в цій країні. Між іншим я висловив д-р Фіґолеві мої сумніви щодо вистачальности моїх кваліфікацій для того, щоб бути Пластовим Сеніором. Діло в тім, що пройшовши тільки короткий стаж в “Англійських Бой-Скавтах в Петрограді” і витримавши лише початкові іспити, (був розвідчиком), я від 1918 р., в наслідок тодішних бурхливих подій в Росії й Україні, властиво цілком відійшов від пластового життя, хоч тоді, як і тепер цікавлюся пластовим рухом і, особливе в площині завдань, що стоять перед українством в цілому, надаю йому велике значення. У відповідь на повищі мої сумніви д-р Фіґоль мене заспокоїв…

…В дусі вищесказаного можете, Пане Отамане, на мою повну підтримку, зокрема на підтримку людей, що зі мною тісно співпрацюють в площині суспільно-громадській, так і політичній. Зокрема в міру можливости беру і далі братиму активну участь в пластовому житті в Англії, яке в наслідок поважного браку випробованих провідників й інструкторів находиться в самій початковій стадії. Перебуваю в зв’язку з Референтом (УПС), сен. М. Е. Левицьким (нині в Нью Йорку).

Був радий довідатися, що побут наших молоденьких пластунів в Інвалідській Оселі коло Лондону пройшов з найбільшим успіхом під досвідченим проводом п. Паліїв. Це була перша спроба. Такі екскурсії будуть повторюватися в майбутньому і мабуть на ширшу скалю…

Бажаючи Вам твердого здоров’я і повних успіхів у Вашій так відповідальній і високопатріотичній праці, прошу Вас, Пане Верховний Отамане, вислів моєї сердечної й щирої до Вас пошани. Данило Скоропадський в. р.”

Але і Америка, зокрема США і Канада, були Чорному Турові добре знані, ще з рр. 1937–38, коли то він з рамени гетьманського руху об’їздив ці краї. Зокрема Він тоді інтересувався був українцями-скавтами, що тут і там також приймали назву “пластунів”. В різних містах вони його вітали, Він промовляв до них у дусі вірности українській справі, у дусі підготовки себе до великих завдань. Як така підготовка має виглядати, то Чорний Тур висловлював тоді думки, щоб неповнолітної молоді не втягати в активну революційну дію:

“…Оскільки ж наша молодь буде виладовувати свій революційний запал проти інших українців, сіючи рівночасно дух якоїсь кастової нетерпимости між українством – годі нам мріяти про національне скріплення…”

З промови до української молоді в Едмонтоні, Альберта в Канаді в збірнику “За Україну”, 1938.

Був Чорний Тур і в США вже в 1955 р. І тоді викликував усюди великий підйом духа й симпатію до своєї особи серед широких тут верств українців або американців українського походження, зокрема молоді, до якої завжди мав тільки слова про конструктивну її працю для України. В Шикаґо Він провів тоді м. і. один вечір у крузі членів IV-ої Стежі нашого Куреня “Поділля” під пров. пл. сен. Ю. Каменецького. Та цим разом мета Його подорожі не була виключно політичного значення, приїздив Він сюди й по лінії своєї професійної інженерної праці, про яку згадує в одному з листів:

“…Мої обов’язки по лінії політичній і суспільно-громадській виконую рівнобіжно з моєю професійною працею, яка, властиво, дає мені єдину цілком реальну і самостійну базу для всіх моїх чинностей, уже не говорячи про те, що являється опорою для цілої моєї родини, а в першу чергу моєї старенької Матері…”

І тут нагла, громова вістка з Лондону: Не стало між живими доброго Брата й Сина, не стало взірцевого українського Громадянина, не стало в Гетьманському Русі Ясновельможного Гетьманича й Провідника, не стало в Пласті “Чорного Тура”! Не стало й того, що цілою своєю особовістю, цілою своєю поставою, цілою своєю громадсько-суспільною й політичною діяльністю змагався до того, щоб вирвати раз нашу соняшну Україну з обмотаних довкола її шиї ланців, якими комуна, Москва раді б її на смерть здусити, раді б її повернути в “азіятський край” від сонця волі культури, власного багацтва, загального вдовілля.

Шумлять незнищимі українські ліси, стогне непоборна українська земля, чекають на своїх Турів. Вони вже встають і вставати далі будуть…

Спи, наш Любий Чорний Туре і сни про вільні Чернигівські ліси, хай чужа земля буде Тобі пером, – про таких Турів ми в Пласті не забуваємо…

Помер Чорний Тур, хай живе вічно в нашій пам’яті Чорний Тур!

Листки дружнього зв’язку. Бюлетень І-го куреня УПС ім. Степана Тисовського. – 1957. – Ч. 2 (35). – С. 9–13