У пам’ять друга “Щапи”

Відійшов він у Вічність в останній день 1996 року. Прийшла ця віс­тка до всіх, хто його знав, головно ж до друзів-пласту­нів, із сонячної Фльориди, де По­кійний разом із дружиною прожи­вав свої останні роки, допомагаю­чи овдовілому не­щасливо синові виховувати внуків. Хто ж із старшого, чи навіть середнього поко­ління наших діяспорних пластунів не пам’ятає дру­га Щапи? Тому годиться спом’янути його та згада­ти в наших молитвах, а з тим пригадати й його жит­тєвий шлях.

Тарас Дурбак – дитина українського Львова. Виріс у родині, відомій своєю традицією піонерс­тва в українському промислі. Це було на передво­єнні часи в Галичині велике диво й велика відвага. Це був для українців новий шлях здобувати собі право на власні засоби виробництва, які досі були переважно в руках чужинців. Згідно з родинною тра­дицією, Тарас здобув звання інженера-хеміка з на­міром продовжувати діло батьків. Та не так судило­ся…

Львів після першої світової війни та Листо­падового Зриву, який манив хлоп’ячу уяву споми­нами недавніх змагань, виховав цілу плеяду моло­дих, діяльних та високоідейних патріотів. Тарас Дур­бак був тільки трохи молодшим від Романа Шухевича, Богдана Кравцева, Юрія Старосольського.

Семилітнім хлоп’ям пережив і запам’ятав на все життя заповіт Львівського Листопада, а вже три роки пізніше вступив у лави Пласту. Два роки після цього склав Пластову Присягу, і сьогодні, з погля­ду вже закінченого його життєвого шляху, можна сказати, що був цій Присязі вірний “до смерти”.

У Першому Курені УПЮ ім. Гетьмана Петра Сагайдачного скоро став членом Старшини, суд­дею, скарбником, писарем. У студентські роки вклю­чився у Курінь УСП “Орден Залізної Остроги”, ко­ротко “Озонів”. Спеціялізацією цього куреня була праця з новацтвом, яке щойно починало діяти та якому треба було покласти тривкі ідейні й методичні основи. Зрештою, і побудова та ведення новацького табору на Остодорі, у Карпатах дару великого Митрополита Андрея Шептицького, було теж ділом “Озонів” під проводом їх незабутнього Івана Кліща. За що друг Щапа брався, проходив точно й доглибно. Тому вже в 1930 році, згідно з своєю спеціяльністю, став референтом організації й діяльности у Головному Рефераті Новацтва у Львові. Від пос­ту дорадника у справах новацтва розпочав і свою відновлену пластову діяльність у Реґенсбурзі в Ні­меччині у 1946 році.

Працьовитість та організаційні здібності привели його ще у Львові, як члена УСП, на пост секретаря Верховної Пластової Команди. А й далі, на еміґрації в Німеччині та на сталому поселенні в ЗСА, займав він особливо важливі та відповідальні пости у вищих пластових з’єднаннях, як на крайо­вому, так і на міжкрайовому рівні Конференції Українських Пластових Організацій. В ЗСА був заступ­ником голови КПС, крайовим комендантом пласту­нів, головою Крайової Таборової Комісії, в Головній Пластовій Булаві – референтом вишколів, Голов­ним Булавним Пластунів, далі – членом Президії ГПР.

Рівночасно з діяльністю у вищих пластових з’єднаннях був особливо діяльний між пластунами свого місця осідку – Нюарку в стейті Нью-Джерзі. Він і належав до ініціяторів там Пастової Групи, яку очолював і тоді, коли вона виросла у Станицю, і був там зв’язковим куреня УПЮ-ів.

Практична праця з юнацтвом довела, при відомій його точності, до спеціялізації в напрямі ви­ховання юнацтва. Тут він склав програми виховницьких курсів та конференцій, редагував посібник-журнал “В дорогу з юнацтвом”. Для поширення свого знання й досвіду брав участь не раз і в міських аме­риканських курсах для скавтських провідників.

На початку відновленої діяльности Пласту в Німеччині вступив до Першого Куреня УПС, де гур­тувалися перші сеніори, які в 1930 році вийшли із старшопластунського віку та розпочинали роботу Сеніорату. Туди ж належав і сам Дрот, і Сірий Лев, і багато ровесників друга Щапи. У Курені займав пост Курінного 1982-84, редагував курінні “Листки Дружнього Зв’язку”, займав різні пости в Курінній Команді, а головне був “совістю й законом” для всіх членів та Команд Куреня. Бо хоч не правник за зван­ням, чи не найкраще може у всьому Пласті визнавався на правильниках, статутах, приписах і на кож­ному кроціпильнував, щоб їх точно придержували­ся.

Послідовна й сумлінна його праця у Пласті давала не лиш великі організаційні та виховні осяги, але й приносила йому належне признання, по­шану й заслужені відзначення. Вже 1929 року одер­жав найвище на ті часи відзначення Пластової Свас­тики (тоді вона ще не стала із віковічного символу світла й краси чорним знаком гітлерівського теро­ру!). У 1953 році одержав орден Святого Юрія в Зо­лоті, а в 1966 році – “Орден Срібної Сокири”.

“Вірний Богові”, присвячував особливу ува­гу незвичайно важливій для Української Католиць­кої Церкви справі беатифікації Слуги Божого Митрополита Андрея, щоб опісля Апостольський Престіл визнав Його святим. Пієтизм до Владики-Добродія жив у серці друга Щапи ще з часів його праці в таборах у Підлютому, друг Щапа влаштовував ім­прези в честь Митрополита Андрея, їздив із допо­відями про нього, у порозумінні з Владикою Ми­хайлом Гринчишином збирав підписи вірних на пе­тиціях до Святішого Отця у справі беатифікації.

І знов же: займаючись справами широкого засягу, не забував про свою “вужчу батьківщину”: як скарбник та муж довір’я Церковної Ради причи­нився визначно до побудови церкви Святого Івана Хрестителя в Нюарку, за що Папа Павло VI імену­вав його лицарем Ордену Святого Григорія.

У скромній посмертній згадці годі було на­віть побіжно перечислити всі діловодства, які вико­нував коли-небудь друг Щапа. Та все, за що брав­ся, виконував із питомим йому розмахом та вели­чезною совісністю. Неможливо теж описати належ­но, яким авторитетом він втішався між пластовою братією. “Спитайте, що Щапа скаже”, – було звич­ною заввагою.

Людину твердого та постійного обов’язку й праці недаром називають, за стародавнім звича­єм, “лицарем”; хоч би й не носив він зброї. Друга Щапу іменували лицарем двічі. Вперше Великий Комтур у старшопластунському курені прийняв був його як лицаря в Орден Залізної Остроги, згідно із курінним і ритуалом. Вдруге зробив його лицарем Святого Григорія Філядельфійський Митрополит, вдаряючи мечем по рамені. Лицарем “без страху і плями” був друг Щапа й так усе своє життя.

Господь дозволив йому прожити довгий, працьовитий та плідний вік, дарма, що більшість літ довелося йому провести далеко від рідного ко­реня та омріяних у молодечих снах Карпат. Хай же ширяє Його душа там тепер знову, де нові поколін­ня пластунів запалюють нові ватри вірности Богові й Батьківщині.

Пластовий шлях. – 1997. – Ч.2(114). – С.44-45.