Дорогий і незабутній друг сл. п. сен. керівн. Василь Матіяш відчалив на вічну ватру

Сталося, що в час таборування, всяких студійних курсів, організаційних конвенцій, конференцій і з’їздів, мистецьких виставок і спортивних вишколів та змагань якось прослизнулась в щоденнику “Свобода” дуже сумна звістка про те, що в середу 16-го червня минулого року відійшов у засвіти всім нам – пластовим друзям і подругам, а особливо всій організованій українській громаді в Австралії, – дорогий і незабутній с л. п. Василь Матіяш.

Автор посмертної згадки подав дані про життя і працю Покійного, його понад 30-річну віддану службу народові. Був він ініціятором, організатором та довгорічним провідником Союзу Українських Організацій в Австралії, головою КПСтаршини в Австралії, Об’єднання Українських Католицьких Організацій у цій країні, Товариства “Відродження”, Братства св. Андрея та довголітнім головою Пластової Станиці в Сіднею.

Спочилий Друг – оперовий співак з милозвучним ліричним баритоном, вже від 1952 року безперервно був диригентом “Бояна” і церковного – двох хорів – у Сіднею. З цими хорами він концертував у найкращих залях Австралії, з залею славної Сіднейської опери включно, в радіо та телевізії.

Поруч того, він був ініціятором і диригентом молодечих хорів: “Юний пластун” і “Юний Боян”. Учителював в Рідній Школі і на Курсах Українознавства, дописував дорізних часописів і журналів, кольпортував пресу і журнали, а у своїй Пл. Станиці був роками незаступним в розповсюджуванні пл. журналів і в збиранні передплат серед пл. молоді, а Пластовому Видавництву висилав чіткі розрахунки.

Під кінець автор пише, що Спочилий, як людина, був незвичайно лагідним, точним, обов’язковим, погідним і вирозумілим. Ніколи не мав особистих ворогів.

Народився в Павелчі біля Станиславова, де закінчив народню школу. Середню освіту розпочав в українській гімназії в Станиславові, а закінчив її у Малій Семінарії у Львові. У Львові також закінчив богословські студії в Богословській Академії, де був ректором в той час теперішній Патріярх і Кардинал Йосиф І. В той час він студіював в Музичному Інституті ім. Миколи Лисенка у відомої співачки Марії Сокіл. Восени 1939 року вибрався з наплечником на ровері до Відня і там закінчив Музичну Академію (1943 р.). Того самого року він підписав контракт з оперою Ґрацу, виступав в операх: “Ріґолетто”, “Паяци”, “Ля Богема”, “Фіґаро” та інші. По війні виступав в театрі в Мангаймі, співав по радіо в Мюнхені і влаштував понад 100 самостійних концертів для українців і чужинців.

Похоронено Спочилого 19 червня на українському католицькому кладовищі Руквуд. Похоронні Богослуження відслужили о. митр. Шевців і о. Харкавий з участю понад 600 шанувальників. В церкві співав церк. хор, а молод. пластовий на цвинтарі. В поминальній тризні, влаштованій жіночими організаціями в Лідкомбі, взяло участь понад 200 учасників похорону.

З покійним Василем ми розпочали народню школу, відтак доїжджали до Станиславова і ввесь час ми були членами юнацького гуртка “Дятел” 45-ПЮКуреня ім. Святослава Завойовника в нашому рідному Павелчі. Тут ми грали копаного м’яча, співали в хорі і в пластовій “шістнадцятці” виступали в драм, гуртку, а крім дво- чи три актівок ми виступали в комедіях, драмах, а навіть брались до опереток…

З розв’язанням Пласту у вересні 1930 року і затісненням поліцейських переслідувань ми поволі роз’їжджались хто куди, а Василь виїхав до Львова. І тут мені пригадалось, що будучи на однорічному вищому економічно-кооперативному курсі у Львові, я мешкав на Богданівці, а покійний Василь, студент Богословської Академії, знаходив ще вільний час, щоб двічі в тижні провадити хор при читальні “Просвіта” на Вульці і часто запрошував мене до участи в ньому.

Наші життьові шляхи перетялись ще у вересні 1939 р. між Калушем і Долиною, він, як згадано повище, виїхав на Захід, а я з-під Хусту в Україну. А все ж таки ми себе знайшли і листувались після війни, й умовлялись на зустріч з нагоди плянованого його концертового турне по ЗСА і Канаді на фонд церкви в потребі і з нагоди весілля нашої дочки Христини, але, на жаль, з причини авансу на праці він свою пляновану відпустку був змушений відкликати.

Третім членом нашого пл. гуртка “Дятел”, що є активним пл. сеніором, є о. митр. о. Богдан Ганушевський. Ми зустрічались частіше, вели переписку, були на 5-му З’їзді Станиславівців 5 і 6 червня 1982 року на “Союзівці”. І, ані мені, ані другові Богданові й на думку не навинулось, що наш третій незабутній Друг, не лише з гуртка “Дятел”, але й з 45 Куреня УПЮ-ів, відійшов у вічність.

Дорогий і незабутній Друже Василю! Доволь нам обом з другом Богданом, вшановуючи Тебе за Твою службу Богові й Україні – а понад 35 років провідної громадської діяльности, за 58 років непохитної стійки в пластових рядах, за віддану щиру, виховну працю для пластової молоді, звернутися із закликом до всіх пластових подруг і друзів, до української громади в Австралії та в розсіянні, щоб своїми жертвами на Залізний Пластовий Видавничий Фонд дали доказ своєї вдяч-ности для Тебе та залишили пам’ятку про Тебе наступним пластовим поколінням.

Спи, Незабутній Друже, сни пісні про долю і волю України!

Пластовий шлях. – 1982. – Ч.2 (67). – С.59–61.