Богдан Чехут і його “Рідні плаї”

В повноті сил, праці і задумів, на вершинах життєвого літа, влітку – дня 8 липня 1956 року під гарячим липневим сонцем Небраски, порвалася нитка життя Богдана Чехута, народженого в західноукраїнському підкарпатському селі Кліщівне – дня 12 березня 1906 року. Згас раптом від розриву серця, залишаючи Дружину, Сина і Доньок сиротами, свої пляни, задуми і мрії нездійсненими і свою поворотну дорогу додому – на стежки, і дороги, і гірські плаї своєї молодости – нескінченою. Відійшов, щоб засісти при Великій уже Вічній Ватрі померлих і поляглих братчиків і друзів, розпаленій потойбіч Чумацького Шляху – високо над сріблом Стрия й Опору, над загорненими у срібні мричі верхів'ями Бескидів, Ґорґан і Чорногори, над сповитими в місячне сяйво рідними підкарпатськими селами.

За фахом, як і О. Олесь, ветеринарний лікар, був Богдан Чехут водночас добрим і чутким письменником-поетом, гумористом з нахилом до сатири. Вмів і любив посміятися у своїх писаннях із себе самого, із друзів і з оточення. Але робив це із щирим серцем, з любов'ю і свій гумор і сатиру розсновував на тлі ліричних пейзажів й епізодів. У своєму фаху був не тільки спеціялістом-практиком, але й науковцем, захопленим науковими дослідами. Був автором багатьох статтей на професійні теми й редактором професійних видань, зокрема приготованого до друку альманаху українських ветеринарних лікарів у ЗДА. Водночас із цим був автором численних нарисів і статтей на пластові теми і редактором різних пластових видань, починаючи від курінних газеток і кінчаючи “Косарем”, сатиричним журналом Загону “Червона Калина” і єдиним у своєму роді, видаваним на шапірографі журналом для дітей “Калинові ягідки”.

Найближчими його серцю були, здається, все ж таки написані ним на протязі довших років нариси й оповідання із пластового життя, із пластових мандрівок “рідними плаями” – долинами Підгір'я й Поділля, верхами Карпат, течіями Стрия і Дністра. Ще довго до своєї смерти зібрав їх, виправляв, проредаґовував, приготовляв до друку, турбувався їх виданням. Але ж не мав щастя побачити їх окремою книжкою. Виходять вони сьогодні в першу річницю смерти Богдана Чехута заходом героїв і постатей його оповідань – колишніх пластунів П'ятого Пластового Полка і потому Куреня ім. князя Ярослава Осьмомисла, і сьогоднішніх братчиків Загону “Червона Калина”. Писав ці нариси й оповідання братчик Марко, бо так прозвали його в його загоні, не для себе чи й друзів колишніх мандрівок, але передусім для своїх дітей і їх однолітків, що опинилися в різних континентах світу відірвані від ”рідних плаїв” своєї Батьківщини. Тому теж і присвятив їх українській пластовій молоді, що її так любив і що її майбутнім так “душу тривожив”. В одному із своїх останніх (з дня 19 квітня 1956 року) листів до Дука писав Богдан Чехут, що написав цю збірку і хоче видати і присвятити її “нашим наслідникам, щоб запалити в них бажання промірювати рідні плаї слідами батьків”. І тоді теж закінчив свого листа словами, що “коли молодь прийме збірку, то це буде для мене справжньою нагородою Нобля”… Для цієї ж молоді Богдан Чехут задумував написати ще й окрему пластову повість.

Зібрані у нинішній збірці “Рідними плаями” розповіді Богдана Чехута основані всі на переживаннях українських пластунів на Західніх Землях України у двадцятих роках цього сторіччя. Все це події, пригоди й епізоди із пластових зайнять, мандрівок, таборування. Сповнені вони юнацької романтики й гумору, зокрема того, що розвинувся у творчості пластових ватер, інколи дуже оригінальній і своєрідній. Водночас із цим в них помітні елементи студентсько-бурсацької, інколи гострої сатири. Цей свій жанр схарактеризував найкраще сам автор у листі до Романа Завадовича, літературного редактора і впорядника цієї збірки, як “застосування тематики і своєрідного стилю пластової ватри з її “перцем”, бурлеском, інтермедійністю, цілевою карикатурою, т. зв. пластовим “лахом” (дружніми кпинами з усього і з усіх, передусім із себе самих). Описувані постаті і події схоплює автор “живцем”, інколи дуже натуралістично, змальовуючи життя і людей такими, якими вони є, без зайвого прикрашування і підсолоджування. Все ж таки вся збірка пронизана в основному великою любов'ю до друзів, до Пласту, до рідної української природи. Пластунам ці розповіді пригадають колишні пластові “мандри” і табори, сповнені захоплення, безжурности і сміху. Не-пластунів, але ж знайомих із пластовим братством, вони введуть знову хоч на хвилину в країну теж їхньої молодости, теж і їхніх спогадів, пов'язаних із зустрічами з пластунами у селах і містах Галицької Волости й Волині. Молодь довідається з них, краще, як з усіх статтей і гутірок, про те, як пластували колись їхні батьки.

Проходять зафіксовані в цій збірці переживання і пригоди на тлі подій недавньої історії, зокрема на тлі подій двадцятих років у місті Стрий та в його околиці, але вони притаманні теж для інших міст і для інших областей Західньої України. Напередодні розвалу австрійської імперії і проголошення незалежности Західньої України члени пластового гуртка “Пугач”, заснованого в стрийській гімназії ще 1912 року, разом із ремісничою і міщанською молоддю, організують Пластові Відділи, і, порозумівшися з українськими офіцерами і вояками австрійського гарнізону в Стрию, випереджують поляків і в дні 1 листопада 1918 р. зай-мають збройною рукою всі вирішні становища у місті. Вивісивши український національний прапор на міському ратуші, члени цих збройних Пластових Відділів організують першу українську міліцію, виконують допоміжну військову службу, стоять стійковими під установами і магазинами, у вільний від науки час відбувають на стрийських лугах вояцький вишкіл. В неділі і свята виходять на поблизькі села і там по лугах і лісах проводять теренові гри і вправи. Дехто з-поміж них іде з Українською Галицькою Армією за Збруч. Все це виробляє в тодішніх пластунів любов до пригод і мандрівок, і свої зайняття вони відновляють знову вже в умовах польської окупації, після деякої стабілізації життя. 1920 року постає в Стрию за прикладом інших західньоукраїнських міст 5-ий пластовий полк ім. кн. Ярослава Осьмомисла, і членами двох його гуртків стають і Марко, і Мортик, і Дуко, і Цик, і Слонь, і Медвідь, і Банєк, і Босняк, і Кот, і Мшана, і Крокодиль й Орися і всі інші герої та постаті розповідей цієї збірки. Кожен вільний час, кожні вакації використовують вони на мандрівки Карпатами, бо тільки там – далеко від очей польської поліції – можна було свобідно відбувати всі пластові зайняття і гри, і впоряд, і гутірки, присвячені здебільша історії визвольних змагань. Під час таких мандрівок, таборування і зайнять українські пластуни здобувають той досвід і знання терену, що так придалися їм згодом, як воякам і командирам Української Повстанської Армії.

Богдан Чехут впроваджує нас своїми розповідями, своїми оповіданнями у цей пластовий “далекий світ”. Ми йдемо за ними, причаровані сміхом і фантазією Чехутових героїв, їхнім бажанням бути не тільки добрими пластунами, але й у потребі нести справжню військову службу. То ж з оцього безцільного, здавалося б ношення соли в наплечниках, що так дошкулило авторові збірки Маркові, чи пластових бігів у “повному одягу”, відбування впорядів і стійок, палення ватер, безуспішного варення гороху і поривань відбувати човнами плавбу по таких “несплавних” річках, як Стрий чи Опір – скристалізувалася згодом рішучість і воля організуватися в підпільні військові з'єднання, загартовувати себе до майбутніх збройних уже боїв, випливати на широкі ріки і моря України.

Передаючи широкій читацькій громаді цю першу і, на превеликий наш жаль, уже й останню збірку оповідань Богдана Чехута, ми певні, що читачі приймуть її так же тепло і безпосередньо, як щиро і з любов'ю писав їх померлий передчасно автор.

Ідімо ж за ним – за його героями, їхніми і нашими далекими рідними плаями!