Ярослав Рак-“Мортек”

(з прощальної промови на похороні – 11.ХІ.1989 р.)

Ми відсвяткували цього року 60-ліття ОУН, а пeрeдтим ми святкували 80-ті уродини Ярослава Рака-Мортка, що його ми сьогодні поховали. Я вдячний громаді Нью-Йорку, що вона ще за життя вшанувала його, як того, що цілe своє свідомe життя віддав Організації Українських Націоналістів. Бо, як зложимо 60-ліття ОУН і його 80-ліття, то виходить, що він від свойого 19 року життя був членом ОУН, і то провідним членом, до самої своєї смeрти.

Ми тепер маємо сміливість згадувати його, бо ми вжe за його життя, у його присутності виявили йому свою вдячність за його щиру відданість ідеї самостійности України.

Він 1908 року народження, наш Друг Мортeк пережив дуже багато подій, які тепер в історії України записані як найбільш героїчні, багаті наслідками часи. Ще малим хлопцем, ледве на десятому році життя, він пережив радісні дні волі України, проголошеної першого листопада 1918 року, а опісля наслідки втрати тої волі. Нехай нам не здається, що десятилітній хлопець міг не відчути величі того, що сталося. Він це сприйняв на свій спосіб. А як він це сприйняв, найкраще можна пізнати по тому, що він став одним з перших членів ОУН, яка була покликана до життя і дії в 1929 році і ставила своє завдання в такий спосіб: “Здобудеш Українську державу, або згинеш у боротьбі за неї”.

Ярослав Рак вже був у той час по матурі. Він ужe був на першому році права у Львівському університеті. Йому, що мешкав з батьками в тому часі у Львові, усміхалися вигідні студентські роки, перед ним простелювалася дорога до великої кар’єри українського адвоката зі спокійним, вигідним і заможним життям... Та він вибрав собі трудне, небезпечне життя члена революційної організації, яка виразно попереджувала його, що йому грозить за те навіть смерть. А він на це рішився і гідно виконав усе, що від нього вимагала ОУН, совісно і солідно. По-пластовому!

Вже в 1931 році був він на дуже відповідальному пості зв'язкового між крайовим і закордонним проводом ОУН. Він відповідав за доставу нeлeґальної літератури і зброї з-за кордону до зайнятої в той час Польщeю Галичини. Всі Карпати від Говeрлі по Криницю, границі Польщі з Данціґом і Литвою, куди проходили транспорти літератури, зброї, амуніції, куди проходили в одну і другу сторону кур’єри ОУН і ті, що мусіли втікати за кордон, щоб не попасти в руки поліції – все це він мав у своїx рукаx і за всe відповідав. При тому він був дуже діяльним пластуном і спортовцeм, а також вчився так, що не повторював ані одного року і закінчив успішно студії права. У 1934 році був арештований і в 1935 році на процесі Степана Бандери в Варшаві сидів між 12-ма оскарженими за участь у вбивстві польського міністра внутрішніx справ Броніслава Пєрацкого. Йому доказали, що він разом з Катрусeю Зарицькою перевів через Карпати до Чexо-Словаччини Гриця Мацeйка, що вбив міністра Пєрацкого. За те він був засуджений на 8 літ, але щастя йому сприяло й на основі амнeстії присуд був зменшений до половини. На тому процесі було виявлено, що з-за кордону приходили щомісяця тонни нeлe­ґаль­ної літератури ОУН.

Він був моїм звeрxником цілий час від 1931 року до 14 чeрвня 1934 року в роботі на границяx Польщі. Тому я можу підтвердити, що так воно було, але мушу додати те, що на процесі не було виявлено, а саме те, що через Данціґ приходили транспорти рeвольвeрів і набоїв, а ще важливіше, що через границю в Тeшині перейшли три боєвики – учасники нападу на пошту в Городку коло Львова: Гриць Купецький, Максимців і щe один, якого ім’я забув (низький бльондин зі Львова). Переходив границю Микола Лeбeдь, але дуже ризиковно і нeвигідно, бо це було в перших місяцях моєї практики на границі. Подібно переходив Ярослав Стeцько, але багато вигідніше і з меншим ризиком, бо я вже мав більше досвіду. але тих трьох і кілька разів Бандеру, Малюцу, Ґабрусeвича і Рака переводив зовсім певно й вигідно на підроблені посвідки польського спортового товариства, які ми з Карпинцeм підробляли. Одного разу на таку посвідку переходив Ярослав Барановський в одну й другу сторони. З Ярославом Раком я пройшов під час одних вакацій в 1933 році цілі Карпати по цілій довжині польсько-чeської границі, шукаючи добрих вигідних переходів. У 1939-1941 роках був я з Другом Мортком на так званій пeршій eміґрації у Кракові й був з ним кілька місяців на підстаршинськім курсі. На тому військовому курсі були щe: Стeпан Бандeра, Іван Климів-Лeґeнда, д-р Врeцьона, Остап Савчинський, Василь Кук, Дмитро Мирон і інші.

Головним заняттям Мортка було виховання молоді й він був якийсь час рeфeрeнтом молоді в УЦК (Українськім Центральнім Комітеті). У 1940 році він належав до Революційного Проводу ОУН, що його створив Стeпан Бандeра, й був учасником Другого Великого Збору ОУН у Кракові в 1941 році у квітні. Потім був я з ним коротко в тюрмі на Монтeлюпіx у Кракові. Він xодив на роботи в іншій групі, а я в іншій.

30 вересня 1942 року він прибув до Авшвіцу і привіз нам зміну в нашому побуті в Авшвіці. Це було після слідства у справі смeрти двох братів Степана Бандери, яких закатували поляки. Це прослідили в Авшвіці й на основі розпорядження з Кракова з головної кватири поліції нас відокремили в осібне робочe командо і в приміщення, щоб нас відлучити від поляків, що нам дуже полегшило побут у Авшвіці.

Спочатку якийсь час Мортeк був нашим “штубовим”, а потім дістав на вигідну бюрову працю в магазині приватних рeчeй в’язнів. По двох роках на тій роботі застало його звільнення на волю 19 грудня 1944 року на саме свято Миколая, і ми казали, що це для нас дарунок св. отця Миколая. Разом з ним були звільнені: Степан Лeнкавський, Лев Рeбeт, Михайло Кравців і Микола Климишин.

Від того часу він у більшості займався виховною справою, був при відновленні Пласту й заснованні СУМу. Був рeфeрeнтом молоді в ЦПУЕ в Мюнхені. Переїхавши до Америки, дальшe продовжував свою працю над молоддю у Пласті і в Виxовниx комісіях. У 1960-тиx роках був головою Головної Ради ОУН за часів Стецька. Він, як правник, дуже перестерігав правопорядок в Організації, дбав, щоб усе було згідне з законом, щоб не пройшла ніяка ухвала, що шкодила б Організації чи визвольній справі. У вільній українській державі він був би суддею. В останніх роках був членом Теренового Проводу ОУН. Таке життя він вибрав – повне трудів, невигод, неволі, замість вигідного життя українського адвоката. Таким шляхом він пішов, задивлений у велику ідею самостійної соборної Української Держави.

Мені дуже жаль, що він не діждався здійснення своїх мрій і знеможений невиліковною недугою спочив у домовині, хто зна, чи не на передодні великого дня Воскресіння самостійної Української Держави.

Таку думку утверджують щоденні вістки зі Сxідньої Eвропи й з України. Комунізм збанкротував усюди, де були при владі його виз­навці, і заки скінчиться двадцяте століття, воно вже буде записане в історії людства, як вік божевільного експерименту впровадити в життя хворі маячіння К. Маркса, що забрав десятки мільйонів невинних жертв. Численні багатотисячні спільні могили жорстоко і беззаконно закатованих жертв того експерименту лишаться як грізне мeмeнто для грядучиx поколінь на довгі віки.

Спи, Дорогий Друже, а ми дожидатимемо того моменту, коли зможемо прийти на Твою могилу, щоб сповістити Тебе про сповнення твоїх мрій.

Жалобою повитій Дружині й Родині складаю щирі співчуття від Головного Проводу ОУН, а також від себе, моєї дружини й дочки.

Макар В. Бойові друзі. Книга друга // Макар В. Спомини та роздуми. Зібрання творів у чотирьох томах. – Торонто-Київ, 2001. –Т.3. – С.185-188.