Незламний Граб

(Памяти дорогого Друга)

В час мойого життя стрічався з ним часто від молодих літ.

В 1913 був я студентом львівського університету і рівночасно урядовцем канцелярії протиалькогольного товариства “Відродження” у Львові. Тоді Н. Граб вчителював вже в рогатинській гімназії Рідної Школи. При гімназії з учнів вищих кляс зорганізував протиалькогольний Кружок. Оставав я з ним в живій переписці. Пересилав йому протиалькогольну літературу, членські виказки та членські відзнаки.

В рогатинській гімназії я також став учителем, але щойно по першій світовій війні в 1923 р. Вона вже тоді мала свою протиалькогольну традицію і легко було її знову відновити. Відновлений протиалькогольний рух охопив не тільки шкільну і університетську молодь, але і старше громадянство. Вели з успіхом цю акцію Др. М. Чайковський, дир. Білецький та автор цих рядків.

В 1921 р. ми несподівано стрінулись в Кам’янці Подільському. Він загостив в нашу хату. Розказував про трагедію УСС і УГА по їх переході до червоних, про галицький Ревком в Винниці, про свою працю за побуту Червоних в Тернополі та про своє бажання дістатися до Галичини. При відході обіцяв зайти на другий день до нас.

Ми ждали, але не діждались. Не знали що з ним могло статися. Аж по повороті до Галичини в 1922 р. при зустрічі із Н. Грабом довідались: того вечора по відході від нас негайно мусів покинути Кам’янець Подільський. “Чека” вже шукало за ним, щоб дістати Його в свої руки. Він виїхав до Москви. Відти окружною дорогою через Фінляндію, Швецію до Німеччини і до Галичини, під польську займанщину.

По першій світовій війні в Західній Україні відновлено пластову організацію. Н. Граб організує Курінь Юначок при дівочій приватній гімназії Р.Ш. в Тернополі, де Він був учителем. Головна Пластова Команда назначує Його Командантом 6 подільської округи до якої належав і Рогатин. Як Командант рогатинського Коша я часто стрічався із Н. Грабом та переписувався з ним. В 1928 р. наші Коші тернопільський і рогатинський зустрілись в Бережанах із тамошнім Кошем.

Спільно відвідали ми гору Лисоню, славну боями УСС з москалями в 1916 р. Вкрита вона тоді була могилами Стрільців, порита окопами та свідками боїв: заржавілими шоломами, багнетами, крісами та де не де костями, що їх повимивали дощі із неглибоких могил. Пластуни і Пластунки числом понад 200 як заворожені слухали розповіді Н. Граба про геройські змагання УСС із переважаючим ворогом. Москалів перемогли і не допустили до Бережан, вкриваючись вічною славою.

Високу могилу на горі і могили стрільців в недалекому лісі, пластунки і пластуни вкрили китицями польових квітів.

А вечером того дня при Коші дали в Бережанах пластовий концерт для місцевого громадянства. Вступне слово виголосив Н. Граб. Він добрий бесідник розказав про завдання Пласту, його способи виховання та взивав українську громаду присвятити більше уваги пластовій організації. Рік пізнійше, в 1929 р., коли об’їзджав я міста Галичини з протиалькогольними рефератами, ми знову стрінулись з ним в Тернополі. Тут ми спільно намітили плян протиалькогольної акції між шкільною молодю та українським громадянством. Мета, яка просвічувала нам: зберігти здоров’я молоді та матеріяльні засоби українців, що міліонами плили до польського скарбу.

В 1930 р. в часи так зв. пацифікації розв’язано в Тернополі українську державну гімназію. Н. Грабові Кураторія відобрала право навчання.

В часи другої світової війни, по другій більшовицькій окупації, всі ми залишили рідні землі і розбрились по світі. Я опинився з родиною в Вайреґу в Австрії, а недалеко від нас проживав Н. Граб в Лінцу. Тут в Лінцу Він зорганізував українську гімназію для молоді, яку Німці насильно забрали до протилетунської батерії і не мала можливости правильно ходити до школи. Сам Н. Граб та Його вчителі відвідували фронт, збирали учнів в кількості 15-25 та переводили з ними навчання. В часі налету літаків учні стріляли, а вчителі ховалися до бункрів, щоб по налеті знову продовжувати навчання.

Я також виявив охоту працювати в полевій гімназії. Та заки Н. Граб оформив мене як вчителя, фронт заломився і прийшло до капітуляції Німеччини в травні 1945 р.

Пригадую що в той час Він живо інтересувався працею Центрального Комітету в Берліні та організацією І Української Дивізії УНА. Та не мав вже надії на успіх. Вважав що обіцянки Німців нещирі і викликані їх невдачами. Також спізнені, бо дні їх програної почислені.

Восени 1945 р., по програній Німеччиною війні, Він із Лінцу переїзджає до Ляндеку, а пізнійше до Форальберґу. В таборі Д. П. в Ляндеку організує Пластову Станицю. Головна Пластова Команда призначує Його Краєвим Командантом на Австрію. Як в краю так і на еміграції виявляє живу організаційну працю. Повстають численні пластові станиці: Інсбрук, Зальцбург, Форальберг, Грац, Ляндек. Ми знову часто стрічаємося на щорічних пластових з’їздах, на пластових таборах, вимінюємося думками про виховання пластової молоді в нових, змінених умовинах.

В 1947 р. Н. Граб покидає Австрію. Переїзджає до Мітенвальду в Баварії. Відси в 1949 р. до Америки. Останні літа свойого життя віддає праці в Пласті та писанні історії УГА з останніх днів її трагедії.

Листки дружнього зв’язку. Бюлетень І-го куреня УПС ім. Степана Тисовського. – 1962. – Ч. 2 (49). – С. 14–15.