Юрій Липа

ПОРОГИ ВІЧНОСТІ

ЮРІЯ ЛИПИ

 1.1.Стан дослідження життєпису Ю. Липи

 Постать Юрія Липи від самої його загибелі стає предметом ретельної уваги. Але всі перші дослідження (більшість з яких зводилася лише до спогадів про Ю. Липу), з огляду на „антирадянськість” постаті письменника, проводилися лише в діаспорі. Одним з перших дослідників життєпису і бібліографії Ю. Липи того часу був Лев Устимович Биковський – директор Варшавської публічної бібліотеки (у 1940-х рр), хрещений батько старшої доньки Ю. Липи Іванни (Іви), близький друг і співробітник письменника. Будучи частим гостем родини Лип, Л. Биковський збирає найбільший архів Івана та Юрія Лип, що і досі зберігається у фондах цієї бібліотеки. Після смерті письменника і вступу Червоної армії до Польщі, Л. Биковський, переїхавши попервах до Женеви, а згодом оселившись у США, не припиняє своїх пошуків у царині дослідження життєпису Липи. Статті з цього питання становлять поважну частку всього творчого доробку Л. Биковського.

До заслуг Л. Биковського слід віднести: першу спробу періодизації творчості Ю. Липи, щоправда доволі приблизної і ніякими аспектами творчості не вмотивованої укладання розгорнутої бібліографії Ю. Липи, складеної на основі бібліографії, укладеної самим Ю. Липою і поданої ним у додатках до другого видання “Чорноморської доктрини”, яка не набагато доповнювала останніми, у тому числі посмертними, виданнями і перевиданнями складений самим Ю. Липою перелік творів; опис у своїх споминах окремих подій життя Ю. Липи за 1939-1943 роки, які дозволяють сучасному дослідникові глибше зрозуміти обставини життя і творчості Ю. Липи у вказаний період.

Крім Л. Биковського, з тих, хто знав письменника Ю. Липу, залишили свої цінні спогади, за допомогою яких можна реставрувати окремі періоди життя письменника, також Михайло Мухин,Улас Самчук, Остап Тарнавський, Наталя Лівицька-Холодна та інші сучасники. Але жоден з цих матеріалів не мав систематичного викладу усього життєпису, акцентував увагу лише на окремих, знаних авторові як безпосередньому учасникові, обставинах чи подіях у житті Ю. Липи.

Із піднесенням нової хвилі боротьби за незалежність України наприкінці 80-х років ХХ століття предметом пильної уваги дослідників стають постаті літератури української еміграції і їх творчий доробок. Відтак, Ю. Липа також стає об`єктом зацікавлення публіцистів й істориків літератури.

Перша, ще за радянських часів, публікація з життєписуЮ. Липи належить В. Марочкіну (власне саме з його статті бере початок нова хвиля дослідження життя і творчості Ю. Липи). Ця стаття, опублікована у відомій комсомольській газеті, додала сміливості дослідникам і всім небайдужим у справі відновлення доброго імені до того часу „націоналістичної” і небажаної постаті. Відтоді найбільше для відродження пам`яті і уточнення життєпису Ю. Липу зроблено його донькою Мартою Липою-Гуменецькою, Петром Кіндратовичем – людиною, що доглядала могилу Ю. Липи за радянських часів і збирала документальні свідчення очевидців про нього самого і про обставини його загибелі (йому належить першість у складанні періодизації життя Ю. Липи), літературознавцем Леонідом Череватенком та іншими дослідниками. Але й ці публікації були, здебільшого, оглядового характеру, мали на меті не так детально дослідити життєпис Ю. Липи, як ознайомити якомога ширші кола читачів з його особистістю, літературним доробком, жахливими обставинами загибелі і в такий спосіб популяризувати його творчість та донести інформацію про ще одну непересічну постать української культури. Це, у свою чергу, спричинило часті повтори одних і тих самих фактів у багатьох публікаціях, перенесення з одної в іншу одних і тих же визначень, припущень, оцінок і навіть помилок. Багато з публікацій часто не так розкривали перед читачем творчу особистість Ю. Липи, як створювали ще один ікононізований міф в українській літературі – явище досить поширене для пострадянського періоду, коли із забуття масою повертались десятки імен талановитих письменників, які загинули або були переслідувані в часи тоталітаризму.

Отже, можемо визначити, що попри внесення творчості Ю. Липи до навчальної програми середніх і вищих навчальних закладів України, ще й досі його життя і творчість на належному науковому рівні не досліджені, а тому не можуть стати предметом для однайомлення широкого кола читачів.

Така ситуація породила потребу більш ретельного дослідження життєпису Ю. Липи, об`єктивного розгляду його внеску у суспільно-політичне життя і літературний процес України міжвоєнного двадцятиліття. А це вимагало детального ознайомлення із літературною спадщиною письменника, його архівними джерелами, епістолярієм, спогадами про нього сучасників, що й дозволило авторові цих рядків запропонувати свою версію життєвого і творчого шляху Ю. Липи, оприлюднену у публікаціях.

У цьому розділі ми вперше вводимо у науковий обіг детальний життєпис Ю. Липи, поділений за періодами його життя і творчості. Періодизація творчості Ю. Липи, на наш погляд, якнайкраще накладається на періоди доволі нестабільного, із частими змінами місця проживання, життя письменника (з чим погоджувався також і П. Кіндратович). Тому нами визначаються такі періоди: одеський (1900-1918 роки; дитинство і юність Ю. Липи, початок літературної творчості, перші публікації і видання); перший період еміграції, куди об`єднано невеликі кам`янець-подільський (літо1919 – осінь 1920 років), станіславський (осінь 1920 – 1921 рік), тарнівський (осінь 1920 – початок 1922 року), львівський (початок 1922 – лютий 1922 року) та винниківський (лютий 1922 – осінь 1922 року) періоди (часті переїзди, зміни місця проживання, здебільшого журналістська робота, перекладацька діяльність, пошуки себе як творчої особистості в літературі); познаньський (1922 – 1928 роки; період активного входження в літературу, поетична творчість і громадсько-політична діяльність), варшавський (1929 – 1943 роки; найбільш плідний період, де Ю. Липа розкрив себе як поет, прозаїк, літературознавець) і яворівський (1943 – 1944 роки; останній, дуже короткий і характерний уривчастою літературною творчістю, зумовленою особистими обставинами) періоди. 

У порядку викладу життєпису письменника, розбитого за періодами його життя і творчості, нами уточняються найбільш поширені помилки, які зустрічаються в публікаціях про Ю. Липу.

1.2. Одеський період життя і творчості Юрія Липи (1900-1918)

 Юрій Липа - одна з помітних зірок, що спалахнули на літературному та суспільно-політичному небосхилі України ХХ століття. Йому судилося увічнити своє ім`я у пантеоні визначних ідеологів та теоретиків українського державотворення. Багатогранний талант етнопсихолога, політолога, теоретика геополітики, письменника й лікаря, як і вся творча спадщина Юрія Липи потребують глибокого наукового неупередженого осмислення.

Достовірні дата і місце народження Юрія Липи досі не встановлені, як і інформація про те, хто насправді був матір`ю майбутнього письменника. На цій проблематиці, з огляду на численну плутанину, яка присутня у більшості вітчизняних та зарубіжних публікацій, що стосуються життєпису Ю. Липи, слід зупинитись дещо детальніше.

Вважається, що свій життєвий шлях Ю. Липа почав 5 травня 1900 року в Одесі у православній українській родині Івана та Марії Лип. Це найбільш поширена версія. Однак існують й інші. В архіві Медичної Академії імені Кароля Марцінковського в Познані (Польща) до цих днів зберігається вступна анкета абітурієнта лікувального факультету Познаньського університету, власноруч заповнена Ю. Липою 1922 року під час його вступу на медичний факультет (її копія є в авторовому архіві; оригінал зберігається у родинному архіві Марти Липи-Гуменецької). У ній Юрій Липа подав дату і місце появи на світ: „22 квітня 1900 року, місто Полтава”. Цей документ підтверджується й іншим – довідкою деканату Лікувального факультету Медичної академії в Познані № ВЛ/2564/1990 від 16 грудня 1990 року, виданою на запит доньки Ю. Липи Марти Липи-Гуменецької, в якій зазначається: „… Юрій Липа національності української, нар. 22 квітня 1900 року в Полтаві…”. Ця версія є найбільш вірогідною (і, водночас, найменш поширеною – вона не фігурує у жодній з публікацій про письменника) і, що найважливіше, документально підтвердженою. Тим більше, що достеменно відомо – Іван Липа остаточно переїхав на постійне місце проживання до Одеси лише 1902 року. Проте і вказаний документ остаточно не проливає світла на проблему…

Разом з тим, у своїх листах до автора цих рядків П. Кіндратович стверджував, ніби має ще й інший документ, в якому Ю. Липа подав датою свого народження 6 травня 1900 року.

Враховуючи це, спираючись на епістолярій І. Липи та інші архівні джерела, спробуємо реставрувати події життя родини Лип перед народженням Юрія і вивести найвірогіднішу, як нам видається, версію.

Батько Юрія - Іван Левкович Липа, був неординарною постаттю: лікар і письменник, організатор і автор програми „Братства тарасівців” - першої таємної організації, що проголосила своєю метою виборення самостійності України, комісар Михайлівського району, згодом комісар Одеси від Центральної Ради, член Українського революційного керівничого комітету міста (1917), лікарський інспектор Одеси, учасник Трудового Конгресу, член Директорії УНР, міністр культів та один з авторів проекту першої Конституції УНР, член президії Української партії соціалістів-самостійників, яка найрадикальніше ставила питання державної самостійності України (1918), міністр здоров`я уряду УНР та голова президії Ради Республіки на вигнанні (1921).  

У 1899-1900 роках він працював лікарем у Ананьївському повіті на Одещині, а отже, поза сумнівами, міг бувати і в самій Одесі. На цей же час, імовірно, припадає його перше одруження.

Першою дружиною, як свідчать листи до Івана Липи відомого українського мецената і громадського діяча Євгена Чикаленка, збережені у фонді І. Липи Державного архіву Одеської області, була лікарка-акушер на ім`я Марія з якою, найвірогідніше, Іван Липа побрався під час свого лікарювання на Полтавщині чи в Ананьївському повіті. Можливо, що саме ця жінка і була матір`ю Юрія Липи, хоч ми не схильні вважати це за правду. Є. Чикаленко, який мав маєток у селі Перешори Ананьївського повіту і часто відвідував свого приятеля й сусіду по повіту, був добре обізнаний у родинних справах І. Липи. Тому його твердженням можна було б цілковито довіряти. Молодша донька Ю. Липи Марта Липа-Гуменецька стверджувала, що першу дружину Івана Липи звали Марія Булдовська, вона була донькою харківського митрополита Теофіла Булдовського і саме вона була матір`ю Юрія Липи. Ця версія документально не підтверджена. Тому нам видається більш вірогідним, що саме Марія Шепель-Шепеленко, друга дружина Івана Липи, і була матір`ю Юрія Липи. Це переконання базується на таких фактах і документах. 

У фонді Івана Липи, який знаходиться у Державному архіві Одеської області (ДАОО) збереглося фото Івана та Марії (Шепель-Шепеленко) Лип (другої дружини), датоване 1900 роком, що підтверджує нашу версію про те, що на Полтавщину з Одещини І. Липа поїхав лікарювати вже одруженим і саме там, у Полтаві, народився їх син Юрій, з яким вони 1902 року повертаються назад до Одещини, де мешкали на той час рідні дружини. Цю саму жінку ми зустрічаємо поруч з І. Липою на відомому фото 1904 року, коли вони разом були слухачами українознавчих курсів у Львові (на фото сидять у другому ряду за М. Грушевським, І. Франком і Ф. Вовком). Наше припущення підтверджується також рядками з листа відомого українського громадського діяча, адвоката Михайла Литвиновича, друга І. Липи, який запитує останнього, передбачаючи його одруження:„Догадуюсь, що Ви знайшли собі в Одесі ідеальну дівчину-українку, чи се правда?” (лист датований 30 березня 1902 року), з чого чітко випливає, що автор запиту, знайомий з І. Липою від 1899 року, точно знає про неодруженість І. Липи на той період. А отже, швидше за все, Марія Григорівна Шепель-Шепеленко, про одруження з якою І. Липи питає М. Литвинович, була другою дружиною лікаря.

Петро Кіндратович зі Львова, нині покійний, також погоджувався з нами щодо того, що саме Марія Шепель-Шепеленко була матір`ю Юрія. Головний аргумент на користь цього припущення – щоденник Ю. Липи (автор має його копію у своєму архіві; оригінал знаходиться у родинному архіві Марти Липи-Гуменецької), в якому останній багато пише про Марію Липу, її життя під радянською владою і обставини смерті. Зацитуємо найважливіші уривки: „1927 рік. (між записом від 16.04.1927 і 01.09.1927 Ю. Липа пише). З картки Марії Липи з 28.07.1927 р. видко було, що вона заарештована в Одесі і в`язнена протягом півтора місяці ворогами України (приблизно у липні-серпні місяці)”. Після 1927 року в щоденнику Ю. Липа пише: „В лютому 1930 року перестала писати до сина (тут і далі підкреслення наше) і брата(Володимира Шепеля, брата Марії Липи, генерала Армії УНР, що мешкав у Польщі)Марія Липа, можливо, що обмежена не лиш у волі писати, але і в життю самім, московськими посіпаками. Потім почала писати. Любі листи Марії Липи були великою радістю, порадою, а нераз і щастям для…(на місці крапок закреслений початок слова, який неможливо прочитати)сина.”. Зважаючи на часті вживання слова “син”, можна припустити, що Ю. Липа вважав Марію Шепель-Шепеленко своєю матір`ю. Але чи Марія була матір`ю Юрія від народження, чи тією матір`ю, яка лише виростила і виховала – з`ясувати остаточно поки не поталанило.

У листах, спогадах і щоденнику Ю. Липа часто звертається до Марії Липи, називаючи її матір`ю. Крізь рядки відчувається глибока повага, вдячність, турбота, теплота, і синівська любов. Їй він присвячує кілька своїх поезій – „Марії Липі”, „Ланцюг ніжності”, „Молитва за кохану жінку”. Такою ж любов`ю просякнутий також ледве чи не кожен рядок спогадів про батька Івана – ідеала й наставника. Чимало споминів про Ю. Липу фіксують цікаву деталь: перебуваючи де б то не було – вдома чи у дорозі, сідаючи за письмовий стіл і беручи до рук перо, Юрій Липа завжди ставив перед собою невеликий портрет батька. Це дуже символічна деталь.

У своїх спогадах про Івана Липу його побратим і колега по кабінетові міністрів УНР професор Іван Огієнко фіксує ще одну цікаву деталь. Помираючи у нього на руках, І. Липа передає для сина Юрія свій заповіт: „Передайте йому мою останню волю: нехай добре вчиться й закінчує університет. Все, що я залишаю по собі, - нехай усе це забере, бо це йому знадобиться, як почне свою лікарську практику. В Одесі десь позосталася його матір, - нехай подбає, як зможе, про неї...”.

Виходячи з викладеного вище, ми вважаємо за можливе допустити з великою долею вірогідності, що саме Марія Григорівна Шепель-Шепеленко була матір`ю Юрія Липи. Остаточне підтвердження або спростування цієї версії можливе лише за умови віднайдення метричної книги із записом про народження чи церковної книги із записом про хрещення Ю. Липи.

Родинна атмосфера відіграла неабияку роль у формуванні світогляду юнака, становленні його патріотичних переконань. Адже частими гостями родини Лип були Михайло Коцюбинський, Осип Маковей, Гнат Хоткевич, Борис Грінченко, Володимир Самійленко, Олександр Олесь, Микола Вороний, Григорій Чупринка, Іван Луценко, Сергій Шелухин, Володимир Чехівський, Віталій Боровик та інші діячі і письменники з усієї України, а друзями дитинства Ю. Липи були діти цих людей.

Початкову освіту – повний восьмикласний курс, майбутній письменник здобув у гімназії № 4 міста Одеси, яка знаходилась у будинку, де тепер міститься Музей західного і східного мистецтва. Атестат про закінчення цієї гімназії, який зберігається у Варшавському архіві родини Лип, свідчить про гуманітарні схильності молодого Юрія і це підтвердила у майбутньому сама його творчість. Потім він вступив до Новоросійського (Одеського) університету на юридичний факультет.

У 1917 році Ю. Липа робить свої перші кроки на літературній ниві:він стає редактором щоденної газети „Вісник Одеси”, пише свій перший вірш, покладений на ноти, „Побідний марш” („Дарма од нас світло ховали”), брошури – „Союз Визволення України”, про створену 1914 року Д. Донцовим,    В. Дорошенком,    А. Жуком    та    О. Скоропис-Йолтуховським українську самостійницьку місію у Відні з метою пропаганди ідеї української державності у Європі; „Королівство Київське по проекту Бісмарка” - про маловідомий план німецького канцлера Отто фон Бісмарка щодо України; „Носіть свої oзнаки”, „Гетьман Іван Мазепа”, листівку Одеської „Січі” „Проти Корнілова!”, які побачили світ у заснованому батьком і сином Липами видавництві „Народній стяг”, що знаходилось у помешканні родини на Близьких Млинах по вулиці Юріївській (тепер Єфімова) будинок 17.

Можливо, що Ю. Липі належить авторство (або, принаймні, він брав участь у їх виданні) й інших листівок, випущених у світ видавництвом „Народній стяг”, зокрема: „З присяги гетьмана Мазепи”, „Пам`ятник полоненим”, „З життя полонених”, „Трупа полонених”, „Волинська школа” тощо.

Найбільш вагомою за значенням була книжка, в якій аналізувався проект Бісмарка стосовно самостійності Української держави. Канцлер розумів, що найбільшою загрозою єдності Німеччини є російський імперіалізм. А тому він спрямував свій погляд у найслабше місце кожної імперії - національне питання. Ю. Липа відзначає, що Бісмарк „ясно зрозумів, що непотрібно і шкідливо приєднувати Україну до німців. Навпаки, Україна мусить стати самостійною і бути буфером, що захищає Німеччину та заразом всю Європу від захватних інстинктів московської держави”.

Тому Бісмарк вважав за необхідне утворити Київське королівство бодай між Прутом і Дніпром, що було б цілком самостійним державним утворенням. Ю. Липа цілком поділяв погляди Бісмарка на ґеополітичне   положення України, однак наголошував на необхідностіутворення держави в межах етноґрафічних земель, де проживають українці. Така держава мала б уповні протистояти загарбницьким зазіханням Росії й стала б надійним щитом Європи.

З огляду на це справедливо називають працю сімнадцятирічного одеського юнака першим аналізом європейської політики і місця Української держави в ній.

Враховуючи загрозу більшовицького перевороту в Одесі наприкінці 1917 року, Ю. Липа вступає до лав організованої полковником Іваном Митрофановичем Луценком та підполковником Всеволодом Юхимовичем Змієнком Одеської Гайдамацької дивізії, у її перший пластунський курінь; бере участь у грудневих 1917 року та січневих 1918 року боях із більшовицькими заколотниками на вулицях Одеси. Тут слід зазначити, що чимало дослідників помилково вказують на приналежність молодого Ю. Липи до якогось міфічного „куреня морської піхоти Армії УНР”. Формації з такою назвою Армія УНР не мала, як і самої морської піхоти.

1918 року, після вступу до міста союзних німецько-австрійських військ і українських частин, Ю. Липа стає заступником командира Одеської „Січі” Теофіла Янова, що постала з місцевого Союзу української молоді. В той час Юрій редагує український часопис, співпрацює з виданнями „Нове життя” (Одеса), „Нова рада” (Київ), „Вільне життя” (Одеса). У останньому, зокрема, опубліковане оповідання Ю. Липи „Минуле” - чи не перший прозовий твір молодого письменника. Того ж року він перекладає останню, з числа виданих в Одесі видавництвом „Народній стяг”, книгу О. Скорописа-Йолтуховського „Табори полонених українців”, авторство якої дехто з дослідників, наприклад О. Баган, безпідставно, як на нашу думку, приписує Ю. Липі.

У листопаді 1918 року Ю. Липа організовує першу студентськусотню, що складалася із членів української корпорації, студентів університету. Ця сотня зі свого помешкання на Французькому бульварі робила напади на російські шовіністичні організації й допомагала військам Директорії УНР здобути Одесу (про це Ю. Липа згадує в автобіографічній новелі „Гринів”).

Одеський період був характерний для Ю. Липи початком літературної творчості. На перших порах, як видно, його приваблювала суспільно-політична тематика та історія України. Він починає задумуватися над роллю і місцем України в європейській політиці. Разом з тим, в цей час становлення його поглядів і переконань, бачимо перші паростки літературно-художньої творчості Ю. Липи в поезії та прозі. Вони були по-юнацькому непрофесійними, однак засвідчували прагнення молодого автора спробувати своє перо і в художній літературі, яка у подальшому зайняла левову долю творчого доробку письменника.

Таким багатим на події був одеський період в житті і творчості Ю. Липи. І хоч у подальшому доля водила його ледве не по всій Європі, цей емігрант-вигнанець часто подумки блукав вулицями рідної Одеси, торкався хвиль Чорного моря і, як наслідок, присвятив цьому українському берегові кілька творів свого творчого доробку. Одеса оспівана у його однойменній поезії, оповіданнях „Галичани над морем”, „Моренко”, „Гринів”, „Петька Клин, нальотчик”. Одеса назавжди залишилася його мрією, містом звершень і сподівань.

1.3. Перший період еміграції Юрія Липи (1919-1922)

В останніх числах 1918 року батько і син Липи залишають Одесу. Іван Липа подається до Києва, а згодом через Вінницю на Кам`янець-Подільський, де зустрічається з сином, який, імовірно, прибув до тогочасної столиці України з Одеси разом із частинами Армії УНР. Звідти батько і син вирушають на Станіслав (нині Івано-Франківськ), Львів і, зрештою, на еміґрацію до Тарнова (Польща).

В Одесі залишились Марія Липа, яка так і не змогла приєднатись до чоловіка і сина, бабуня Анна Липа, мати І. Липи, яка померла в причорноморському місті 1921 року, а також рідні дружини. У 1920-1930-х роках Марія Липа, вчителька народної школи, філолог, авторка граматики української мови, викладала в українській школі імені М. Драгоманова, що знаходилась по вулиці Болгарській на Молдаванці. Про її останні роки пише Ю. Липа у своєму щоденнику: „Зміцнившись матеріально, прагнув виконати таємну думку думку Батька і сам зрадів ждучи великої допомоги духової з її приїзду. Від липня 1933 року почав клопотатися про приїзд Марії Липи до Варшави. Клопоталася і пані Іванна Св… День то приближував, то віддаляв можливість того приїзду. Гарні були листи Марії Липи і повні проміння. А дня 29 грудня 1934 року захворіла на менінгіт, дня 8-го січня завезли її до шпиталя, а дня 10 січня 1935 року умерла в шпиталі, в Полудневій Україні, в Одесі".

Зупинившись на деякий час у Кам`янці-Подільському, який став тимчасовим осідком українських урядових кіл, Ю. Липа активно співпрацює з газетою, редагованою Л. Білецьким (на початку 1919 року кілька номерів редагував М. Грушевський) „Життя Поділля” та щоденною газетою „Українське слово”, паралельно навчаючись на юридичному відділенні Українського державного університету, ректором якого був близький друг І. Липи та його співробітник по кабінетові міністрів Іван Огієнко (Ю. Липа тут провчився два повних семестри). В цей непевний час Ю. Липа цілком усвідомлено стає на шлях літературної творчості, якого не полишає до останніх днів свого життя. Він долучається до видання журналу Ради студентських представників „Нова Думка” (перед тим місячник „Студентська Думка”), де крім статей на громадсько-політичні, загально-культурні і професійні студентські теми, був і чималий літературно-мистецький розділ: поезія і проза початкуючих у літературі студентів. До редколегії, крім інших, входили Ю. Липа, на той час лідер літературно-мистецької групи „Авангард”, що мала двох-трьох членів, і В. Поліщук – у майбутньому відомий письменник. Між ними, як свідчать сучасники (Б. Сивенко) часто точились гострі сутички (Липа був відданий УНР, а Поліщук деменстрував свої совєтофільські настрої). Розповідали, що одного разу в університеті між ними навіть дійшло до бійки, при чому поле бою залишилося за Ю. Липою.

У Кам`янці-Подільському друкуються його репортаж „З-над моря (Репортаж з Одеси)”, поетичні переклади „Уніформа”, „Три кондори”, статті „Замітка про кубізм”, „Нещасливий спадкоємець”, редакційні статті, дописи, і переклади.

Із Кам`янця-Подільського він подається на еміграцію, переїжджаючи з невиликими зупинками у Станіславі, Львові, до Тарнова, де опиняється у таборі для інтернованих вояків Армій УНР та УГА, де перебуває із перервами з осені 1920 по 1922 рік (від початку 1922 року до лютого 1922 року Ю. Липа перебуває у Львові, а з березня 1922 року до осені того ж року – з батьком у Винниках під Львовом). Тут він бере участь у діяльності Союзу української молоді. Імовірно, що тут же, упорядковує свою першу поетичну збірку „Світлість”, датовану 1920 роком, пізніше доповнену і видану 1925 року.

На цей же час припадає цікавий документ – паспорт, виданий Відділом преси і пропаганди уряду УНР 1920 року, з якого ми довідуємось характеристики зовнішності письменника: „Липа Юрій – літ 20, волосся – ясне, шатен, очі - сині, уста – помірні, ніс – пропорційний, ріст – середній (біля 1 м 90 см), обличчя – овальне”.

Перебування у Тарнові характерне для Ю. Липи початком активної літературної діяльності і дебютом у поезії. Він працює репортером у відділі преси і пропаганди уряду УНР на вигнанні, сприяє роботі Товариства допомоги українській еміграції, опікується виданням творів східноукраїнських авторів у львівському кооперативі „Хортиця”.

У Тарнові Ю. Липа ініціює утворення літературно-мистецького товариства „Сонцесвіт”, до якого крім нього увійшли молоді літератори Наталя Лівицька, Микола Ковальський, Борис Лисянський та інші. Об`єднання видавало альманах „Сонцесвіт”, на сторінках якого відбувся виступ Ю. Липи з невеликою поемою „Князь полонений”. В цей період з-під його пера з`являються вірші: „В горах”, „Хатка в лісі”, „Святий Юрій”, що були відредаговані й опубліковані стараннями Миколи Вороного, близького друга І. Липи ще з одеського періоду; „Ми - нація”, „Усесвіт пута”, „Лебідь”. На цей час припадає перше глибоке кохання Ю. Липи з акторкою Лесею К., що, поза сумнівами, мало відбиток на тогочасній ліриці молодого поета. Вже у тих перших віршах багато хто з літературознавців вбачав появу нового поетичного таланту на українському літературному небосхилі.

 1.4. Познанський період життя і творчості Юрія Липи (1922-1928)

 1922 року Юрій Липа покидає табір для інтернованих і переміщених осіб у Тарнові та вступає до Познанського університету на медичний факультет. „Я знав, що ти вибереш медицину, це добре. Медицина дасть тобі не тільки фах, вона дасть тобі цілий світогляд” – так зреагував на вибір сина батько, який з листопада 1921 року оселився на квартирі в господині Марії Лозовської у Винниках під Львовом, знімаючи кімнату і ледве животіючи на скромні заробітки від медичної практики, дозвіл на яку кожного разу мав випрошувати у польських властей.  

Вже з першого року навчання Юрій активно включається у літературне життя, яке вирувало тоді на Західній Україні та в місцях скупчення української еміграції на теренах Польщі. Юрій зближується із літературним угрупованням „Митуса”, що складалося з колишніх січових стрільців – Романа Купчинського, Олеся Бабія, Василя Бобинського та Юрія Шкрумеляка, які під гаслом „Від символізму - на нові шляхи” сповідували напрям символізму в українській літературі, починає друкуватись на шпальтах часописів „Митуса”, „Літературно-науковий вісник” (далі - ЛНВ). Тоді виходять поетичні твори і переклади студента-першокурсника: вірші „Той”, „Вдячний шпак”, „З задуманих дзеркал”, „Баляда”, „Святий Юрій”, „Князь полонений”, „Час людини...”, „Царь-дівиця”, „Князівна Ганна”.

В цей же час Ю. Липа продовжує займатись громадсько-політичною роботою. Зі студентів, колишніх вояків Армій УНР і УГА, за почином Ю. Липи, полковника Олександра Кузьмина та сотника Васильченка створюється таємне братство – корпорація „Чорноморе”. За умов відсутності державності українські емігранти, очолені Ю. Липою, намагалися не лише зберегти своє національне обличчя на чужині, але й думали про майбуття України.

Кожен член корпорації був зобов`язаний здобувати знання не лише з курсу, що читався в університеті, але й вивчати іноземні мови, економіку, економічну і політичну географію, історію і дипломатію, військову справу, щоб у майбутньому, коли відродиться українська держава, вона вже мала людей, здатних її очолити, повноцінно провадити її зовнішню і внутрішню політику.

Разом з тим, молодий письменник зав`язує творчі стосунки, які згодом переросли у тривале співробітництво, з редактором „Літературно-наукового вісника”, відомим публіцистом і палким прихильником ідеї української самостійності, теоретиком українського націоналізму Дмитром Донцовим.

Від часу відновлення видання „Літературно-наукового вісника” (далі „ЛНВ”) та призначенням його редактором Д. Донцова, чому сприяли кола Української військової організації і особисто її Провідник полковник Є. Коновалець, з`явився друкований орган, що ставив собі за мету висвітлювати найкращі здобутки українського художнього слова і політичної публіцистики, які з`являлися „поза межами совєтського духовного клозету” (Є. Маланюк). З цією метою Д. Донцов почав збирати навколо нового видання всіх найбільш перспективних і прогресивних українських авторів. І Ю. Липа на довгий час стає одним з найчастіших гостей на шпальтах „ЛНВ”. Власне, саме на сторінках „ЛНВ” (з 1933 року - перейменованого на „Вістник”) з`явилися друком більшість творів Ю. Липи. На перших порах це були власні вірші „Корабель, що відпливає”, „Пісня темному”, „Василиск”, „На тихий день”, „Слово в пустині”, „Байрон”, та поетичні переклади поезій О. Бірбаума „Згадуєш?”, „Щастя”, Р.М. Рільке „Я живу колами в розставанню”, „Поет”, „Будда”, „У цім селі останній, темний дім”, „З „Вігілій”, Г. де Мопассана „Дикі гуси”, Ж.-М. Ередіа „Антоній і Клеопатра” тощо. Разом з тим, деякі його поезії друкуються і в інших західноукраїнських часописах, журналах і календарях-альманахах, зокрема вірші „Не кличте слова”, „Був день”, п`єса про часи гетьмана Івана Мазепи „Офіра”. Виходить друком його перша поетична збірка „Світлість”.    

1924 року у Винниках неподалік Львова після кількарічної хвороби (рак шлунку після отруєння маринованим м`ясом дикого вепра) помирає батько Іван Липа. Ця подія дуже вплинула на Юрія. Віддаючи шану батькові він укладає книгу, присвячена його пам`яті, „Світильник неугасимий: Пам`яті Івана Липи”.

На той час, як свідчить С. Копач, Ю. Липа вже знав кілька мов: російську, молдавську, польську, татарську (турецьку), англійську, єврейську, німецьку, вивчав французьку.

Від 1925 року в Данцигу починає діяти філія української корпорації „Чорноморе”, організована з місцевих українських студентів за активного сприяння Ю. Липи, якого останні обрали собі за „патрона”. Слід відзначити, що вже на той час особа Ю. Липи була широко знаною не лише в студентських колах. За свої творчий талант, політичну дальновидність і розсудливість, а також державницькі переконання він користувався неабияким авторитетом серед українських емігрантських кіл.

В Данцигу вдалося утворити видавничу базу, де місцева філія корпорації „Чорноморе” видавала однойменний збірник. На його сторінках друкуються твори Ю. Липи: вірш „Одеса”, ідеологічно-програмні статті „Державницька молодь”, „Влада і особистості”. Останні дві висвітлювали погляди Ю. Липи на місце і цілі української молоді в боротьбі за українську державну незалежність. Вони були дуже схвально сприйняті українською громадськістю. За них авторові дякував визначний філософ-державник Вячеслав Липинський: „...бачу Вашу глибоку ідейність та щиру любов до України. Хай Бог милосердний дає Вам сили, мій дорогий юначе, зберегти на ціле життя ці найцінніші прикмети молодости”.

У той час Ю. Липа розпочинає співробітництво з націоналістичними виданнями української еміграції, зокрема часописами „Державницька нація” та „Студентський вісник”, що видавалися у Празі - одному з найбільших еміграційних центрів українства в Європі. Тут друкуються твори Ю. Липи „Сімнадцятий”, „Бенкет”, „Гість із Заходу”, „Черниця”, ідеологічно-світоглядні статті „Речі і форми”, „На старі позиції по новому”. В цей період спостерігається поява нового напряму у творчості письменника - філософсько-ідеологічні статті та політичнапубліцистика.

Завдяки власному авторитетові, набутому публікаціями і плідною організаційною діяльністю, Ю. Липі на кінець 1928 року вдалося стати ідейним натхненником значної частини українського молодіжного руху Польщі, який він намагався згуртувати навколо корпорації „Чорноморе” та її філій, спрямовуючи зусилля українського юнацтва на усвідомлення своєї місії у виборенні незалежності і державотворчому процесі.

До   закінчення університетського курсу поезія залишається його найбільшою музою. В період між 1926 і 1929 роками публікуються його     поезії: „Скажіть майстерням”, „Львів”, „Ялта”, „Кам`янець”, „Полтава”, „Поєдинок”, „Прагнення”, „Їздець”, „Важке і соромливе”, „Пісня про потугу вірну і статечну”, „Вербунок”, „Лоїв”, „Чернь”, „Парада вночі”, поетичні переклади поезій з іноземних літератур, зокрема твори О. Бірбаума „Унесення”, „Ми йдемо з танцями”, „Пісня нічная”, „Співає пташка”, А. де Мюссе „Венеція”, Ж. Роденбаха „В провінції”, Р.М. Рільке „Осінній день”, Й.-Х.Ф. Гельдерліна „З „Пісні німців”, П. Люїса „Дві пісні” („Перший дав мені намисто”, „Він став у вінь гущавині”), новела „Література”, оповідання „Петька Клин нальотчик”, „Відступ”, „Німецький мандрівець про Україну”, чи не перша літературознавча праця „Україна в сучасній польській літературі”.

Скінчивши курс навчання в Познаньському університеті, Ю. Липа стажувався у Данцигу, де активно співробітничав із місцевою філією корпорації „Чорноморе”, будучи її „патроном”, та Варшаві, відбув обов`язкову медичну практику в Прложському шпиталі. Згодом він стає асистентом у Варшавському університеті та отримує стипендію на поглиблення знань у Великобританії. Деякий час Ю. Липа стажувався у Лондоні. Одного разу, на запрошення своєї знайомої письменниці-англійки лордівського походження, Ю. Липа був присутній на лекції у польській амбасаді у Лондоні. Там полковник Мєчислав Сєвєрскі говорив про міжнаціональну політику і національні меншини у Польщі. Він, зокрема, твердив, що такого питання, як українське, немає. Ю. Липа взяв слово і скорегував доповідача, розкривши фактичний стан справ щодо дискримінації поляками українців на їх етнічних землях. Багато присутніх – дипломати з Німеччини, Італії, Іспанії, Литви, з обуренням сприйняли цю інформацію і щиро вітали Ю. Липу. Тоді доповідач зауважив, що українська справа – спірна, суто партійна, „хлопська”, яка буде розв`язана через колонізацію українських теренів і впровадженням чисто польської культури… А Ю. Липа, за протести проти полонізації українського населення Галичини (так званої „пацифікації”), був позбавлений польської візи, висланий з Великобританії і змушений був припинити практику.

1928 року Ю. Липа переїздить до Варшави, попервах оселяючись на квартирі у родини Президента УНР в екзилі Андрія Левицького, яка проживала у столиці Польщі в будинку № 63 по вулиці Фільтровій (Дантишка). Цього ж року він пройшов однорічний курс навчання у Школі військових підхорунжих Польської армії, після чого 1929 року закінчив Вищу школу політичних наук при Варшавському університеті, слухав лекції професора Юрія Курнатовського, разом із Авеніром Коломийцем, Петром Кривоносюком і Юрієм Косачем продовжував брати найактивнішу участь у роботі корпорації „Чорноморе”.

Познанський період в житті і творчості Ю. Липи характерний становл