Андрій П’ясецький (до п’ятдесятиліття від дня загибелі)

Ім’я Андрія П’ясецького, проскриповане за радянських часів, до сьогодні залишається маловідомим. Учений, політичний та громадський діяч, міністр лісів в уряді Ярослава Стецька, він загинув від фашист­ської кулі у 33-річному віці, після виснажливого кількамісячного ув’язнення. Видана того ж року в двадцяти п’яти примірниках (без дозволу німецької цензури) його праця “Про побудування і біологічний розвиток ряду типів українського лісу, яка і в наш час не втратила своєї наукової вартості, ще залишається рари­тетом. З огляду на ці обставини доцільно вести розповідь про наукову діяльність ученого в контексті його біографії.

 Андрій П’ясецький народився 27 серпня 1909 року в галицькому селі Реклинець біля Великих Мостів. Був наймолодшим серед п’яти дітей місцевого пароха отця Лева та Софії з роду Подолинських. Той факт, що старший брат Володимир, хорунжий УГА, загинув 1919 року в бою з польськими окупантами під Жовквою, вплинув на становлення поглядів Андрія. Уже під час навчання у Львівській державній гімназії він вступає до молодіжної скаутської організації Пласт, що, як відомо, ставила за мету вихо­вання юнацтва здоровим та високоморальним, плекала у вихованців релігійну та патріотичну свідомість. Під проводом наставників молодь організовувала свої курені, влаштовувала табо­ри, мандрівки, займалась спортом, творила власні економічні організації. “Ми будували націю так, як будується докладну мініатюру якоїсь машини, щоб знати, як вона має виглядати у великому масштабі. І ми збудували несогірший модель, який добре функціону­вав”, – згадував засновник Пласту, педагог цієї ж гімназії, у якій навчався Андрій, Олександр Тисовський.

Усі, хто особисто знав Андрія П’ясецького, стверджують, що ліс він любив з раннього дитинства. То ж не дивно, що при вступі до Пласту вибрав курінь “Лісових чортів”. До того ж старші брати. – рідний Юрій та двоюрідний Петро на той час уже були членами куреня. Кажуть, що лісовими чортами назвала вертких дітлахів одна з селянок, яка зненацька зустріла їх у лісі. “Монархістично-демократично-комуністичний” устрій куреня, до якого приймали тільки того, проти кого не було жодного голосу, вимагав від хлопців постійного самовдосконалення. Не маючи особливих фізич­них задатків, будучи короткозорим від народження, Дусько (так називали Андрія вдома, таке прізвисько залишилось у нього і в курені) не пропускав нагоди, щоб побувати у літньому пластунському таборі на горі Сокіл біля Підлютого. Сповнене пригод життя серед лісу, ночівлі в наметах гартували молодь.

Зранку усіх будить голос сурми. Як звичай­но, руханка, вмивання в потоці, вранішня молитва. Підняття національного прапора, яко­му пластуни, тримаючи біля капелюха, від­дають честь. У кожного – чисті черевики, короткі штанці, защеплена на всі ґудзики сорочка, на шиї хустина з вузлом на кінці: ще ранок, ще ніхто не встиг зробити доброї справи, то ж не сміє розв’язати його. А після снідання – захоплюючі ігри. Особливо любили “лісові чорти” мандрувати Карпатами. Здійснивши ритуал обходу “дерева життя” з палицею на плечі під орудою вчителя з Яворова Івана Чмоли, вони вирушали в похід через гори до Микуличина, що коло Ворохти. Йдучи по 30-40 кілометрів на день, за кілька діб лишивши позаду Ігровище, Сивулю, Горган, Дубошанку, Туру, юнаки досягали мети…

У 1927 році по закінченні гімназії Андрій П’ясецький стає студентом рільничо-лісового факультету Львівської політехніки. Навчання давалось легко. Такі авторитети, як професори Дезидерій Шимкевич та Шимон В’єрдак, вик­ладали ботанічні науки, професор Францішек Кржисік читав лекції з деревинознавства.

За наукою не забував і про Пласт. 22 червня 1929 року відбувся збір куреня з нагоди посвячення прапора. П’ятдесят три старші пластуни, звернувши погляди в бік курінного чорно-золотисто-червоного знамена, співали гімн, слова якого написав Андрій:

Прапоре наш! Багато впаде в бою,

Багато згине в тюрмах, засланнях,

Та всім їм перед смертю їх страшною

З’явися ти в останніх ясних снах.

Затамувавши подих, слухали напутнє слово отця Л. Куницького: “Лиш найвищими ідеалами жийте, бо ви браття – сини великої історичної хвилі українського народу! Над вашими хло­п’ячими головами в горах грім гудів, а ви його не лякалися. Ви цікавими очима слідили грохіт тучі – хуртовини й питалися, в якому місці цей грім загудів, порабощенну землю струснув (…). Час знищити може свіжість шовку, пошарпає його буря, але ніщо вже не знищить в життю ідеалу, вплетеного в нього, ідеалу вірної служби Богу й Украї­ні”.

Готові до самопожертви за волю народу, юнаки були свідомі того, які випробування їх чекають… Уже через рік буде вбито під час бойової акції Української військової організації її члена Гриця Пісецького. Це дасть привід польській владі розпустити, чи, як тоді казали, розв’язати Пласт. До Берези Картузької потрапить поет, член екзекутиви ОУН, Богдан. Кравців. Виїхавши з батьками на Велику Україну, Тарас Крушельницький буде розстрі­ляний у Кисві в 1934 році. 1944 року в янівських лісах як воїн УПА загине двоюрідний брат А. П’ясецького доктор права Роман Мармаш. Близький Андріїв товариш – архі­тектор Ігор Старосольський помре рано, висна­жений ув’язненнями в радянських концтаборах. 1950 року зложить голову в нерівному бою з енкаведистами головний командир УПА Роман Шухевич… Розкидає лиха доля “Лісових чортів” по світу, і лише двом з них – інженеру Юліану Воробкевичу та професору медицини Степану Коржинському поталанить, доживши до сивин, дочекатись відродження Пласту в Львові…

Наприкінці ферій, у серпні 1929 року, Андрій разом зі своїм куренем вирушив у подорож на Поділля. Коло Золотого Більча, що неподалік від Медоборів, оглядаючи цікаві з геологічного погляду печери, зустрів археолога Олега Кандибу. Залишившись тут на кілька днів, допоміг йому проводити розкопки печер­ного поселення початку мідної доби.

І знову навчання. У 1933 році, захистивши дипломну роботу на тему “Охорона лімби (кедра) в Горганах”, 25-річний А. П’ясецький отримує диплом інженера-лісівника. Сповнений молодечої енергії, організовує технічне лісове бюро “Сільва”, яке займалось веденням лісового господарства у приватних лісах на договірній основі. Новопостале бюро було однією з ланок у мережі господарських українських організацій, як, приміром, “Маслосоюз”, “Сільський господар” та ін., які під гаслом “Свій до свого по своє” в сукупності повинні були становити альтернативу окупаційній економіці. Постій­ними замовниками “Сільви” були Греко-католицька консисторія, яка володіла великими масивами лісів (тільки в Горганах їх площа сягала 75 тисяч гектарів) та Земельний Банк Гіпотетичний – теж багатий лісовласник. При виконанні договірної тематики П’ясецький як керівник опирається на глибокий лісівничий аналіз та дослідне лісівництво. Місяцями перебувас в Заланові, біля Рогатина, у банківських лісах.

Колоніальне розграбування карпатських лісів не могло не бентежити його. Мандруючи горами, з болем дивився, як катастрофічне рідіють лісостани, як довгі потяги, вантажені першокласною деревиною, котяться на захід. В околиці Ямного, де від гірських пралісів уже не було і сліду, підприємці рубали, залишаючи по смереці на моргові. “Тепер ніхто не заблукає, – сумно жартували тут, – бо коли хтось стає на одному краю лісу, то бачить крізь нього, як крізь діряве сито”. Виношуючи ідею створення на території греко-католицьких лісів у Горганах кедрового заповідника, Андрій Львович писав: “Він повинен зайняти найбільш дике і прегарне у своїй первісній красі гніздо Горганських гір: Грофу, Канусяк, Паренки й Попадю, чудові смерекові і кедрові ліси, буйні полонини, непрохідні гущавини желепу і лелечку, бистрі потоки й скелясті верхи, багатство квітів, розмаїття птаства і звірини разом творять тут дивовижну гармонію”, У !934 році під егідою фізіографічної комісії НТШ, яку очолював Микола Мельник, заповідник вдалось заснувати.

Митрополит Андрей з розумінням ставився до ініціатив молодого лісівника, трирічна праця якого була настільки вдалою, що стала імпульсом до об’єднання усіх дрібних нерентових ерекційних лісів у одне господарство. Зберігся документ, підписаний А. Шептицьким, у якому стверджувалось, “Андрій П’ясецький є інспектором церковних лісів Львівської архієпархії і має право виконувати всі дії, пов’язані з керуванням, вирубуванням, прода­жем, завантаженням деревини на залізничних станціях, планами, культурами та іншими господарськими справами в цих лісах".

Не припиняє Андрій участі і в роботі підпільного Пласту. В помешканні, яке винаймав з братом Юрієм, часто сходились члени куреня. Одружується він також з пластункою, донькою відомого українського адвоката – Марусею Федусевич, яка повернулася з Пари­жа, де студіювала французьку філологію.

У довоєнній періодиці, зокрема у часописах “Вогні”, “Дороги”, “Гей-гу, гей-га”, “Неділя” та інших, можна натрапити на нариси, статті, підписані псевдонімом “Дусько” або крип­тонімом “Д”. Так підписувався А. П’ясецький, лише зрідка ставлячи під публікаціями власне прізвище.

Вибухнула польсько-німецька війна… Андрій П’ясецький, не чекаючи, яким чином розгор­татимуться політичні події далі, на базі Ди­рекції державних лісів, що була, по суті, знаряддям польської колоніальної політики, організовує в часи безвладдя Лісосировинний трест і, прибравши до своїх рук управління лісами краю, звільняє з посад старі скорумповані кадри, ставлячи на їх місце людей чесних та патріотично настроєних. З приходом радян­ської влади посаду довелось покинути.

Прагнучи всерйоз зайнятися науковою робо­тою, влаштовується на працю у політехнічний інститут. Того ж таки 1940 року отримає звання доцента кафедри лісової ботаніки. Розпочинає працю над дослідженнями лісової типології, проблеми якої для Західної України були цілковито нерозроблені. Його увагу привертає Розточчя, унікальна природа якого з лісівничої, ботанічної та зоологічної точок зору є непов­торна. Тут, на Головному Європейському во­доділі, відбувається нашарування різних при­родно-кліматичних зон, тут бере початок багато річок, є високодебетні джерела. У місцевих лісостанах, які мають ознаки пралісів, трапля­ються валуни та морени – сліди великого зледеніння.

Спостерігається навіть таке рідкісне явище, як спільне зростання сосни і бука (субори, сугрудки), аж до листяного лісу – груду. Тут П’ясецький починає закладати типологічний профіль. Цьому, класичному нині експерименту передує глибоке вивчення розвитку лісової типології в Европі. Знайомиться з працями фінських учених А. Каяндера і А. Аальтонена, польських – Й. Пачовського і В. Плонського, російських – Г. Морозова та В. Сукачева, українських – Е. Олексіїва, П. Погребняка, Д. Воробйова та інших.

П’ясецький визнає слушність П. С. Погреб­няка, який при розробці едафічної сітки не користувався підходом Сукачева і Каяндера. Останні головним фактором визначення типу лісу вважали рослинність і давали назву типу за головною деревною породою та переважаю­чою трав’янистою рослинністю у відповідних умовах. Така типологія, цілком придатна для умов півночі, не надавалась для України, де грунти як за багатством, так і зволоженістю дуже різноманітні в різних регіонах, де різняться і кліматичні умови, а в результаті людської діяльності з’явилось багато похідних деревостанів.

У 1940 році Андрій Львович їде в наукове відрядження до Києва, щоб особисто познайомитись з фундатором української типологічної школи Петром Степановичем Погребняком, має з ним тривалу розмову. Про що говорив з молодим ученим майбутній академік? Чи тільки про наукові проблеми? Чи, може, розповів, як 1935 року двадцять співробітників, висловивши своє негативне ставлення до надмірного вирубування українських лісів, були відразу ж репресовані? Здогади, мабуть, недоречні…

Після повернення організовує у Янові коло Львова лісову науково-дослідну станцію, закла­дає на Розточчі пробні площі. Свої теоретичні висновки Андрій П’ясецький робить на основі детальних досліджень. Вплив екологічних чин­ників на ліс досліджує в динаміці. Він усвідомлює, що простежити динамічні закономірності, які існують між лісорослинними асоціаціями та умовами місцевиростання, а також основні біологічні процеси в них можна “при безпосередній сполуці досвідних ділянок між собою”. Для цієї мети йому вдалося відшукати унікальну ділянку у формі цікавого комплексу типів лісу.

Саме на ділянці Страдчанського лісництва, довжиною 1050 м, утворився лісостан, у якому простежується цілий комплекс типів лісу за зростанням багатства грунту та зменшенням вологості, .тобто “трофогігрогенний” – від убо­гого мокрого соснового бору через складні шпильково-листяні змішані асоціації (субори, сугрудки) аж до листяного лісу (груду).

Періоду роботи над цим нині класичним експериментом передує глибоке вивчення стану розвитку лісової типології в Європі. Автор проштудіював усі тогочасні праці дослідників цього напрямку в лісівничій науці, співставив різні підходи. На знайденій ділянці П’ясецький закладає типологічний профіль. На профілі П’ясецький визначне чотири основні групи типів лісу з вісьмома типами й підтипами, в яких виступає корінна форма лісостану, та двома ділянками з похідними формами.

У результаті виконаного експерименту А. П’ясецький підтвердив логічність класифікації Погребняка в дійсному профілі місцевиростання. Порівняння екологічних ареалів рослин на профілі з ареалами в схемі Погребняка показує їх схожість та відмінності. Петро Степанович ареалу бука не подає, бо на Східній Україні він представлений тільки острівне. Андрій П’ясецький визначає його місце, вважає, що ізобонітетні лінії, наведені Погребняком, варто було б уточнити. У нього з’являється думка, що “треба було б на основі низки дослідів у всіх типах лісу та визначення в них еко­логічного потенціалу внести на схему Погреб­няка лінії, що характеризували б біологічно однорідні місцевиростання”. Говорить він і про “цифрові вартості”, тобто П’ясецький підійшов впритул до кількісної екології рослин у той час, коли вона ще формувалась. Цифрову вартість місцевиростання він пропонує підрахувати на підставі екологічних чинників, вибраних за схемою Погребняка. Незалежно від проф. Д. В. Воробйова він зумів спостерегти варіанти типів лісу за багатством та зволоженням.

Нарешті, в опрацьованому описі типів грун­тів та лісів Янівського дослідного надлісництва використання природної родючості (корінні і похідні лісостани) він підійшов до типологічного аналізу лісів, що мас вирішальне значення для організації раціонального лісового господарства і сьогодні.

Інтенсивна наукова діяльність Андрія П’ясецького 1940-І941 років була не лише глибо­кою, а й різнобічною. Він впроваджує передові підходи до класифікації лісів у навчальну практику. Перед війною, 1941 року, вийшов друком його “Загальний нарис природно-історичної районізації лісів західних областей України”. 20 лютого 1941 року він захищає кандидатську дисертацію на тему  “Карпатський кедр, його охорона і кедрові заповідники”.

І знову війна. Працівники НКВС заарешто­вують ученого і ув’язнюють у Львівських Бригідках – в’язниці, перетвореній більшо­виками у фабрику смерті. Андрій Львович був одним з кількох, а чи кільканадцяти, в’язнів, які дочекалися приходу німців живими.

30 червня 1941 року в Львові відбулись Українські національні збори, які проголосили відновлення Української Самостійної держави на чолі з Ярославом Стецьком. Головував на зборах Юрій Полянський – колишній сотник УГА, який у трагічному 1919 році, прикрива­ючи артилерійським вогнем з Високого Замку відступ січового стрілецтва, останнім зі своєю сотнею покидав Львів. А. П’ясецького віддавна – єднали з Ю. Полянським наукові інтереси. Професор геології (колишній викладач Ук­раїнського таємного університету), працівник природничого музею НТШ, він давав Андрієві “цінні поради та вказівки”, за що той не забув висловити йому серед інших подяку в останній науковій праці… А. П’ясецький погодився обійняти пост міністра лісів в уряді Я. Стецька, оскільки не вагався щодо чистоти помислів ініціаторів його створення. (Тесть, Ю. Федусевич, до речі, був призначений міністром справедливости).

Як і слід було чекати, фашисти не визнали уряду, оголосивши через дна тижні про його розпуск. Одна за одною накочуються репресії. 15 вересня 1941 року гестапівці заарештовують 300 членів ОУН (до цього арештували Я. Стецька та С. Бандеру), розстрілюють 15 керівних діячів цієї організації. У директиві оперативної команди ц/5 поліції безпеки та СД за номером 12/41 від 25 листопада 1941 року з грифом “Секретно, державної ваги” говори­лось: “Всі активісти бандерівського руху повинні негайно заарештовуватись і після допиту мають бути без шуму зліквідовані під виглядом грабіжників”.

У тяжких умовах чергової окупації А. П’ясецький організовує Український лісовий нау­ково-дослідний інститут (факт потребує додат­кового вивчення), згуртовуючи навколо себе талановитих науковців. Сам же він не полишає праці на Янівській дослідній станції. Лісники Юрко Якимів та Степан Параняк, а також студенти-політехніки допомагають йому прово­дити контрольні заміри на закладеному профілі. Зимовими ночами ходять заміряти товщину снігового покриву, копають в глибину до метра замерзлий грунт.

Оцінити зроблене можна, якщо прочитати згаданий на початку оповіді трактат “Про побудування і біологічний розвиток ряду типів українського лісу”, виданий у природознавчій секції НТШ, який ученому довелось завершу­вати за вельми складних обставин.

Справа в тому, що після призначення надлісничим Янівського надлісництва, площа якого становила 14 тисяч га, П’ясецький вже вкотре виявив тверду громадянську позицію.

За наказом керівника лісів форстмайстра Ганса Барта, який прибув з Кракова, це дослідне лісництво було перетворено в звичайне надлісництво. Плани рубок у другому півріччі 1941 року доведено до 24 тисяч кубометрів – для цього треба знищити весь цінний ліс! Андрій їде до Кракова, де в головному управлінні лісів працював професор Мантель, визначний учений, аргументовано доводить йому, що знищення лісів на теренах Головного Європейського вододілу загрожує екологічною катастрофою. Мантель добивається того, що янівські ліси вважаються науковим об’єктом, підпорядкованим лише йому.

Повернувшись додому, Андрій передчуває близьку біду і використовує кожну хвилину для остаточного завершення своєї наукової праці, про яку академік П. С. Погребняк у повоєннім листі до дружини П’ясецького Марії висловився так: “…чудова книжка, повна глибоких свіжих ідей, книга написана дозрілим талановитим вченим”.

Розлючений неочікуваним поворотом подій, Барт доносить в гестапо, що П’ясецький не виконує його наказів. 8 січня 1942 року в Страдчі Андрія заарештовують. Вів у гестапо справу приятель Барта Освальд Мюллер, свід­ками поставлено надлісничого Адамовича і лісничого Загайчевського, яких Андрій 1939 році прогнав зі служби в Дирекції лісів.

Жодні втручання не допомогли. Представ­никові Українського комітету Паньківському начальник гестапо Ставіскі заявив, що “навіть, коли б слідство виявило, що П’ясецький не саботував свідомо, сам факт, що він наважився входити в суперечку з німцем, заслуговує кари”.

Навіть Мантелеві, який на прохання Марії приїхав із Кракова і особисто хотів добитися правди, було відмовлено.

Під час ув’язнення у тюрмі Лонського Андрій П’ясецький перехворів тифом, а виду­жавши, добровільно зголосився допомагати хво­рим на цю недугу як санітар. Не пропадала надія на визволення. Однак у відповідь на вбивство українськими підпільниками Сендеги – офіцера німецької поліції, фашисти розстрі­люють у Галичині близько 100 закладників, зокрема 28 в’язнів у Львові, серед яких був і А. П’ясецький. У котрийсь із днів з 25 до 27 листопада 1942 року на схилі Кортумової гори за Янівським цвинтарем, куди він не раз із друзями-пластунами ходив віддавати шану стрі­лецьким могилам, біля дороги, якою їздив у Розточанські ліси, обірвалося його життя.

Природний талант, великий гуманізм і наполеглива праця виводили його у видатні вчені. Не судилось. Вірний хранитель лісу, якого бракує Україні і сьогодні, він не поступився мораллю.

Український ліс. –1992. – Ч.1. – С. 78-83;

За вільну Україну. – 1993. – 8 вересня. – С. 3.