Ген.-хор. Роман Шухевич-Чупринка

В другі роковини Його геройської смерти

Життя сл. п. Романа, почавши з раннього юнацького віку, можна поділити на три окремі періоди:

Період формування характеру та світогляду, це його роки від ран­нього до пізного юнацтва; це час сильного пов’язання з родиною та повнота родинного життя; це пиль­на наука в школі; це праця у пла­стовій домівці, це пластові мандри та теренові гри, це участь у пласто­вих таборах; це час, коли то у грі та пластовій романтиці формувався світогляд і кувався характер; це час, коли то могили героїв на горі Маківці та Лисоні були першими й новими стомилевими продорожними стовпами на шляху визвольних змагань України після двовікової глухої перерви.

Другий період – це його моло­дечі роки: це шукання шляхів, як визволити Україну. Це час великих пізнань, що шлях до волі веде тіль­ки через збройну боротьбу. Це час першого зриву до чинної боротьби. Це час гіркої науки, як вступити на цей шлях боротьби, як ним іти, щоб не впасти в боротьбі, а як, впав­ши і будучи потоптаним ворожим чоботом в поросі і землі концентра­ційного табору в Березі Картуській, в гіркім поті та крові, знова підно­ситися та вставати півсвідомим від болю, жалю та розпуки і вперто прямувати до призначеної мети.

Третій період, це період завершу­ваних дій, що припадає на літа, де подіями кермує загартований у бо­ротьбі муж, із сталевим характером, чітко оформленим патріотичним світоглядом і ясновиробленими поглядами на засоби та цілі, куди пря­мує.

А в кожному з тих періодів сл. п. Роман відзначався великою актив­ністю та боротьбою проти власних слабостей і сили ворогів.

І саме ця рухливість, активність, постійне діяння, постійний хід впе­ред, постійне поготівля до бороть­би і сама боротьба, вічне атакуван­ня опору і ворога – це чи не найприкметніша риска вдачі сл. п. Ро­мана. Це рухливість і енергія, що постійно виявлялись у праці та грі, у науці та змаганні проти ворогів.

Походив з високопатріотичної та інтелігентської львівської родини, що будувала своє життя на най­кращих традиціях українського ми­нулого. З родинного вогнища виніс найясніший жар любови та прив’я­зання до свого рідного, великий такт супроти інших і вмілість жити у згоді і вшанувати погляди інших.

У великім зворушенні пережив листопадові дні 1918 р. поміж пре­красною надією на славну перемо­гу своїх і великим огірченням та дитячим болем, що ворог переміг. Ця ворожа перемога принесла йо­му вперше безпосередню зустріч з ворожим насильством, бо, хоч йо­му було тільки одинадцять років, інтерновано його за поміч своїм під час бойових дій. Ці перші пережи­вання запустили в його душу гли­боке коріння патріотичних відчу­вань і національної гордости.

З другого боку, будучи з ранньо­го юнацтва пластуном тілом і ду­шею, гартував свій характер згідно з пластовим законом і головними обов’язками пластуна – бути вір­ним Богові й Україні.

Для розваги, вишколу та скріп­лення здоров’я і витривалости бе­ре активну участь у спортовому житті, як учасник і його організа­тор. Здобуває найкращі осяги у ба­гатьох ділянках: був першуном у бігах, був незаступним членом дру­жин спортових ігор у кошівку та відбиванку, що продовж довгих ро­ків були безпереривно першунами в українському спортовому житті. Бере участь у численних змаган­нях, даючи доказ своїх спортових здібностей, умілостей, рухливости, небуденної зручности, товариськости та правдивого розуміння “чесної гри”. Коли ішлося про те, щоб здо­бути перемогу, давав з себе все, що було тільки в його силах і видержалості.

Але був не тільки ґалянтний у перемозі, – вмів теж і програвати у чесному змаганні, і з правдивою щирістю бажав переможцеві ще кращих успіхів.

В той час бере чинну участь у житті т-ва українських техніків “Основа” та належить і веде пробоєву групу українських студентів техніків, що гордо боронила укра­їнської чести в найбільш україножерній польській високій школі.

Тимчасом треба було продовжати і кінчати студії в політехніці. У той час сл. п. Роман був невхопний, мов імла. Був десь близько, мов в найблищому сусідстві, а раптом зникав. Це він так ділив своє при­ватне життя з вимогами праці в під­піллі: різні військові курси та конкретні бойові завдання викликали його далеко і на довгий час із шкільного середовища. Одначе сво­їх студій він не занедбував.

Коли б хтось у той час дивився на сл. п. Романа тільки ззовні, то ніколи не був би повірив, що ця людина належить до підпільної орга­нізації, повної небезпек, загрози в’язниці на довгі літа, або врати життя.

Дуже скоро, бо вже в пізньому юнацтві і на початку молодечих років, сл. п. Роман виявляв велике зацікавлення до організації і веден­ня військових справ. З романтичних уявлень юнацьких років, зродже­них на основі переживань раннього юнацтва і вислуханих розповідей про українське лицарство, поволі, але послідовно, з дивною конечніс­тю зарисовувався в його задумах загальний нарис, як творити укра­їнську збройну силу та її дії.

Це був 1942 рік, а одночасно переломовий в житті сл. п. Романа. З тим роком прийшло у нього велике пізнання: одинокий правильний ви­хід для організації української збройної сили в таких обставинах це широкі українські степи, непроходимі бори і болота, гірські верхи і звори, а людський матеріял для неї, це українські патріотичні маси, без помочі і співпраці із будь-яким дійсним, чи то потенціяльним воро­гом Українського Народу і Україн­ської Держави.

В цей спосіб головним тереном для формування української зброй­ної сили стали українські ліси і бо­лота, звори і верхи гір. В цей спосіб повстала Українська Повстанська Армія злучена сильним корінням із Українською Землею і Українським Народом. Сл. п. ген.-хор. Роман Шухевич-Чупринка відограв при організації тієї Армії першорядну ролю: він виріс з нею від самих її початків до найбільшого її розвою.

Одначе збройна сила для сл. п. Романа не була остаточною ціллю самою для себе. Він бачив у ній тільки засіб, щоб добути волю Україні і бути найкращою охороною для вільности та розвитку українсь­кої держави.