Спогад про Зенона Коссака

Першого грудня 1932 року преса повідомила, що попереднього дня у Городку, недалеко Львова, боївка ОУН-УВО виконала експропріаційний акт, конфіскувавши на поштово-фінансовому відділенні велику суму грошей. Під час акції загинули Юрій Березинський (брат дружини Романа Шухевича) і Володимир Старик. Двох бойовиків – Данилишина і Біласа – польська поліція за допомогою обманутих селян арештувала біля села Веринь, неподалік Миколаєва, над Дністром. Український визвольно-революційний рух зазнав великих втрат.

Між 17 і 22 грудня 1932 року в судовому приміщенні по вулиці князя Романа (тоді – Баторого) у Львові відбулося судилище (польські власті, щоб тримати народ під гнітом і засвідчити непорушну суворість режиму, поутворювали так звані “наглі суди”) над Дмитром Данилишиним і Василем Біласом (обидва родом із Трускавця), а також –Мар’яном Жураківським із Станіслава (тепер – Івано-Франківськ) і Зеноном Коссаком із Дрогобича. Трьох бойовиків суд засудив на страту (Жураківського помилував в останній день польський президент Мосцицький), а справу Зенона Коссака передав на розгляд звичайному судові, який і засудив його до 7-ми років тюремного ув’язнення.

Зенон Коссак був моїм першим учителем. З ним я пройшов повний курс ідеологічно-політичної грамоти. Познайомилися ми у Бригідській тюрмі, яка для політичних в’язнів була не лише місцем покарання, а й, за словами самого Коссака, “ідеологічно-політичною школою”. На той час Коссак був уже засуджений, але його вирок ще не був затверджений остаточно вищими судовими органами. Відбуваючи покарання у “Бригідках”, Коссак був тюремним “старостою” українських політичних в’язнів-націоналістів. Тюремна адміністрація про це знала, незважаючи на те, що “старости” не були “узаконені”.

Зенон Коссак, амнестований у 1938 році, подався на Закарпаття, де разом із Михайлом Колодзінським і Романом Шухевичем організував збройні сили Срібної Землі – Карпатську Січ. Захищаючи державну незалежність Карпатської України, він геройською смертю загинув у березні 1939 року в нерівній боротьбі з мадярськими наїзниками. Загинув на 32-му році життя, але його славне ім’я золотими літерами записане в пантеоні слави Борців за Україну.

Ми, молоді юнаки, цікавилися біографічними даними наших бойовиків, а з газет про це можна було довідатися. Ще до свого ув’язнення я знав, що Зенон Коссак 1907 року народження, а також що він небіж полковника Гриця Коссака, котрий залишився під большевиками, став комендантом школи червоних старшин у Харкові (у тодішній столиці УССР) і приблизно у той час потрапив у лабети НКВД, тоді ж його засуджено та страчено. У Раві я довідався, що Зенон Коссак під кінець 20-х років відбував тут військову службу в школі підхорунжих. Від 1930-го по 1932 рік Коссак був бойовим референтом ОУН-УВО.

Незважаючи на те, що в тюрмі Зенон Коссак був близько півтора року, він усе ж своєю зовнішністю звертав на себе увагу: красень, вище середнього зросту, міцної статури, блондин, із виглядом добре розвиненого спортсмена, прекрасний співак (тенор). У спілкуванні з людьми привертала увагу і захоплювала його висока культура й інтелігентність. Своїм тактом ніби якоюсь особливою силою змушував усіх, у тому числі своїх ідейних противників, ставитися до нього з великою пошаною. Недарма хтось із польських високих достойників назвав Коссака “сальоновим революціонером”. Коли польська поліція зразу ж після звільнення Коссака з тюрми в 1938 році знов арештувала його в Бережанах, слідчий суддя по довшій розмові з арештованим, можливо, під впливом логічних аргументованих доказів, звільнив його з тюрми. Поліція метнулася, щоб удруге арештувати Коссака, але було пізно – він подався на Закарпаття.

Зенон Коссак, студіюючи право, самотужки розширював діапазон своїх знань із різних дисциплін. Коли він торкався у своїх розмовах питань філософської сфери, скидалося на те, що він прекрасний знавець історії філософських доктрин. Годинами міг говорити про античну грецьку філософію, про електичну філософію Давнього Риму, характеризувати теорію Шопенгауера, доводячи різницю між його філософією і філософією Ніцше.

Коссак був учителем багатьох українських політв’язнів-націоналістів. У 1934 році у львівській тюрмі написав наукову працю “Філософічні основи українського націоналізму”, яка починалася словами: “Мусимо прийняти як факт, що кожний суспільно-політичний рух мусить мати філософічну основу...”

Минули роки. У 1940-му році на Холмщині я зустрівся із селянином, колишнім політв’язнем, який теж карався разом із Коссаком у львівській тюрмі. Ми згадували “націоналістичного старосту”, і коли мова пішла про згаданий твір, той почав цитувати його, наче вірш, напам’ять. Він його вивчив так, як вивчають молитву. В’язні переписували цю працю, вивчали, пересилали за тюремні мури. Я допускаю, що якась його копія зберігається десь в архівах. Якщо якомусь щасливцеві доведеться відшукати підпільний реферат, що починатиметься словами “Мусимо прийняти як факт...”, то знайте: це праця Зенона Коссака.

Зенон Коссак – автор “44-х правил українського націоналіста” [у співавторстві із Дмитром Мироном – ред.]. Цю працю він також написав у львівській тюрмі. “Правила” – це систематизована сукупність моральних принципів, на яких виховувалися когорти борців-націоналістів.

Зенон Коссак про суд над Данилишиним і Біласом розповідав дуже докладно. Згадував Данилишина як непохитну людину, борця-революціонера, який став еталоном високого патріотизму та безмежної жертовності й відданості українській справі; згадував священика Миколу Киндія – пароха Верині, який розказував про те, як обманута польською поліцією товпа катувала своїх героїв і як падала перед ними на коліна, прохаючи пробачення, коли довідалася з уст Данилишина, що він і Білас – українські націоналісти.

Оцей короткий спогад про Зенона Коссака є лише штрихом до його характеристики. Головний референт бойового підпільного сектора, учитель-виховник, науковець, бойовик, Зенон Коссак – видатний діяч української національно-визвольної боротьби. Схиляючи голову перед його славною пам’яттю, осмілюся закликати наших молодих дослідників-істориків звернути увагу на цю величну Постать нашої історії.

Шлях перемоги. – 1992. – Ч.10. – 19 грудня.