Іван Климів-“Леґенда”

Сокальщина – складова історична частина колишнього Белзького князівства – славиться своїми визначними людьми, високоідейними й безстрашними борцями за щастя-долю українського народу. Багато сокальчан не шкодувало і свого життя у боротьбі за Україну. У Сільці, що на Сокальщині, у двадцятих-тридцятих роках нашого сторіччя проживала родина Климівих, знана своєю безмежною відданістю українській національній справі. Родину Климівих усіляко переслідувала польська окупаційна влада. В 1938 році польські окупанти стратили 24-річного націоналіста-революціонера Гриця Климіва. А того ж року польський суд у Луцьку засудив його старшого брата Івана Климіва (1909-1942) на 10 років тюремного ув’язнення за участь в Організації Українських Націоналістів.

Нещодавно громадяни села Сільця спорудили пам’ятник борцям за Україну, своїм односельцям, знищеним гітлерівськими зайдами та московсько-большевицькими варварами. Окупанти знищили понад півтораста осіб, серед них і маленьких дітей. А нещодавно, 11 липня цього року, у неділю, на площі, що біля сілецької церкви, урочисто відкрито пам’ятник Іванові Климіву, знаному підпільному середовищу, а тепер і всьому українському громадянству під псевдонімом “Євген Леґенда”, або коротко – “Леґенда”. Іван Климів-“Леґенда” закатований у 1942 році гестапівцями у Львові. Упродовж усього свого свідомого життя брав участь у національно-визвольній боротьбі. “Леґенда” став Національним Героєм України. Пам’ять про нього збереглася у серцях українців і українок, вона живе в народних піснях і переказах.

Іван Климів, навчаючись у сокальській ґімназії, був націоналістичним активістом, а в 1929 році, здавши матуральний іспит, став членом того ж року покликаної до життя Організації Українських Націоналістів. Звільнившись із польського ув’язнення у наслідку воєнних подій 1939 року, після нарад із Степаном Бандерою і Романом Шухевичем очолює національно-визвольну боротьбу вже в умовах совєтської окупації. Місцем його перебування стали північні галицькі райони й Волинь. Його було призначено Провідником Краєвого Проводу ОУН.

Климів-“Леґенда” – український соборник. Керуючи самостійницькою боротьбою в Україні, він особливу увагу звертав на Осередні та Східні Землі України, до яких 1939 року прилучено Західноукраїнські Землі. Заходами “Леґенди” вже в 1940 році та з допомогою Юрія Стефаника (сина письменника Василя Стефаника) – активного українського націоналіста – Крайовий Провід налагоджує тісні зв’язки з нашими братами з-над Дніпра. До націоналістичних лав приходять такі визначні особистості з Вінниччини та Київщини, як Йосип Позичанюк (псевдо “Шаблюк”, “Стожар”), а також Пантелеймон Сак (псевдо “Могила”), якого після трагічної загибелі Крайового Провідника Осередніх Земель Дмитра Мирона-“Орлика” 25 липня 1942 року призначено Провідником ОУН Київщини й суміжних областей.

Іван Климів-“Леґенда” наказав своїм підлеглим організувати українську адміністрацію ще до появи німецьких військ на Україні, а після проголошення Акту 30 червня 1941 року у Львові “Леґенда” увійшов до складу Державного Правління, очоленого Ярославом Стецьком. Німецькі окупанти не погодилися з фактом існування Української Самостійної Держави. “Леґенда” був чи не найпершим з тих українців, які усвідомлювали, що боротьба з новими окупантами неминуча. Господарем Української Землі може бути лише український народ. Ця аксіома для “Леґенди” та його однодумців стала національною вірою. Німецькі окупанти докладали всіх зусиль, щоб арештувати Климіва, що їм і вдалося на початку грудня 1942 року. В той час “Леґенда” був організаційним референтом Головного Проводу ОУН. Провідник категорично відмовився давати будь-які зізнання гестапівцям. Його закатували, а після того розпустили вигадку, що нібито “Леґенда” вискочив у вікно і сам наклав на себе руки. Подібну брехню окупанти розпускали й після того, як у Саксенгавзені замордували незабутнього Олега Ольжича.

Між живими є ще близькі співпрацівники “Леґенди”. Насамперед Степан Мудрик (псевдо “Мечник”) – автор багатьох публікацій про національно-визвольну боротьбу, про Організацію Українських Націоналістів. Авторові цих рядків тривалий час доводилося співпрацювати з Іваном Климівим-“Леґендою”. Провідник був еталоном українського націоналіста – непримиренний до ворогів України, яку любив гарячою синівською любов’ю.

У 1941-42 роках про “Леґенду” знали як члени, так і симпатики ОУН, усі шанобливо ставилися до нього. Провідник зустрічався і розмовляв із такими видатними людьми, як митрополит Шептицький, Дмитро Донцов, учені найвищого ранґу. Багато хто вважав честю для себе познайомитися з цим відомим борцем за волю України.

Якось на початку 1942 року до Львова прибула організаторка молодіжного націоналістичного руху з Берестя (тепер у складі Білорусії), де вже існувала міцна організаційна мережа. Мені було доручено влаштувати зустріч з молодою організаторкою. На одній конспіративній квартирі така зустріч відбулася. Розмова з “Леґендою” тривала понад дві години. “Леґенда” про славу не дбав, у розмові навіть не назвав себе, а треба сказати, що це була дуже ввічлива людина, коли йшлося про спілкування з членами ОУН. Розмова велася як рівного з рівним. Після зустрічі гостя з Берестя сказала: “Розмова із співбесідником була дуже корисна й цікава. Розмовець обрисував політичне становище, докладно з’ясував, що нам робити тощо. Зразу видно, що це якась видатна постать у націоналістичному русі. А тепер, будь ласка, зорганізуйте мені зустріч з “Леґендою”... Коли дівчина дізналася, що вона якраз із “Леґендою” і розмовляла, то її здивуванню не було меж. “Так невже ж це і є “Леґенда” – такий дружній, такий простий, такий ввічливий?” – казала гостя. Ім’я “Леґенда” стало славне на всю Україну, і багато хто очима своєї уяви, так, як ця дівчина, малював собі “Леґенду” як якогось фізичного велетня, дуже кремезного, високого й суворого… Провідник був у житті зовсім простою і скромною людиною, спокійною, любив природу, шанував людей і дуже ненавидів ворогів України.

“Леґенда” не був фізичним велетнем, але був Велетнем Нескореного Духу.

Шлях перемоги. – 1993. – 24 липня.