Начальник Головного штабу УПА

Першого квітня 1907 року в Дрогобичі прийшов на світ видатний член Організації Українських Націоналістів, військовик та ідеолог Зенон Коссак, а в багатодітній селянській родині в селі Дорожеві, що в Самбірському районі Львівської області, народився прославлений борець за волю України, видатний військовик ОУН-УПА Дмитро Грицай.

Життя Коссака і Грицая припливло руслом перманентної боротьби проти всіх окупантів, за українську державну суверенність. Гімназисти 20-х років нашого сторіччя, відчуваючи на собі гніт підневільного стану, покликали до життя Організацію вищих класів українських ґімназій. Дмитро Грицай та Степан Ленкавський керували цією Організацією у Самборі.

Д.Грицай був також членом Пласту (курінь “Чорноморці”), з 1928 року він учасник Української військової організації, а з 1929 року – член Організації Українських Націоналістів. Після закінчення Дрогобицької ґімназії став студентом математично-фізичного факультету Львівського університету, працюючи водночас за завданнями ОУН.

В той час ОУН видала таємний наказ, в якому зобов’язувала своїх членів докладати всіх старань у проходженні військового вишколу, включно й у формуваннях польського війська. ОУН боролася за Українську державу, підкреслюючи, що єдиною надійною опорою держави є збройна сила і зародки тієї сили треба заздалегідь готувати. В польському війську з прекрасними успіхами проходили вишкіл Роман Шухевич, Микола Дужий, Зенон Коссак, Василь Сидор, Дмитро Грицай та ін.

Провід ОУН, сам Євген Коновалець звернули особливу увагу на Дмитра Грицая. Наприкінці травня 1932 року, коли Грицаю виповнилося 25 років, у Крайовій Екзекутиві ОУН ЗУЗ, очоленій Богданом Кордюком і його заступником Степаном Бандерою, організаційним референтом став Зенон Коссак, бойовим – Роман Шухевич, а військовим – Дмитро Грицай.

Польська поліція пильно стежила за українськими студентами, особливо за активними у суспільній праці, і часто їх арештовувала, якщо тільки запідозрювала, що ті можуть бути пов’язані з ОУН. Опираючись на здогади, польська поліція арештовувала Грицая в 1932 і 1939 рр., а в 1934-1936 роках Грицай без суду, лише за рішенням польської держадміністрації був запроторений до відкритого в 1934 році польського концентраційного табору в Березі Картузькій.

На Берлінській конференції ОУН, що проводилася в червні 1933 року, вирішено передати провід Крайової Екзекутиви ОУН ЗУЗ Степанові Бандері. Військовим референтом затверджено й надалі Дмитра Грицая. 

Якось так склалося, що у революціонерів, які пов’язали своє життя з боротьбою за волю України, приватне життя стояло на другому плані. Проте...

Ще за часів польської окупації Дмитро Грицай познайомився з Марією Козак, з села Хотина, що на Станіславщині (тепер Івано-Франківщині). Знайомство відбулося у студентському гуртожитку у Львові після одного, як згадує дружина Дмитра Грицая, із “запальних” виступів Степана Бандери. Це могло бути десь до червня 1934 року, бо 14 червня польська поліція Бандеру арештувала. Одружився Дмитро Грицай з Марією лише в 1938 році. В молодій родині прийшли на світ два сини – Ігор та Олег. В листопаді 1945-го народився у Грицаїв третій син – Богдан, але його батько вже не побачив...

Восени 1939 року вибухнула війна, яка застала Дмитра Грицая у Кракові. В лютому наступного року він стає членом Революційного Проводу ОУН, очоленого Степаном Бандерою. Дмитро Грицай як військовий референт формує групи військовиків-вишкільників на західноукраїнських окраїнних землях. Військову роботу продовжує після Другого великого збору ОУН і вже на рідних землях – після проголошення Акта 30 червня 1941 р. у Львові. Він організовує старшинську школу у Великих Мостах на Львівщині.

І раптом нещастя: 4 грудня 1942 року Дмитра Грицая схоплюють гестапівці й ув’язнюють у львівській тюрмі на Лонського, ведуть слідство.

У вересні 1943 року голова Бюро Проводу ОУН Роман Шухевич дає наказ Службі безпеки ОУН розробити план стосовно звільнення Дмитра Грицая з тюрми. Спеціальна боївка йде на рішучий крок. Очолює її Костянтин Цмоць – псевдо “Град”, “Юра”, “Модест”.

К.Цмоць при виконанні завдання виявив особливу ініціативу та спритність. Підібравши собі сміливих бойовиків, він подається до львівської тюрми на Лонського. Бойовики зодягнені у мундири німецьких органів безпеки. Черговому шуцману подають письмове розпорядження “видати на переслухання до головного корпусу ґестапо (тоді на вулиці Пелчинській, тепер – Вітовського) арештованих Дмитра Грицая і Ярослава Старуха”. Шуцман виконує наказ “Четвертого відділу головного управління імперської безпеки”. За лічені хвилини Дмитро Грицай і Ярослав Старух на волі.

Грицай стає начальником Головного штабу УПА. Восени 1944 року разом з Миколою Дужим публікує дуже потрібний для відділів УПА “Бойовий правильник піхоти”, інспектує повстанські загони. Проводить перші збірні присяги воїнів УПА (трьох сотень) за текстом, ухваленим Українською Головною Визвольною Радою.

На лютневому засіданні Головного Проводу ОУН на рідних землях прийнято рішення, згідно з яким головнокомандувач УПА Роман Шухевич мав виїхати на короткочасний побут за кордон – до закордонних частин ОУН, щоб провести там ряд нарад. Згодом рішення відмінено, а за кордон виїхав начальник ГВШ УПА. Разом із Грицаєм-“Перебийносом” пішов другий член Бюро Проводу ОУН, політичний референт Дмитро Маївський-“Тарас”. При спробі переходу до Німеччини обидва члени Головного Проводу ОУН – Грицай і Маївський – разом з охоронцями потрапили в збройну сутичку з чеськими прикордонниками. Було це 19 грудня 1945 року. Маївський загинув на місці, а Грицая перевезено до празької тюрми, де він загинув трьома днями пізніше – 22 грудня, тобто рівно через рік після того, як загинув Костянтин Цмоць, що визволив Грицая і Старуха з тюрми.

Автор цих рядків добре знав Дмитра Грицая. На згадку спливають зустрічі з цим славетним військовиком, який з багатьох питань невійськового змісту мав виважені погляди й практичні думки, зокрема щодо організації сільського господарства.

Більшість учасників керівництва воюючої України була одружена. Траплялося так, що чоловіки-командири гинули, а їхні дружини зазнавали нечуваних поневірянь. Так сталося з дружиною Романа Шухевича – Наталією, це ж спіткало й дружину Дмитра Грицая – Марію...

Посмертно Українська Головна Визвольна Рада іменувала Дмитра Грицая-“Перебийноса” генерал-хорунжим.

Дужий П. Українська справа. – Львів, 2001. – Т.1. – С.419-422.