Ольга Басараб – взірець нескореності

Сімдесят років тому (вночі з 12 на 13 лютого 1924 року) кат-комісар польських окупаційних властей Міхал Кайдан убив у львівській тюрмі під час слідства Героїню української національно-визвольної боротьби, славної пам’яті Ольгу Басараб. Щоб зняти з нього провину за скоєний злочин, поліція поспішила “списати” вбивство на “самогубство” і стояла на своєму, незважаючи на те, що матеріали доказів геть чисто розвіювали її вигадку. В той же час польський суд “авторитетно” заявляв, що причини не довіряти поліцаям немає. Ось така “мораль” польських окупантів. Та й не лише польських...

За прикладами недовго шукати: убивство Затонського у 1939 році в київській слідчій тюрмі, що на вулиці Рози Люксембург, большевики-чекісти також назвали “самовбивством”. Большевицький “метод” непогано засвоїли й гітлерівці з гестапо: вони у грудні 1942 року вбили у львівській тюрмі провідного члена ОУН Климіва-“Легенду”, а двома роками пізніше в саксенгавзенському концтаборі –Олега Кандибу-Ольжича. І чекістські вбивці, і гестапівські терористи прикидалися невинними ягнятами і базікали, що нібито “арештовані ними громадяни самі на себе накладали руки”.

Ольгу Басараб знали як національно дуже свідому українку, взірцеву патріотку, громадянку з високим почуттям відповідальності за долю українського народу. І не тільки Ольга була палкою українською патріоткою. Серед нашого жіноцтва патріоток було чимало, але ні Ольга, ні інші українки своїм патріотизмом ніколи не чванилися, розуміючи глибоку суть справжнього патріотизму: кожна людина повинна бути патріотом, але цим пишатися не слід, бо чистий, непохитний патріотизм має своє коріння у почутті обов’язку та відповідальності за своїх ближчих і дальших братів та сестер.

У нас не було й немає “героїв” большевицького ґатунку. Героїнею Ольга Басараб стала після мученицької смерті, якою здобула безсмертя.

Ольга Басараб була членом Української Військової Організації, заснованої 1920 року й очолюваної полковником Євгеном Коновальцем. З історії відомо, що та Організація (УВО) на початку 1929 року влилася в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), ставши її військово-бойовою референтурою.

Ольга Басараб не знала, що через п’ять років, тобто після її смерті, буде покликана до життя Організація Українських Націоналістів та й сам Комендант УВО Євген Коновалець, можливо, що в 1924 році ще й гадки не мав, щоб створити ОУН – Організацію з набагато ширшим діапазоном діяльності – більшої від бойових виступів УВО. Проте й серед всього членства ОУН О.Басараб мала глибоку пошану. Не тільки для колишніх членів УВО, а й для усього українського націоналістичного руху вона стала особистістю найвищої пошани, популярність її у народі постійно зростала. Ольгу ставили за взірець непохитної нескореності.

Це ж недарма кілька років пізніше, після її трагічної смерті, автор Молитви Українського Націоналіста ім’я Ольги Басараб поставив зразу ж після імені Коновальця. Можна допустити, що нескореність духу Ольги Басараб, її геройська витримка при найважчому випробуванні, її крицева віра й безмірна непохитність могли влітку 1929 року окрилювати одного із засновників ОУН і пізнішого Провідника Степана Ленкавського, автора Декалогу українського націоналіста. Нав’язуючи до мужності й нескореності Героїні, укладач “Десяти заповідей” писав:

“Ненавистю й безоглядною боротьбою прийматимеш ворогів Твоєї Нації”, а далі: “Ні просьби, ні грозьби, ні тортури, ані смерть не приневолять Тебе видати тайни”.

Ольга Басараб відмовилася складати зізнання, не назвала нікого із своїх однодумців – членів УВО. Вона стала прикладом для багатьох наших жінок і дівчат, що сповідували ідеї українського націоналізму, ставши на шлях боротьби ОУН і УПА. Беручи собі за приклад посвяту й жертовність Ольги Басараб, наше славне жіноцтво без хитання узяло на себе тягар і знегоди, пов’язані з боротьбою проти жорстокого й підступного ворога Української Нації. Через те, що в минулому зобов’язували тверді правила конспірації, лише тепер стають відомими імена наших Героїнь, яким шлях просвічували високі ідеї, леліяні в серці Ольги Басараб. Ім’ям Героїні названо чимало жіночих товариств та об’єднань українок у всьому світі. Щорічно й на чужині, а навіть в умовах глибокого підпілля в Україні вшановувано славну дату Ольги Басараб.

Щорічно львівська громадськість, а передовсім наше жіноцтво, складала вінки й квіти на могилі Героїні, що спочиває на Янівському кладовищі у Львові. Колись окупанти польські, а далі большевицькі чинили перешкоди, не дозволяли покладати вінки. Доходило до гострих сутичок з окупаційними карателями. Учасниць і учасників святкувань на честь О.Басараб окупанти арештовували, притягали до судової відповідальності. Проте це не послаблювало бажання віддати Героїні пошану. Окупантський спротив лише зміцнював дух борців за Українську Справу.

На могилі Героїні молоді патріоти складали і складають присягу бути вірними її Заповітам, Ідеям УВО та ОУН. На честь Героїні піснярі складають пісні, поети оспівують її славне ім’я.

Большевицькі окупанти України з варварською дикістю понищили на львівських та інших кладовищах могили наших воїнів – українських січових стрільців, синів знедоленого українського села та міста, які проти червоних орд ніколи і не воювали. До своєї кривавої перемоги – большевицького “раю” – рвалися, воюючи з могилами українських патріотів. Чудом могила Ольги Басараб, можливо, через те, що вона віддалена від стрілецьких могил, збереглася, до неї не встигла дотягнутися хижа ворожа рука.

Віддати шану Героїні Ользі Басараб годилося б нашим громадянам, передовсім людям старшого віку, не беручи до уваги, що вони заклопотані турботами нашого нестабільного часу, розповідати про наше недавнє минуле, про наших Героїв і Героїнь, одне слово, як писав Шевченко, про “могили. Коли яку насипали. Кого положили...”, хай і наша молодь, і підлітки знають, що Нація, котра має таких Героїв і Героїнь, як Ольга Басараб, житиме вічно.

Схилімо голови перед світлою пам’яттю Ольги Басараб, що стала взірцем непохитності та нескореності української патріотки.

Шлях перемоги. – 1994. – Ч.7. – 12 лютого.