Цвіт України, скобів орлиний рід

Пласт постав з потреби української нації до власного державного самоствердження. В цьому він не різнився від інших національних скавтських організацій світу, бо так само, як і вони, дбав за виховання всебічно розвинутих, фізично і духовно загартованих громадян своєї Вітчизни, готових бути її політичними і духовними провідниками, готових в кожну хвилю стати в її обороні.

Пропонована читачеві праця – це історія боротьби Пласту за незалежність національного і державного життя. В цій боротьбі пластуни належать до різних політичних партій і організацій: до Української Військової Організації, Організації Українських Націоналістів (спочатку єдиної, а потім до всіх її частин –– ОУН-р, ОУН-м, ОУН-з), Українського Національного Демократичного Об’єднання, Фронту Національної Єдності, Української Соціал-Демократичної Партії тощо. Вони беруть участь в різних військових формаціях Визвольних Змагань: Українських Січових Стрільцях, Українській Галицькій Армії, Корпусі Січових Стрільців Євгена Коновальця, “Карпатській Січі”, Дружинах Українських Націоналістів, “Поліській Січі”, Українській Повстанській Армії, Українському Легіоні Самооборони, Військових Відділах Націоналістів (“Легіон Сушка”), дивізії “Галичина”. Доля закидала їх до військових формацій чужинецьких держав – радянської, німецької, польської і навіть до Іноземного легіону Франції, де вони або складали голови в бою за чужі їм інтереси, або, отримавши вишкіл і бойовий досвід, переходили до українських націо­нальних військових формацій.

Перший пластовий гурток постав у Львові восени 1911 року. А вже влітку 1914 року вибухнула Перша світова війна. Політичний провід українців Галичини прийняв рішення, що український народ цього краю виступить проти Російської імперії, як найжорстокішого визискувача українського народу. Для вихованців Пласту настав час виконати свій обов’язок супроти України.

Від самого початку організування Леґіону Українських Січових Стрільців пластуни взяли активну участь у цьому процесі. Так, організатор першого пластового гуртка Іван Чмола вже 30 липня 1914 року ввійшов в склад організаційного Комітету, а станиславівський пластун Дмитро Вітовський – до Української Боєвої Управи.

Коли ж Боєва Управа спільно з Головною Українською Радою видала заклик до українського народу зголошуватися в Українські Січові Стрільці, серед перших добровольців виявилися чи не всі пластуни. Першим з відділів УСС, що постав з львівських добровольців, була саме сотня співзасновника Пласту Івана Чмоли. Коли сформувалися інші сотні, з них утворено два курені, і першим з них, що нараховував 848 стрільців, командував пластун Дмитро Вітовський.

Пластуни в складі УСС брали участь у боях на Бескидах, на горі Маківці, під Семиківцями, на горі Лисоні. В будь-яких труднощах вони трималися якнайкращим чином, були незамінними розвідниками. В тому, що російські війська так і не змогли перейти Карпати, була і їхня заслуга.

Активну участь взяли пластуни, що опинилися в російському полоні, у революції на Великій Україні. Найбільш боєздатною українською військовою частиною був Корпус Січових Стрільців, створений вихідцями з Галичини під командуванням Євгена Коновальця. В революційному морі анархії і отаманії він чітко вирізнявся своєю дисципліною та військовим вишколом. А таким його створили спільно з Є. Коновальцем бойові побратими – старшини Леґіону Українських Січових Стрільців. Серед них Іван Чмола – командант II сотні, Василь Кучабський – командант запасного куреня, Роман Сушко – командант I сотні, та Федір Черник – командант двох сотень скорострілів.

Не менш важливу роль відіграли пластуни і у становленні Західно-Української Народної Республіки. Зокрема, військову акцію Листопадового Зриву готував і керував нею Дмитро Вітовський. Силами 1400 українських стрільців та 60 старшин він за день до прибуття польської місії, яка мала перебрати владу від австрійського намісника, опанував Львів. В доленосну ніч 1 листопада 1918 року розвідницьку службу у Львові активно несли близько 80 пластунів.

За львівським сценарієм перебрання влади українцями здійснювалося і в провінції. За браком українських вояків скрізь активну участь у цьому процесі брали пластуни –– в Станиславові, Тернополі, Перемишлі, Стрию, Коломиї, Теребовлі тощо. В Стрию, зокрема, серед основних сил були 33 пластуни місцевого пластового куреня. Пізніше вони стали основою для окремої Пластунської сотні під керівництвом Остапа Микитки. Вона охороняла штаб, пошту, телеграф, здійснювала розвідку.

Коли було оголошено формування Галицької Армії, пластуни почали масово зголошуватися до її рядів. Співзасновник Пласту Петро Франко організував Летунський відділ УГА, що розміщувався в Красному біля Львова. Спочатку він складався з 20 літаків, а на початок 1919 року Летунський полк вже нараховував 80 бойових машин. Аж тепер Петро Франко мав змогу сісти за штурвал літака і зробити біля 50 бойових вильотів, бо до того австрійське командування не воліло довіряти бойову машину галичанинові. Вже під час бойових дій на Великій Україні Симон Петлюра надав Петрові Франку чин полковника.

Загалом є припущення, що біля 600 пластунів, учнів 6-8 класів гімназій, взяли кріса в свої ще незміцнілі дитячі руки. Багато з них віддали свої юні життя в боротьбі з польським завойовником.

Окремою сторінкою пластової історії є участь пластунів у підпільній боротьбі з польською окупаційною владою. Її безнастанні переслідування всіх українських національних інституцій загалом та Пласту зокрема робили велику “ведмежу послугу” польській державі. Це активізувало анти­поль­ський спротив. Особливо ж молодь захоплювалась чином революційної боротьби. Бойова діяльність Української Військової Організації давала приклад, а постійний контроль з боку шкільної адміністрації над діяльністю пластових відділів підштовхував до його наслідування. Не дивно, що романтика підпілля та конспірації панували і в пластовій організації.

Велика кількість старших пластунів належала до УВО та творила інші молодіжні націоналістичні організації. Такі старші пластуни, як Богдан Кравців, Степан Охримович, Іван Ґабрусевич стояли біля джерел утворення Групи Української Державницької Молоді у Львові. А Степан Бандера, Роман Шухевич, Зенон Коссак, Ярослав Карпинець, Володимир Янів та інші творили Організацію Вищих Кляс Українських Гімназій. У 1925 році ці дві організації об’єдналися в Спілку Української Націоналістичної Молоді. Вона ж, у свою чергу, була одним з ініціаторів скликання Конґресу Українських Націоналістів та створення Організації Українських Націоналістів, а сама ОУН в Краю розбудовувала свою мережу переважно на основі мережі СУНМ. Її перша Крайова Екзекутива на Західно-Українських Землях складалася майже виключно з членів проводу СУНМ, а серед перших її провідників були Богдан Кравців та Степан Охримович.

Після утворення ОУН старші пластуни брали активну участь в її політичній діяльності та в бойових акціях. Коли ж за таку діяльність вони поставали перед польським судом, то, оберігаючи Пласт від переслідувань польської влади, доводили його непричетність до антипольської революційної роботи. Символом незламності та героїзму в боротьбі проти польських колонізаторів стали пластові постаті Ольги Басараб, Василя Біласа та Дмитра Данилишина, Гриця Пісецького. Заборона Пласту в 1930 році тільки сприяла зміцненню ОУН пластовими кадрами.

Закарпатські пластуни були першими, хто вступив до нової збройної оборони інтересів своєї землі і свого народу. Восени 1938 року в складі Чехословаччини постала автономна держава Карпатська Україна. На її чолі став прем’єр о. Августин Волошин, а одним з двох його заступників – чільний провідник Пласту на Закарпатті Юліян Ревай. Молода держава відразу стала об’єктом зазіхань сусідів і змушена була терміново організовувати власне військо. В Хусті формується Народня Оборона, що потім стає основою для Карпатської Січі. Пластовий курінь “Самітні Рисі” творить її штаб, а інші два старшопластунські курені вступають до її складу.

Першим в боротьбі з мадярськими та польськими диверсантами, що проводили терористичні акції на території Карпатської України, поліг старший пластун-скоб куреня “Самітні Рисі” Іван Кость. В березні 1939 року, коли мадярські війська перейшли кордони Карпатської України, у бій виступили пластуни. Почергово вони боронять Виноградово, Королево, берег Тиси, аж поки не опиняються на Красному Полі – останньому рубежі перед Хустом. Біля двадцяти з них там і поклали свої голови.

Подиву гідний приклад подав старший пластун Іван Попович. Полонивши його з групою друзів та привівши для розстрілу на урвистий берег Тиси, мадярський офіцер наказав йому власноруч кинути в річку свого раненого провідника Козичара. А по відмові почав його бити. Тоді кремезний Іван Попович згріб в свої руки самого офіцера і кинувся з ним разом у річку. Там його і втопив, хоч і його самого мадяри застрілили з берега.

В обороні Карпатської України брало участь і немало галицьких пластунів. Перебуваючи в ОУН, вони, як і шеф штабу Карпатської Січі Михайло Колодзінський-“Гузар” та його заступник Роман Шухевич-“Щука”, прибули сюди на наказ Крайової Екзекутиви ОУН і стали в обороні українських земель. До складу штабу також входили пластуни Осип Карачевський-“Свобода” та Євген Врецьона-”Волянський”.

Відколи Німеччина окупувала Польщу і почала підготовку до війни з СССР, Організація Українських Націоналістів під проводом Степана Бандери на українських землях, що опинилися під німецькою окупацією, веде активну військову підготовку свого членства до майбутньої війни. Цим найчільніше займається військовий референт Проводу ОУН-р Роман Шухевич. Він же очолив один з куренів сформованих Дружин Українських Націоналістів.

На початку війни в застінках НКВД загинуло багато пластунів, серед яких – співзасновники Пласту скавтмайстер Іван Чмола та Петро Франко, а в підпільній боротьбі – крайові провідники ОУН Мирослав Тураш-“Грабовський” та Володимир Тимчій-“Лопатинський”.

З початком німецько-радянської війни на схід України вирушили заздалегідь підготовлені Похідні Групи ОУН. Одну з трьох таких Груп, Північну, очолив вихованець станиславівського Пласту Микола Климишин. Відразу ж після початку війни ОУН-р у Львові проголосила відновлення Української Держави, сформувала уряд під керівництвом Ярослава Стецька. До нього входять і вихованці Пласту. Зокрема, Лев Ребет є другим заступником голови Українського Державного Правління, Роман Шухевич та Олекса Гасин –– державні секретарі міністра оборони, Микола Лебедь –– міністр державної безпеки, Ярослав Старух –– державний секретар міністра інформації і пропаґанди, Іван Климів –– міністр політичної координації, Дмитро Яців –– міністр народного господарства, Андрій П’ясецький –– міністр лісівництва.

Німецьке командування вороже поставилося до відновлення Укра­їн­ської Держави, і тому наступним етапом дій ОУН-р було розгортання масової боротьби проти німецьких окупаційних військ. В підпільній боротьбі з німецькими окупантами гинуть крайові провідники ОУН Дмитро Мирон-“Орлик”, Іван Климів-“Легенда”, член проводу ОУН-р Іван Равлик.

У волинських лісах формується Українська Повстанська Армія. У недовгому часі, з 1943 року, її Головним Командиром стає Роман Шухевич, а шефом Штабу Дмитро Грицай-“Перебийніс”, член старшопластунського куреня “Чорноморці”. Спочатку вона організаційно поділяється на УПА-Північ та УПА-Південь. Командиром однієї з груп в УПА-Південь є вихованець празького Пласту Омелян Грабець. Коли в західному регіоні України постала потреба сформувати відділи Української Народної Самооборони, то керівником УНС став Олекса Луцький. Пізніше УНС переформовується в УПА-Захід під єдиною командою Василя Сидора-“Шелеста”. А після загибелі Дмитра Грицая член старшопластунського куреня “Червона Калина” Олекса Гасин-“Лицар” став шефом Штабу УПА. Після загибелі Головного Командира УПА Романа Шухевича боротьбу УПА очолив вихованець Пласту Василь Кук. Головою Великого Збору УГВР, підпільного парламенту України, був також пластун Ростислав Волошин.

До чільних провідників обох відламів ОУН та активних учасників національно-визвольної боротьби належали також пластуни полк. Василь Андрусяк-“Грегіт” (курінний командир УПА), полк. Микола Твердохліб-“Грім” (командир ВО УПА “Говерля”), Ярослав Старух-“Стяг” (крайовий провідник ОУН на Закерзонні), Олег Кандиба-“Ольжич”, Микола Арсенич (керівник СБ ОУН), Зиновій Тершаковець, Катруся Зарицька (керівник жіночої сітки ОУН та основниця Українська Червого Хреста), Михайло Дяченко (відомий повстанський письменник і поет “Марко Боєслав”), Василь Івахів-“Сонар” (перший постанський командир на Волині), Іван Мітрінґа (політичний керівник штабу “Поліської Січі”), Володимир Федак (крайовий провідник ОУН на Великонімеччину).

В бою під Бродами гине старшина УСС і УГА та співзасновник дивізії “Галичина” Дмитро Паліїв. У Відні рука НКВД досягає четаря Легіону УСС та полковника Армії УНР Василя Кучабського. За нез’ясованих обставин гине командир Військових Відділів Націоналістів Роман Сушко-“Сич”.

Цей перелік є лишень прикладним, аби стало зрозумілим, що вихованці Пласту не просто взяли участь у Визвольних Змаганнях під червоно-чорним прапором революційної боротьби, а стояли у витоках її організації.

Можна сміливо стверджувати, що тисячі вихованців Пласту на різних політичних становищах, у військових формаціях на старшинських, підстаршинських щаблях чи у рядовому строю, або ж глибокому підпіллі взяли у Визвольних Змаганнях активну участь і виконали свій святий обов’язок супроти Бога і України. Їхні глибокі знання, політичні переконання, загартований дух, військовий вишкіл, розвідницький хист, залізна дисципліна та самовладання дозволили це успішно здійснити.

Героїчна боротьба і самопожертва українських пластунів не були марними. В тому, що сьогодні постала Українська держава, є велика частка заслуги українського Пласту і його вихованців. Своєю героїчною історією, тисячами смертей своїх кращих провідників і вихованців у боротьбі за це постання Пласт здобув для себе заслужену пошану і місце в сучасному українському суспільстві.

Пропонований увазі читачів “Мартиролог” дає підстави стверджувати, що свою роль Пласт гідно виконає і на новому етапі українського суспільного поступу –– на етапі боротьби за наповнення національної за формою Української держави українським національним змістом.

“Мартиролог” дає підстави до твердої віри в те, що Пласт виховає і вилонить із своїх рядів тих національних провідників, які глибиною свого інтелекту і силою духу звершать подвиги, рівноцінні подвигам своїх попередників з першої половини ХХ ст.

Бо тільки Дух взмозі вийти поза межі існуючого і можливого. Високий Пластовий Дух.

СКОБ!