Українська English Deutsch Polska Русский

Він завжди був з нами

Заслухане у послідні відгуки боротьби за волю, молоде пластове покоління 1920–30 рр. виростало підо впливом подій Великого Зриву, підо впливом учасників визвольної боротьби. Вони, хоч мусіли здати зброю, та не здали своїх мрій про визволення. Вони стали пластовими виховниками, бож на стягу пластової організації те ж саме гасло служби Батьківщині, а її виховна система давала і надії на нову українську людину, людину дії та обов’язку. Тож виховниками пластової молоді стають, повернувшись із війни знов у пластові ряди, Олена Степанів, Савина Сидорович, Стефа Пашкевич, Іван Чмола, Никифор Гірняк, Сава Никифоряк, Теодор Поліха та інші. Тоді теж прийшов до пластової молоді проф. Северин Левицький, учитель, Усусус, вояк Української Галицької Армії, колишній борець за український університет у Львові часів Коцка і сецесії. Молодий педагог української державної учительської семінарії у Львові став зв’язковим 4 К. УПЮ ім. Богдана Хмель­ницького у тій же школі. У своїй виховній праці поєднав якості вояка із званням педагога. Його активна вдача дає йому швидко вжитися у пластову працю, і вже 1924 р. на Верховному Пластовому З’їзді він з вояцькою мужністю перебирає керму пластової організації. Із справжньою відвагою, бо був це час сильного натиску польської державної влади, зокрема поліційної, на все українське організоване життя. Були це часи сильної дії теж українського підпілля. Заледве два місяці перед з’їздом згинула трагічно у львівській тюрмі його сестра, сл. п. Ольга Басараб. У такому часі він стає у проводі Пласту, щоб залишитися у ньому все своє життя. “Вірний до смерти” – це його девіза, яку він передав і своєму сеньйорському куреневі. Для нього вона дійсність, справдішня дійсність цілого його життя.

Він зв’язаний з пластовою організацією, пластовою молоддю на всіх етапах її дії. Після розв’язання пластової організації польською владою він і надалі залишається в ній враз із своїми молодими друзями, щоб продовжувати пластову виховну працю у формах, які лиш були можливі. Сірий Лев у тайному Пластовому Центрі і в усіх легальних виявах – Ліквідаційна Комісія, табори КВОММ-у, ідеологічний журнал “Вогні”, де містить статті під псевдом Шерш на виховні, ідеологічні, соціологічні теми. Він і у проводі туристичного тов-ва “Плай”, де молодь мала змогу у крайознавчих прогулянках заправлятися теж у пластуванні.

Любив молодь і хотів відчувати пульс її життя у безпосередньому контакті з нею. Тому й так часто бачимо його у таборах, на зустрічах, мандрівках. Ми пригадуємо Бляхарську вулицю, пластову домівку, сходини одної із клітин проводу. Сходини кінчаються, але Отаман не йде додому; пригадує, що сьогодні Свято Весни львівського коша, ще вспіємо на ватру. Ось уже остання трамвайна зупинка, і він своїм жвавим кроком прямує через поля і горби, щоб на “Сагарі” з’єднатися із пластовою молоддю біля ватри. Табір на Соколі. Стоїмо, чекаємо при брамі. Із-за закруту виїздить електричний візок, має прапорець Верховного Отамана, і вже чути його бадьорий голос у привітаннях із пластунками.

Чорногора. Малими групками, щоб не звернути уваги поліції, підходимо до верхів Довбушанки. Там зустріч-нарада про дальшу дію Пласту після розв’язання. Якраз у прорізі косодеревини зникає постать Верховного Отамана. І він іде туди, щоб радою служити молодим друзям. І знову приїздить на Сокіл, вже без офіційного, барвистого прийняття, хоче побути кілька днів серед молоді, що хоч і без зовнішньої форми, але зберігає пластовий стиль життя і пластові ідеали. Після табору наради і “кемпінг”.

То знову пливе човном на далеку Волинь і Полісся, щоб не лишити без опіки пластунок у далекій мандрівці, що скріплювала почуття соборности.

Прощальна ватра у вишкільному таборі у Брустурах. З’являється він на вельосипеді. Хоче побачити, як влаштовано цей вишкіл провідниць юнацтва. Довідавшись, що мандруємо на Сокіл, іде з нами горами до долин Пруту.

Німецька окупація, воєнні настрої, в горах більшовицькі партизани, але табір у Ґорганах, біля Надвірної, таки відбувається. Треба туди доїхати, а далі вже мандрівка. По кількох годинах маршу вітає його весела таборова пісня “Булава – це провід наш”, трохи далі новаки показують свої вояцькі землянки, у яких таборують.

1945 рік, Карльсфельд. Він один із перших, що сходяться, щоб продовжувати виховну пластову дію. Оформлюється знову організація, а Сірий Лев, з питомою собі активністю, стає у вирі праці. Тепер бачить нову потребу – організаційно оформити усіх тих, що дійшли до зрілого віку. Відновляє Улад Пластового Сеньйорату, проводить Верифікаційною Комісією, віднаходить, приєднує, згуртовує пластунство різних часів і в 1946 р. відбирає перше сеньйорське відновлення пластового юнацького обіту. Відтоді справа правильної розв’язки діяльно­сти сеньйорів в осередку його зацікавлення і дії. Він хотів би бачити сеньйорів справді вихованими у Пласті громадянами, що пластові засади вщіплюють у громадське життя української спільноти, що є прикладом для молоді, творять для неї високоякісне українське середовище. “Бо якщо сеньйорат не виправдає себе на громадянському полі, то це буде означати, що всі наші пластові заходи для виховання молоді не були правильні”, – каже на конференції в Клівленді 1961 р.

Тому, згадуючи Сірого Лева, зачерпнім із його життя силу бути повсякчасно вірними пластовим ідеалам, мужність і снагу виконувати обов’язки пластуна у щоденному житті. Виправдуймо його віру у виховну вартість Пласту.

Пластовий шлях. – 1977. – Ч.1 (52). – С.30-32.