Українська English Deutsch Polska Русский

Св. п. Леонід Бачинський, якого ми знали…

У гарячу червневу неділю 1989 року облетіла ця сумна вістка українську діяспору: він вже не живе...

Закінчилися 93 роки життя, наповненого до меж можливости задумами, починами, діяльністю на найбільш відповідальних громадських постах.

Леонід Бачинський...

“Примружене Око” – нерозривна частина семи декад історії українського Пласту, “Вуйко Квак” – усміхнений приятель дітей та молоді, добродушний, але й суворий у вимогах до них, бо завжди мав на увазі основну мету: виховання нової української Людини. Вчений та популяризатор широкого діяпазону, громадський діяч, музейник, організатор... Важко й перечислити його многогранні зацікавлення і ділянки праці.

Предки Леоніда Бачинського, як можна догадатися з типового галицького прізвища, походили із Західньої України. І тільки у XVIII столітті переселилися в Уманщину, а опісля до Катеринослава. Шляхами таких численних українських шляхетських родів пройшли вони крізь відчуження від свого кореня аж до повного повороту до нього. І цей поворот до своєї національности закріпили союзом крови: два брати полягли у боротьбі проти московських окупантів. Третій, протоієрей о. Євген, був довголітнім співпрацівником та великим приятелем сл.п. полковника Євгена Коновальця у Женеві.

Вийшов на нелегкі шляхи еміграції і наймолодший Леонід, 24-річний старшина армії УНР, ветеран боїв за Київ, деякий час помічник міністра військових справ. Виїхав як особистий охоронець поїзду, що ним евакуювався Уряд УНР. У доробку молодця був диплом абсольвента природничого відділу Київського університету. З цього ж набутого знання став користати ще в останні бурхливі часи визвольних змагань, як учитель та асистент при Українському Університеті в Кам’янці-Подільському.

У таборі інтернованих старшин у Тарнові зустрівся вперше із Організацією Української Молоді Пласт. Зразу розпочав редагування для нового журналу “Життя в природі” та залишився вірним пластовій ідеї до останнього віддиху. На всіх шляхах, куди б не носила його емігрантська доля...

Перший пластовий курінь зорганізував у Луці біля Самбора, на своїй першій директорській посаді в Галичині. А далі на Закарпатті, у середніх школах Севлюша та Ужгороду. Аж поки в 1924 році став комендантом Пласту на Карпатській Україні. А Пласт тоді був там у стадії стихійного розвитку, начисляв коло 20 осередків. У 1926 році Леонід Бачинський став зв’язковим до Пласту в Галичині від пластунів у Чехо-Словацькій республіці. Його організаційна праця йшла всюди поряд із педагогічною, з видаванням журналів та книжечок-посібників для пластової молоді (їх видав коло 20 у серії “Пластова бібліотека” видавництва “Ватра”), із веденням пластових таборів, що їх за своє життя провів 30, з того 18 на пості коменданта. Вся ця праця таких молодих патріотів-ідеалістів, як сам Леонід Бачинський, як Кость Подільський, Богдан Алиськевич та багато інших, проходили в атмосфері змагань проти могутнього ще в ті часи москофільства та мадяронства, підтримуваного старанно чеським урядом. Це було героїчне змагання за повернення Срібної Землі до свідомости її нерозривности з українським материком. Найпромовистіше заговорили про успіхи цих змагань подвиги карпатських січовиків, вихованців Пласту та пластових таборів. Немалозначним мірилом цих успіхів був і факт, що чорні сили, не знаходячи кращих засобів, домоглися вже в 1929 році усунення Л. Бачинського поза межі Чехо-Соловаччини.

Переселений знов до Галичини, зазнав незабаром, у час пацифікації, польського арешту, одначе включився зразу у працю Пласту як комендант пограничної округи Українського Пластового Упаду і на цьому пості побув аж до вибуху Другої світової війни, дарма що від 1930 року, після розв’язання польським урядом, Пласт мусів прибрати всякі тайні форми діяльности, під назвою “Вогні”, “Комісія вакаційних осель і мандрівок молоді” чи “Товариство опіки над молоддю”. У цьому Товаристві головував Леонід Бачинський довгі роки у Перемишлі, де й очолював відомий Дівочий інститут.

У перший воєнний час, у княжому Ярославі, де був директором торговельної школи, працював для Пласту в новій формі, Виховній спільноті української молоді. Остаточно занесла його воєнна хуртовина до Північної Німеччини. Там, у Гайденав, крім директорства української гімназії, членства в кураторії українських шкіл та інспекторування у брітанській зоні Німеччини, зорганізував два пластові курені та ввійшов до вищих пластових проводів цієї зони.

В його діяльності слід згадати ще у двох деліґаціях Пласту на міжнародних Джемборі – в Беркінґген в Англії у 1929 році та в Муассоні у Франції в 1947.

Чергове місто, на цей раз довшого поселення Л. Бачинського, Клівленд в ЗСА, знову стало нивою його наполегливої пластової праці: на постах голови Станиці, Станичної Ради, Таборової комісії, Комісії придбання пластового дому. Тут, як завжди та всюди, вмів гуртувати навколо себе молодь надихати її захопленням, унапрямлювати ентузіязм.

Як високо цінили в Пласті працю пластуна сеніора та скавмайстра Бачинського, видно найкраще з цілого ряду його пластових відзначень: бронзової, срібної й золотої Пластової Свастики (це було ще, поки гітлерівська Німеччина присвоїла собі цей універсальний символ сонця), перші Пластові відзначення та “Хрест за значне діло”, ордену “Пластової Сокири” та “Вічного Вогню”, а врешті найвищих Орденів – святого Юрія в сріблі та золоті.

Особливо ваговита була діяльність пл. сен. Л. Бачинського в його матірному курені УПС ім. основника Пласту професора Олександра Тисовського та його брата й надхненника Степана. Цей курінь постав ще в 1930 році, рівночасно з новим тоді Уладом сеніорів. Леонід Бачинський був одним з його основників, поряд з самим д-ром Тисовським та пізнішим Начальним Пластуном проф. Северином Левицьким, Січовим Стрільцем Ганною Дмитерко-Ратич, Дарією Навроцькою, недавно померлою Марією Мудриковою, пізнішим мучеником бопьшевицьких концтаборів Володимиром Горбовим.

Курінь цей відновив свою діяльність зразу ж після того, як уляглася світова хуртовина, у переходовий час у Німеччині. Леонід Бачинський став тоді курінним суддею, а в 1962 році його обрали канцлером та курінним, і на цьому пості він пробув аж до часу, коли вік та важка недуга унеможливили всяку діяльність, під кінець 1970-их років. Завдяки своїй товариській, привітній вдачі, тактовній та особливій докладності у виконуванні обов’язків, – зрештою, як у Пласті, так і в кожному іншому ділі, – Л. Бачинський зумів підтримувати ділові контакти та дружню, родинну атмосферу між кількома десятками пластунів-громадян, розкинених по всіх, дослівно, континентах.

Та вся пластова й педагогічна праця були лише частиною його діяльности. Не можна ніяк поминути його заслуг у ділянці музейництва. Ним зацікавився він ще у 1910 році під впливом неперевершеного дослідника козацької старшини Дмитра Яворницького. Цілий ряд музеїв: “Стривігор” у Перемишлі, Музей ім. князя Ярослава Мудрого в Ярославі, у Бльомберзі (перевезений повністю до Вінніпегу) Ценральний пластовий та загальний, Український музеї у Клівленді – це все діло його працьовитих рук та послідовності у кожній, найдрібнішій навіть праці.

Доробок Леоніда Бачинського у статтях на різні теми начислює 745 позицій – із ділянок виховання, музейництва, біології, господарки. Окреме його замилування – бібліографія. З притаманною йому докладністю виготовив він точні списки праць своїх пластових друзів: д-ра О. Тисовського, проф. Северина Левицького, Павла Богацького, а також наших корифеїв Івана Франка та Тараса Шевченка, якого виданнями особливо цікавився та підготовив не одну їх виставку.

Предмет його фахових студій, біологія, зацікавив Л. Бачинського практичним приміненням у сільському господарстві та зблизив із товариством “Сільський Господар”. Вже в Перемишлі був Л. Бачинський головою його філії та провадив із його рамени господарські курси. 1934 році став членом головної ради “Сільського Господаря” і членом та головою кількох його фахових секцій. В Ярославі у 1939-1941 рр. був головою філії, а згодом і директором централі цього Товариства на тодішнє генеральне губернаторство (Холмщина, Підляшшя, Лемківщина). У важкі ж роки німецької окупації на Волині заходився там організувати єдине дозволене господарське шкільництво.

Важко теж поминути його діяльність у комбатантських організаціях, де займав теж визначне становище як колишній учасник визвольних змагань у ранзі сотника, нагороджений Воєнним Хрестом та Хрестом Симона Петлюри.

За його всесторонню, зокрема наукову та публіцистичну працю, обрано Леоніда Бачинського теж дійсним членом Наукового Товариства ім. Т. Шевченка де працював вже звичайним членом від 1923 року.

Діяльність бл. п. Леоніда Бачинського заслуговує, безумовно, на куди ширше висвітлення, ніж це можна було зробити в рамках статті, а навіть на окрему монографію, яка, віримо, появиться. Та ще кращим пошануванням цього буде цілий ряд послідовників у молодому нашому, зокрема пластовому поколінні, які забажають піднятися до тих вершин жертвенної ідейности та невсипучої праці, що на них був піднявся він у своїй пластовій та життєвій мандрівці.

Пластовий шлях. – 1990. – Ч. 1 (91). – С. 58–61.