Мої зустрічі з Дротом

Уся пластова “стара война”, активні пластові “ветерани” та й неактивні вже “емерити” безперечно зворушаться в цю історичну пору, коли Український Пластовий Улад, а з ним усе українське громадянство відзначуватиме подвійний ювілей: 45-річчя існування Пласту та 70-річчя з дня народження ДРОТ-а, заразом 45-ліття його праці в Пласті.

Не багато вже тієї пластової “старої войни” залишилося, не щадила і їх злощасна доля. І саме ці – останні з Могіканів – могли б багато зробити в цей історичний час, коли б у своїх споминах відслонили б закриті серпанком забуті світлі сторінки літопису “временних літ” Пласту. Бо оце, особливо про першу фазу розвитку УПУ, про роки 1911–14, маємо відносно скупі відомості, мало теж знаємо про участь пластунів у визвольних змаганнях, відтак про розвиток Пласту поза Львовом. Ото ж, найстарше покоління Пласту, колишні співробітники ДРОТ-а, Чмоли, Сірого Лева і др. зроблять нашому Ювілятові найкращий дарунок, коли напишуть свої спомини для історії Українського Пластового Уладу.

Моє пластування зачалося щойно в другій фазі розвитку Пласту, в 1917 р., коли я був учнем 2-ої гімн. кляси у Львові. Наша школа містилася в понурому “Народному Домі”, бо гарний будинок при вул. Сапіги замінено було тоді на воєнний шпиталь. Діяв тоді в школі Пласт, мав більший гурт членів, що його безпосереднім виховником був ДРОТ, а провідником пл. ю. Юрко Студинський. Я належав тоді до другого гуртка, що ставили перші кроки в Пласті. Згодом наш гурток став зав’язком окремого “Пластового Полку” (куреня) при філії Академічної Гімназії в Львові.

Деякі факти з діяльности Пласту того часу закріпилися в моїй пам’яті. Пригадую, як група старших юнаків у одностроях і з обов’язковими тоді палицями приймала участь у всенародній маніфестаційній зустрічі Митрополита Андрея Шептицького, що як царський в’язень повертався з заслання на Сибір до княжого Львова на владичий престіл. Знимка Митрополита серед: пластунів і “соколів” була поміщена в книзі п. н. “Царський В’язень”, що її зложив бл. п. Епископ Боцян.

Сходини мого гуртка відбувалися тоді в маленькій кімнатці, або в городі дому Вп. Панства К. Студинських, при вул. Хмєльовського, ч. 15. В тому ж домі мешкав ДРОТ, а на партері жив катехит гімназії, о. Монцібович Евген, перший пластовий духовник, якого сини були пластунами, а вінсам був ентузіястом Пласту, нажаль скоро помер. В тому ж городі, відбувалася зустріч львівський і перемиських пластунів. Нас було тоді 3-4 гуртки в одностроях, гості були в шкільних мундурках. Вони були приїхали оглядати Львів й не минули нагоди, щоб відвідати ДРОТ-а, який улаштував оцю маленьку, милу зустріч.

Наступною подією, що в ній пластуни брали участь, була величава маніфестація з нагоди проголошення самостійности України в Києві. З святоюрської гори розпочався тоді стихійний похід десяток тисяч. Непроглядні маси селян, кінні бандерії з дооколичних сіл, тисячі львів’ян з прапорами й співом плили вулицями Львова, що в ньому приховувалося на той час австрійсько-польське п’ятно. В місті відроджувався дух України.

Опісля в моїй пам’яті осталося чудове пластове представлення, що відбувалося в великій салі Музичного інститутуім. Лисенка при вул. Шашкевича ч.5. Його в цілому підготовив ДРОТ, і це було чи не першим повоєнним пописом пластунів перед громадянством, чого вони навчилися Пласті; практично демонстрували програму діяльності й завдання.

І ось на сцені, що представляла лісову поляну, заявилися пластуни на прогулянці. Поставили шатро, запалили штучну ватру і при ній провели гарну програму. Цей перший публичний іспит пластунів зустрівся з захоплюючим прийняттям у глядачів.

Початок шкільного року в вересні 1918 р. був серед загального воєнного недостатку, а передовсім дошкульної харчевої скрути. В тяжкий час прийшов і 1 Листопад 1918, коли то замаяв український державний прапор на високій, високій вежі львівськоі ратуші, а біля кождого будинку державного у Львові появилися стійки українських борців – стрільців Української Галицької Армії, ще в австрійських мундурах, але з жовто-блакитними стрічками на шапках. Заворушилися й пластуни, кинулися до “Народного Дому”, де в салях нашої гімназії примістилася була Начальна Команда УГА. Та тільки кілька старших пластунів одержали тоді кріси й доповнили ряди українського війська, молодші були призначені курієрами військових частин. Як сьогодні бачу теж у “Народному Домі”наших пластунок Юнону і Біну незабутню. Скоро почалися вуличні затяжні бої з поляками, українська команда по тритижневих боях постановила залишити Львів. З відступаючими українськими відділами пішли з ними і наші пластуни Роман Зубик, Богдан Макарушка, а з мого гуртка Іван Худяк, що був добре фізично розвинений і виглядав старший.

Прийшли дні пригноблення, але це тривало коротко. Як тільки в 1919 р. відкрито знову школи, то хоч ще на полях Галичини велися бої, ДРОТ почав знову діяти, і Пласт відновився. Молодь із ентузіязмом горнеться до Пласту, організує гуртки за гуртками і скоро повстає І-ий Полк. ім. Гетьм. П. К. Сагайдчного з двома сотнями і 4 четами. Все було на стрілецький лад. Самочинно влаштовуємо прогульки на дооколичні терени боїв, кільометрами йдемо стрілецькими ровами, входимо до землянок, де ще недавно скривалися наші стрільці з зброєю в руках, набожно молимося на могилах поляглих.

Згодом і ДРОТ сам починає переводити пластові прогульки, зразу несміло близько міста, до близької Медової Печери, де Ярко Весоловський переводить впоряд, марші, полеву службу. Наступна прогулька веде вже нас дальше, в ліси “На Пасіках”, переводимо тереневі гри. Вишколені, здисципліновані, ми вже готові до публичних виступів, беремо участь у релігійних торжествах, Йордані, Божому Тілі, традиційно держимо стійку при Божому Гробі цілу ніч у святоюрській катедрі.

В слід за 2-им полком організуються скоро дальші полки у Львові, згодом і в інших містах Галичини, зглядно замінюються підготовчі пластові відділи в правильні полки під проводом ВПРади у Львові. Головою Ради стає ДРОТ. Осінню 1921 уладжено в Народному Домі великий пластовий попис, получений з 1-ою виставкою пластових праць.

Літом 1922 переводимо в городі шкіл СС Василіянок, при вул. Потоцького ч. 95 другий попис. Тут уперше демонструємо дещо з пластової піонірки, будуємо міст із пластових палиць, і на диво ДРОТ і кілька гуртків пластунів сміло переходять по цьому мості: з “сірників”. Міст це все видержав, не завалився.

Не здивуйтеся, коли Вам скажу, що ДРОТ був теж і “балетмайстром”, він бо уложив тоді пластовий танок, ми його виконували на пописі. Юрко Студинський був його аранжером, під звуки музики Ярославенка ми виконали 5 фігур цього пластового хороводу, кожду інший гурток. Танок символічно представляв пластове життя, починаючи від вступу до Пласту молодого юнака, його прийняття, складання присяги, виконування обов’язків, а закінчувався хороводом, коли всі, піднявши пластові палиці, творили свого роду піраміду, що зображувала тривкість пластового Уладу. Це був дійсно гарний образ.

За приміром Львова пішла хвиля таких же виступів в інших містах. Пригадую собі попис у Стриї, коли і там збудували міст із палиць. Числення делегація з Львова під проводом ДРОТ-а вийшла на міст та він… завалився. Була траґікомічна ситуація. До Стрия тоді виїхали були члени Команди Коша (Станичної Старшини) і представники полкових (курінних) команд. Тоді то пл. юн. з мого гуртка, Микола Колесса, зорганізував був пластову струнну орхестру, а пл. юн. Богдан Кравців був редактором полкового сатирично-гумористичного журналику “Віник”. Чи хтось тоді з нас передбачував, що Микола стане видатним українським композитором, а Богдан буде не тільки українським заслуженим журналістом, але й увійде в українську літературу.

Та ця поїздка до Стрия малощо не завалила була нашого 7-го Полка ім. Князя Льва при філії Академічної Гімназії. Полковником у нас був тоді Славко Дурковський, незвичайно спосібний, але й амбітний. Він образився на Кошового Львівського Коша, Осипа Горбатого за це, хто мав складати в Стриї привіт від Львова. Славко виступив із Пласту, потягнув за собою своїх прихильників, кілька гуртків молоді, чим дійсно на короткий час захитав 7-ий Курінь-Полк. Покійному пл. юн. Андрієві Охримивичеві треба завдячити, що Пласт на філії продовжував свою діяльність. Я й він із полкової команди тільки залишилися, й тоді полк переборов крізу, і хоч менший чисельно правильно продовжував свою діяльність, мало того, згодом розвинувся під опікою сктм. Гайдучка в гарну пластову одиницю, що діяла в гімназії аж до розв’язання Пласту, видаючи багато видатних пластунів, пізніше зрілих українських громадян.

Згадати мушу з того часу й прийняття президента США, мст. Гувера, що тоді у зв’язку з допомоговою акцією повоєнній Европі приїхав був до Львова й був гостем у Митрополита А. Шептицького на святоюрській горі. Всі українські установи, школи й цілий Львівський Пластовий Кіш вітали тоді През. Гувера в подяку за велику харитативну допомогу США. У цьому ж році літом веде ДРОТ уперше групу юнацтва із Львівського Коша в Карпати. Напрям – славна Маківка. Ніччю приїздимо потягом до Тухлі. Місяць нам освічує дорогу маршу до Головецька. По півночи ми біля стрілецького кладбища – таборуємо під небом. Тільки почало світати, наші очі очі спиняють на стовбурах гранатами по тих ялиць та на зарослих бур’янами, запущених могилах, похилених, знищених хрестах. Якось сумно, сумно! Беремося до праці: порядкуємо могили і ставимо по середині хрест із написом “Спіть, хлопці, спіть...” З того часу Маківка стала традиційним пунктом пластових прогульок, щоб поклонитися тіням Героїв, упорядковувати могили. Згодом під впливом Пласту рік-річно українська молодь та старше громадянство в Зелені Свята масово йшли на Маківку, як на народну прощу. Не зупинювали їх ні заборони, переслідування, арешти, а то й стріли польської поліції.

Друга наша мандрівка в Карпати під проводом ДРОТ-а була на гору Парашку в скільському Бескиді. При цій нагоді була наша зустріч із групою пластунів Стрийського Коша у с. Корчин, у віллі Митрополита А. Шептицького, про яку то так настроєво згадує наш пластовий поет, Кедро в своїй поемі “Скобине Гніздо”, називаючи вже тоді ДРОТ-а “Комтуром”.

Літом 1923 р. закінчив я гімназію і став студентом медицини на тайному українському університеті у Львові. Рівночасно я зачав своє старшопластунське життя. Та як воно відбувалося, все ж таки й на дальше під оком нашого “Комтура”, другим разом.

Розкинена по всьому світі “стара пластова война” єднаєсь сьогодні з Дорогим нашим ДРОТ-ом – Комтуром, радіючи Його Ювілеєм, вдячна Всевишньому, що дав Україні і Пластові такого сина, горда, що теж має його поміж своїми членами, які поставили своєю девізою, що будуть Пластові “ВІРНІ ДО СМЕРТИ - УСКВЕ АД ФІНЕМ”! ВІТАЄМО й запевняємо його, що будемо йти за його ідеалами, молитимемо Бога, щоб дарив Його як незмінного Провідника Пласту – Основника усім добром і збереже його нам ще на довгі, довгі літа!

***

У 1923-му р. я закінчив ґімназію і став студентом медицини на українському тайному університеті у Львові. Тоді з студентів-пластунів створено першу ширшу організацію “Клюб старших пластунів ім. Адама Коцка”, що перші свої сходини відбував у стриховій кімнаті в камяниці проф. Др. К. Студинського, в якій жив також і Дрот. Тоді тільки починалося оформлювання Уладу Старших Пластунів. Я поринув у студентське життя й під впливом мого незабутнього вчителя і пластового опікуна, проф. Степана Гайдучка я пристав до сокільської організації й там довгі роки працював. Тимчасом почали творитися Курені Старших Пластунів, я став членом Куреня “Орден Залізної Остроги” за спонукою студ. політехніки б. п. Івана Кліща, майбутнього визначного новацького виховника. “ОЗО”, як називано скорочено цей курінь, працював над організацією новацтва і провадив новацький табор в Підлютому під опікою б. п. пл. сен. отця Олександра Бучацького, опісля на Остодорі у власному будинку. Я включився в ту роботу на протяг довгих років. Дрот тоді був нераз разом із пл. сен., чи пак як їх тоді титуловано “скавмастрами”, Дарією Навроцькою, Іваном Чмолою і Теодором ІІоліхою візитував і перевірював наші табори, відвідував нас тоді й Сірий Лев, і я нераз був кому ад’ютантом, коли він провірював табори на Карпатському Соколі, що находився від Остодору на два кілометри віддалений.

Прийшов час на створення Пластового Сеніорату, як завершення Українського Пластового Уладу зрілими вже громадянами, що були виховалися в Пласті. Дрот і тут став між чоловими членами Сеніорату, бо він був не тільки ідеолог-теоретик, він став для нас зразком на ділі, на практиці, в житті і праці. Тоді то в 1930-му році Сірий Лев, Іван Чмола і Савина Сидорович зорганізували перший сеніорський табір у Підлютому. Було це по закінченні новацького табору, з якого булави б. п. ст. пл. Іван Кліщ став начальником харчевої ділянки сеніорського табору, а я був інтендантом. Не менше того, ми оба брали повну участь і у спільних загальних зайняттях таборовиків. На табор з’їхалася вся “пластова маржа”. Учасником табору був і Дрот, сктм. Іван Чмола був командантом.

В рямцях інструкторських гутірок на таборі Дрот виголосив основну вже не гутірку, а доповідь про ідеологію Пласту, його місце в побудові нового українського суспільства. У знаменитій, питомій Дротові логічно переконливій формі, перевів він аналізу пройденого Пластом шляху із вузьких рямок середньошкільної молоді, що поширилися відтак на в Пласті виховане студентство в “Уладі Старших Пластунів (-ок)”, поширила й включила в Пласт і “Улад Пластового Новацтва”, вкінці зрілих в Пласті вже вихованих громадян у орган. “Улад Пластового Сеніорату”, а тут ось його перший табор.

Інші прелегенти доповняли Дротову доповідь, як Пласт на тому не обмежився. Він і по професійній лінії провів організацію ремісничо-робітничих пластових куренів, найшов теж дуже вдячне поле у куренях Село-Пласту, а через симпатиків у “Кружках Приятелів Пласту” почав разом із Сеніоратом діяти на ширші кола українського громадянства.

Та Пласт і перейшов політичні кордони, накинені нам, українцям, насильно, він бо поширився й поза Польщу, західні українські землі, поневолені нею, окуповані українські землі в Румунії, Чехословаччині, він і діє як “Союз Українських Пластунів еміграції” в усіх більших скупченнях еміграції Европи й Америки. Мимо штучних кордонів ми зуміли обмінюватися нашою молоддю в пластових таборах різних займанщин.

В таборі ми проводили різні теренові гри, м. и. на далекий, важко доступний ланцюх, ґорґанський хребет – Нередів. Табор був поділився на дві групи. Одна під проводом сктм. Чмоли Івана обсадила цей хребет, друга, під проводом Дрот-а мала його підійти й захопити. Гра мусіла бути обчислена на цілий день. Та не вдалося Дрот-ові підойти нашого пластового характерника, сктм. Чмолу Івана, тимбільше, що люта громовиця з уливним дощем перешкаджала грі. Група Дрот-а заплуталася в кам’яні і лісові виверти в Сеглісі, що тягнулися з табору Сокіл на Нередів, і гри не могла успішно закінчити. Не мало було з того приводу і сміху при обговоренні гри пізніше, але сам Дрот сприймав усе погідно, навіть і сам додавав сміху при гумористичних описах фрагментів гри.

Наш табор був тоді під пильною обсервацією польської поліції, був бо це тоді час більшої революційної акції ОУН на західніх українських землях. На цю тему Дрот зложив був навіть веселу таборову пісню, яку ми співали при різних нагодах, як наш “таборовий гимн”. Та серед цього революційного зриву, в місяць по таборі розв’язано наш Пласт у Польщі, деякі учасники табору були заарештовані, пластове майно конфісковано й нищено. Пласт і в Польщі мусів піти в підпілля. На зверх старалися видавництво “Вогні” і госп. кооператива “Пласт” продовжувати пластову традицію. Дрот і тут не відставав, а складав навіть ідеологічно-організаційні матеріяли для організацій молоді й дітвори, що старалися заступити Пласт. Він був рівночасно й членом Надзірної Ради Коопер. “Пласт”. Він і дальше відвідував наші оселі молоді і дітвори, що старалися, ведені пластунами, і на дальше впливати на наше нове покоління пластовим випробованим методом і внутрішнім пластовим змістом.

Дрот мав і поважні спортові досягнення. Він стало їздив на совгах, грав добре ситківку (теніс) в групі старших членів “Сокола-Батька”, а в групі “олдбоїв” грав у відбиванку. Разом із б.п. ред. Німчуком, Свірським, Міком Трілем належав до найпильніших “олдбоїв”. Належав туди і М. Заклинський та я. Брали ми участь у сокільських відбиванкових грах митецтво та здобули в Стрию друге місце вже недовго до початку ІІ-ої Світової Війни.

Підчас окупації совєтами Львова в рр. 1939–1941 Дрот був професором на університеті ім. Івана Франка у Львові, мав він там і наукові зайняття, як в 1941 р. прийшли до Львова німці. З приходом німців була зродилися зразу надія на відродження українських організацій молоді. В будинку “Дністра” при Руській вулиці примістилися були тоді різні комісії, в тому ж і комісія молоді. Ми тоді приготовляли статут – правильники для майбутньої праці серед молоді. Кілька днів ми працювали спокійно, але коли я одного дня прийшов на Руську вулицю, якийсь юнак, що ішов напроти мене, попередив мене різким голосом: “Не йдіть до Дністра!” Я сповільнив мій хід і постановив іти до Волоської церкви на другу сторону вулиці, а в брамі “Дністра” побачив тоді німецьких військових у повному узброєнні, через отворену браму знову ж багато цивільних людей, уставлених лицем до стіни. Серед них стояв також і Дрот. Так ото ґесштапо стало гідним спадкоємцем польського та большевицького наїздників і припинило всю організаційну працю. Багато тоді українців ув’язнено, на щастя Дрот-а звільнено.

Коли згодом Сірий Лев був очолив Відділ Молоді при Укр. Центр. Комітеті, Дрот і тоді включився в улюблену працю з молоддю. Він випрацював був статут і правильники пропластової організації “Виховна спільнота української молоді”, як усе надзвичайно продумане, випрацьоване з питомою Дротові вдумчивістю і логікою. І почала діяти ВСУМ, ця нова організація, відбувалися вишколи провідників, літні табори. Але прийшли нові події, чимраз ближчий прихід Червоної Армії, прийшли набирання на працю до Німеччину, евакуація різних установ і шкіл, а з тим усім і велика еміграція на захід широких українських кол. Подався на еміграцію і наш Дрот із родиною та задержався у Відні, де він колись молодим складав на університеті докторат філософії – біологічних наук, в основному він перебуває там і досі. Від того часу я вже Дрот-а не мав щастя видіти. Та не тратьмо надії, доложім наших усіх зусиль до того, щоб ми колись знову зійшлися з Дротом, коли вже не на освободженій від усіх наїздників українській землі, то хоч гостем тут у нас в наших таборах чи домах на нових наших поселеннях.

Листки дружнього зв’язку. Бюлетень І-го куреня УПС ім. Степана Тисовського. – – 1956. – Ч. 3 (32). – С.6–9; 1956 / 1957. – Ч. 4 (33) / Ч. 1 (34). – С.9–11.