Остап Вахнянин

Спомин

На 1 вересня 1924 скликано пластовий з’їзд. Богато справ мусів він вирішити і тому за кілька днів до з’їзду відбувались наради, розмови, обміни думок – одним словом готувалися до з’їзду.

Всюди можна було бачити покійного О. Вахнянина, який із запалом приймав діяльну і головну участь; кілька разів побував він у кожного зі старших пластунів, всі пляни свої організаційні обговорював, радився, записував, щось укладав і нарешті 30.VIII. скликав всіх Ужгородців, хто цікавився пластовою працею, щоби остаточно укласти порядок з’їзду і запропонувати резолюції в головніших питаннях.

Того вечера я пізнав покійного Остапа Вахнянина і зразу відчув в ньому ідейну людину, великого організатора і щирого провідника пластунів м. Ужгорода.

Можемо сміло сказати, що все було Ним приготовлено, а ми лише доповнили, обмінялись думками і вирішили одностайно виступити в порушених справах.

О годині 9 вечером ми розійшлися по домах групами – кому йти по дорозі. Покійний разом з кількома товаришами пішов в напрямку почти, а я з другою Групою до Гімназії. Весело пращались ми коло катедри, жартували, сміялись і нікому в голову не могла прийти думка, що се була остання наша зустріча. Але в дійсности так сталося. На своє нещастє десь на вул. Домбалія зустрів Покійний знайомого на ровері і просив його раз проїхаться. Сів на ровер, зручно кілька разів проїхав по вулиці, а потім захотів уїхати по досить стрімкій вулиці, там наїхав на камінь, упав, ударився головою... і вже більше не встав. Траґічна смерть і для всіх була так несподівана, що ніхто не вірив тому.

Приїхала карета швидкої допомоги, завезла до шпиталю і там сконстатовано, що череп в двох місцях тріснув. Ранком зроблена операція установила, що надії на життя ніякої немає і о 4 год. пополудни Остап Вахнянин вмер.

З’їзд всіх провідників пройшов вяло, надії не справдились, навіть всього не обговорено, з’їзд перенесли на другий раз. Сумно було всім та крім того зразу не знайшли документів, які мав з собою Покійний.

Похорон зробило громадянство, головно пластуни. Хоч не було нікого з його рідні, то всі ми були йому рідними братами. Такого величавого похорону в Ужгороді не було. Хоч ішов дощ і далека дорога зі шпиталю до місця вічного спокою, але все українське громадянство, богато чужих людей, всі пластуни Ужгорода, богато представників пластових відділів з провінції прийшло і приїхало сказати йому останнє “прощай”.

Хто бачив той похорон, той скаже: сю людину любили, шанували, а пластуни до того ще й гордились ним. До останньої грудки кинутої землі на Його гріб, стояли пластуни і гірко ридали.

Вмер дорогий товариш, брат і провідник. Втрати Його не заступити...

Покійний уродився 25 марта 1890 року в Стрию. Син проф. гімназії. Університет скінчив у Львові в 1914 році. Підчас війни був Січовим Стрільцем і боровся за кращу долю свого народу. В році 1918 воював з Польщею. Був на Великій Україні і там учителював у Винниці. Член “Української Капелі” при дір. Кошиці. З 1920 року жив в Ужгороді. Року 1922. одержав місце професора Гімназії в Ужгороді, де з’єднав собі молодь. В році 1923 заложив пласт при ґімназії і тій ідеї присвячував все свій вільний час. Зорганізував хор, театральний гурток, редаґував часопис “Пластун”, видав ряд пластових книжок і богато иншої праці поклав Покійний для розвитку Пласту.

Молоде життя. – 1924. – С.34–35.