Про Пласт на Карпатській Україні

Вже в 1937 р. вказували ми в нашому журналі, що заснування організації “Український Пласт” в Ужгороді, це одна з ланок подій, що сигналізували нову добу в розвою Пласту на Закар­патській Україні, подій, що мали Пласт, який досі був втиснений майже всеціло в рямці школи, цілком унезалежнити від позанаціональних, шкільних чинників. До того часу організаційна, а за­тим частинно й ідеологічна свобода Пласту була обмежена.

Офіціяльні чеські круги не допускали слова Україна, україн­ський, у виданнях треба було оперувати словами “руський”, або “наш нарід”, лишаючи теоретичні можливості інтерпретування цих слів у різні боки.

Справді пластові провідники в практиці інтерпретували сі слова тільки в однім, всеукраїнськім напрямі та ставили добро Української Нації понад усе, але на зверх мусіло бути інакше, хоч це викликувало позори чужонаціональної нам ідеології.. І хоч у пластових часописах і підручниках появлявся від часу до-часу портрет Масарика, хоч падали слова “наша чехословацька” держава і т. д., Пласт відіграв, як жадна інша організація, загаль­но- національно-освідомлюючу ролю в країні, де верхом за­гально-національної свідомости і геройства тому 25 літ були слова “я руснак”. Та-ж н. пр. в такім Страбичеві (Мезетеребет) в 1914 р., як до нього приїхала кадра УСС, уся українська інте­лігенція, а навіть і деякі селяни звали себе “мадяр-емґер”, ба й говорили по мадярськи, а тільки деякі, і то тільки старші громадяни, осмілювалися по тижневому контакті з УСС назвати себе “руснаками”. А тимчасом і до того Страбичева находить дорогу учень торговельної школи, Іван Воробець, у лютні 1938 р. і за­сновує там пластовий курінь, до якого вписується 76 хлопців і 16 дівчат. Таких то селопласт-курінів було вже багато, як вдарив 11 жовтня своїми подіями.

А була ця робота можлива, бо вже був кадр національно-свідомих працівників, вихованих у середньошкільному Пласті.

З осіб, що визначилися в тому часі слід згадати Остапа Вахнянина, автора двох пластових підручників, Леонида Бачинського, меткого організатора й автора різних пластових видань, Юліяна Ревая, довголітнього референта українських пласт-відділів при Головній Пластовій Управі й відвічального редактора “Пла­стуна”, Алиськевичів (батька й сина), Бирчаків (батька й дочку), К. Заклинського, Івана Романа, Ю. Білея й др., що їх назвища ни­ні стрічаємо на дуже визначних становищах.

В тій першій добі Пласту пише н. пр. Ю. Ревай в “Пластуні”, з жовтня 1928 р. слова, що дуже добре характеризують тодішнє наставлення Пласту:

“На десяту річницю…

…Пригадую собі історію перевороту й під її впливом можемо в мірі достаточній оцінити вартість нового нашого життя.

Переворот освободив і українську молодіж, котра до того часу затрачалася. Повстають ряди українських студентів. За ними слідує і організація Пласту. Українська молодіж зачинає жити своїм життям в Пласті. Україн­ські пластуни зачинають самостійно думати й глядати способи, якими змо­жуть добутися життєвої здатности.

Поширилась українська пластова ідея од Пряшева аж до Ясіня. Соєдиняє всіх одна думка. В відділах кипить пластова праця.

Десять літ. Яка коротка доба це в життю народа, а як багато можна зробити за той час. Пережито тяжкі часи, а може прийдеться пережити і тяжчі. Боротьба проти непорозуміння, за правду, най гартує кожне чисте серце.

В цей святочний час, най буде для нас гаслом витривалість віри в успіх праці… Працюймо за кращу долю свого народу. Поширюймо наші ідеї! А в глибині душі складім щиру подяку всім, що завжди були на своїм місці і дали нам можливість підняти пластовий прапор”*.

Але Пласт, сповнивши оце перше своє загально-національно-освідомлююче завдання, стає щодалі на нові рейки, виковання но­вого типу українця, повного ініціятиви, завзяття, готового до жер­тви й чину, на шляхи модерного всеукраїнства, на шляхи суто пластового виховання.

Але й зовнішні обставини змінюються. Ведеться боротьба не тільки за існування Пласту, але й української ідеї, що саме завдяки Пластові поширилася між молоддю Карпатської України.

Чехословацька влада, що зразу по війні старалася задержати певну об’єктивність у українсько-русофільсько-мадярській бороть­бі, що далі стає виразніше по стороні русофіло-мадяронів. Вига­няється цілий шерег українців неавтохтонів з Закарпаття, заснову­ється на докір Пластові бой-скавт Духновича, видаючи йому осо­бливі “пособія”, форсується фенциківських агітаторів з-поміж денікінсько-чорносотенних офіцерів і вводиться російську мову в школи, в церкву, в радіо і т. п.

На відтинку молоді піднімає боротьбу проти цієї навали Пласт. І не диво, що зразу пластова організація в рр. 1934/36 ослабла, організація, що досі спиралася тільки на школах і учи­телях.

Від Пласту відпадають слабші духом одиниці, піддержуваний досі урядом часопис “Пластун” упадає (в р. 1934), бо не задоволяє ні влади, ні пластунів, але криза триває коротко.

Вихований у дотеперішнім Пласті ідейний кадр молоді об’єднується тісно біля вірних Пластові провідників, головно з-поміж уже старшого пластунства і відпирає не тільки денаціоналізаційні спроби ворогів Української Нації, але й вливає вже новий зміст у пластове виховання.

Батьківщина - Україна стає ціллю змагань, а лицарсько-жертвенна й творча праця для Неї, шляхом до цього ідеалу.

В два роки по упадку “Пластуна” починає в Хусті виходити літографований часопис хустських пластунів “Скоб”, що стверджує кризу в Закарпатськім Пласті, але й є повний віри в його майбутність і вартість у теперішньому:

“На Підкарпатті Пласт стався трибуною української молоді. І на це ми пластуни горді. Під пластовим прапором сьогодні прямує пластова молодь світлим шляхом правди і голос їх грімко звучить: “Нам не страшні перешко­ди, нас ніхто не відстрашить від правильної дороги, а на тих, що від нас хотіли б вирвати юнацьке серце, дивимося з погордою!

Це молодь, що живе для Народу й Батьківщини, а в часі потреби й жит­тя віддасть за Батьківщину. Ця молодь ніколи не уступить ворогові ні на крок і все буде виборювати шлях правди та побідить над злом”. (“Скоб”, ч. 3).

Подібно накликає до праці другий літографований часопис Село-Пласту в Бедевлі “Ватра”, яку редагував пластун 4-ої ґімназ. кляси:

“Нинішня доба вимагає від нашої пластової молоді, щоб якнайбільше працювала для Народу й Батьківщини. Ми сьогодні находимося серед воро­гів, які не вагалися б нас зразу пожерти. Ми мусимо раз на все вирватися з цієї ворожої пащеки і жити свобідним життям та розвиватися як і інші народи…” (“Ватра”, ч. І).

І взиває боротися проти введення російської мови в школу, проти творення кадрів яничарів, жадає вести всесторонню куль­турно-освітню працю серед народу. Ці заклики мають тимбільшу вартість, що походили вони від молоді і були реалізовані кадром двох тисяч пластунів.

Особливо цінні є статті на ідеологічні теми в цих часописах, бо вони відслонюють правдиві змагання молоді:

“Ми пізнали, що в житті мусимо боротися. Для нас не існують жадні перешкоди ані вигоди, але в боротьбі й чеснім змаганні йдемо до кращої будуччини”. (“Скоб”).

“Йде бій, в якому стануть переможцями лише ті, що міцні. Тому потре­буємо сильних членів Нації, які мали б тверді характери, яких відвага, вперта праця, ясний розум, перемогли б усі труднощі й привели б до відродження Рідного Краю…”

“Такими борцями маємо статися всі українські юнаки й юначки. Ми ще замолоду маємо боротися за свій нарід, ще в молодечім віці маємо звертати велику увагу на виховання себе, що бути гідними дітьми Батьківщини”. (“Карпати”, часопис пластунів у Берегові в шк. р. 1937/38).

Особливо повні надії на успіх ужгородські пластуни, що в часоп. “На Стійці”, ч. 1. кличуть:

Хто цінить життя, хто хоче стати людиною чину, в кого характер дорож­чий, як матеріяльне добро, ставайте в наші ряди, ряди переможців.

Всі ці часописи підчеркують державницьку ідею, як ось:

“Ми не живемо для себе самих! Життя наше буде мати тоді ціну, як нашчин причиниться допіднесення Української Нації на вершок слави і коли нашим життям прислужимося до заділення нашого народу між інші щасливі народи Европи, ось тоді то наше життя буде цінне!”

„А силу до боротьби треба черпати з себе самого і з історії нашої, що дає нам гарний образ… Слова Шевченка лунають над українськими землями, а Крути і Базар кличуть нас. Нема козаків колишніх? Пластун це Справжня постать козака-лицаря”. (“Скоб”, ч. 3).

Не менш завзято працювали й дівочі пластові курені, але перед ними були ще й окремі завдання:

“В нинішній добі світ числиться лише з сильними народами, а для сла­бих нема життя. Кожна українська дівчина повинна належати до пластової організації. В Пласті дівчата наберуться витревалости, мужности й характерности, яких то прикмет наші дівчата мало мають. Українська пластунка повинна пам’ятати, що вона буде колись виховувати борців за волю. Пластунка, свідома свого великого завдання, розуміє, що її ідеал – це краща будуччина рідного народу…” – пише Оксана Завзята. (”На Стійці”, ч. 2).

Нересницькі пластуни знову-ж видавали окремий часопис для наймолодших членів Пласту, тих дітей від 9 до 12 літ – новиків з народніх і горожанських шкіл. І в тім-же часописі ідео­логія служби батьківщині на першому пляні, і тут усе виховання спрямоване на службу тому ідеалові:

„Геть з думками, зо смутними

Журбу відкидайте,

Місто того нашу рідну

Пісню заспівайте”.

Так то заохочує новик А. Свид з 4 кл. горож. школи своїх товаришів у часоп. “Мочари”, ч. 3.

Надзвичайно цікаво відзеркалюються ці юнацькі змагання й у молодій пластовій поезії Закарпаття, повній завзяття, жертвенности й надії на краще майбутнє. Пластуни готові на кожний заклик:

Мій кінь готов.

У тиші таємничій

Далекий грім манить мене і кличе,

Бо це йде час мечем співать пісні”.

(“На Стійці”).

або:

…..як засвищуть, заграють мушкети,

Як застогнуть міцнії гармати,

Ми усі полками станемо до бою…

(“На Стійці”, ч. 4).

Так то висловлювалася сама молодь про Пласт, про його завдання та про себе саму в своїх юних виданнях у часі, коли не стало “Пластуна”, коли форми давнього Пласту ставали затісні для нового вже змісту. І ці нові форми принялись, хоч у краю ве­лася завзята боротьба. Ту нову добу в Пласті на Закарпатській Україні сигналізували ми в “Вогнях” ч.ч. 11–12 з нагоди ство­рення в Ужгороді незалежнього від школи Т-ва “Український Пласт” в 1937 р.

У вересні 1938 р. знову появляється в Ужгороді 1-ше число “Молодого Життя” органу цього нового пластового руху. Поява цього часопису має документальне значення для розвою пластової думки на 3. У. Редакція говорить:

“Починаємо видавати “Молоде Життя”… Пориваємо з назвою поперед­нього пластового часопису, натомість нав’язуємо її до традиції загально­української…

Сьогодні наша ціль стала великою і ясною, як сонце; – з нашої пла­стової ідеї зробити стяг, який би вів усю українську молодь в її нестрим­ному поході за ідеали Нації…

…Змагаємося витворювати й виховувати нового, активного Українця, головно тепер, коли все живе чином і змагає до чину. Поборювати будемо всі прояви розкладу, занепаду, зневіри в національному житті, звідкіля б вони не виходили. Направляти будемо психіку рабства, уступчивости, під­носити будемо рівень національної гідности, будемо виховувати провідни­ка. Рівночасно нав’язуватимемо до традиції, до всіх живих і завжди акту­альних завдань – а цим власне зможемо здійснити спільний нам усім Наці­ональний Ідеал…

Сестри і Браття! Станьмо плечима за своїм прапором – “Молодим Життям”, поставмо його на висоту гідну наших великих змагань. Хай воно плекає славну традицію Українського Пласту! Хай наллє молодої буйної силив серце всієї Нації, яка змагається за гідне місце під сонцем!”

Але найважнішим в цій справі є факт, що усі ці слова це не фрази, а слова дійсности, зміст, що його реалізує велика пластова родина, що по першій кризі в рр. 1934-6 поволі зростає до 3.500 пластунів (ок) у 1938 р.

Літом 1938 р. вони себе публично маніфестують: В Ужгороді на “Всепросвітянськім З’їзді” машерує 500 пла­стунів (ок) на чолі 15-ти тисячного походу, в Севлюші уладжують окружний зїзд, де мимо безпросвітного дощу, машерують з сміхом і піснею на устах, у Хусті дві їх сотні творять перед з’їзду, в Буталні окружний пластовий зїзд збирає їх теж понад 500, на з’їзд “Просвіти” в Копані сходиться їх дві сотки, а в Рахові на Гуцульщині 140 на окружному просвітянському з’їзді.

Оці цифри показують на значний чисельний розріст Пласту, на карність його членів, а їх праця, що виявлялась м. і. на публичних описах на оцих з’їздах гукала: “Крути в будучім не повторяться в своїй трагічній формі!”

Ідучи за відчутою вже здавна потребою й м. і. за візванням “Вогнів”, приступила Українська Пластова Старшина до створення Уладу Старших Пластунів, щоби було кому організовано “вводити пластову ідеологію в наше культурне, соціяльне й політич­не життя. Це програма старшого Пластунства”. На день 25 вересня скликано Краєвий Пластовий З’їзд усіх п’ятьох округ: Ужгорода, Берегова, Хуста, Рахова й Мукачова. В літі уладжено теж табори в Солочині, Гаті, Реметах і т. д., які уподібнено до деяких пластових таборів у Галичині.

Такий то був Пласт на Закарпатській Україні, коли прийшли історичні жовтневі події, що заставляли пластунів (ок) реалізу­вати те, до чого їх юнацьке серцезмагалося – Українську Дер­жавність. Не в силі ми нині подати образу участи Пласту в цім но­вім державницькім житті Закарпатської України, але вже перші вістки, що прийшли до нас із-за Карпат, указують, що Пласт у ті дні став на висоті своїх завдань.

Він не тільки, що підховав для цих днів кадри національно свідомої і видержливої молоді, але з місця став до державнотвор­чого життя. Чільні пластові провідники з б. пластовім краєвим референтом Юліяном Реваєм на чолі, нині чоловими провідниками українського державного життя, а загал української пластової мо­лоді в перших рядах творчої державної праці. Зокрема треба зга­дати, що в страшні дні евакуації столиці Ужгорода пластуни були тими, що не стратили духа й що організовано ратували українське майно з хаосу вуличної боротьби й кривавої евакуації. На них то м. і. спирався мін. Ю. Ревай, опускаючи кривавої ночі з 9 на 10 листопада Ужгород. А треба згадати, що саме в тім Ужгороді влада в шк. році 1937/8 розв’язала була два найкращі пластові курені Богуна й Сагайдачного.

Нині Пласт найшовся вже на Карпатській Україні цілком у нових обставинах власного державного життя, яке треба розбу­дувати до останніх меж закарпатського регіону й поза ним. Та чи з тим буде роля Пласту закінчена? Чи нова держава не буде потребувати саме пластового виховання далі? Всі пластові цін­ності пластового виховання й надалі будуть потрібні, може й ще більше нераз, бо праця в сірі будні важча, ніж у хвилі великих по­ривів і зривів. Пласт повинен надалі стати організацією молоді, подібно як “Беліля” чи “Гітлєрюґенд” у інших народів. Заслуго­вує він на це з огляду на свою давню козацьку традицію, на заслу­ги його при здобуванні державности в біжучих хвилях і на його великі виховні можливості завдяки психологічному підходові нластової системи. Оце й найважніше тепер завдання пластового проводу, найважніший пластовий постулят.

Вогні. – 1939. – Ч.1-2. – С.2-7.