Пласт у Дрогобичі

Були це часи, коли ми 14-літні жовтодзюби теж переживали глибоко буйні відгомони Великої Революції 1917-20. Наші стар­ші брати, ще навіть не матуранти, щойно вийшли з польських таборів для інтернованих Української Армії і принесли безліч оповідань та пісень з Великої України, яких ніколи не чула Га­личина. По насторожених селах і містечках неслась пориваюча пісня широких стеців України:

Ой гілля, гілля, гусоньки на став… А їй у відповідь гомоніла стрілецька: Гей, у лузі червона калина…

Старші маршували гордо вулицями, співаючи й несучи зі собою вояцьку славу, а ми “шкраби” теж за ними підтупцьо-вували і цьвіркали гороб’ячими голосами. Покоління, яке вже ходило до української державної гімназії в Дрогобичі в Укра­їнській Незалежній Державі за директора Алиськевича, буду­вало Пласт, як тільки зорганізувалась Приватна Укр. Гімназія УПТ на вулиці св. Івана. Традицією був сильний пластовий кіш при гімназії ще в Укр. Державі, де кошовим був Богдан Попель, ученик 6-ї кл. Дрібну мурашню, що носила ще старі ав­стрійські гімназійні шапки, електризувала його струнка постать і грімкий голос при видаванні наказів.

Першим полковником і організатором Пласту в Українській Гімназії був Юлько Саварин, який багато ентузіязму вложив в організацію. Був це рік 1922. Юлько разом зі старшими вже через рік відійшли, бо замало їх було, щоб формувати вищі кляси гімназії. Регулярне навчання почалось від 4-ї найвищої кляси, яка зайшла в 1926/27 до першої матури. Пласт розви­вався дуже гарно й охоплював цвіт гімназії. Особливо приріст молодняка, або по пластовому новачків, був імпозантний. 18-й полк ім. І. Франка навіть журнал свій випускав, що називався “Ватра”, а по шкільних годинах кляси всеодно надовго зали­шались гомінкими різними пластовими сходинами. Дирекція гімназії, разом із дир. Собчуком, сприяла Пластові, бо він при­чинявся до вироблення характеру і дисципліни серед молоді, за вказівками д-р Тисовського “Життя в Пласті”.

Опікуном Пласту був катехит о. Ст. Венгринович, пізніше проф. математики М. Іваненко. Поліція, що була недалеко гім­назії, заборонила нам в 1925 р. носити відзнаки на капелюхах, але тому, що ми всі як один спротивились, не дозволили наммашерувати в неділю до церкви св. Юра разом із усією гімна­зією. Поліція дала нам прекрасну патріотичну заправу. Внедовзі після гімназії постав теж Пласт у Жіночій Сеімінарії в середмісті, а також тайний курінь у польській державній гімназії. Отже Дрогобич мав уже Пластовий Кіш і був на нього дуже гордий. Ми влаштовували спільні ватри в недалеких лісах, прогульки до Нагуєвич, місця уродин І. Франка, на Урич, чи на могили поляглих за Україну на місцевих цвинтарях. В 1924 р. були вже теж пластові полки позашкільної молоді в Бориславі, Тустановичах і Трускавці, які творили Кіш “Червона Калина”, його опі­кунами були в Бориславі посол Максимович, в Тустановичах Петро Веприк, а в Трускавці Сл. Валюх.

Дрогобицькі пластуни були взірцевими представниками Дрогобиччини на Вакаційних Пласт. Таборах у Підлютому і Криворівні, а бориславський кіш зробив велику сенсацію на Пластовій Зустрічі (Крайовій) у Бубнищах своєю дисципліною і взірцевою координацією. Серце молодніє, коли згадую, як сотня зі струнною оркестрою і бадьорою піснею машерувала назустріч скелям, обложеним пластунами з цілої Західньої України:

Мав я раз дівчиноньку чепурненьку…

Пласт Дрогобиччини і Бориславщини дав кілька сотень високо нац. свідомого й суспільно вихованого пластового мо­лодняка, що майже в цілому включився в нашу нац. визвольну боротьбу, що саме розгорталася все ширше і все завзятіше. Взорами їм світили Мазепа, Коновалець, Петлюра. Багато з них перейшло в націоналістичне підпілля. Багато згинуло пізніше в боях із ворогом, по тюрмах, концтаборах польських, большевицьких, німецьких і в УПА. Безсмертною славою вкрились ге­рої нашої визвольної історії – Зенон Коссак із Дрогобича, Мирослав Тураш із Борислава, Білас і Данилишин із Трускавця. Будьмо горді на прекрасних синів України.

Дрогобиччина – земля Івана Франка. – Нью-Йорк – Париж – Сидней  – Торонто, 1973. – Т.1. – С.504-506.