Із спогадів Олени Степанів

В 1911 році дісталася я і до другої тайної орга­нізації, як – не знаю. Це була мішана (хлопячо-дівоча) пластова організація. Нас дівчат було тут більше: Савина Сидорович, Гандзя Дмитерко, Марія Якимович, Дика, я і ще кілька – всі семінаристи У. П. Т.; хлопці: Чмола Іван, Сушко Роман, Чиж Ярослав, Дувало Степан, Яцків, Квас Осип, Голінатий Лев і другі.

Ця організація вела більше військову, як пла­стову роботу, бо крім в’язання вузлів, пластового хо­ду, сигналізації, училися ми стріляти з бровнінґа, пізнавати систему кріса Манліхера (покищо лиш теоретично), таборувати і підходити. Вчилися ми з малих, битих на цикльостилю видань, які переводили з польської на українську мову. З пласто­вих прогульок пригадую собі одну до Брюхович, нічний табор на Чортівській Скалі з пїдходженням і двоє нічних вправ в околицях Чортівської Скали і Винник. З замилуванням розчитувалися ми в книжках, де говорилось про партизантку, виріб вибухового матеріялу і захоплювалися ге­ройськими подвигами одиниць, чи невеликих гурт­ків людей, про яких розповідав Чмола, що знав численні приміри того роду з воєн ріжних віків.

Степанів Олена. На передодні великих подій: власні переживання і думки 1912-1914. – Львів: Червона Калина, 1930. – С.8-9.