Українська English Deutsch Polska Русский

Скавтизм в Україні

Матеріялів про історію скавтського руху на центральних землях України обмаль, тому й так мало знаємо про нього. У зв’язку з цим почуваюся до обов’язку подати мої інформації про організацію і працю українців у скавтських частинах Чер­нігова.

У царській Росії перші скавтські загони постали в 1910 році. Вони досить швидко набули широкої популярності. На кінець 1917 року в Росії було близько 80.000 скавтів. У проти­лежність до іншої юнацької організації того часу, т. зв. “потєшних”, тобто смішних молоденьких солдатів, які були в ла­сках царської влади, скавтський рух був ліберальним, демо­кратичним, подекуди навіть революційним. Царська влада дивилась на розвиток цього руху скоса й спиняла його роз­виток.

Скавти в Російській імперії

Російські скавти організувалися за зразками брітанського скавтінгу. Система виховання, організаційні форми, ідейні основи нічим не відрізнялися від брітанських. Основним під­ручником був відомий “Скавтінг для хлопців” Бейден Пауелла в перекладі на російську мову. Крім цього підручника, був ще посібник “Спутнік юнного развєдчіка” А. Анохіна росій­ською мовою, видання у 1915 р. в Києві.

Організаційна побудова скавтінгу була така: в кожно­му місті існувала загальна для молоді даного міста бой-скавт-ька дружина. Вона поділялась на окремі відділи (отряди), звичайно при середніх навчальних закладах (гімназіях, реаль­них школах тощо). Відділи-загони поділялись на ланки. Чи був якийсь загальний центральний провід для цілої імперії, чи відбувались з’їзди скавтів, напевно сказати не можу, але слід припускати, що такий загальний центр існував. У 1912 році я вступив до загону скавтів при чернігів­ській класичнійгімназії. У ньому я перебував до лютневої ре­волюції 1917 р. Треба відзначити, що праця бой-скавтів в ім­перії, а згодомі скавтів українців відбувалася на засаді ініціятиви самих молодих членів. Оскільки я пам’ятаю, майже вся наша “єрархія” вербувалася з молодого членства. Жодних скавтів-сеньйорів у нас не було. Провідники загонів, не кажу­чи ланок (гуртків), були самі юнаки, тобто молодь до 18 ро­ків. З дорослих були лише інструктори.

У російській скавтській організації я відбув усі скавтські проби, одержав найвище звання бой-скавта 1-го ступе­ня і став провідником ланки.

На чолі загону скавтів у Чернігові був Олесь В. – учень 8-ої клясигімназії. При ньому була рада загону, яка склада­лася з ланкових бой-скавтів 2-го і 3-го ступенів.

Скавти в Україні

Не можна погодитися з твердженням деяких авторів, що перша українська скавтська дружина постала в Білій Цер­кві. Згідно з твердженням Леоніда Бачинського, вона мала б заіснувати у травні 1917 р. Мушу на цьому місці сказати, що Чернігівський загін українських скавтів постав у березні цьо­го ж року. Нам вже тоді було відомо, що такий загін був уже також і в Києві.

У березні 1917 р., після лютневої революції, за моєю ініціативоюта за ініціятивого інших скавтів-українців постав у Чернігові 1-ий український скавтський загін. Мене вибрали його провідником. Оскільки ми не мали тоді жодних зв’язків з іншими українськими скавтськими клітинами й не знали ні­чого про Український Пласт на західніх землях України, ми будували свою організацію за зразком британським.Основним підручником у нас був “Скавтінг для хлопців”, а також згада­ний вище “Спутнік юнного развєдчіка”. Силою обставин ми були здані на власну ініціятиву, власну винахідливість. Аж ніяк не можна сказати, що наш український скавтінг у Чер­нігові будувався цілком за російським зразком, бо в ньому з самого початку найбільший натиск ми клали на патріотично-національне виховання. Ми націоналізували всі зовнішні фор­ми вияву нашого руху, а над усе підкреслювали його націо­нальний дух.

Згодом ми довідались, що в томучасі в Україні діяли ще скавтські загони в Києві, Білій Церкві, Катеринославі, Жи­томирі, Вінниці, Каневі, Ржищеві, Харкові, Одесі, Кам’янець-Подільському. Нав’язати зв’язки з ниминам не пощастило, бо в огні й бурі революції не було для цього змоги. Проте, нам було відомо, що в Києві працювали у скавтизмі Олексій Яремченко, Микола Мороз, Лоцький, Степаненко, Гайдовський, Попович та інші; у Білій Церкві – Євген Слабченко, у Кам’ян­ці-Подільському – Тарнавський, в Одесі – Юрій Липа, у Глухові загін скавтів пробував організувати Борис Р.

У доступній нам літературі про скавтизм в Україні зга­дується про те, що в Білій Церкві допомагав організувати скавтські частини сотник УСС-ів Іван Чмола та відомий український діяч д-р Модест Левицький, а також що в цьому місті друкувався журнал “Український скавтінг”, інструкції для пра­ці у частинах, і що Євген Слабченко навіть написав підруч­ник, але він не був надрукований.

Влітку 1918 р. гетьман Павло Скоропадський видав роз­порядження про творення скавтських організацій при середніх школах. Дуже прихильно ставився до українського скавтського руху Головний Отаман Військ УНР Симон Петлюра. Таке ставлення урядів до українського бой-скавтського руху дуже сприяло нашій праці в Чернігові. Правда, ми вже до цього часу здобулися на власну домівку при Чернігівській гімназії. На нашу роботу ми діставали асигнування від Чернігівського Губерніяльного Земства.

Спочатку наш загін мав тільки-три ланки (звена, гурт­ки).Із зростом Української Учнівської Спілки м. Чернігова, якої основником і головою був я, росли і лави українських бой-скавтів м. Чернігова. У 1918 році наш загін мав уже 10 ланок. У кожній ланці було по 9 хлопців або дівчат. Хлоп’ячі та дівочі ланки діяли окремо. На чолі ланки був ланковий, якого вибирала ланка, а затверджував отаман загону. Як я вже згадував, у Чернігівському скавтизмі, у протилежність до пластового руху на еміграції, не було скавтів старших за 18 років.

Назовництво. Наші ланки ніколи не називались інакше, як по імені тварин або птахів. Для мене було новиною почути на еміграції такі назви пластових частин, як “Червона калина”, “Лісові чорти”, “ім. О. Тисовського” тощо. Всі наші ланки носили назви тварин: “Ведмідь”, “Лис”, “Вовк”, або птахів: “Орел”, “Сокіл”, “Яструб”. Не було ви­падку, щоб бой-скавт не мав свого скавтського псевдо, бо кож­ний юнак обов’язково вже після першої проби одержував йо­го. І знову це псевдо було за назвою тварини чи птахи: “Вовк”, “Лев”, “Сокіл”, “Яструб”, “Чайка” тощо. Мене прозвали “Вед­мідь” ще до революції.

Однострій. Був він за брітанським зразком, кольору кха-кі сорочка і штани (у дівчат спідниця), типовий скавтський капелюх, шкарпетки або панчохи, верхня частина ноги від коліна до штанів – гола. На капелюсі був тризуб, на рукаві відзнака ланки (образок тварини чи птахи) і відзнака ступеня. У нас булитри ступені: бой-скавт 1-го, 2-го та 3-го ступенів. Ступені зазначували синіми (згодом почали вживати срібного кольору в міру того, як добували срібну матерію) смужками, розташованими горизонтально на правому рукаві сорочки. Ланковий, крім смужок, над ними мав ще такого самого ко­льору трикутник та аксельбанти кольору прапору.

Отаман загону носив також звичайний скавтський одно­стрій, але мав замість відзнаки ланки на рукаві золотий три­зуб на блакитному щиті та срібні аксельбанти.

Жодних інших відзнак ми не носили. Керував загоном отаман, при ньому була рада загону, яка складалася з усіх ланкових.

В літературі про скавтизм в Україні є опис форми та відзначень скавтів у Білій Церкві. Там також було інше назовництво – загін мав назву курінь. Восени 1917 року він мав 120 членів. Курінь ділився на 4 чоти. У трьох чотах були юнаки з середніх шкіл, а четверта чота мала учнів народньої школи. Остання чота мала назву “чумаки”, наймолодші юна­ки називались “джурами”. Однострій скавтів у Білій Церкві був такий, як у брітанських, тільки українці носили синьо-жовті стрічки, пришиті до сорочки, довгі на 15 см, по дві кож­ної барви. Курінний стрічок не мав, але зате носив кутаси з подвійного шнурка синьо-жовтого кольору. Шнур закінчував­ся металевою відзнакою-тризубом, переплетеним срібною свастикою. Чотарі мали лише металеві відзнаки. Звичайні бой-скавти носили тризуб, що був вишитий на сорочці.

О. Яременко писав, що українські скакти носили також відзнаку “три колоски”. Як вона виглядала і де вона була, – не згадав*. Л. Богацький пише, шо наші скавти віталися козацьким гаслом “Вартуй”. У Чернігові ми віталися гаслом “Будь готовий!”, а відповідали “Завжди готовий!”, тобто розумілося – “служити Україні”.

Відзнаки частин. Кожна ланка мала свого ланкового, свій прапорець, обов’язково трикутній на палиці. Поле пра­порця було для кожної ланки іншого кольору (синя, зелена, жовта, червона тощо). У центрі ланкового прапорця символ ланки (тварини чи птаха). У верхньому куті прапорця біля па­лиці був вишитий або вирізаний із золотої чи жовтої матерії тризуб; у куті внизу лілейка срібна, або з білої матерії. До палиці, крім того, були прироблені жовто-блакитні стрічки. Прапор загону чотирикутній на великій палиці, шовковий си­ньо-жовтий з написом назви організації “Перший Український Загін Бой-Скавтів м. Чернігова” посередині і з тризубом та ве­ликою лілеєю біля палиці.

Форми діяльности. Праця ланок, як і всього загону в ці­лому мало чим відрізнялась від загальноприйнятої в світі скавтської організації. Основною метою діяльности було – виховати дужого, здорового, сміливого, чесного, приязного до людей, тварин, рослин та цілої природи юнака, який вмів би добре орієнтуватися у природних умовинах, міг би дати собі раду в лісі, полі чи на воді. Оскільки Чернігів розташований на до­сить великій річці, яку так поетично описав Олександер Дов­женко і яка справді сповнена чарівної краси, міг в нашій пра­ці багато часу проводили на воді. Українські бой-скавти Чер­нігова добре плавали, володіли човнами. Була встановлена спеціяльна проба з вимогою вміння жити на воді. Ті, що здобули цю пробу, носили спеціяльну відзнаку за найкраще веслуван­ня, плавання.

Наше скавтське життя проходило в околицях Чернігова в таких лісах, як Подусівці, Еловщина, Святе, на островах, сіножатях Десни. Популярними були, як і в цілому світі, вогнища, романтика слідження, ігор, пригод, змагань. Ми не зна­ли тоді спеціяльних пластових пісень, співали популярні укра­їнські народні пісні, а найчастіше “Ой там на горі січ іде” та “Соколи, соколи”. Цілком зрозуміло, що всі українські бой-скавти добре вміли співати “Ще не вмерла Україна” та “Не пора, не пора”. Національному вихованню молоді надавали ми дуже великого значення.

Володіння українською мовою, знання української істо­рії, літератури були обов’язкові для кожного скавта. До вправ належали виклади із зазначенням дисциплін, гутірки на різні історичні та літературні теми, читання творів, так зв. “суди” над історичними та літературними героями. Були спеціяльні проби з мови, історії, літератури.

Виховна праця не була такою легкою, бо до революції українська молодь була дуже зрусифікована, мало було укра­їнських видань, не було підготованих лекторів. На щастя серед керівного складу українських скавтів у Чернігові були юнаки, мої друзі по гімназії такі, як Юрко Н., Борис Р., Б. К., О. К., О. З., О. В. (ще й тепер не подаю повних прізвищ їх, бо українськийбой-скавтінґ уважався і вважається в УССР контрреволюційною організацією) та низка інших, які одержували національ­не виховання у своїх свідомих родинах.

Дорослі українські діячі того часу мало допомагали нам у нашій праці, бо всі більш-менш свідомі українці обтяжені були тоді загальнонаціональною культурно-освітньою, науко­вою та політичною діяльністю. Навпаки, ми, ще майже діти, мусіли виконувати низку загальнонаціональних справ: участь у демонстраціях, святкуваннях, популяризація українського руху, вибори до установчих зборів, праця в Українській Учнів­ській Спілці, у “Просвіті” тощо. Слід відмітити, що роки 1917-1919 це були гарячі, бурхливі революційні роки. Наприклад, у Чернігові в ці роки декілька разів мінялася влада – спо­чатку була влада загальноросійська – Львова, Керенського, потім влада Української Центральної Ради, згодом прийшла перша большевицька окупація, далі влада гетьмана, Директо­рія, окупація білоросійської влади Денікіна, знову українська влада і вкінці московсько-большевицька. Зрозуміло, шо такі обставини не давали змоги вести систематичну скавтську пра­цю; вона була дуже утруднена, бо ми діяли то легально, то напівлегально, а то й цілком у підпіллі. Зрозуміло, що в огні та бурі революції українські скавти не могли бути аполітичними, наша “політичність” полягала в тому, що ми не стояли осторонь національно-визвольного руху, брали в ньому актив­ну участь.

Частина скавтів-юнаків пізніше пішла навіть на захист Батьківщини із зброєю в руках. Так один із старших скавтО. В., був організатором та отаманом Українського Юнацького Добровільного Загону в Чернігові, членами якого було декількох скавтів, а серед них і автор цих рядків.

Багато скавтів працювало в Українській Учнівській Спілці, потім в Українській Юнацькій Спілці м. Чернігова, у “IIросвіті” тощо.

Остаточна окупація Чернігова московсько-большевицьким військом, прихід совєтської влади поклали кінецьУкраїнському Бой-скавтському Загонові м. Чернігова. Деякий час старші українські скавти працювали в Українській Учнівській та в Українській Юнацькій Спілках, потім нелегальноСпілці Української Молоді, дехто пішов до лав Армії УНР.

Бой-скавтська організація української молоді в Чернігові припинила свою діяльність, але зв’язок між нами, її членами, ще довго не припинявся. Багато моїх друзів загинуло час війни. Скавт ОлександерУсименко загинув десь у бояхпід Полтавою, Олесь В. у боях у Чернігові, Ю. Н., Б. Р., Д. М., Л. М., О.З., Д. Л., Ю. М. і цілий ряд інших були заарештованій заслані на північ Росії на смерть до таборів у роках 20-30. Доля багатьох мені невідома, але важливе те, що під час свого дуже короткого існування український скавтінг у Черніговізумів зібрати у свої ряди, збудитиу молодих серцях сміливість,патріотизм, шляхетність, засіяти у їхніх серцях вірність славним заповітам і високу мораль світового скавтського руху.

Про існування українських скавтських частин під совєтською владою авторові цих рядків нічого невідомо. Леонід Бачинський згадує А. Альохіна, який, нібито за наказом київського Чека (надзвичайної комісії), в 1920 році організував напівлегальну організацію бой-скавтів у Києві, “щоб у такий спосіб Чека мала можливість виловити діяльні особи з-поміж української молоді. Всіх членів його організації арештували і зліквідували. Альохіна оправдано і він далі виконував свою лікарську практику в Києві до часу, поки не забила його українська боївка” (цитую за Л. Бачинським: “Пласт на Східній Україні’’, “Свобода”, 8.12.1956).

У томі 6-му Словникової частини Енциклопедії Україно­знавства, Париж – Нью-Йорк, 1970, с. 2703, згадується, що ніби “після встановлення сов. режимуу деяких містах, наприклад, у Києві, Одесі, Чернігові почали творитися загони так званих ’юкскавтів’, або ’юків’ (юних комуністів-скавтів) під керів­ництвом колишніх бой-скавтських майстрів” і далі “Поста­новою 3-го З’їзду РКСМ (1920) ’юки’ були засуджені й лікві­довані в рр. 1921-1923 за аполітичність у вихованні молоді”. Про такий загін у Чернігові авторові цих рядків нічого не відомо.

Авторові цих рядків пощастило пережити жахливі роки громадянської війни, большевицьку окупацію України з горе­звісним сталінським та єжовським періодом включно, німець­ку окупацію та виїхати у вільний світ. У 1945 році, тобто після 25-річної перерви, у Ганновері, в таборі переміщених осіб, ав­тор знову зустрівся із скавтським рухом. Відродилось давнє минуле, я знову був у середовищі українських скавтів, знову переживав спільно з ними свою молодість при ватрі. Було по­чуття, що ти знову молодий, що минулі тяжкі роки були лише страшним сном.

Мушу зазначити, що українська пластова родина прий­няла мене – “історичний відламок минулого” – дуже тепло. Мене прийняли до Українського Пласту, визнали всі мої за­слуги минулого. Почалась нова сторінка мого скавтського, те­пер у Пласті, життя, але вже в цілком нових умовинах, у дружньому оточенні пластунів з усіх кінців української землі. Спільно з пластунами я зорганізуваз 13-ий Курінь “Дубова Ко­ра”, брав участь у його праці, у праці Крайової Пластової Ради тощо. Проте, це вже окрема тема, тема праці Союзу Українських Пластунів на еміграції – в даному разі у Північ­ній Німеччині. Може, колись буде написане і про це.

Закінчуючи, мушу підкреслити лише те, що й тоді, май­же 30 років тому, у 1945 році та вже тепер, коли мені доходить 72 роки життя, я почуваю себе скавтом. Така сила скавтської традиції, скавтського виховання, такий глибокий відбиток по­клало на мою душу пластування в Україні. Бути скавтом у житті і ціле життя! Хіба не вимовне і чудове гасло?!…

Скоб! “Дубе, кріпись!”

Пластовий шлях. – 1974. – Ч.3(42). – С.41-48