Перед 40 роками
Пластова прогулька в околиціЛьвова в 1913 році
Як мандрували українські пластуни зі Львова в третьому році існування Українського Пласту, про це описує львівський щоденник “Діло” з 26 березня 1913 року:
“Відхід о год. 8 і 5 хвилин з-перед костела св. Анни. Всі 10 учасників ставилися на час. Загальний напрям на Лису гору. Подорозі “більша половина” ішла все наперед і робила засідку на “меншу половину”. Після кожної засідки тривала дискусія.
Погода така тепла, що відчувається брак води. Анемони й інші квітки цвітуть весело і прохають, щоб їх не зривати... За воду не дбаємо, тож і так на мапі повно криниць: на жаль кілька з них висохло і не лишило по собі ні сліду.
Табір розкладаємо на захід від військової стрільниці. Учасники скидають нагортки, наплечники і – споживають, що Бог дав. Два товариші (Крук і Сойка) варять чоколяду. Хлопці вчаться розкладати вогонь, що вдається без труду. Отаман уряджує забаву “Схоплення короговки”.
За воду обіцюємо все, що маємо. О першій годині чергою йдемо на стрільницю, переходимо мимо ставка, доходимо до двох обильних джерел, п’ємо пляшкою воду і забуваємо на всі обітниці. Притягає нас жовтий, гарячий пісок над берегом ставка, де знаходимо заржавілі кулі, магазинки та інші дорогоцінності. Чаплі, круки, пси, кані поскидали черевики і бродять по коліна у воді, вправ-ляють на піску скок в далечінь, дужання, бокс (більш на язики).Двох купається. Маленькі рибки купаються також: зрештою вони в себе дома. Обраховуємо висоту хвиль. Чергою йдемо знов до джерела, де зустрічаємо мовчазного вояка.
Відходимо на південний захід, йдучи проти сонця, що поволі котиться в’низ. По дорозі ще кілька засідок. Над ставком під Кортумівкою ще раз затримуємося. Товариші варять на спиритусовій лямпці горохову зупу, кришать до неї ковбасу, хліб і розділюють між учасників. Всі споживають зі смаком теплу “гальоп-зупу”, як охрещено цю страву. Вертаємося залізничим шляхом, скручуємо на ліво, ідемо вперед, ще раз на ліво гостинцем, знов на право і виходимо просто на Янівську вулицю…
О год. 6.38 прогулька скінчилася. Всі йшли вельми бадьоро і жваво, бо сподівання з’їсти друге снідання, обід, підвечірок і вечерю разом – підтримувало всіх при житті.
П.
Молоде Життя. – 1954. – Ч.6 (117). – С.4-5
