Українська English Deutsch Polska Русский

Скавтизм у Києві

Давні мої симпатії й близькість до скавтінґу, спонукали мене поділитися моїми спостереженнями з досвіду скавтінґу у східній Україні. Я не зустрічав нарисів з життя східніх скавтів й тому, сподіваюся, що й така несистематизована інформація може бути цікавою.

Настрої часу – підґрунтя (1905 – 1910)

Поява перекладів книжок Бейден-Пауела, Сітон-Томпсона, Робертса й інш. та особливо Кіплінґа була новим впливом на молодь і новим поштовхом до спроб виховання її, відповідно до нових вимог життя, яке виразно переставало бути старосвітським. Відчували й розуміли це так молоді, як і старі. Одеський професор віддав свого сина юнґою на чужинецький корабель, інші надсилали дітей до Німеччини, до школи Літца з її неперевершено суворими методами гартування. Скрізь поширилися юнацькі і спортові товариства й, разом з масово запрошеними чеськими вчителями гімнастики, імпортовано було й назву “соколи” для тих гуртків. Відбувалися олімпіяди молоді, поставали літні табори, колонії для дітей шкільного віку, старша молодь організовувала екскурсії й експедиції природознавчого, чи археологічного характеру, а то й просто мандри.

Новий ідеал

Ідеалом тих часів ставала людина активного, вольового типу: як не колоніяльний конкістадор, то мандрівник-дослідник, як не Брет Гардівський, чи Лондонівський авантюрист, то канадійський треппер – людина, що давала собі раду, залишена сам-на-сам з природою, чи ворожим оточенням.

Відповідь – скавтизм

Скавтизм давав добру стандартну систему виховання людини такого типу й тому не диво, що знайшлося чимало людей, які спробували розбудовувати скавтизм і в Україні. З початком нашого століття з’явилися, по більших містах, “отряди” (рос.= загони) скавтів. У багатьох випадках, вони діяли, як “канікулярні” організації, але прим. в Києві, діяли вони стало.

Др.Анохін і ПОКС

Ініціятором першого загону київських скавтів (ПОКС) був лікар-педагог Анохін, автор цікавої системи “вольової” гімнастики”, побудованої на одночасовому тренінгу так м’язів, як і їх іннервації, ізольованому напруженню й відпруженнга і т. д. Цій модерній людині методи скавтизму були зрозумілі й близькі.

Непереборена криза

Непідготованість

Др.Анохін зорганізував ПОКС у 1910 (11?) році й одразу притягнув чимало молоді, та це й спричинило кризу, якої він не встигнув перебороти, аж до передчасної трагічної смерти в київській Чека, а відтак – ніколи. Анохін почав сам і сам ще був у пошукуваннях. Йому самому бракувало прикмет, знаннів та вмінь “героя-одинака”. Перші його помічники – “начальники патрулів” – ще менше володіли технікою скавтінґу, а приплив молоді до загону змушував ставити на патрульних невипробунані сили.

Інші причини

Замість життя в лісі, – вчилося як жити в лісі, замість мандрувати й розбивати шатра, вчилося, як це робити. Більшість збірок відбувалася в приміщенні загону. ПОКС не був щільніше пов’язаний із гімназіями, членами загону були учні з різних шкіл і тому, часто, тяжко було уникнути чисто організаційних ускладнень. Тому, поза вакаціями, ПОКС майже ніколи не мав часу на “велику гру”, навіть на дещо меншу.

Без гри нема гри

Але без справжньої практичної гри, без випробовування сил у перешкодах, без духу пригоди, перешкоди й перемоги, – справжнього скавтизму нема. Виникало розчарування, найбільше в активніших юнаків і саме цей цінніший елемент був найбільше знеохочений. Скавтизм програвав там, де звичайно й програють скавтські організації – у найнижчих своїх виховних клітинах, через брак справжньої великої гри.

Виховування ідеології й скавтизм

Важливою причиною неуспіху Анохіна було те, що у тодішній Росії (а отже і в Україні) скавтизм був опанований російським патріотизмом і навіть монархізмом. Анохін був неспроможний противитися цьому, але це рішучо відсторонило усі свідомі неросійські й немонархічні кола. “Юние развєдчікі”, як подекуди називалося російських скавтів, були політично одіозні (в Україні) і брак скавтизму у вихованні виповнювано в них великодержавницькою індоктринізацією. Коли підмінимо скавтизм іншими, хоч би й цінними елементами, то таке виховання може бути також цінним (або комусь корисним), але скавтським воно вже не буде, як і не виховуватиме вольовий тип людини. Справа методу й пропорції ідеологічного виховання в рамках скавтизму настільки делікатна, що ніколи не перестане бути актуальною. Розв’язки треба було шукати не у програмах, а у виховнику. Діти йдуть за захоплюючим прикладом й, коли виховник сам буде справжнім скавтом і людиною сильних переконань, то й “проблема” не виникатиме. Виховники Анохіна не відповідали цим вимогам, та не нам шкодувати з неуспіху росіян.

Основа – виховник. Рости на розмір чоботів

Криза в організації Анохіна виникла не тому, що він не розумів і свідомо розбавлював есенцію скавтизму водою, а через те, що готування добрих виховників усе відставало від припливу молоді. Натомість, у його ж ґерл-скавтах справи одразу стояли ліпше: дівчат приходило значно менше і, природно, на початку зголошувалися найактивніші, які одразу уникнули політики, бо справді скавтували. Пригоди, які організовували собі потім ці дівчата, були настільки відважні й успішні, як прим, похід човном-довбанкою з Києва, Дніпром через пороги й гирло до Чорного моря, й морем до Севастополя, – що хлопці мусіли узнати повну рівність. Просто не було поляка якому можна б було випередити їх у завзятті, можливості були вичерпані.

Дилеми

Чому Анохін не скоротив і навіть не обмежив кількість юнаків, а навпаки, відкрив незабаром 2-гий і 3-тій загони, відповісти не так тяжко: діти не мали нічого іншого і треба було робити, що можна, сподіваючися, що згодом поліпшиться. Як не можна було дати дітям поважніших випробувань, то, в усякому разі, можна було ушляхотнювати, дисциплінувати, виховувати спостережливість, уважність та мораль. Вже тільки врятувати дітей від пошести курення, видавалося йому вартим зниження рівня гри.

Додатне. Соціяльна амбіентація

Щоденне виконання “доброго діла”, якоїсь прислуги не родинного, а громадського характеру, змушувало дітей зрозуміти свою потенціяльну цінність в громаді, а тому й ототожнювати себе з нею й, відтак, чутися в ній певніше. Щоденні спортові вправи й вправи маршування підтягали поставу дітей і надавали присмаку військовости, такої привабливої – в тих часах. З кількох роках існування скавти стали відомі: там зліквідували зони пожежу, заки приїхали пожежники, там вирятували потопаючих (полювання на потопаючих усе було улюбленим спортом), там вдало надали першу допомогу і т. д. й це все були діти, але ще важливішим було, що ці діти вже відрізнялися від інших просто тим, як вони ходили, стояли, відповідали. Помітно було, що це “ліпші” діти; вони й самі відчували це і приналежність до ліпших також вабила.

І все ж ...

Цікаво, однак, що перевага “міських” проявів скавтизму й брак пов’язаности з природою, брак життя в лісі й поборювання елементарних перешкод, серед яких тільки й може людина відчути себе залишеною тільки на саму себе, – тяжили й далі. Справжню гру, спочатку, не можна було розвинути, а далі звикли обходитися й так. Цим треба пояснити, що ПОКС не виховав помітних скавтів. Через непопулярну політику, склад членства дуже змінювався, багато відходило, вичерпавши цікавість. Особливо відбилося це на загонах після смерти Анохіна. Вони фактично припинили діяльність, ще перед забороною скавтів совєтами. Залишилася тільки невеличка група старших патрульних, не політиків, а скавтів, яка трималася “при ґерлях”, які усамостійнилися.

Українська ініціятива

Проте, поряд з ПОКС існували й інші, менші, але успішніші скавтські організації, які, враховуючи позитиви й неґативи чужого досвіду, інакше зорганізували працю. Найцікавішою з них був Оесген – загін скавтів гімназії Науменка.

Гімназія Науменка та її атмосфера

Гімназію цю зорганізував видатний український діяч та педагог, Володимир Павлович Науменко, редактор й видавець “Киевской Старини” – найціннішого джерельного видання з україніки. Так “Київська Старовина”, як і гімназія, мали одну спільну рису: зорганізовані українцями й українські за напрямком, провадилися вони російською мовою. Тепер це видається парадоксальним, тоді ж це була вимога часу. Спеціяльно у навчанні – українська мова ніколи так і не вийшла з-під заборони. У складі учнів переважали поляки (знатні родини, яким заборонено було жити в Польщі), російська та єврейська інтелігенція (після революції й аристократія – до “світліших” князів включно) українці були в меншості, але морально відчували себе господарями, таксамо, як і вчителі, однодумці Науменка: це ж українці створили школу, ліпшої від якої не могла знайти собі еліта інших націй. Присутність впливових родин змушувала міністерство дивитися “крізь пальці” на вільну атмосферу у школі й в програмі гімназії були спеціяльно українознавчі предмети, які викладалося українською мовою. Відкрито діяли український клюб учнів та гурток українських природознавців, – на ті часи річнечувана. Тому й скавтизм тої гімназії цікавий для нас. Підкреслено аполітичний та національно-невтральний, він був підкресленою опозицією до панування російського націоналізму у загальнім скавтськім русі.

Оесген

Оесген виник у 1915 році; з ініціятиви старших учнів, підтриманих школою й незабаром став головним засобом шкільного виховання, а згодом і складовою частиною навчального процесу. Це створило зовсім відмінні передумови розвитку.

Готування = самовишкіл

Ініціятори, 5-6 старших учнів, отримавши згоду школи, самі собі зорганізували півторарічний самовишкіл. Вони були прекрасні учні й школа не контролювала їх відвідування. Для виявлення браків, вони систематично влаштовували короткі перебування (2-7 днів) в різних природних умовинах, у різні пори року й так виробили власні методи життя в природі: воєнні й передреволюційні часи вке не дозволяли на готовий виряд і тому скавт тих часів мусів робити собі сам майже все. Таксамо мусів він сам здобувати собі в природі частину свого прохарчування. Вони будували курені з соснової глиці – сухі та просторі; робили печери у льосовому підґрунті і т.д.

Органічне пов’язання з школою. Нова педагогіка.

Але виявився й брак основних знаннів: щоб здобути дичину та рибу, треба було знати їх біологію, щоб їсти рослини й гриби – їх систематику, щоб робити й читати мапи – тригонометрію, щоб “читати” небо” – астрономію й математику і т.д.

Кладка поміж вихованням та навчанням

Так сама собою перекидалася кладка, від живого життя скавтінґу до шкільного опановування “теорії” й перетворювала цю “теорію” на практичну конечність. Робила знання оперативним знаряддям життя. Це було те (поза виховним значенням і гартуванням) на що розраховувала школа: зробити здобування знаннів свідомопотрібним для учня. Пізніше, коли мало не всі учні були скавтами, самі шкільні програми будувалося, відповідно до практичних проектів учнів, заплянованих і розроблених з неофіційною участю вчителів. Це були т.зв. “проекти” та “комплекси”, які дещо нагадували “Далтон-плен” в США, але, поєднані з т. зв. ґенетичним методом викладання – оригінальним твором українських педагогів – вони справили таке враження на делеґацію американських педагогів, що вони написали, в опублікованому в США звіті, що: “найцікавіше, що ми бачили в СССР, була Трудова Школа ч.43 в Україні, в Києві”. Кол. гімназію В. П. Науменка знеосіблено було під цим нумером.

Вплив на неукраїнців

Як цікавий приклад зростання уваги учнів до знаннів, конечність яких вони зрозуміли, була вимога російських, єврейських та польських учнів поширити програм українознавства та української мови. Вони і побачили перевагу українських учнів у стосунках з селянством – постійного джерела поповнення практичних знаннів української природи та подорожньої інформації. Відтак, програм охопив питання походження мови, фонетичної транскрипції, говірок (- звідки ця людина?), етнографії, історії та археології.

Усе результат готування

Майже усі ці можливості передбачено було ще під час самовишколу ініціяторів. Вони стало нотували усе, що виявлялося потрібним, як також можливо потрібним, й укладали “листи потрібних знаннів”. Листи ці розроблялося педагогами, винаходилося нові, ускладнені завдання для ініціяторів, щоб зробити потрібними ширші галузі знаннів.

Життя скавтів

Початок праці

Вишкіл закінчився півторамісячною подорожжю до джерел Дніпра, човном з саморобним мотором, та двотижневим життям у лісі у морозяну зиму, у “ескімоських” хижах із снігу. Готування трималося у таємниці, щоб не втратилося педагогічно найцінніше – відчуття власної ініціятиви учнів.

Перший набір – старших

Разом із проголошенням набору зроблено похід у складних теренових. умовинах, з перешкодами, – для всіх хто зголосився із старших кляс. З яких 40 бажаючих відібрано перших десять – кандидатів на патрульних. Готування їх йшло набагато швидше, бо досвід вже зібрали.

Іспит на патрульного

Іспит на патрульного побудовано було на системі турніру з першими патрульними – самовишколеними ініціяторами. Це булиспортові змагання (біг, перешкоди, боротьба) й скавтська справність (якість і швидкість), опанування заплянованої для патруля кандидата спеціялізації + зв’язок та топографія. Кандидат мусів набрати не менше, як пересічну кількість точок всіх учасників. Передумовиною іспиту було, щоб кандидат мусів у чомусь переважати всіх інших, або мати якусь спеціяльну заслугу під час вишколу. Іспит можна було повторювати. По іспиті кандидат мусів відбути самостійну мандрівку. Відстань приблизно 100 км. Умовини подорожі не були сталі. В одних випадках давалося напрямки, відстані й прикмети, за якими знаходити наступні інструкції. В інших кандидат сам проектував свій шлях по мапі. Спільною була заборона брати харч і виряд. Нічого, крім ножа, сірників, мап, олівців та паперу до роблення шкіців місцевостей. Заборонено заходити до сіл. Уникати контакту з людьми. Завдання: якісна й важлива інформація: добрі місця на табір, переходи через болота, броди, харчові можливості, місцевості чимсь спеціально цікаві, багатство тварин, поклади мінералів.

Другий набір – молодших

Відтак проголошено набір молодших до спеціялізованих патрулів: природників, трепперів, будівників, зв’язку, топографів і т. д. із тим, щоб після спеціялізованого вишколу й загального скавтського тренінґу, підготована молодь формувала патрулі вже справжнього скавтування, у яких заступлено б усі потрібні в походах фахи. Ці сталі патрулі, однак, також мали свої спеціяльні ділянки зацікавлень і фахово в них працювали.

Склад патрулів. Відзнаки,прапорці

До складу патруля входив патрульний та 7 скавтів. Деякі патрулі мали тільки 5. Уніформа звичайна, пластова. Згодом уніформи, як небезпечні, скасовано. Скавти не мали ніяких відзнак, крім лілейки на лівій кишені. Патрульний носив лілейку понад кишенею. Кожний патруль мав трикутний прапорець із своїм символом. Здобуття чужих прапорців було постійною грою й їх пильно охороняли.

Осяги патрулів. Метод праці

Теоретичних викладів, чи “гутірок”, ніколи не було. Усі потреби знання виринали з вимог проектів, з цікавости більше дізнатися про спостережені цікаві речі (багато книжок прочитано після відвідин запорізької церкви в межигірській печері), з поразок у практиці. Життя “по патрулях” дуже зближувало хлопців й вони, поміж собою, стало обговорювали питання культури, науки чи мистецтва. Скавтінґ давав можливість постійної виміни думок й це сприяло духовому зростанню хлопців. Спільна думка дозволяла й на складніші та різноманітніші проекти. Особливий успіх мали конструкторські патрулі. Болотяні щури створили нову ориґінальну конструкцію човнів – “крокодилів”, математичні обрахунки зроблено щодо системи веслування та розташування уключин, експериментально досліджено вплив профілів на спротив води, вплив поверхні фарби на хід човна, розраховано вітрила й кіль і т. д. Будувалося за точними кресленнями, аж до останньої трубки, які робили також самі, у продажу їх на той час вже не було. Інші, зв’язкові, тюбили із старих зіпсутих “будильників” польові телеграфи Морзе, батерії, акумулятори, світлову сиґналізацію, геліографи тощо.

Співпраця з науковцями

Природники переглянули “дикі” харчові ресурси, впали на щасливу думку, перевірили хемічно й паразитологічно можливість споживання дніпрових анодонт – великих скойок і так розв’язали проблему прохарчування у півголодових часах. Споживання молюсків, властиво й дотепер, зовсім невідоме в Україні (за вийнятком Одеси). По поради зверталися до науковців, й у розмовах з ними виникали нові проекти, здійснити які скавтам було легше, як вченим. Стосувалося це пошукувань за чимсь. Отак, пошукування біологічних реліктів принесли чимало зовсім нового матеріялу для фахівців. Віднайшли нові релікти, відкрито нові ареали альпійського метелика, парнасіуса аполло, великі незнані масиви азалеа понтіка, гніздування гірського дрозда-кам’янки, місця гніздувань рідкісних птахів-хижаків, селища бобрів, колонії вовків.

Слухняний дощ

Метеорологи затріюмфували на прилюдному річному “показі”, коли вранці заповіли на 16.30 дощ, порадили змінити програму й о 16.30 справді була злива. Зрідка викликував дощ таку радість в дітей, бо й дощ перетворився на “наш” дощ, дощ наших метеорологів. Це зробило велике враження на присутніх, але справа, проте, була проста: звичайно сталий час добового барометричного мінімума на сході.

Вплив на навчання

Виховання ініціятиви

Дуже багато з тих дітей та юнаків лишилися на ціле життя з фахами їх патрулів. Багато хто з них відомі тепер, як видатні біологи, інженери і т. д. Виховання показало їм шлях до пригоди в науці, навчило, що “скавтувати” можна в кожній ділянці життя, навчило застосовувати знання й самостійно шукати розв’язок. Плянування “вгорі” ніколи не відбирало ініціятиву,а лише передбачувало її. Тому педагоги були згори готові до практичних питань, які мали виникнути, й на час фарбування човнів, цілий комплекс тодішньої технології був вже напоготові й у нього вже вплетено вимоги загальної програми курсу. Але дбалося, щоб саме питання, вибір проекту виникали тільки з правдиво-учнівської ініціятиви. Вони отримували знання, якого просили й якого, саме в тому часі, потребували. Це незвичайно підвищувало не тільки темп та обсяг навчання (далеко понад програму), але й незмірно підвищувало якість засвоєння, не кажучи вже за опанування практичного майстрування, пізнання матеріялів та знаряддя, технічного чи наукового.

Школа + Школа життя

Це було те, що корінно відрізнювало організаційні засади Оесгену від будьяких інших скавтських організацій та гімназію Науменка від будь-яких інших шкіл. Це було взагалі першою в світі педагогічною спробою об’єднання школи й скавтінґу у єдиному виховно-навчальному процесі. Це був видатний успіх української педагогіки й української школи. Та чи не відбилося це неґативно на скавтінґу ?

Чи скавтінґ залишився скавтінґом ?

Самовиховання й самоврядування

Можна припускати, що так. Самоврядування юнаків було вповні самостійним. Хитра механіка плянування й координації “вгорі” усе йшла за проектами юнаків і тільки доповнювала їх, а, по-друге, ніяк не була відома, як фактичний твір педагогів, як педагогічна система школи. Що найважливіше, школа ніяк не втручалася у саме життя загону, у здійснення походів, проектів, у життя в природі і знала за все тільки згодом, з добровільної розповіді провідників скавтів.

Ставлення батьків. Не втручалися й батьки, не зважаючи на те, що згори попереджувані були, що моральна відповідальність це одне, але ніякої ґарантії за здоровля й життя скавтів ніхто взяти на себе не може: коли праця розгорнулася, це вже була анархія революції 1917. Ризикувати – стало складовою частиною життя й скавтінґ мусів вчити, як ризикувати. Інструктори-патрульні були сміливі, але дуже оглядні й молодших прим. брали тільки у безпечні походи. Проте трапилося, що й молодші, під час ночівлі на дніпрових косах, поблизу Києва, зазнали нападу кримінальної банди. Перестрілка вночі, переїзд фльотилією “крокодилів” на інше місце (діти пливли в одягах, тримаючися руками за човни) у той час, як патрульні відстрілювалися з коси, це все було цікавим переживанням для дітей, добрим гартом та досвідом, прекрасною перевіркою попереднього тренінгу, але, що нічого не трапилося було справою дещо щастя, а дещо передбачливості! Група старших, озброєних патрульних непомітно охороняла район і негайно, “з тилу”, заатакувала кримінальників. Реакція батьків була така: життя у Києві таксамо небезпечне; скавти нераз довели вміння виходити із скрути та розумну обережність, ми певні – перебування з ними додаткової небезпеки не створює. Хіба навпаки.

Були постійне поготівля та гарт

І справді, за ціле існування Оесгену не було жадного поважнішого випадку (були перелами й звихнення, втрата зубів, порізи) і то не через брак пригод і небезпеки, а завдяки доброму скавтському вишколу, дисципліні й постійному поготівлю. у кожному найменшому поході, таксамо під час навчання у школі, кожен знав, де його місце і яке його завдання. Тому, коли несподівано почався артилерійний обстріл Києва, школярі (й цінні прилади) за кілька хвилин були вже у безпечних підвалинах, а всіх без вийнятку батьків, впродовж кількох годин, повідомлено про безпеку дітей. Електрики не було, тимбільше телефонів, але діяла скавтська система сиґналізації “через дахи Києва” й порядок “естафет”. Зайвим це не було: у будинок гімназії трапило 6-дюймове стрільно. Стрільну, як і дощу, раділи.

Скавти допомагають...

Скавти не стояли осторонь громадського обов’язку. Коли настала харчова криза, вони скопали кілька городів й засадили картоплею для вчителів гімназії та родин товаришів, які не могли зробити цього самі. Це знову дало нагоду до організації охорони городів й сталих нічних ескапад.

Нові пригоди

Раптово настали дощі й, таксамо раптово, бараболя почала западатися у землю. Виявилося, що скавти тяжко працювали вдень, але встигли, певно ночами, зробити під городами цілу мережу підземних ходів... Коли розвинувся вуличний бандитизм, і поширилися збройні напади, скавти стало відпроваджували вчителів і батьків, яким треба було йти почерез небезпечні вулиці. Це викликало один єдиний випадок заборони з боку школи.. Характеристично для стосунків поміж школою й скавтами: скавти перестали відпроваджувати, але “прогулювалися” тими вулицями у тому часі, як вчителі поверталися додому. Цього вже ніхто не міг заборонити, бо робили це старші хлопці по 17-19 років.

Чорна робота

Ціле обслуговування будинку школи, заготівля палива у лісі та на торфовищах, інсталяція пічок, опал різні направи – усе виконували самі.

Вміння

Пам’ятаю перший річний показ вправности. У чималому садку гімназії зійшлося багато батьків та гостей. Цілий показ побудовано було на змаганні на “пункти” – точки. Судді контролювали. Це були спортові вправи: і звичайні, і з підкреслюванням переборювання перешкод: стрибки з височини (мінімум – півтори власної височини і до 5 метрів), паркани з колючим дротом, перестрибування з сальто, переходи по балянсуючих брусах і т. д. Змагання із стріляння, із визначення відстані на око, із швидкости надання допомоги, гра Кіма, але з живими об’єктами – подати опис певної групи присутніх і т. д. Змагання кілька разів переривалося алярмами: пожежа у школі! Усе стрімголов летіло на свої пости. Швидші патрулі діставали точки. Окремі патрулі мали окремі завдання: знайти штучно приховане пошкодження в електричній мережі, направити мотор, направити ровер, зварити з “лісових” матеріялів мило, тут же,у похідних казанках на вогнищі. Зв’язкові запропонували, щоб хтось з далеко мешкаючих присутніх дав якесь доручення до своєї хати. Через сигнальних на дахах будинків справу було швидко полагоджено. За мало помітними прикметами треба було знайти “злодія” поміж присутніми. Звичайно це вдавалося скавтам дуже легко, але цим разом не виходило.Завдання захопило присутніх й, зовсім несподівано, особливо захопився цим директор гімназії, який почав бігати й шукати разом із скавтами. Справа виглядала мало не безнадійно, коли раптом директор здогадався й почав кричати – “та це ж я, та це ж я!”. Судді присудили йому почесні точки – по одній від кожного скавта, скількись там від кожного патруля й від цілости загону. Те саме відтягнули від скавтів. Під загальний регіт, змагання виграв директор.

Підтримка індивідуальних вмінь

У спільному житті хлопці показували собі, хто що вміє незвичайного й це також показали. Було змагання з нюху: пізнавалося на запах рослини, дерева, речовини (не все “цензурні”), предмети (також). Виграв хлопець, який за запахом “виарештував” поміж присутніми усіх лікарів, але підхопив ще й одного батька, який щойно вийшов із лікарні по операції. Малярі робили портрети присутніх. Велике враження зробило змагання математиків – турнір, у якому вони давали завдання один одному – усі дивувалися дотепу. Цілий показ був цікавий, невимушений і свідчив на користь скавтизму.

І все ж ...

На закінчення

Прикро, що ціла та українська ініціятива не розвинулася в українських формах і тому й не принесла нам більшої користи. Ось-ось могло б це статися у 16-19-тих роках, та не сталося. Совєти заборонили скавтів, та під охороною школи й зміненою назвою “Трудовий загін”, Оесген продовжував діяти й, завдяки переходу навчання на українську мову, став переважно українським. На вимогу політичної індоктринізації дітей – школа й старі скавти відповіли таємною врочистістю закриття Оесгену у 1926 році й мали з тим останню пригоду.

Останній показ вміння

Основники загону виготували прапор – перший прапор Оесгену, вмаршували на збірку, разом із рентою старих скавтів і ґерлів Києва, передали знам’я загону й усі разом прирекли скавтувати в житті й далі, як одинаки. Не встигла скінчитися присяга, як входові двері школи вилетіли під ударами прикладів ГПУ. Заки чекісти вибігли на четвертий поверх, дівчата вже танцювали з хлопцями, за розставленими столами відбувалася гра в шахи, – усе бавилося. Обшук тривав довго, але нічого не знайшли, хоч обшукували й присутніх. За кілька днів директора викликали до ГПУ й сказали, що тепер вони знають, де переховали прапор й вимагали ужити впливу, щоб його віддали. Але було вже пізно. Остання врочистість – спалення прапору, десь у дніпровій поймі, – вже відбулася.

Пластовий листок. – 1966. – Ч2/102 [3/103]. – серпень. – С.31-36.