“Малі стрільчики”

спомини з перед 10 літ про перших пластових “Новинів”).

Чимало з Вас дивується, чому на прапорі, що є в посіданні І. пл. полка, написано: “Пластовий курінь Сокола III. – Львів 1914”. – Ось послухайте, як се сталося:

Згадане товариство за кілька місяців свойого буйного розвитку перед війною зуміло згуртувати майже тисячку Українців на городецькій дільниці Львова, завести руханку для мужчин, жінок та молоді, уладити гарну домівку, де крім потрібних приладів (переважно власної роботи членів), заведено постійну читальню часописей та поважну книгозбірню серед гарної, хоч скромної обстановки, на яку зложились жертви, а частійше власна праця членів і чле-нок. Вони щоденно вечерами сходилися на руханку, на спільну гутірку, яка все оберталася біля дальшої діяльності товариства, а до їх душ все промовляли довкруги роз вішені в рамках символи й кличі як: “Все вперед – всі враз” – “Борітеся – поборете” – “Де сила – там воля” і т. п. – Так життя кипіло вірою на красше, леліялись надії... Я певний, що й Ви так сходитеся в своїх домівках, прикрашених власними руками, та думаєте про майбутнє Народу...

Та не в сьому діло! Я, хоч бувший пластун, зблукався з дороги, а мав Вам сказати дещо про малих стрільчиків.

Саме завершенням прегарного життя в “Соколі III”було посвячення, дня 7 вересня 1913 р, прапора, який в повні, – від мідяної списи аж до найменшої вишивки, виконали самі члени. Та нема що згадувати, бо сей прапор забрали Поляки в листопадових днях 1918 р. – А шкода, бо цікаве було виконання!

Після сего свята Старшина “Сокола III”рішила більше уваги присвятити шкільній молоді, щоби й сих найменших привязати до товариства. Так прийшло в листопаді 1913 р. до гуртовання школярів IIIі ІV-ї кляс народньої школи ім. Б. Грінченка в окремий відділ, який пізнійше названо “Пластовий курінь”. На чолі відділу станув заслужений член “Сокола III”бл. п. Омелян Козинський, урядник зелізниць, який згинув опісля у війні на Великій Україні.

Вправи – а саме військовий впоряд – відбували хлопці найперше в руханковій салі “Сокола III”при вул. Городецькій ч. 95, а опісля на обширному подвір’ю.

Я бачу, що Ви усьміхаєтеся, бо ніяк не можете дотепер доглянути в гуртку сих хлопчиків чогось пластового. Ваша правда! Та тільки пам’ятайте, що ніхто не хотів з них робити “пластунів”, бо се були хлопці 8-12 літні, а тільки підготовлювати їх до Пласту та виховувати разом в любові до свойого рідного, бож вони в своїх переважно спольщених ріднях рідко коли чули українську мову.

В школі приучувано їх співати народні українські пісні, які опісля зі захопленням виводили вони підчас маршу та походів за місто – на поле...

З часом стали вони “стрільцями” – бо се був передвоєнний час, коли Українці й Поляки заложили стрілецькі організації в надії на близьку війну з Москалями. Се “воєнне завзяття” відбилося теж иа сих малих “новиках”, які з неописаною радістю розхоплювали межи себе “кріси”, що їх на лад справжніх поробили їм члени товариства.

А як сі мальчики чудово вправляли! Шкода, що не схоплено їхніх рухів на фільмову стяжку, а тоб не одні з Вас засоромилися, що ще до сьогодня не вміють як слід обертатися в рядах. Найбільше радості в серцях батьків викресали сі “малі стрільчики” своїм виступом на святі в честь Т. Шевченка, улаштованім “Соколом III” 1 марта 1914 р. Бо треба Вам знати, що крім крісів справлено їм повні пластові однострої з капелюхами, тож справді виглядали “відважно”.

Зацікавлення сим “пластовим курінем” зростало у Львові, їхні знимки поміщено в тодішній “Ілюстрованій Україні” з 1 мая 1913 р., а відпоручник “Сокола-Батька” доручив кождому з окрема нагороду в виді книжечки “Пластові гри і забави”. Тоді малими полководцями сего куріня були Омелян і Степан Щуровські та С. Вітик.

Молоде життя. – 1923. – Ч.7-8. – С.57.