Життьовий шлях Цьопи Паліїв

Цьопа Паліїв народилася у священичій родині Західних Земель України, яку ціхував патріотизм і почуття обовязку супроти свойого народу. Усі її три брати (значно старші від неї) брали участь у визвольних змаганнях України, зокрема визначався Дмитро, повний ентузіязму і віри у національне будуче України. Тож щиршим її середовищем, що вкорінювало в неї високі національні ідеї, був гурт бувших вояків за українську справу, у яку вони не зневірилися, мимо програної, а вірили у виховання нового покоління чи теж перевиховання суспільства для усунення недоліків, що і частинно могли заважити на поразці. Вона, переїхавши до Львова, була зв’язана з ними і прим. коли після атентату на Пілсудського, після анектовання Галичини Польщею, що його виконав Степан Федак “Смок”, він і товариші були у тюрмі, вона відвідувала їх у тюрмі, передаючи їм теж вістки (“ґрипси”). Але це було на базі товариській і подиву для їх геройства,бо до ОУН вона ніколи не належала.Потім лучули її товариські зв’язки із групою УУС-ів, що гуртувалася біля видавничої спілки "Червона Калина".

До Львова переїхала вона у 1920 році до української державної семінарії і тут зазнайомлюється із пластовою ідеєю, стає пластункою-юначкою 3-ого полку УПЮ ім.кн. Ярославни, де зв’язковою була Дарія Навроцька, пластунка передвоєнних часів із групи Івана Чмоли, тож стояла теж близько тих, що вели тоді військову підготовку у виду можливостей війни, яка і не задовго таки здійснилася. Цьопа опісля була теж у проводі куреня, куріннею празницею.Дарія Навроцька була учителькою руханки в семинарії і мабуть під її впливом Цьопа, закінчивши семінар у 1925 році, стала учителькою фізичної культури у Перемиському Інституті  – ґімназії враз із інтернатом для дівчат. Цьопа була рівночасно опікункою дівчат в інтернаті, тож дуже близько з ними співжила. Тут вона розгортає живу спортову діяльність дівчат у спортових клюбах “Весела Громада” та “Спартанки”. Рівночасно вона стає пластовою виховницею  – зв’язковою 10. К.УПЮ ім.кн.Настасі Слуцької. У тому ж часі стає членом І.К.УСП “Ті, що греблі рвуть”, що своїм завданням поставив виховну працю із юнацтвом.

У 1937 році, коли курінь “ Ті,що греблі рвуть” організують та переводять перший табір на Соколі, вона стає його обозною і веде цілу виховну працю табору піц опікою, проводом Командантки табору Дарії Навроцької. Два роки піз­нійше вона стає вже команданткою табору на Соколі і майже щорічно до1930 р. і пізніше є його команданткою. Її гарна поява, глибоко обдумані гутірки при ватрах  – вона мала великий дар промовляти і переконувати молодих, захоплюють юначок.Повна ідеалізму, наражувала ним юначок. Вона стає улюбленою і поважаною команданткою таборів. При тім вона дуже вимоглива до юначок, але ще більш до себе.Це дає їй великий авторітет серед дівчат. У тому часі вона теж багато застановляється над місцем дівчат у Пласті. Її думки  – не наслідувати сліпо хлопячих програм, але теж дати дівчатам відповідний вишкіл, щоби вони стали сильними індивідуальностями,свідомими свойого завдання у родинному і суспільному житті. Вона часом і висловлює невдоволення поземом думки і діл дівчат, заки дає їм оспалість, несеріозне трактування Пласту. Тому своїми гутірками на таборах хотіла вияснити пластункам завдання Пласту та його ролю у громадянському житті..Це було для деяких пластунок зовсім чимсь новим, а тип жінки-пластунки ще не зарисовувався у їхніх умах. Вона була проти сліпого наслідування програми діяльности хлопячих частин Пласту. Пластунки повинні бути переконаними у рівнорядности жіночих занять і вдосконалювати їх. Праця в Пласті це для юначки покищо гра з життям, прогульки на гірські шпилі, випробування сил, загартовання, витривалости відваги і підприємчивости, почуття вдоволення із самостійности. Але юначки мусять усвідомити собі ролю жінки у суспільному житті, участь у великому історичному житті народу. Ціллю жіночого Пласту уважала зробити пластунку пожиточною членкою суспільности. Ідеалом пластунки вважала підготовану до життя, "тверду як криця", образовану, самостійно думаючу Українку. Найважнійшими вислідними пластових проб пластунок уважала вироблення характеру, свідогляду, вміння співжити в гурті, розвиток релігійних і національних почувань, життєву зарадність, плекання здоровя і фізичної тугости, внесення гарту духа і радости у своє середовище, потреби служіння другим. За К.Малицькою казала, “нам треба Марта не жалібних Ніоб, у бій життя підемо з усміхом на лицях”.

Після розв’язання Пласту, залишилася у його рядах у підпільній праці пізнійше теж стояла у його проводі як член конспіративного Пластового центру. Вона і дальше у курені “Ті, що греблі рвуть”, бере участь в організації і переведенні таборів юначок на Соколі, де праця і дальше ведеться в імя пластових ідеалів і пластовими методами. У 1938 і 1939 рр. є команданткою інструкторських таборів у Космачі, Брустурах.Там на останньому вишколі у 1939 році відбирає присягу від підготованих для ведення пластових нелеґальних гуртків юначок, вибраних таборовичок, що кінчили свій юнацький вік.

Рівночассно вона веде і дальше в Дівочому Інституті пластову працю, організуючи гуртки юначок, із більшою селекцією, веде їх при помочі вибраних провідниць гуртків, заприсягає пластунок, переводячи присягу на цвинтарі в Пикуличах на стрілецьких гробах, виявляючи тоді перед юначками, що це вона їхня провідниця. У Перемишлі вона веде не тільки юначок, але теж організує леґальний гурток “Плаю”, гуртує у ньому хлопячу ремісничу молодь і веде працю на пластових основах. Деякі із тих її вихованків, яких вона зв’язала з проводом, виконували опісля у рр. 1940-41 працю зв’язкових (кур’єрів) між тереном занятим німцями і більшовиками переходячи Сян з Перемишля до Лввюва із дорученнями пластового проводу.Деякі з них згинули, виконуючи це завдання.

Її патріотичне виховання молоді, самозрозуміло, не подобалося польській шкільній владі і її звільнили із її учительської праці.

Тоді вона переїздить у 1934 році до Львова і стає директоркою кооперативи “Пласт”, фінансової бази Пластового Руху. Із-за її енергії, інтензивній праці кооператива розвивається, вона вводить виробничі відділи спортового і таборового виряду, опісля відкриває другу крамницю у Львові, творить станиці продажу по інших містах Галичини.

Вона з дальше сильно заанґажована у пластовій нелеґальній праці. Провадить інструктаж юначок-провідниць і виховниць підпільних пластових гуртків юначок у середних школах Львова. Працює теж у проводі Комісії Виховних осель і мандрівок молоді (КВОММ), що від 1933 року існувала при Товаристві охорони Дітей і Опіки над Молоддю для ведення таборової акції. Є членом кооп. “Вогні”, що видавав журнал тоїж назви у рр.1931-39 пластового ідеольогічного напрямку і гуртував біля себе пластунів.

Перед інвазією більшовиків у 1939 році виїздить до Криниці,оминаючи певного переслідування.Там інтересується працею Куренів Молоді.

Після заняття Галичини німцями, вертається до Львова і працює в українському Крайовому Комітеті у Відділі суспільної опіки, а після перебрання його Українським Центральним Комітетом, званим в скороченні Відд. Молоді у Відділі Опіки над Молоддю і Родиною.

Для різних акцій, які вона прреводила, вона гуртує своїх подруг із куреня “Ті,що греблі рвуть”, на громадській базі. Вернувшися до Львова включається передовсім в акції помочі утікачам із східних областей Україні заосмотрюючи їх приміщеними, харчами, одягом, а навіть піднаходячи їм працю. Помагає їм у дальшому переселенні на захід, рятуючи від більшевицької небезпеки.

Весь час існування ще німецької нацистівської держави, вона працювала для української молоді, яка була заслана на каторжні роботи до Німеччини і для юнацтва приневоленого до непосильної військової служби.

У 1942 році вона організує справно велику акцію помочі голодуючим селянам Підкарпаття і Карпат, що голодували із-за воєнного знищення і повені. Переводить переселювання дітей із голодуючих околиць у багаті села Поділля.

Ангажується теж і дальше у пластовій праці, яка велась тоді у формі Виховних Спільнот Української Молоді на програмі зложеній Дротом Тисовським і покликаною ним групою пластунок і пластунів. Весь час занимається організацією і улаштуванням, прохарчуванням таборів ВСУМ-у для дітвори і молоді. Вона ініціює пращання Куреня “Передових” (відповідник старшого пластунства), які відходили, враз із деякими старших віком пластунів,у ряди Дивізії “Галичина”,обдаровуючи їх медаликами і Матірю Божою та пластовою лелійкою на другій стороні.

У 1944 році вона переїздить до Криниці де веде табір-вишкіл для виховниць юнаццьких гуртків, як теж є Команданткою вишколу медсестер, організованого УЦК. При Наближенні більшовиків виїздить захід найперше до Любену де евакувався УЦК, а дальше до Баварії де осідає в таборі переміщених осіб у Фюссені. Там організує пластову групу, веде пластові гуртки, коли у 1945 році відновлюється Пластова Організація. Незабаром стає Команданткою Пластунок відновленого Пласту під назвою Союзу Українських Пластунів Емігрантів /СУПЕ/,що перебираз цю назву від пластової Організації, веденої проводом за гранцею у Чехослозаччині з осідком проводу у Празі.

Щоби могти легше вести свою працю Головної Командантки Пластунок осідок проводу був у Мюнхені, переселюється до табору на Шляйсгаймі, під Мюнхеном. Рівночасно із своєю працею Командантки вона веде на місці у таборі працю виховниці дівочих і хлопячих гуртків. Це була її засада виховна, не зривати зв’язку із безпосередною виховною працею з дітворою і молоддю, для досвіду.Навіть виїхавши опісля до Англії, вона пише звідтіля, що дуже їй жаль за її малими вихованками.Вона так глибоко переживала свою працю із дітворою і молоддю.

Як Головна Командантка пластунок, а рівночасно Командантка на американську Зону, вона, враз із своєю Булавою, організує і переводить у різних місцях скупчення пластунок вишколи, курси чи табори, для виховниць, висилаючи членів Булави теж і до далеко віддалених осередків, теж і француської Зони. Підготовляє виховні матеріяли, бере участь в організації ювілейної зустрічі у 35-ліття Пласту, що відбулася у 1947 р. у Міттенвальді і виголошує на ній глибоко обдуману, захоплюючу слухачів промову.

У кінці І947 року вона переїздить на працю до Англії. Виїздячи з Німеччини, вона вносить резиґнацію із посту Головної Командантки Пластунок, та провід не приймає її резиґнації .Для безпосередної праці і контакту з тереном зона залишає свою заступницю враз із Булавою. Звідтам вона удержує письменний зв’язок із проводом і своїми співробітницями, як теж пересилає багато дописів до пластового журналу “Молоде життя”. Зокрема цікаві її листи до старших пластунок.

В Англії вона зразу у переходовому таборі у Йорк, опісля з початком 1948 року переносять її на працю у ткацькій фабриці у Лідс. У 1948 році вона стає уповноваженою Команди СУПЕ на Англію. При помочі Ганусі Герасимович і Ярослава Гавриха, старається організувати пластову працю. Велику перепону становить брак виховників, взагалі мала кількість старшого пластунства чи сеніорату, що переїздить до Англії.Тому майже кожної суботи виїздить до різних осередків українського поселення організувати і вести виховну працю, а вечорами, по важкій фабричній праці, полагоджує переписку у пластових справах із проводом і своїми співробітницями у Мюнхені. Старається переговорювати із Англійськими Скавтками та безуспішно. Зареєстровує пластову організацію в Англії під назвою Комісії Виховних осель і Мандрівок Молоді (КВОММ), нав’язуючи традиції з рідного Краю. Праця починається передовсім із новацтвом, організуючи його у 5 осередках поселення Українців. У дальшому починає теж організацію таборів для новацтва і юнацтва.У 1949 році зводить у КВОММ-і звичай поздоровляти себе у день св.Юрія.

Коли у 1949 році на Зїзді у Цуфенгайзені, Німеччина, знову вибирають Головною Команданткою Пластунок, вона пише, що це недоцільне і радить проводові викінчувати усі справи у Мюнхені, уважаючи, що найважнійшим під ту пору є старатися якнайскорше переселитися на місця нового осідку, скупчуючись поможності в однім осередку, чи хоч одній державі чи сумежних, щоби мати із собою безпосередний контакт. Найважнійшою, на її думку, справою є організація проводів у поодиноких країнах осідку нашої еміграції, піднайдення форм і започаткування правильної пластової праці. У видавничих справах, які тоді були сильно розпрацьовувані проводом, її погляд був, що не вистарчає поставити видавництво, але треба мати для нього підхованих "консументів", треба ідейно формлювати пластовий дух, якого визнавці були б "споживачами" видавництва.

Її співробітниці і співробітники та приятелі, після переїзду на нові місця поселення та влаштуванні там, переконували її у потребі переїхати з терену Англії,де не було так широкої перспективи для пластової праці, до Канади. В кінці у 1952 році, залишаючи на свойому місця Ганусю Герасимович, свою найблищу співробітницю, вона переїздить до Канади і поселюється в Торонто, де відразу включується у пластову працю так Головного проводу Пласту як і у місцевих клітинах.

У 1954 році на 5.Зборах СУПЕ, що перетворилися у перший Збір Конференції Українських Пластових Організацій (КУПО), вона виголошує доповідь на тему “Пласт -національна Виховна Організація”, визначуючи її місце в українській спільноті. Начальний Пластун наділює її на Зборах відзначенням “за визначне діло” за її повну посвяти працю за часів нелегальної праці Пласту. Її вибирають Головною Булавною Пластунок. Створивши свою Булаву із своїх дотеперішних переважно співробітниць у висліді праці оформила "напрямні для річного пляну праці",що були видані друком Головною Пластовою Булавою у формі брошурки. Це для усистематизовання праці і зведенні у відповідному напрямі. Вона ввела теж річні гасла праці, що зосереджували працю на підібраній тематиці, що звичайно служила зміцненню почувань до рідного Краю, підсиленню знання про нього та його історії, розбудженні зрозуміння державницьких стремлінь української нації, поглибленню певних ділянок знання, вмілостей. Як прим. “Київ – столиця України”, “Плекатиму силу і тіла і ума, щоб нарід мій вольний, могутній повстав". Це було звичайно получене із змаганнями між частинами, що вимагали теж поглиблення у пластунок основних індивідуальних прикмет, вироблення пластової постави.

На 1957 рік вироблено у її Булаві нові вимоги проб усіх виховних Уладів, що були опрацьовані як цілість пристосована до психіки та завдань пластунок. Велику увагу присвячувала вишколам пластових провідниць.Була співтворцем Кадри пластових Виховників, її правильника та довела до признання 3-ого ступня КПВ деяким досвідченим виховницям, що відповідали вимогам Правильника.В цей спосіб повстав перший кадр пластових виховниць,яких іменування затвердив Начальний Пластун.

В слід за тим перезела ряд вишколів по нонвцькій та юнацькій лінії, включно із курсом -табором на 3-ий ступінь КПВ для пластунок. У 1957 році заплянувала і перевела імпозантну Міжкрайову Пластову Зустріч у 45-ліття Пласту на Пластовій Січі б.Торонта під гаслом “Мандрівка землями України”.У Зустрічі взяли участь Пластун Основний др. Олександер Тисовський-“Дрот”, Проф. Северин Левицький, Начальний Пластун Сірий Лев та 1200 пластунок і пластунів з Канади і ЗСА. Після Зустрічі відбувся ряд вишколів для виховників новацьких і юнацьких.

Удержувала тісний зв’язок із Крайовими Командантками та сприяла зв’язкові молоді поміж краями.

Від 1956 року працювала теж як Головний Референт Вишколу при Головній пластовій Булаві. Дбала теж про опрацювання вишкільних і допоміжних матеріялів при помочі своїх співробітниць.Старалася теж про матеріяли для таборів, зокрема новацьких. Як і взагалі піклувалася розвитком таборництва, спробами змін, прим.заініціювала у торонтонському коші курінні табори, які вели самі проводи куренів під опікою зв’язкової чи виховниць зв’язаних з куренем.

У рр. 1954  – 1961 була співредактором другого виданння “Життя в Пласті”.

Рівночасно у рр. 1953-59 і 1962-1965 була Головою Крайової Пластової Старшини Канади. У 1955 році організує із своєю КПСтаршиною І.Крайову Зустріч у Вінніпегу із двотижневим таборуванням і вишколами в “Українському Парку” Кемп Мортон.

У 1961 році Канадійський Пласт під її проводом взяв участь у відкритті памятника Тарасові Шевченкові у Вінніпеґу, святочно започатковуючи теж 50-ліття Пласту таборуванням і Зустріччю в "Українсь кому парку".

Все чи помимо цего, що занимала вищі пости а Організації, для досвіду, не зривала контакту а виховною працею на низах  – ведення гуртка, табору, відправ із місцевими виховницями.

Із загально-українських акцій вона у 1961 році запропонувала 2.К.УПС “Ті,цо греблі рвуть” видати, у 100-ліття смерти Тараса Шевченка, переклади вибраних творів Тараса Шевченка у німецькій, француській та англійській мовах із українськими текстами та кількома репродукціями малюнків Тараса Шевченка, під літературною редакцією проф. Юрія Луцького, за мистецьким оформленням мистця Мирона Левицького. Вона сама занималася виданням книжки. Книжка дістала дуже добру оцінку.

Від 1963 року заініціювала і вела у співпраці групи громадян Торонта “Патронат Наукового осередку НТШ” у Сарселі, Франція, для фінансової допомоги у виданні Енцикльопедії Українознавства. Притягнула до цеї праці теж 2.К.УПС “ Ті,що греблі рвуть”, які почали вести “Акцію Сарсель” серед своїх членів, поширюючи її опісля, за рішенням Великої Ради УПС, на цілий Пластовий Сеніорат, як один із виявів громадянської праці Сеніорату. Через свою фінансову допомогу курінь став фундатором-меценатом Е.У. Цею справою розентузіязмувалися теж торонтонські. юначки і з ініцітиви своєї Кошової Зені Кахновець,почали переводити щорічно ярмарки на ту ціль. Кіш пластунок став теж фундатором – меценатом Е.У. Сама ж вона у завіщенні жертвує 1000 дол. на туж ціль, як памятники на незнані могили своїх двох погибших братів, Омеляна, що загинув під більшовиками на Східних Землях, арештований у 1936 році, помер у 1942 році у вязниці в Саратові, та брата Дмитра, який за гинув у боях під Бродами у рядах І. Дивізії Української Національної Армії.

Дійшовши до переконання, що підставою всякої виховної праці чи дії українського громадянства мусить бути добре поставлене рідне шкільництво, вона відходить від праці в Пласті, щоб реалізувати плян національно-виховної програми, що охопила б всю українську діаспору. Хоч болить її, що не усі пластуни розуміють Пласт так як вона його переживала, то однак до кінця життя цікавиться пластовою працею та рада була коли могла стрінути пластунок чи пластунів, що помагають теж у праці, що мала усталити українську виховну систему. Вона працювала вже і досі в Обєднанні Педагогів. Тепер з питомою собі енергією і переконанням у важности праці ді у проводі Обєднання Українських Педагогів. Своїм звичаєм працює не лиш у проводі, але теж ангажується у безпосередній педагогічній праці  – учить на курсах українознавства у Свято-Миколаївській школі. Головним завданням Обєднання Українських Педагогів в Канаді стало у тих роках підготування оформлення української виховної системи у діяспорі. Цьопа вже з 1959 року була секретарем Комісії Української Системи, тож стає співорганізатором Сесій Української Виховної Системи у роках 1964  – 1967. Це: Сесія для справ української культури, Сесія для справ українського дошкілля, Сесія для справ українських молодечих організацій, Сесія для справ виховних дій українських жіночих організацій, Сесія для справ українського шкільництва. Вислідом другої Сесії було створення Головної Світової Ради Українського Дошкілля, якої Головою була вибрана Цьопа. Вона теж стає опісля Головою Обєднання Українських Педагогів Канади та головою Відділу ОУПК в Торонто.

У 1967 році вона віддає усі свої здібності організаторки та виховниці підготовчим працям Світової Виховно-Освітньої Сесії в рамках Світового Конгресу Вільних Українців. Вона працює у Комісії для виготовлення Української Виховної Системи як секретар Комісії. Ініціатором цеї Комісії було Обєднання Українських Педагогів Канади, а патронували їй усі причетні до виховання та шкільництва українські організації Америки, Австралії, Великобританії, Канади і Німеччини, яких Комісія зуміла зєднати у думці скоординувати усі сили для створення однієї виховної системи під одним проводом. Бо Цьопі як і усім співробітникам Комісії присвічували у праці думки  – повинні бути скоординовані дії культурно-освітних ділянок праці різнородних наших організацій, що пособляли б розвиткові духових прикмет нашої спільноти; потрібна скоординована праця садків, Рідної школи, Просвіти, театру, хорів, університетських курсів українознавства; треба доводити до спільних виявів українського культурного життя та ставити їх на відповідному поземі; щоби шкільна система могла пляново і правильно розвиватися, мусять бути долежені усі. старання до координації навчальної програми і виховної дії; відтинок українського шкільництва не може бути відокремленим від життя української спільноти, а творити його нерозривну вітку.

Світова Виховно-Освітна Сесія, в якої працю Дьопа вложила львину часть, з участю 250 представників не лиш із ЗСА і Канади, але і Південної Америки і країн Європи, відбулася 11 і 12 листопада 1967 року в Ню Йорку. В її програму ввійшло обговорення виховного ідеалу українця в діяспорі, шкільних справ та української виховної системи. Діяли теж Підкомісії шкільних справ, релігійного виховання, правопису, Світового Обєднання Українських Педагогів, опікунів “Рідних Шкіл”, українських молодіжних організацій.

Останньою проводили пластуни, сформулювала виховний ідеал Українця, який був принятий пленумом Сесії та переданий як внесок Секретарятові СКВУ, що його і схвалив. Вислідом Сесії було створення Світової Координаційної Виховно-Освітної Ради /СКВОР/, якої секретарем стала Цьопа. Опісля вона стала теж секретарем Крайової Координацийної Виховно-Освітної Ради /ККВСР/ Канади.

Враз із своїми співробітниками вона приступила до практичного введення праці в життя на устійнених залежаннях. Для шкільних справ повстають Крайові Централі Українських Шкільних Рад як складова частина СКВОРу. Вона бачила потребу оформлення і реалізування цілої системи національної педагогії, як вмілости виховання і науки /просвіти/ української молоді.Школи повинні дати підставу для національного виховання, впоїти знання про рідний Край, що могло б утверджувати почуттзве повязання із Батьківщиною.Зосереджується на цих проблемах і береться за зміцнення дії педагогічного середовища. Для того треба педагогічного фахового вишколу і дошколу вчительських сил, постійного намагання уліпшувати умовини для т.зв.доповнюючих шкіл  – приміщення, бібльотеки, читальні. Зміст навчання  – виховання тісно повязати із джерелами української духовости. Устійнити і скоординувати один плян навчальної програми і програми виховання. Щоби це осягнути вона приступає до зорганізування курсу-семінаря, з рамені Президії СКВОР; для провідників і організаторів наймолодших груп української дітвори. Вона і її співпрацівники ставлять ціллю курсу теоретичне узгіднення та практичне засвоєння методики занять із дітьми та намічення координаційного пляну дії середовищ, що займаються цією ділянкою, зокрема беручи до уваги збереження рідної мови. Курс відбувся літом 1968 року на Пластовій Січі б.Грефтону, Канада.В курсі взяли участь дошкільні виховниці і кандидатки для ведення дошкільної виховної праці, новацькі виховники, вчителі, виховні референти заінтересованих громадських установ.

У 1969 році на Конгресі Українців Канади промовляла на Сесії Шкільної Конференції і тоді створено Крайовий Центр Українських Шкільних Рад Канади.

Працює останками сил, поборюючи невмолиму недугу, над підготовкою до­шкільного і шкільного букваря, та вкінці відходить у засвіти II. листопада 1969 року, повна ще задумів для улюбленої суспільної праці для української молоді.

Співробітники ставлять їй непроминаючі памятники  – в Торонто повстає курінь юначок, якого патронкою вона  – Велика Виховниця, дитячий садок принимає її імя, Обєднання Педагогів присвячує її памяти дошкільний буквар "мій перший словничок", Патронат опіки над науковим осередком НТШ у Сарселі проголошуз фундацію її імені.

Матеріали надала пл.сен. Дора Горбачевська, Гр.

Підготувала ст.пл. вірл. Наталія Кияк