Ідейні основи таборового виховання

Гладкий Яро

Думка організувати виховні табори та брати у них масову участь, щораз - то більше поширюється посеред української молоді.

Ще недавно, бо перед тридцятим роком, виховні табори організував тільки Пласт. Там зродився перший почин і перше його здійснювання. Після тридцятого року цю гарну й пожиточну виховну працю повела Комісія Виховних Осель і Мандрівок. В останніх роках дається завважити спроби організувати табори рівнож і з інших осередків молоді.

Організування таборів стається у нас явищем масовим, - а кожне масове явище йде в парі з загрозою звихнути основну ідею першого здорового почину.

В першу чергу надуживається саму назву "табор". Часто тепер будь-яку мандрівку гуртка хлопців чи дівчат зветься табором, а не рідко й виховним табором; дарма, що не дається на такій мандрівці ніякої виховної програми, а то й взагалі переводиться її без всякої програми.

Назва "виховний табор" має у нас вже вироблений не тільки конкретний зміст, а й організаційно є зв'язана з окресленим гуртом людей чи товариствами.

Але людям стороннім це нічого не шкодить часто надуживати назви, що має серед молоді вироблену марку, і самою тільки назвою закривати брак виховного змісту.

Однаково-ж надуживання назви - це ще найменше нещастя. Куди більшою є ця загроза, що випливає з недостаточного, або впрост невідповідного переводження виховної програми в так прихапцем організованих таборах. Молодь, що її заманюється до виїзду "на село", "в гори" або "над ріку" шумною назвою таборування, коли не бачить цього ідейно-виховного змісту, який сподівалася найти, знеохочується не тільки до цього "табору", а й до таборів взагалі.

Наші стрічки мають завданням пригадати ці ідейні основи таборового виховання, що на них спирає свою працю КВОМ.

Табор, вможливлюючи молоді пляновий безпереривно-довший побут і виховну працю серед природи, стається одним із найкращих засобів її духового й тілесного удосконалення.

Основу цього засобу творять чотири принципи: праці, гри, романтики й спільноти.

Принцип праці

Незвичайно важним є вдержати в молоді переконання, що це тільки вона сама, своєю працею й зусиллям так думки, як і тіла творить таборове життя. Це переконання мусить спиратися на самостійній праці учасників табору при будуванні, уладженні та веденні табору під час його тривання. Безпосередня участь членів табору у його творенні викликує в неї здорове зрозуміння потреби праці, її значення в суспільно-громадському житті та правильний на неї погляд. Зокрема, через вклад праці у творенні табору та його життя молодь почувається психічно більш свобідною, а до самого табору більш прив'язаною. Молодь мусить зрозуміти та відчувати, що виховні табори це не є для неї, - тільки її табори. Це, зокрема, є постулятом самовиховної праці в таборах. Слід підмітити рівнож і те, що праця в таборі не тільки скріпляє духа й гартує тіло, а й виробляє зручність у ріжного рода ручних справностях, потрібних у повседневному житті.

Принцип гри

Праця в таборі ведеться через гру й вправу. Вони в парі з життєрадісним наставленням, виробляють у таборовика силу й зручність, виховують хист бистрого помічання, орієнтації та вміння робити висновки з поміченого. Праця через гру не стається легшою, тільки через радісне її сприймання краще виховує та виробляє. Праця і гра, гра і праця це в таборі дві незамінні виховні вартості, однаково трудні, вимагають однакового труду й зусилля так духа, як і тіла. Гра в таборовому вихованні це не є розвага, дозвілля; вона так само тверда, вимагаюча й справедлива як само життя. В таборовій грі, подібно, як у праці, виграє об'єктивно вартісніший. Вимога й правило таборової гри, тверді й неуступчиві, як закон, видвигають на верх дійсні вартости таборовика. В таборі через гру-працю не тільки виробляють, а й пізнають, хто скільки варт.

Принцип романтики

Життя в таборі на лоні природи; в лісі, в скельних проваллях, над блакитною тонею вод; під час нічної стійки, на тереновій вправі, - манить молодь своєю романтикою. Але ця романтика це не кволий сантимент, - тільки таємна боротьба і змагання з цим незнаним, новим світом, що оточує таборовика. Сьогодні спека й спрага, завтра холодний шквал, злива й буря з громами; вночі стійка посеред гущі лісу, в таємному пошумі високих смерік, - це різні прояви одної й тої самої стихії природи, що їм мусить таборовик протиставити силу своєї думки й тіла. Це романтика, що не розніжнює, тільки гартує нерви й волю, а водночас вона відроджує приспані міським життя інстинкти: таємности, уваги, обережности, тонкости відчувань і пр.

З тієї таборової романтики, давати собі раду із стихією природи, сам-на-сам, родиться енергія та характер, що дають віру в успіх у життєвій боротьбі одиниці й нації.

Принцип спільноти

Молодь гуртується в таборі, мов у широкій родині; всі живуть однаковим життям, спільно господарюють таборовим майном під керівництвом одного провідника. Духове споріднення, братерськість, свідома карність та рівність накладають на всіх однакові обов'язки праці й всіх обов'язує один таборовий закон. Ніхто, що є в таборі, не є поза працею і правом. Хоч кожний має обов'язок якнайбільше розвинути свою духовість і тілесну справність, то однаково-ж всі на рівні тішаться і користуються вислідами своєї, також спільної, праці. Через плекання... Тут наявний матеріал з 1-3 числа "Вогнів" обривається; далі йде текст з ч. 4, який передрукував журнал "Пластовий шлях" без суттєвих змін.

Виховання у таборі охоплює цілість юнака, його почування, волю, інтелект і тілесну вправність. Цілий виховний комплекс таборовика, себто виховання його моральних, розумових і тілесних вартостей, в'яжеться з потребами національної спільноти.

Виховну працю у таборі провід організує у цей спосіб, що учасники табору в більшості виконують її самі, спонукані до цього вмілою й доцільною ініціятивою та поміччю проводу табору.

Через те виховання у таборі має характер всесторонього самовиховання. Така система виховання в таборі визначує не тільки зміст виховної праці, а й вимагає стосування спеціяльних виховних метод і засобів.

Маючи перед собою такі ідейні основи таборового виховання, провід табору натрапляє на дуже великі труднощі в методиці виховної праці.

Молоді, що прибуває у табір, її загалу, таборовий провід не знає. До того ж і молодь має різнородні погляди на суть таборового життя.

Отож, не легко цю таборову спільноту, повну молодечої енерґії, спрямувати в русло самовиховання та защепити їй вже спочатку табору це переконання, що успіх таборування буде залежати великою мірою від їхньої індивідуальної участи в таборових заняттях.

Відтак, кожне заняття - індивідуальне чи збірне в таборі, що входить в офіційну програму таборової діяльности - мусить одержати перед тим або під час його виконування ідейне обосновання. Це умотивовання мусить з'ясовувати мету даного заняття та спосіб його застосування у щоденному житті.

Тільки незвичайно великим зусиллям волі й думки провід табору може повністю опанувати життєву наснагу таборовиків та покерувати виховною працею згідно з своїми плянами, маючи на увазі й те, що час тривання табору надто короткий.

У таборовому вихованні, загально, стосується подвійну методику - індивідуального й групового підходу. Перша займається кожним таборовиком зокрема. Завдання другої - спонукувати й закріпляти спільнотні відчування в збірноті табо-ровиків спільною працею, виступами, іграми та різними заняттями.

Обидві методи вимагають від таборових виховників тонкої проникливости, бистрого обсерваційного змислу, глибокої вдумчивости та непересічного педагогічного хисту. А такі цінні прикмети мусять родитися на ідейнім підложжі. Бо тільки з такого джерела матимуть змогу зачерпнути сил та багато витривалости до праці.

Практичні засоби для переведення виховання в таборі можна вмістити в чотирьох групах, що ними є: живе слово, праця, таборові форми, лектура.

Живе слово, вміло використане

Це один з найкращих та найуспішніших засобів у виховній діяльності табору. Воно заохочує та притягає до праці, будить приспані сили в душі юнака, пориває до радісного зусилля, успокоює розбурхані уми, нагороджує за заслуги або ганить за провини.

Перші слова, що їх почує юнак від своїх таборових провідників, це немов ті перші удари дзвонів, вони викликують у душі юнака радість і віру або смуток і недовір'я. Вони такі глибокі й тривалі, що тільки великим зусиллям можна їх пізніше затерти.

Але юнак у таборі не тільки слухає, він теж уважно стежить за тим, чи слідом за словом підуть вчинки. Кожна неясність чи суперечність сказаного з виконуваним викличе в юнака недовір'я до вартостей таборового виховання, а в парі з цим і до голошених правд.

У слові коменданта, обозного або інструктора таборовик шукає позитивних або неґативних якостей. Через те все, що вони говорять, мусить бути переконливе й безсумнівно вартісне.

Наказ, ватра, гутірка і принагідна розмова виховника з таборовиком - це ті численні нагоди, в яких живе слово діє у виховній праці табору. Хоч це дивне, але вже так є в таборі, що живе слово - це завершення виконаної праці або початок нової. Тому на кожне сказане слово треба звертати якнайбільшу увагу, бо ж його вартість однозначна з виконаною працею. Слово підносить її вартість або знецінює її.

Слово може мати і від'ємний вплив. Треба числитись з цим, що таборовики поза табором натхнені зовсім іншим духом - можуть мати злі навики, нахили. До дуже небезпечних виявів у таборовиків є в їхній мові невідповідні вислови. І тут перед проводом табору велике завдання - не допустити в умілий спосіб вживати прокльони, обмови, двозначники, висказу-вання негодувань, непослуху тощо. Бо часто через такі, здавалося б маловажні й невинні, вислови розбивається ціла виховна праця таборового проводу.

Праця в таборі, що в ній беруть участь безпосередньо таборовики

Її якість та кількість - це найкраще мірило успішности переведеного табору. Вона з'ясовує собою не тільки самих таборовиків, а й  єднає їх з минулим та створює тривку основу для майбутнього. Праця в таборі творить традицію - себто той дух, що приводить юнака в його самоті, що вказує йому на це, що він на своєму шляху не самітний, що поруч нього однаковим з ним кроком ідуть його товариші.

Але праця у таборах КВОМ-у сама родиться з традиції минулого. І таборовик відчуває, що попереду нього вже пішли цим шляхом цілі гурти його старших товаришів та що він зустрінеться з ними колись у іншому середовищі, знов у спільних зусиллях з тими, якими сам буде провадити.

Праця в таборі має різнорідні вияви, і кожний таборовик мусить пройти їх за чергою. Тут він буде працювати фізично при розбудові табору, буде виконувати фахові таборові заняття - виконувати різні служби й таборові діловодства. А в кінці матиме змогу стати членом проводу табору. А найвимовнішим виявом виховного впливу на таборовика є фізична праця в таборі. Вона дає можливість "зміряти" зусилля таборовиків і порівнювати з виконаним давніше, - вона є очевидним слідом, що відразу впадає в очі, кожний може її оцінити. Вкінці стає вона й предметом спільних розмов у післятаборовому житті, стає важливим спомином з табору.

Таборові форми

Зберігання та досконалення таборових форм має теж непересічні вартості в таборовому вихованні. Тут підмітимо декілька з них. Форми таборової суцільности, плекання єдности: ранній звіт, піднесення прапору, співанйя молитви й гимну, відчитання наказу і звіт - все це не тільки усуцільнює організаційну структуру табору, а в першу чергу витворює спільність почувань та думок.

Поздоровлення, формули зголошень при передаванні й перейманні служби, стійок, відмаршу до занять; таборовий однострій - це дальші чинники, що затісняють вузли взаємної пошани та почуття приналежности до одного й цього самого духового гурта.

Вкінці форми таборової обрядовости: зберігання традицій подиноких таборів, улаштування таборових ватер - святкової, веселої чи прощальної - це не тільки спогад і романтика, а й конкретний чинник, що ушляхетнює й скріпляє душі та почування юних таборовиків.

Лектура

Здавалося б, що в житті на лоні природи, в постійному русі, змаганні й тілесному зусиллі немає часу на лектуру. Так, багато часу немає, але на таборі юнак найкраще приймає прочитане, навіть коли це робить прихапцем і в дуже короткому часі. Його ум є свіжий, а душа готова приймати щораз то нові враження й перетворювати їх на невідлучну власність.

Через те провід табору звертає велику увагу на зміст таборової книгозбірні. Там мусять найтися найкращі виховні твори, повісті й оповідання.

Зокрема слід звернути увагу на таборову читальню, що в ній таборовик найде відповідні часописи й журнали.
Але таборовики не тільки читають готове, вони хочуть самі творити, і найкращий вияв їхньої творчости - це, безперечно, редагування та видання таборової газети. У ній таборовики передадуть не тільки свої душевні переживання з табору, а й викажуть свою помисловість, поетичний хист і фантазію.

Інструктор-впорядник у таборі є перед великим, важливим і відповідальним завданням. Це головно на нім спирається практичне переведення виховної праці з таборовиками. Він має найбільше нагод приставати з таборовиками і він є для них тим "старшим братом", а водночас взором до наслідування.

Завданя перед ним велике, але й почесть не менша.

Через те впорядник мусить бути для свого довкілля непересічною особистістю; мусить мати впорядницький хист, знання, добру волю, амбіцію доконати великого діла.

Мірою його вартости буде завжди спосіб, у який він ставиться до таборовиків. Це важка вмілість, і не легко її вивчити. Основою цієї вмілости будуть передовсім: самопанування, спокій, повага й справедливість.

Правдивий впорядник вміє вчуватися в душевні переживання таборовиків, істинктовно відчуває їхні бажання, а це дозволяє йому вміло піклуватися таборовиками, уникаючи як і надмірної суворост, так і розніжнювання.

Вогні. - 1938. - Чч. 1-4. С. 14-15, 43. Передрук 4 числа "Вогнів" здійснено за журналом "Пластовий шлях" (січень-червень 1984. - Ч. 1/70. - С. 47-51