Лицарство (матеріали для гутірки на юнацькому таборі «Світанкові віхи», 2006)

Правила лицарства

Лицар має слідити за правилом поведінки і шанувати етику властиву лицарству. Ці лицарські цінності – лояльність, ввічливість, честь, гордість, добра віра, хоробрість, змагання до слави і популярності, послух до ієрархії і пошана до даного слова.

Правила лицарства часу Христових походів виложені в десять заповідях, як і Десять Божих Заповідей. Вони напевно стали гальмом для осіб, які, без цих правил, стали б нездисципліновані і дикі.

1. Віруватимеш у все, що навчає Церква і дотримуватимешся всіх її заповідей.
Цей перший дороговказ лицарства найголовніший серед усіх. Не можливо було стати лицарем, якщо не бути  християнином. Лицар повинен був вірити у Бога і мати до нього повне довір’я.

2. Ти захищатимеш Церкву.
Цей дороговказ є бойовим гаслом лицаря. Лицар мав служити і охороняти Церкву.

3. Ти матимеш пошану до всіх немочей і ти себе зробиш їх захисником.
Лицар мав захищати всіх слабих, так само як ієреїв, жінок і дітей.

4. Ти любитимеш країну в якій народився.
Лицар мав любити і охороняти свою батьківщину.

5. Ти не відступатимеш перед ворогом.
Лицар мав бути хороброю людиною. Ліпше було померти ніж названим боягузливим.

6. Ти провадимеш безперервну і нещадну війну невірним.
Це правило запрошувало лицарів поборювати безбожників і не входити у копроміси із ними.

7. Ти точно виконаєш свої феодальні зобов’язання, якщо вони не проти віри в Бога.
Князь мав охороняти свого васала, який в заміну був вірний свому князеві. Лицар  мав допомогати свому князеві, коли він потребував допомоги.

8. Ти не лжесловитимеш і будеш вірний даному слову.
Лицар в ніякому разі не мав брехати і завжєи щиро точно викувати сказане словом.

9. Ти будеш ліберальним і відзначатимешся щедрістю до всіх.
Лицар мав бути ввічливий і розсуливим до всіх. Він теж мав бути благородний.

10. Ти будеш, всюди і завжди, поборником Права і Добра проти несправедливості і Зла.
Лицар мав ставати охоронцем Добра і поборником Зла. Сатана є ворогом лицаря.

 

Десять Заповідей Божих
Як лицар повинен якнайпростіше  навчати заповідей тих, хто в його оточенні:

Перша Заповідь: Нехай не буде в тебе інших богів, окрім мене. Нехай не буде тобі інших богів передо Мною!
Ми повинні боятися і любити Бога та довіряти Йому понад усе.
Друга Заповідь: Не взивай намарне імени Господа Бога твого. Не призивай Ймення Господа, Бога твого, надаремно!
Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не вживати Його Імeні для прокльонів, присягання, брехні чи обману, чи використовувати Його забобонно, aлe звертатись до Божого Імені у кожній турботі, молитися до Нього, прославляти Його та дякувати Йому.
Третя Заповідь: Пам’ятай день святий святкувати. Пам’ятай день святий, щоб святити його!
Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не зневажати проповідування та Його Слова, але свято шанувати їх, а також радо їх слухати та вивчати.
Четверта Заповідь: Шануй свого батька та матір свою, [щоб довгі були твої дні на землі]!
Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не зневажати та не гнівити наших батьків та інших старших, а шанувати їх, служити їм і слухатися їх та наділяти їх любов’ю й повагою.
П'ята Заповідь: Не вбивай!
Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не завдавати болю чи шкоди нашому ближньому щодо тіла його, а допомагати йому та бути йому другом у всякій тілесній потребі [у кожній потребі та небезпеці для життя і тіла].
Шоста Заповідь: Не чужолож. Не чини перелюбу!
Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб вести чисте та пристойне життя в словах і вчинках, та щоб чоловік і дружина любили та шанували одне одного.
Сьома Заповідь: Не кради!
Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не відбирати у нашого ближнього грошей чи його власності й не здобувати цього підробкою товарів чи нечесною торгівлею, а допомагати йому захищати його власність та поліпшувати справу [щоб його засоби для життя зберігалися, а його стан поліпшувався].
Восьма Заповідь: Не свідчи ложно на ближньго твого. Не свідчи неправдиво на свого ближнього!
Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не розпускати неправди, пліток чи поганої слави про нашого ближнього, не зраджувати його, а його захищати, добре про нього говорити, сприймати його слова та вчинки в якомога ліпший спосіб.
Дев'ята Заповідь: Не пожадай жінки ближнього твого. Не жадай жінки ближнього свого, ані раба його, ані невільниці його, ані вола його, ані осла його, ані всього, що ближнього твого!
Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не забирати силоміць, не спокушувати дружини ближнього свого, його робітників або тварин, а спонукати їх до того, щоб вони залишалися і виконували свої обов’язки
Десята Заповідь: Не пожадай нічого того, що є власністю ближнього твого. Не жадай дому ближнього свого!
Ми повинні боятися і любити Бога так, щоб не зазіхати на спадщину чи дім нашого ближнього, не здобувати їх неправдивими позовами, але допомагати й бути в пригоді йому утримувати їх.

Bиcнoвoк
Що кaжe Бoг пpo вcі ці зaпoвіді?
Він кaжe:
«Я — Господь, Бог твій, Бог ревнивий, що карає за провину батьків на синах до третього й четвертого покоління тих, хто ненавидить Мене, і що чинить милість тисячам поколінь тих, хто любить Мене і хто держиться Моїх 3аповідей» (Вих. 20:5-6)

Що це означає?
Бог погрожує покарати всіх, хто порушує ці 3аповіді. Тож, ми повинні боятися Його гніву та не проявляти непослуху до того, що Він наказує. Проте Він обіцяє милість та всяке благословення всім, хто дотримується цих заповідей. Отже, ми повинні також Його любити, вірити в Нього та охоче діяти [палко та старанно впорядковувати ціле наше життя] згідно з Його заповідями.

Суспільний дороговказ віруючого
 
Будучи охрещеним в ім’я Пресвятої Тройцi,  маючи приклад святих, ісповідників і мучеників, перебуваючи під небесним заступництвом Пресвятої Богородиці,
 

 

 

 

д о т р и м у ю с ь  т а к и х  п р и н ц и п і в:
1. Живу вірою в Ісуса Христа за вченням Церкви. Допомагаю суспільству через своє особисте життя в Божій благодаті. Шаную образ Божий у кожній людині. Уникаю забобонів і ворожби.
2. Шаную своє тіло як Храм Святого Духа, не осквернюю його алкоголем, тютюном, наркотиками, сексуальною розбещеністю. Протиставляю їм мудрість і силу Євангелія та християнську мораль. Впливаю на засоби масової інформації, щоб вони відображали християнську культуру.
3. Виявляю приналежність до Ісуса Христа. Втілюю свою віру у щоденній праці та побуті. Беру участь у Святій Літургії та очищую свою душу Тайною Покаяння.
4. Сумлінно виконую свої обов’язки. Докладаю зусиль до подолання розбрату, злоби і ненависті між людьми. Вчуся цінувати суспільну єдність через участь у громадському і політичному житті.
5. Дякую Богові за дар життя. Оберігаю людське життя від зачаття до природної смерті. Допомагаю хворим, беззахисним і безправним.
6. Зберігаю чистоту як у подружньому, так і в безженному стані. Плекаю подружню любов, зміцнюю сім’ю спільною молитвою та взаємною повагою і турботою. Дотримуюсь подружньої вірності. Виховую дітей та молодь особистим християнським прикладом. Допомагаю їм протистояти спокусам.
7. Практикую безкорисливість. Не зазіхаю на спільне чи на особисте добро ближніх у матеріальній, духовній та інтелектуальній сферах. Робитиму все можливе, щоб не брати і не давати хабарів.
8. Шукаю правду і справедливі закони. Шаную право інших у їхніх пошуках добра та істини. Протиставляюся всім видам насильства.
9. Шаную природні багатства Землі як Божий дар і розсудливо користуюсь ними.
10. Живу в надії, яку мені дає Бог. Мужньо й терпеливо переношу випробування. Намагаюся своїми добрими ділами наблизити Царство Боже.
 

Лицарські чесноти
Лояльність: Лицар завжди повинен був бути вірним щодо своїх соратників. Чи то в час полування чи в цькуванні ворога, лицар має бути учасником боротьби аж до кінця разом із супутниками, готовий їм хоробро допомогти кожночасно.
Хоробрість: Лицар має бути хоробрим і посідати велику мускульну міцність. Сила душі також була дуже важливою щоб поборювати завзятих противників яких він зустрічав у час  розшуку. Він мав вести з ними боротьбу щоб служити справедливості, а не задля особистої пімсти.
Розсудливість і міра: Лицар має бути розваливим і розсудливим, щоб не допустити щоб лицарство не перекинулося в дикість і безпорядок. Лицар мав мати контроль над своєю злостю, свого гніву. Він мав кожночасно залишатися володарем самого себе. Лицарі були також звиклі до поразок, що допомагало набирати інтелектуальної справності і вправлятися в спокійному осмисленні.
Щедрість і ввічливість: Лицар мав розділити скільки багатства стільки мав із друзями і тими, які були під його покровительством. Коли він відвідував двір, то мав виявляти куртуазність. Він старався, щоб його дама його полюбила, подвизаючися перед нею всіма своїми талантами. Він також мав її вірно служити. Шляхетність в своїй мірі очищувала і шліфувала душу лицаря.
Справедливість: Лицар має завжди вибирати прямий шлях до цілі що не завалений його особистими інтересами. Оскільки справедливість через меч може бути жахливою, смирення і милосердя мають вгамовувати справедливість лицаря.
Захист: Лицар має захищати свого князя і тих які від нього залежні. Він завжди має захищати свою націю, родину і тих в яких він строго і вірно вірить.
Відвага: Лицар повинен вибирати найважчий шлях, а не дорогу яка продиктована особистими інтересами. Він має бути готовим чинити жертви. Він має бути в пошуці остаточної правди і справедливості пом’якшеної милосердям.
Віра: Шляхетний лицар має чесно вірити своєю вірою і своїм походженням щоб могти зберігати надію.
Смиренність: Лицар не має хвалитися своїми успіхами, але радше дозволити іншим це за нього робити. Він має розповідати про успіхи інших перед своїми щоб їм надати цієї слави яку вони заслуговують.
Відверість: Лицар мав говорити у найбільш щирий спосіб.
 

Скрижаль обов'язків
Певні місця з Біблії для різноманітних груп та станів людей, за допомогою яких їм треба згадувати  про свої відповідальні функції та обов’язки

Єпископи, пастирі та проповідники
«А єпископ має бути бездоганний, муж однієї дружини, тверезий, невинний, чесний, гостинний до приходнів, здібний навчати, не п’яниця, не заводіяка, але тихий, несварливий, не сріблолюбець, щоб добре рядив своїм домом, що має дітей у слухняності з повною чесністю... не новонавернений... що тримається вірного слова згідно з наукою, щоб мав силу й навчати в здоровій науці, і переконувати противних».
(1 Тим.3:2-4; Тит.1:9).

Чим ми зобов’язані нашим духовним наставникам і вчителям?
«Зоставайтесь ж у домі тім самім, споживайте та пийте, що є в них, — бо вартий робітник своєї заплати». (Лк. 10, 7).
«А хто слова навчається, нехай ділиться добром всяким із навчаючим». (Гал.6:6).
«Так і Господь наказав проповідникам Євангелія жити з Євангелія». (1 Кор.9:14).
«А пресвітери, які добре пильнують діла, нехай будуть наділені подвійною честю, а надто ті, хто працює у слові та науці. Бо каже Писання: «Не в’яжи рота волові, що молотить» та «Вартий працівник своєї нагороди». (1 Тим.5:17-18).
«І ми благаємо вас, брати: шануйте тих, що працюють серед вас, і старших ваших у Господі, які навчають вас; шануйте їх з великою любов’ю за їхню працю. Живіть у мирі з ними». (1 Сол.5:12-13, згідно з перекладом Лютера).
«Слухайтеся ваших наставників та коріться їм, — вони бо пильнують душ ваших, як ті, хто має здати справу. Нехай вони роблять це з радістю, а не зідхаючи, — бо це для вас не корисне» (Євр.13:17).

Cвітський уряд
«Нехай кожна людина кориться вищій владі, бо немає влади, як не від Бога, і влади існуючі встановлені від Бога. Тому той, хто противиться владі, противиться Божій постанові, а ті, хто противляться, самі візьмуть осуд на себе; бо недаремно він носить меча, він бо Божий слуга, месник у гніві злочинцеві!»
(Рим. 13:1-2,4).

Підлеглі
«...Тож віддайте кесареві — кесареве, а Богові — Боже».
(Мт. 22:21).
«Тому слід коритися не тільки ради страху кари, але й ради сумління. Через це ви й податки даєте, бо вони — служителі Божі, саме тим завжди зайняті. Тож віддайте належне всім: кому податок — податок, кому мито — мито, кому страх — страх, кому честь — честь». (Рим. 13:5-7).
«Отже, перш над усе я благаю чинити молитви, благання, прохання, подяки за всіх людей, за царів та за всіх, хто при владі, щоб могли ми провадити тихе й мирне життя в усякій побожності та чистоті. Бо це добре, й приємне Спасителеві нашому Богові». (1 Тим. 2:1-3).
«Нагадуй їм, щоб слухалися влади верховної та корилися їй». (Тит.3:1).
«Отож, коріться кожному людському творінню ради Господа, — чи то цареві, як найвищому, чи то володарям, як від нього посланим для карання злочинців та для похвали доброчинців». (1 Петр.2:13-14).

Чоловіки
«Чоловіки так само живіть разом із дружинами за розумом, як зо слабішою жіночою посудиною, і виявляйте їм честь, бо й вони є співспадкоємниці благодаті життя, щоб не спинялися ваші молитви. І не будьте суворі до них» (1 Петр.3:7; Кол. 3:19).

Дружини
«Так само дружини, — коріться своїм чоловікам; так Сарра корилась Авраамові, і паном його називала. А ви — її діти, коли добро робите та не лякаєтесь жодного страху» (1 Петр. 3:1,6).

Батьки
«А батьки, — не дратуйте дітей своїх, щоб на дусі не впали вони; а виховуйте їх в напоминанні й остереженні Божому!» (Еф.6:4; Кол. 3,21).

Діти
«Діти - слухайтесь своїх батьків у Господі, бо це — справедливе! «Шануй свого батька та матір, щоб добре велося тобі, і щоб був ти на землі довголітній!» — це перша заповідь з обітницею, — «щоб добре велося тобі, і щоб ти був на землі довголітній!» (Еф.6:1-3).

Cлyги, cлyжбoвці, пpaцівники і т. д.
«Раби — слухайтеся тілесних панів зо страхом і тремтінням у простоті серця вашого, як Христа! Не працюйте тільки про людське око, немов чоловіковгодники, а як раби Христові, чиніть від душі волю Божу, служіть із зичливістю, немов Господові, а не людям! Знайте, що кожен, коли зробить щось добре, те саме одержить від Господа, чи то раб, чи то вільний»
(Еф.6:5-8).

Пpaцeдaвці
«А пани, — чиніть їм те саме, занехаюйте погрози, знайте, що для вас, і для них є на небі Господь, а Він на обличчя не дивиться!» (Еф. 6:9).

Bcя мoлoдь
«Також молоді, — коріться старшим! А всі майте покору один до одного, бо «Бог противиться гордим, а смиренним дає благодать!» Тож покоріться під міцну Божу руку, щоб Він вас свого часу повищив».
(1 Петр. 5:5-6).

Вдови
«А вдовиця правдива й самотня надію складає на Бога, та перебуває день і ніч у молитвах та благаннях, а котра у розкошах живе, — живою померла». (1 Тим.5:5-6).

Bcі paзoм
«Бо Заповіді... містяться всі в цьому слові: «Люби свого ближнього, як самого себе!» — Отож перш над усе я благаю чинити молитви... за всіх людей». (Рим. 13:9-10; 1 Тим. 2:1).


Історія лицарства

В нашому уявленню лицарства ми часто знаходимося під впливом фільмів яких ми бачили чи книжок які ми читали. Однак, ці фільми і книги нам часто дають неточний образ цієї інституції.

Цей короткий опис лицарства має за ціль прояснити всі неясності нашого бачення і розділити між правдивою і фальшивою інформацією щодо цього.

Що це лицар?

Лицар це насамперед елітний воїн на коні, який впродовж часу викарбував собі войовничу мораль, власні ідеали і етику (аристократичні якості, християнські доброчесності і ввічлива любов).

Лицар це людина в обладунку який охороняє князя,королеву, немічних, віру Церкви. Він є на сторожі закону. Це також людина честі, прямолінійний, вірний, мужній і лояльний.

Лицарство це інституція яка повільно народилася із опозиції, а потім союз двох супротивних ідеалів: християнська любов і сила воїна.

Лицар створював постійну гвардію війни яка оточує князя  який посідав військове командування.

Однак це лицарство залишається не так відоме, бо існує два джерела інформацій: церимоніяли пасування, пісні із куртуазійними жестами і романами.


В якому періоді історії розквітло лицарство?

Лицарство народилося із глибокої військової революції між VII-им і Х-им століттям, яка довела до заміни піхотинців кавалерією як головної сили германських військ.

Ця інституція яка появилася близько ІХ-го століття триватиме до ХV-го століття, але його апогея датується ХІІ і ХІІІ-им століттям.

Лицарство занепаде в ХІV і ХV-их століттях і зазнала деяке відновлення в ідеї дворянина (джентелмена) ренесансу ХVШ-го століття.

Можна уважати створення світських орденів лицарства (лицарства декоративні і мирянські), впродовж ХІV-го століття, як намагання віддати лицарсту моральний блиск який вона згубила в очах багатьох.

Поміж тих орденів, The Most Noble Order of the Garter (Дуже Шлахетний Орден Підв’язки) заснований 1348 р. королем Едуардом ІІІ в Англії, l’Ordre de l’Etoile (Орден Зорі) заснований 1351 р. королем Жаном ІІ Добрим у Франції, L’Ordre de la Toison d’Or (Орден Золотої Шерсті) герцога Бурґонь Філіпом Добрим (1430).

Найжорстокіший образ для ілюстрації декаденції і усунення лицарства є без сумніву силует Мігель де Сервантес Сааведра Дон Кіхота, „лицаря сумного образу” в ХVІІ-ому столітті.

Сервантес Сааведра, Мігель де (1547-1616)
ПОЕЗІЇ З РОМАНУ «ДОН КІХОТ»
Перекладач: Микола Лукаш
Джерело: З книги: Від Бокаччо до Аполлінера/Переклади/ К.:Дніпро,1990

 
Амадіс Гальський
Дон Кіхотові Ламанчському

О ти, чиї пригоди невеселі
Нагадують мою біду немало,
Коли ридав з одчаю я бувало,
Страждаючи один на Бідній Скелі;

Ти, що гасив жагу в гіркім джерéлі,
Кого розпука слізьми напувала,
Кого земля з землі ж і годувала,
Не з мідної чи срібної тарелі,-

Будь певен в тому, що на віки вічні,
Допоки в небі у красі величній
Погонить коні Феб золотокудрий,

Твій подвиг буде в людях найславніший,
Твій рідний край між інших найсильніший,
А твій творець - над всіх у світі мудрий.


Дон Бельяніс Грецький
Дон Кіхотові Ламанчському

Я бив,рубав, крушив, віщав і діяв,
І подвиги звершав я незрівнянні;
Відважний і палкий на полі брані,
Сто кривд я відомстив, сто сот розвіяв.

Зажив я слави, про яку я мріяв,
І віддано служив своїй коханій;
Пігмей мені ввижався в великані,
І завжди честь у битвах я леліяв.

Над долею я знав могутні чари,
Хапав за чуба випадки ледачі,
Тьму перешкод зумів перебороти.

Та хоч піднеслись високо над хмари
Оті мої прославлені удачі,-
Тобі я заздрю, славний Дон Кіхоте.


Сеньйора Оріана
Дульсінеї Тобоській

Хотіла б я, прекрасна Дульсінеє,
Щоб висився в Тобосо замок мій;
Змінявши Лондон на приют сільський,
Спочила б я і тілом, і душею.

Якби могла я мрією твоєю
Доповнити веселку власних мрій
І глянути, як лицар вірний твій
Летить у бій, подібний до Арея!

Якби я цноту вберегти могла
Від Амадіса, як уберегла
Ти від свого ідальго Дон Кіхота!

Всі заздрили б незаздрісній мені,
А я жила б щасливо день при дні,
Не відаючи, що таке гризота.


Гандалін, джура Амадіса Гальського,
Санчо Пансі, джурі Дон Кіхота

Чолом тобі, прославлений герою!
З тобою доля повелась ласкаво:
Ти джурою служив і діяв браво,
Не втративши, проте, свого спокою.

Лишивши серп, носив ти пану зброю
І правду мовив щиро, нелукаво;
Урозумлять ми маєм повне право
Шаленців, що змагаються з судьбою.

Хороший, Санчо, твій осел сумирний;
Сакви твої, потрібні при обіді,
Усім являють розум твій статечний.

Хвала ж тобі, о зброєносцю вірний!
Недарма, ні, іспанський наш Овідій
Тобі вліпив потиличник сердечний.


Несамовитий Роланд
Дон Кіхотові Ламанчському

Великий ти, хоча й не володар,
Із перів пер, вояк над вояками,
Звитяжець, не звитяжений віками,-
Страшний усім могутній твій удар.

Я знавіснів від Анджеліки чар
І у світи подався із нестями;
Блукаючи за дальніми морями,
Приносив жертви славні на олтар.

Тобі не рівен я, безсмертя лавра
Лиш Дон Кіхоту присудили люди,
Хоч ми обидва в шалі запальні.

Мені ж ти рівен, бо і скіфа, й мавра
Зумів скорить, і ми відомі всюди
Коханням нещасливим нарівні.


Солісдан Дон Кіхотові Ламанчському

Всі знають, Дон Кіхоте, що дурниці
У голову віддавна вам запали,
Проте не скаже ні один зухвалий,
Щоб ви коли робили вчинки ниці.

Потугою лицарської правиці
Неправду ви не раз в бою долали,
За що вам добре чосу завдавали
Невігласи, ледаща і п'яниці.

Коли ж та Дульсінея-верхоумка,
Уперта в неприступності суворій,
Не зглянеться на ваше люте горе,-

Хай вас утішить у нещасті думка,
Що Санчо Панса - це не той посланець,
Вона - колода, ви їй - не коханець.


Рицар Феба
Дон Кіхотові Ламанчському

Рівнятися мені із вами годі,
Іспанський Фебе, пане іменитий,
Хоч був мій меч у світі знаменитий,
Блищав колись на заході й на сході.

Не рад я був найвищій нагороді,
Я знехтував корону й самоцвіти,
Лиш Кларідьяні прагнучи служити,
Що сяяла мені в божистій вроді.

Кохав її, бо сила чар жила в ній;
Коли ж було я розлучався з нею,
Боялася мене вся піднебесна.

А ви, Кіхоте, рицарю преславний,
Безсмертні стали через Дульсінею,
А через вас вона - вродлива й чесна.


Діалог між Баб'єкою і Росинантом

Б. Мій друже Росинанте, чом ти схуд?
Р. Важка робота, а кормів бракує.
Б. Хіба ж тебе хазяїн не годує?
Р. Сам бачиш, як цінує він мій труд.

Б. Не будь ослом, котрий, як прийде скрут,
На свого пана завжди пащекує.
Р. Він сам осел. Чи ба, як каверзує:
Надумав закохатись шалапут.

Б. А що тобі? Р. Кохати не до речі.
Б. Та ти філософ! Р. Певно, з голоднечі.
Б. То пожалійся на слугу. Р. Ох-ох!

Кому тут, справді, можна пожалітись?
Що пан, те і слуга; як придивитись,-
Кобилячі в них голови в обох.

* * *

Як злине ніч на землю чорнокрила
І в тихім сні спочине смертних рід,
З незлічних мук скупий складаю звіт
Я небові й тобі, Хлорідо мила.

А встане знов ясне деннe світило,
Рясним багрянцем запаливши схід,-
Печальну повість злигоднів і бід
Повторюю й зітхаю осмутніло.

А як те сонце з сяйного престолу
Вогненні стріли кидає додолу,
Караюсь я і мучуся без меж.

І знову - ніч, і знов я гірко плачу,
І скаржуся, й молю, і знову бачу,
Що небеса глухі, й Хлоріда - теж.

* * *

Я скоро вмру. Жорстокий вирок свій
Вже винесла твоя сліпа гординя;
Не засудивши марного служіння,
Сконаю я, як раб покірний твій.

І в тій країні, де немає мрій,
Де все земне стає блідою тінню,
Носитиму я в серці, мов святиню,
Нетлінний скарб - твій образ неземний.

Той скарб мені за всі дорожчий блага,
Хоча твоя холодність і зневага
Наближують щомить фатальний строк.

Біда мандрівцю, що, запливши в море,
У буряні і темряві простори,
Ні пристані не бачить, ні зірок!


Глоса

О, якби я міг вернуть
Неповторну щастя мить
Чи узнать заздалегідь
Те, що завтра мусить буть!

Все минає в цьому світі,
Все до часу, до пори;
Розгубились в лихолітті
Долі щедрої дари,
Незабуті, неспожиті.
Доле, доле!
Добра будь,
Укажи до щастя путь
І справди мої надії!
Дні минулі золотії
О, якби я міг вернуть!

Не прошу я в неба влади,
Перемог і нагород,
Я одному був би радий -
Жити знову без турбот,
Як колись, у дні відради.
Хай утіха прилетить
Спраглу душу оживить,
Жаль згасить у серці чулім,
Хай зазнаю, як в минулім,
Неповторну щастя мить!

Та судьба не так судила,
І вернути до життя
Те, що вічність схоронила
У безодні небуття,
Нічия не може сила.
Рік за роком прудко мчить,
Їх нікому не спинить,
І не вдасться нам ніколи
Відвернуть веління долі
Чи узнать заздалегідь.

Мучить душу біль жорстокий,
Пал тривог і шал надій;
Ні, вже краще вічний спокій,
Вічний сон в землі сирій,
У могилі у глибокій.
Щоб страждання всі забуть,
Я б хотів навік заснуть,
І давно я став би прахом,
Та стискає серце жахом
Те, що завтра мусить буть.

* * *

Ти, що в ліжкові розлігся
На голландських простиралах
І од вечора до світа
Любо й солодко дрімаєш;

Найславетніший з лицарства,
Що родилося в Ламанчі,
Над коштовні самоцвіти
Кращий і дорожчий скарбе,

Вислухай жалі дівчини,-
Що страждає, безталанна,-
Від двох сонць твоїх огнисто
Вся душа її палає.

Ти собі шукаєш слави,
А комусь одні терзання:
Тяжко раниш і не хочеш
На ті рани ліків дати.

Ти скажи, юначе смілий,-
Боже, дай тобі удачу,-
Чи не з Лівії ти родом,
Чи не з гір суворих Хака?

Чи тебе кормили змії,
Чи твій дух загартували
Скелі дикі і безплідні,
Непролазні нетрі й хащі?

Сміло може Дульсінея,
Дівка повна і тужава,
Похвалитись, що скорила
Звіра лютого і барса.

І за це її прославлять
І Енарес, і Харама,
Бистрий Тахо, Мансанарес,
Пісуерга і Арланса.

Щоб із нею помінятись,
Віддала б я на додачу
Найяскравішу спідницю
З сухозлотним гаптуванням.

О, лежать в твоїх обіймах
Чи з тобою поруч навіть,
Чухать голову тобі,
Гниди нігтями вбивати!

Та на честь таку велику
Я, на жаль, не маю права,
Буду рада, як дозволиш
Твої ноги розім'яти.

Я б тобі надарувала
Гребінців, штанів атласних,
І панчішок срібляних,
І накидок полотняних,

І багато різних перлів,
Хоч дрібних, зате прекрасних,-
Їх наймення - «одиночки»,
Бо ніде нема їм пари!

Не дивися з круч Тарпея,
Як палаю я пожаром,
І його не роздувай,
О Нероне із Ламанчі!

Я - дитина, малолітка,
Ще й п'ятнадцяти не маю,
Тільки чотирнадцять з гаком,-
Як брешу, хай Бог скарає.

Не крива, не кособока,
Руки в мене теж годящі,
А коса моя розкішна
Аж до п'ят мені спадає.

Хай у мене ніс кирпатий,
Хай і рот великуватий,
Додають мені краси
Зубки білі, мов топази.

Голос мій, як сам. ти чуєш,
Милозвучний несказанно,
А фігура - присягаюсь -
Майже зовсім непогана.

Знай, що все, чим я прекрасна,
Вразив ти своїм колчаном.
Звуся я Альтісідора
І служу при цьому замку.

* * *

Сила пристрасті зриває
Душу нам з петель нерідко,
За підойму завжди править
Їй неробство недбайливе.

А заняття повсякчасні,
Різна праця й рукоділля
Нам дають протиотруту
Від любовного томління.

Благомислячим дівчатам,
Що бажають заміж вийти,
Певна цнота й добра слава
Щонайкращим служать віном.

Як гульвіси із столиці,
Так і лицарі мандрівні
Люблять жвавих задля жарту,
А за жінку волять смирних.

Є кохання перебіжне,
Що мінливіше од вітру:
Виникає на привалі
І кінчається з від'їздом.

Випадкова та любов,-
Нині ця, а завтра інша,-
В серці образів глибоких
Неспроможна залишити.

Важко щось намалювати
На готовій вже картині:
Де краса царює давня,
Там нова краса безсила.

Дульсінея із Тобосо
Вкарбувалася навічно
У скрижалі мого серця,
Так, що стерти неможливо.

Щира вірність в тих, хто любить,
То клейнод дорогоцінний,
Ним до себе підіймає
Їх Амур, сердець владика.

* * *

Слухай, рицарю невірний,
Не натягуй ти вуздечки,
Не коли боки круті
Неслухняному коневі.

Знай, тікаєш ти, зрадливцю,
Не від хижої пантери,
А від смирної ягнички,
Безневинної овечки.

Нелюд, ти зневажив діву,
Що гарнішої від неї
Ще не бачила Діана
І божественна Венера.

Втікач Еней, Бірено безсердечний,
З Вараввою іди, навіки щезни!

В своїх пазурах везеш ти
(Вчинок підлий і ганебний!)
Серце вірної рабині,
Незрадливе й ніжне серце.

Ти завозиш три хустинки
І підв'язки з ніг гарненьких,
Що як мармур - чорне з білим,
І як мармур той, гладенькі.

А іще зітхань п'ять тисяч,
Що вогнем своїм шаленим
Трой п'ять тисяч запалили б,
Якби їх було не менше.

Втікач Еней, Бірено безсердечний,
З Вараввою іди, навіки щезни!

Санчо, джура твій, хай буде
Теж таким жорстокосердим,
Щоб довіку злії чари
Не зійшли із Дульсінеї.

Хай вина твоя віднині
Упаде на бідну жертву,-
Адже часто в цьому світі
За злочинця платить чесний.

Хай твої шукання слави
Стануть горем невтоленним,
Вірність серця - забуттям,
Любі втіхи - сном непевним.

Втікач Еней, Бірено безсердечний,
З Вараввою іди, навіки щезни!

Хай ти вславишся невірним
Від Севільї до Марчени,
Від Гранади аж до Лохи
І від Лондона до Темзи.

Коли сядеш грати в «хвильку»,
У «гарбу» а чи у «кепа»,
Щоб ти туза не побачив,
Дами, короля й валета!

Будеш стригти мозолі -
Щоб ти стриг до кровотечі,
Доведеться зуби рвати -
Щоб лишився ти без щелеп!

Втікач Еней, Бірено безсердечний,
З Вараввою іди, навіки щезни!


Епітафія

Тут лежить ідальго смілий,
Найвідважніший дивак,
Його запал буйнокрилий
Не змогла скрушить ніяк
Навіть хмура міць могили.
Згордувавши світом шумним,
Він блукав привиддям чумним
Добрим людям на забаву
І, здобувши вічну славу,
Мудрим вмер, хоч жив безумним.

 

Де місце лицара в суспільстві?

Перед нами - типовий європейський лицар X-XI ст., у конічному шоломі, з-під якого стирчать в різні боки довгі вуса, а бороди немає. На Київському барельєфі князя Ізяслава, сина Ярослава Мудрого, так само зображено його вибрите підборіддя і загнуті донизу вуса.

Лицарство згуртовує людей яких суспільно-економічний статус позначений найбільшим різноманіттям. Лицарі можуть бути князями, герцогами, графами, скромні особи і вони теж можуть належати до маси кріпаків.

Для декого, приналежність до лицарства може бути джерелом суспільного підвищення.

Однак лицарство складає фактичну аристократію, лицарі мають покликання, від ХІ-го століття, інтегруватися в ряди шляхти. В ХІІІ-ім столітті лицарство складає спільноту шляхетних воїнів.

В ХVІ-ім столітті, титул лицаря, як і барона, графа, герцога, передається в спадщину.


 
ГЕРАЛЬДИЧНА МОЗАЇКА: МАЙЖЕ ЯК У ЛИЦАРІВ
 

 Юхим КОМАРОВСЬКИЙ
 (кандидат історичних наук, член Українського геральдичного товариства)

Дзеркало Тижня  № 34 (562) Субота, 3-9 вересня 2005 р.

Напевно, непогано було бути лицарем за стародавніх часів. Уявімо лишень — помістив собі на щиті власний фамільний герб, і всім одразу стає зрозуміло, що перед ними — справжній лицар, гідна людина. А люди обізнані навіть можуть сказати, звідки ти родом, чим уславився та які чесноти маєш...
Кожний зустрічний вшановує тебе, герольди вигукують перед усім чесним народом твоє ім’я, оспівують твої заслуги, пояснюють походження та символіку герба під час турнірів. А шляхетні дами прихильно відповідають на знаки твоєї уваги.
Так, нині все по-іншому: начебто й незручно розповідати кожному зустрічному про свої заслуги. Однак так хочеться! От би взяти в руку щит із фамільним гербом, щоб усім одразу стало все зрозуміло — який ти славнозвісний і чудовий! Шкода, звичайно, що ті часи безповоротно минули.
Проте скажемо з оптимізмом — не все втрачено! Звичайно, навряд чи варто гуляти нині вулицями з лицарським щитом. А ось щодо герба — це інша річ! Виявляється, не лише славнозвісний нащадок шляхетного роду, а й кожний із нас, простих смертних, може мати свій герб! Яким чином? Досить лише захотіти й зібрати певну суму грошей. І на допомогу відразу прийдуть геральдичні служби, товариства, герольдії, колегії, контори, бюро, палати, офіси герольдів і союзи геральдистів із різних країн світу. Хоч їх і не так багато, як перукарських чи похоронних бюро, та все-таки.
Так, це світова практика — якщо хочеш мати герб, можеш його отримати хоч і від кількох різних геральдичних служб чи зареєструвати його в різних країнах. Та, певна річ, герб тим і цінний, що незмінний і залишається таким, проходячи через століття і стаючи спадщиною для нащадків. У Росії та Україні, країнах безстанових, така практика тільки-но починає торувати собі шлях у життя. І не лише тому, що тямущих геральдичних художників і геральдистів-професіоналів у Росії та Україні замало й усі один одного знають і спілкуються між собою. Питання ще й у тому, що є безліч забобонів і стереотипів, пов’язаних із нашим сприйняттям геральдики і герботворчості.
 

Спробуємо сформулювати й побіжно роз’яснити деякі з них.
Отже, чому саме не варто вірити, коли йдеться про геральдику? Кільком найпоширенішим зазвичай помилкам. Як і будь-яка інша наука з певним «стажем», бабуся-геральдика їх не терпить, навіть понад те — не прощає. Класичні хибні тлумачення щодо геральдики, наведені нижче, є окремими випадками однієї-єдиної, основної помилки — нерозуміння самого феномена геральдики.
Отже, помилка перша. Вважається, що герб (особистий, родовий, фамільний) і дворянство невіддільні одне від одного, а поняття герба історично нерозривно пов’язане з належністю до особливого — «шляхетного» — стану. Недворянин, людина не знатна, просто не має права на свій власний герб.
Насправді. Головною помилкою такого підходу є змішування понять «дворянське достоїнство» і право на особистий герб. Навіть сам факт, що монархія, геральдика і дворянство — дуже давні соціально-культурні інститути, які багаторазово перепліталися за століття їхнього співіснування, часто сприймається (і потім, як водиться, видається) за щось більше!
Насправді такого зв’язку немає, свідчення чого — багатовікове та успішне існування інституту недворянських (цивільних, що їх часто називають іще «бюргерськими») гербів. Відомо, що бюргерські герби існували ще за часів Священної Римської імперії (прохання не плутати з Давнім Римом). На жаль, набагато рідше згадують про те, що, приміром, у Франції при королівському режимі недворянин (наприклад, аптекар чи суддівський чиновник) вважався правопорушником, якщо не мав герба. Можете собі таке уявити?!
Інший приклад знаходимо у відносно новому законодавстві єдиної Італії, де герби недворян також були врегульовані королівським указом (що, у свою чергу, сприяло розвиткові законів і звичаїв, які панували в державах старої Італії).
Нарешті, неможливо не зважити на наявність такого історичного факту,