Пісні Едуарда Драча

ПІСНІ, ЩО УВІЙШЛИ ДО БУКЛЕТУ

НЕБО УКРАЇНИ

Ти – як море синє,
Небо України.
Хмари, як ті хвилі,
Ген, –  на небосхилі
І пливуть поволі,
Наче хвилі в морі.
І завжди ти різне:
То, як море – грізне,
А то й світиш птахам
Ти чумацьким шляхом.
Скільки в тебе сині,
Небо України!
Як вбере світання
В золотаве вбрання,
Ти то сяйвом сяєш,
То вогнем палаєш.
І завжди ти різне:
то, як море – грізне
А то й світиш птахам
Ти чумацьким шляхом.
Скільки в тебе сині,
Небо України!
Як тебе згадаю
Я в чужому краю,
Лину я до тебе,
України небо!
Та й на ясні зорі,
Та й на тихі води,
Серце птахом лине
На мою Вкраїну!


ВЕЛИЧАЛЬНА ЯСНОМУ КОРОЛЮ ТА КНЯЗЮ ДАНИЛУ ГАЛИЦЬКОМУ

Ой, біда розіслала
Свої чорнії крила –
Батия навала
Півсвіту покрила.
Запалали оселі
І церкви муровані,
Поповзли попід стелі
Язики полум'яні.
І на княжую раду
В оту тяжку годину
Йшли князі й княженята,
І їх грізні дружини.
Хто ж Батиєві орди
Першим в полі зустріне,
Знайде славу горду
Чи в бою загине?

І у церкві Десятинній дзвони задзвонили –
Першим в бій веде дружину ясен князь Данило.
Тихий гомін між полками, погляди орлині,
І пливуть над шоломами хоругви левині.

Не судилась перемога - лиш криваві рани,
Болем вистлана дорога, лихом заквітчана.
Але доленька князівська все перемагала,
Вже й корона королівська сивину вінчала.

Слава тобі, ясен княже, лицарю наш гордий!
Першим йшов ти зупиняти Батиєві орди.
Не хилилась голівонька, коли всі скорились,
Попадали хорогвоньки, а твоя – лишилась!
Слава королю і князю, вічна буде слава!


ЛИСТ СУЛТАНУ
слова кошові

Жив та був собі султан –
Над басурманами пан,
Написав своє послання
Запорозьким козакам.
Не чиніть, мовляв, борні
І скоряйтеся мені,
А я знаю-подумаю,
Чи пробачить вам, чи ні.
А ще написав султан,
Що усім народам пан,
Всім османам-басурманам,
Навіть християнам – нам.
Ой ви, братці слухачі,
Не гнівайтесь, слухаючи,
Бо що знаю, те й співаю,
Брехень не нюхаючи.
В Чортомлику, на Січі
Запорожці – вусачі
Посідали й написали Відповідь, регочучи.
"Здрастуй, батечко султан!
Вушко ти свиняче!
Ти ослам і свиням пан,
"..."   кобиляче!
Нехай християнський край
Тобі в снах не сниться!
Ну на тім і прощавай,
Віфлемська ослиця!"
І листа у вражий стан
Із реготом моцним
Підписав Сірко Іван
З Військом Запорозьким.
Рік і день у нас, як в вас,
Тому й поцілуйте
прямо в "..." усіх нас
І не вередуйте.
Ой ви, братці слухачі
Не гнівайтесь, слухаючи,
Бо що знаю, те й співаю,
Брехень не нюхаючи.


БАЛАДА ПРО КОЗАКА ГРИЦЬКА

Летів серед ночі, як скажений, по степах
Швидкий та хитрий козак Грицько.
А коник носом заорав у бур’янах,
Заіржав – й жаба дала цицьки.
А коник носом заорав у бур’янах,
Заіржав – й жаба дала цицьки

І в’їхав Грицько буйним носом у бур’ян,
Почухав всі свої болячки.
До ранку ж треба, хоч ти стрель, у вражий стан,
А йти ж, як до Києва рачки!
До ранку ж треба, хоч ти стрель, у вражий стан,
А йти ж, як до Києва рачки!

Вовки й лисиці завивали у ярах,
Звіряча тічка жирувала
І, наче свічка, гостра шабля у руках,
При світлі місяця палала...
І, наче свічка, гостра шабля у руках,
При світлі місяця палала...
Він прийде у ворожий табір понад став,
Вражині вклониться він низько,
Та й збреше, збреше, як лукавий не брехав,
І в пастку піде враже військо.
Та й збреше, збреше, як лукавий не брехав,
І в пастку піде враже військо.

А після бою – в люту смерть жахлива путь.
Ось паля знизу в серце суне…
Вам, вороги, його нізащо не збагнуть, –
Він вам всміхнеться й в очі плюне...
Вам, вороги, його нізащо не збагнуть, -
Він вам всміхнеться й в очі плюне...
Якби ж ніхто не йшов за тебе в смертний герць,
Тобі б, Украйно, не вціліти,
Летів і дибав на карачках в люту смерть
Той, хто найбільше мусив жити...
Летів і дибав на карачках в люту смерть
Той, хто найбільше мусив жити...


ВЕРЕСЕНЬ

Тихим вереснем замріяне узлісся
І над просіками хмари, як мости,
І гортає вітер книгу – жовте листя,
У котрій герої знову – я і ти.

Знову вересень, як в той далекий вечір,
І прошита павутинням синя даль,
Знову, як колись, у клекоті лелечім
Проліта розлуки вікова печаль.

ПРИСПІВ:
"Ти любиш чи ні?"
Бринить у вишині...
Ти любиш чи ні?
Хто скаже мені?...

І давно ми вже з тобою розпрощались,
Але дивно –  ні адреси, ні листів.
Лиш на згадку наче, нам любов зосталась
І щоосені журби лелечий спів.
Ця любов крізь морок жевріє у серці,
Не палає, не благає, не кричить,
Але пройде літо і скінчиться серпень, –
Як лелека краєм неба, пролетить...

ПРИСПІВ.

БАТЬКІВСЬКА КОЛИСКОВА

Світять зорі неозорі,
А над ними – глибина,
Десь за морем, синім морем
Мій синочок засина.
Мама його колисає, ніжки ковдрою вкрива,
Біля ліжечка сідає,
Тихо пісеньку співа.

ПРИСПІВ:
Спи, мій котику маленький,
Спи, мій зайчику сіренький,
Через зіроньку ясну
Я бажаю тобі сну.

За горами, за морями я в далекій далині.
Хай розкаже тобі мама та й про татка в чужині.
Про далеку ту країну хай розмову поведе,
Намалює, як картину, і у сон твій покладе...


КИЇВСЬКА РУСЬ

Як від річки Росі підіймався росич
І в зльоті лелечім розправляла свої плечі
Ти, наша матінко, Київська Русь.
І скелі долались, хащі відступали,
В небеса вростали Київ, Коростень і Галич –
Ти, наша матінко, Київська Русь
І полки поганські, й орди басурманські
розбились об тебе,
Бо вросла корінням в небо
Ти, наша матінко, Київська Русь.

Тільки в тебе дзвіниці до неба,
В твоїх дзвонах ясне небо тоне,
Завжди з нами твої давні храми
Ти – наша матінко Київська Русь!

ТОСТ ЗА ПІСНЮ

Гей, музики, не дрімаймо,
Хай вино в пляшках не кисне!
Не чекаймо, підіймаймо
Наші келихи за пісню!
Кому щастя, кому слава,
Кому лиш надія блисне...
Не чекаймо, підіймаймо
Наші келихи за пісню!
Хай та доля загуляла
В сьомій п’ятниці на тижні, -
Не ридаймо, підіймаймо
Наші келихи за пісню!
Поки папороть розквітне,
Поки рак на горі свисне, гей!
Не чекаймо, підіймаймо
Наші келихи за пісню!
Не чекаймо, підіймаймо
Наші келихи за пісню!

ГРАЙ, КОБЗАРЮ!

Між кошів,
Полків і куренів
Дума й пісня звучали,
Козаків
Й гетьманів-соколів
На похід підіймали.
Грай-но, грай,
Кобзарю, вигравай
Про походи і битви!
Знай-но, знай,
Ворожий сину, знай,
Що козацтво не вбите!
Хай луна
Їх дума зазивна,
Щоб у душах розкутих
Ті пісні, як води весняні,
Змили рабства отруту!
Грай-но, грай,
Кобзарю, вигравай
Про походи і битви!
Знай-но, знай,
Ворожий сину, знай,
Що козацтво не вбите!

ПІСНІ, ЩО НЕ УВІЙШЛИ ДО БУКЛЕТУ

ЗІРКА МОНОМАХА

Понад гори і моря
Всіх зіроньок краще
Сходить знов твоя зоря,
Батьку Мономаше!

Після Чорної зорі,
Що гірш від полину,
Твоя зірка угорі –
Сонце України.

Як хоругва на вітру,
Зірка пломеніє,
В тій зорі Святая Русь,
Її матір-Київ...

Та зоря веде крізь сни,
Крізь чорнії днини, –
Здіймуть русини-сини
Славу України!

Ставай, княжая земля,
Під клейноди княжі,
Сходить знов твоя зоря,
Батьку Мономаше!

ВОВКУЛАКА

Вийма виє вовкулака
Лютим виттям серед ночі,
В темнім лісі хижим знаком 
Світять очі, вовчі очі...

І від виття завмирає 
Звір і птиця в темнім лісі,
В хижій люті потопає 
Вовче сонце – ясен місяць...

Чому виєш, вовкулако,
Чому люттю очі світиш?
Знаю, сірий, то від жаху,
Що один у темнім лісі.

Та недовго вовкулаці 
В темнім лісі лютувати,
Та недовго сіромасі 
Виттям спокій розтинати, -

Лють, розлита по усюдах 
Вовчим виттям серед ночі,
Повернеться в лютих кулях,
Тих, що згасять вовчі очі.

Повернеться сухим колом, 
Шкура на якім напнеться...
Якщо плещеш лють навколо – 
Нею сам і захлинешся...

ЗДРАСТУЙ, ДІМ!

Здрастуй, дім,
Зустрічай, кохана,
Обіймай - скільки стане сил!
Хай їм грець, шляхті й басурманам,
Не питай, а збирай на стіл!
Хай їм грець, шляхті й басурманам,
Не питай, а збирай на стіл!
Плач і сліз не втирай, дівчино,
Не прийшов з нами козак твій.
Боронив чайку-Україну,
Та й крильми - сокіл молодий.
Боронив чайку-Україну,
Та й крильми - сокіл молодий.
Став на стіл в келихах мед-вина,
Став на всіх, та ще й зайвий став,
Бо завжди пом’януть повинен
Той, хто пан, всіх тих, хто пропав.
Бо завжди пом’януть повинен
Той, хто пан, всіх тих, хто пропав.
Не кляніть долю безталанну,
На печаль не втрачайте сил,
Віруйте - Україна встане і
Ворогів струсить, наче пил.
Віруйте - Україна встане і
Ворогів струсить, наче пил.
І якщо нашу крівцю знову
Буде пить вража голова –
Свисне знов шабелька Сіркова,
Загуде Йвана булава!
Свисне знов шабелька Сіркова,
Загуде Йвана булава!
Здрастуй, дім,
Зустрічай, кохана,
Обіймай - скільки стане сил!
Хай їм грець, шляхті й басурманам,
Не питай, а збирай на стіл!
Хай їм грець, шляхті й басурманам,
Не питай, а збирай на стіл!

ІЗ ПОЛОНУ

Із полону, з-під Ізмаїлу
Вели козаченьки
В ясні зорі, на Вкраїну
Братців дорогеньких.
Отаман каже жартома:
“Чом не раді йти, братці милі?
Може далі йти сил нема,
То повертай до Ізмаїлу!”
А сто братців засміялись,
Інші сто сказали:
“Ми жіночок-вражаночок
Й діточок лишали.
Там жіночок-вражаночок
Й діточок лишали.
Одпустіть, жалкувать не будем,
За дніпровськії плавні,
Навік бачить вже забудем
Землі православні”.
В отамана очі-хмари,
Крівцею налиті:
“Ну йдіть, плодіть яничарів,
Бісовії діти!”
І коли закурився шлях,
Запорожці коней вертали,
Зі сльозами на очах
Козаки своїх рубали.
Із полону, з-під Ізмаїлу
Вели козаченьки
В ясні зорі, на Вкраїну
Братців дорогеньких.

ЧОРТОМЛИК

З морю, з далеченьку
Везли чумаченьки
Волами із Криму
Сіль на Україну.
Гой, єси Чортомлик, славная Січ!
Отамана Сірка Йвана Запорозька Січ!
За ними по п’ятах -
Яничари кляті,
Ніченьки чекали,
Сонних порубали.
Зостався живенький
Старий чумаченько,
Летів, як лелека,
В Чортомлик далекий.
Гой, єси Чортомлик, славная Січ!
Отамана Сірка Йвана Запорозька Січ!
“Братця-козаченьки,
Летім, дорогенькі,
Помстимось, рідненькі,
За кров чумаченьків!”
Козаки летіли,
Як лебеді білі -
Ворогів рубати,
Чумаків ховати...
Гой, єси Чортомлик, славная Січ!
Отамана Сірка Йвана Запорозька Січ!
А в ворожім стані
Здобичі чекали,
Цілий рік чекали
Шукать поскакали.
Знайшли - полякались,
Місце те прокляли,
Та й чорною смертю, -
Кара-чуном звали!
Гой, єси Чортомлик, славная Січ!
Отамана Сірка Йвана Запорозька Січ!

ДЮНКЕРК

Крізь шанці байраків
і полки смерек
їхали козаки
брати порт Дюнкерк.
Отамане, взяти
скриню нам дозволь -
Кажуть же, що платять
Франції король.
Під Дюнкерком ждали
мушкетери короля
І в жабо убралася земля...
Гаркнули мортири,
світ в очах померк,
Славним мушкетерам
не дався Дюнкерк.
І пішли козаки -
кров із молоком!
Морем – Сагайдачний,
берегом – Сірко,
І салютували мушкетери короля
Залилась парфумами земля...

З Версалю цідулка 
"Mon amis" Сірку, 
Бурштинова люлька 
і "Merci Beaucoup",,, 
Тільки всі таляри 
до Варшави попливли,
Де казну крульові підтягли... 
Пропали таляри, 
та хай їм і грець,
Наше діло - слава 
і лицарський герць... 
А крульові потім 
прийдеться згадать, 
зате буде дітям 
що в піснях співать
Як салютували мушкетери короля,
залилась шампаною земля,
Як салютували мушкетери короля,
Ох, тоді ж хиталася земля
Земля! O-la-la, OUI!


АРІЯ ПРОНІ

Він меня спонукав до розпусти 
І все шепотів мені: ”Проню, послухай!...”
Він обійняв меня і лилася брехня 
Мені прямо у лівеє вухо.

Добра хвея вві сні говорила мені,
Що до нього довіри не має,
Бо коли говорить, що у грудях шкварчить, 
Сам в цей час бутерброд наминає...

Вже до церкви дійшло, та лихе принесло
Мою тітку, котра присягалась, 
Що кузина моя, - кралька-Галька, змія,
З ним ще тиждень тому заручалась...

Він хотів утекти, та йому відійти 
Не дали мої любії гості,
Узяли під пахви, і побачили б ви, 
Як літав мій Орьол Голохвостий.

Про банкрутство не чула й не бачила я, 
Як мій сизий орьол приземлявся,
Тільки в татка мого із чуприни його
Клок волосся на пам’ять зостався

Він меня спонукав до розпусти 
І все шепотів мені:” Проню, послухай!...”
Він обійняв меня і лилася брехня 
Мені прямо у лівеє вухо…


РЕТРОСПЕКТИВНИЙ ПОГЛЯД РЯБОЇ КОБИЛИ
НА ВСЕСВІТНІЙ РОЗВИТОК ОПЕРНОГО МИСТЕЦТВА,
АБО “КОНІ НЕ ВИННІ”.

Музика і слова Едуарда Драча


Ми – коні, ми невинні, що вміємо співать,
Та й так, що і людині нас тут не наздогнать.
У луках на природі усі до одного
Ми йржем:
І-го-го-го-го-го-го!
І-го-го-го-го-го-го!
І-го-го-го-го-го-го-го-го!

Чого це ото людям свербіло в голові,
Що вирішили буцім найкращі – то вони,
Немов гучніш немає у співах нікого
Брехня!

І я, ряба кобила, їм нанесла візит,
Я в опері робила, тягала реквізит,
А з фуражу не бачила майже нічого.
Ганьба!

І що не говоріть, навіть цілий хор людей
Не заірже гучніше за двох баских коней,
Ось дайте мені сцену! Я всім вам покажу!
Лиш відпустіть у луки! Лиш відпустіть у луки!
Наїстись фу-у-у-у-у-ра-жу!

І-го-го, і-го-го, браво-бравісімо!
І-го-го, і-го-го, браво-бравісімо!
І-го-го, і-го-го, браво-бравісімо!
І-го-го, і-го-го, і-го-го-го!
І-го-го там,
І-го-го тут,
І-го-го там,
І-го-го тут,
І-го-го тут,
І-го-го тут,
І-го-го,
І-го-го,
І-го-го-го!!...

Б’ЮТЬ ПОРОГИ

Б'ють пороги, місяць сходить, як і раньше сходив,
Нема Січи, пропав і той, хто всім верховодив,
Нема Січи, очерети у Дніпра питають:
“Де то наші діти ділись, де вони гуляють?”

Не вернуться запорожці, не встануть гетьмани,
Не покриють Україну червоні жупани,
Тільки ворог, що сміється, – смійся, лютий враже,
Та не дуже, бо все гине, – слава не поляже.

Не поляже, а розкаже, що ж діялось в світі,
Чия правда, чия кривда і чиї ж ми діти.
Наша дума, наша пісня не вмре, не загине!
Он де, люде, наша слава, слава України!